Рішення № 98516102, 22.07.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

22 липня 2021 р. справа №520/8677/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді – Старосєльцевої О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про скасування податкового повідомлення - рішення, -

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин), у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про скасування податкового повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Харківській області №67323-5806-2038 від 19.05.2020 року.

Аргументуючи цю вимогу посилався на не співмірність визначеної контролюючим органом суми земельного податку за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням та відсутність державної реєстрації земельної ділянки, щодо якої визначено податкове зобов`язання зі сплати земельного податку, в реєстрі речових прав за позивачем.

Відповідач, Головне управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі за текстом - контролюючий орган, владний суб`єкт, адміністративний орган, ГУ, Управління), з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що податкове повідомлення - рішення №67323-5806-2038 від 19.05.2020 року на суму 7.619,03 грн. правомірно винесено за 2020 рік зі сплати земельного податку за земельну ділянку площею 0,004787га, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , виходячи з розрахунку грошової оцінки земельної ділянки та земельного податку: (639,78*3,02*47,87*3)*3%=8324,22 грн., де: 639,78 - базова вартість одного квадратного метра; 3,02 - зональний коефіцієнт, який характеризує містобудівну цінність території у межах населеного пункту (економіко - планувальної зони) (Км2); 47,87 кв.м. - площа; 3 - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки; 3% - ставка земельного податку.

Відзив на позов надійшов до суду 23.06.2021р.

За таких обставин, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже учасниками справи у прийнятні поза розумним сумнівом строки були реалізовані права на подачу відповідних процесуальних документів.

Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник є власником низки окремих об`єктів нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: 1) нежитлових приміщень 1-го поверху №1-:-4,4а,5,5а,6,6а,12,13 у будинку літ. "А-9" площею 209,3 кв.м., речове право власності на яке, набуто на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер:1339, виданий 21.12.2001 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Янова О.Є.; 2) нежитлових приміщень підвалу №ІІ, ІІІ, ІV, 1-го поверху №7,8,8а,9,10,11,12а,13а в літ. "А-9" площею 133,7 кв.м., речове право власності на яке, набуто на підставі договору міни, серія та номер:2481, виданий 04.06.2013 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Чуєва О.Д.; 3) нежитлових приміщень №ХІV-ХІХ, ХІХа, ХІХб, ХІХв, ХХІІІ-ХХХХІV в підвальній частині житлового будинку літ. "А-9" площею 134,7 кв.м. (у зв`язку з уточненням при поточній інвентаризації - 136,7 кв.м. з нумерацією нежитлових будівель: ХІV, ХV, ХVІ, ХХІV, ХХV), речове право власності на яке, набуто на підставі договору міни, серія та номер:327, виданий 17.05.2006 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Погрібна С.В.; 4) нежитлових приміщень підвалу №ХХ, ХХІ, ХХІІ, 1-го поверху №14,15,15а,16,17,18,18а,19,19а,20,20а,21,22-27 у літ. "А-9" площею 351,7 кв.м. (у зв`язку з уточненням при поточній інвентаризації - 344,4 кв.м. з нумерацією нежитлових будівель: підвалу №ХХ, ХХІ, ХХІІ, 1-го поверху №14-21, 18а, 19а, 20а, 24-27), речове право власності на яке, набуто на підставі договору дарування, серія та номер:294, виданий 29.01.2003 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н.В.; 5) нежитлових приміщень підвалу №ІІ, ІІІ, ІV площею 71,6 кв.м., 1-го поверху №7,8,8а,10 площею 61,1 кв.м. в літ. "А-9".

Загальна площа перелічених вище об`єктів нерухомого майна складає - 885,2 кв.м.

Ці обставини учасниками справи не заперечуються, не спростовуються, додатково підтверджені Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18.05.2021р. (а.с.10-16).

19.05.2020р. без попереднього проведення будь-яких перевірок та без складання жодних письмових документів контролюючим органом - ГУ ДПС у Харківській області відносно заявника було прийняте податкове повідомлення-рішення №67323-5806-2038 від 19.05.2020р. про визначення суми податкового зобов`язання з земельного податку з фізичних осіб за 2020р. у розмірі 7.619,03 грн. (а.с.9).

Суд зауважує, що тексти самого податкового повідомлення - рішення не містить взагалі ніякої конкретизації стосовно будь-яких параметрів об`єктів справляння податку (адреси, площі, призначення тощо).

За твердженнями контролюючого органу сума податкового зобов`язання з земельного податку була нарахована за земельну ділянку площею 0,004787 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 .

Не погодившись із відповідністю закону зазначеного податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Згідно з ч.1 ст.67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини з використання землі в Україні регулюються, насамперед, приписами Земельного кодексу України від 25.10.2001р. №2768-ІІІ (далі - Земельний кодекс), а справляння плати за землю державної та комунальної форми власності регламентовано положеннями Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Так, відповідно до ст. 206 Земельного кодексу використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка, яка є у власності або у користуванні.

Згідно зі ст. 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

У розумінні п.п.14.1.72, пп. 14.1.74 п. 14.1 ст. 14 ПК України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами.

Нормами ст. 10 ПК України земельний податок віднесено до місцевих податків, які відповідно до п. 12.3 ст. 12 ПК України приймаються рішеннями сільських, селищних, міських рад в межах своїх повноважень.

Відповідно до підпункту 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), а у силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Таким чином, суд доходить до переконання про те, що обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

При цьому, суд вважає, що учасники суспільних відносин не можуть правомірно очікувати чи розраховувати на отримання безпідставних податкових вигод у спосіб фізичного використання корисних властивостей земельної ділянки під об`єктами власного майна без проведення відповідної грошової компенсації власнику землі чи іншому компетентному суб"єкту права.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Суд усвідомлює, що право власності та право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01.07.2004р. №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон №1952-IV).

Проте, питання переходу права власності та права користування відносно земельної ділянки у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, одночасно із нормами Закону України від 01.07.2004р. №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" регламентовані також ст.120 Земельного кодексу України і статтею 377 Цивільного кодексу України.

Цими нормами закону чітко передбачено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

За правилами пункту 286.1 статі 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно з п.286.5 ст.286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Відповідно до п. 284.1 ст. 284 ПК України органам місцевого самоврядування надано повноваження щодо встановлення ставок плати за землю та пільг щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Згідно з п. 271.2 ст. 271 ПК України рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовується не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Так, обчислення земельного податку за земельні ділянки, відносно яких відсутня довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки здійснюється виходячи з добутку базової вартості одного квадратного метра земель міста Харкова, помноженої на коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф) та на зональний коефіцієнт, який характеризує містобудівну цінність території в межах населеного пункту (економіко-планувальної зони) (Км2).

Коефіцієнти, що характеризують функціональне використання земельної ділянки (Кф), визначені в додатку 1 до Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженому наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 №489 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 19 грудня 2016 року за № 1647/29777.

Відомості про цільове призначення земельних ділянок та зміна виду використання земельної ділянки вноситься до Державного земельного кадастру на підставі документації із землеустрою.

У разі, якщо у відомостях Державного земельного кадастру відсутній код Класифікації видів цільового призначення земель для земельної ділянки, коефіцієнт, що характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), з 17.07.2018 застосовується із значенням 3,0 (примітка до додатку 1 Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів).

Інформація щодо застосування зональних коефіцієнтів Км2 та опис меж економіко-планувальних зон м. Харкова визначена в Технічній документації з нормативної грошової оцінки земель м. Харкова станом на 01.01.2018, що затверджена рішенням XXV сесії Харківської міської ради VII скликання від 27.02.2019 № 1474/19 "Про затвердження "Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Харкова станом на 01.01.2018".

Як з`ясовано судом, земельний податок з фізичних осіб за 2020 рік заявнику було визначено контролюючим органом на підставі технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2018.

Рішенням ХХV сесії Харківської міської ради VII скликання від 27.02.2019 № 1474/19 по м. Харкову визначена нова базова вартість 1 кв.м. в розмірі 639,78 грн., яка діє з 1 січня 2020 року.

За твердженням контролюючого органу у даному конкретному випадку було застосовано наступний алгоритм обчислення грошового зобов"язання із земельного податку за земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , за 2020 рік: (639,78*3,02*47,87*3)*3%=8324,22 грн., де: 639,78 - базова вартість одного квадратного метра; 3,02 - зональний коефіцієнт, який характеризує містобудівну цінність території у межах населеного пункту (економіко - планувальної зони) (Км2); 47,87 кв.м. - площа; 3 - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки; 3% - ставка земельного податку.

У тексті позову заявником не викладено взагалі жодних доводів про неправильність розрахункових обчислень як таких.

Натомість, заявник лише заперечує обов`язок з оплати до настання події державної реєстрації речового права на землю та не погоджується з проведеним контролюючим органом розрахунком земельного податку вважаючи, що сума земельного податку повинна бути розділена на всіх співвласників будівлі пропорційно до площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні.

Обгрунтованість цих доводів не знайшла підтвердження проведеним судовим розглядом, оскільки показник загальної площі всіх нежитлових приміщень заявника за адресою: АДРЕСА_1 загалом складає - 885,2 кв.м., у той час як контролюючим органом обчислено суму податку за 47,87 кв.м., то слід дійти висновку про дотримання контролюючим органом вимоги про співмірність.

Будь-яких тверджень про невірність співмірності позов не містить.

Отже, твердження заявника про неспівмірність нарахованого земельного податку під час розгляду справи не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Заявником у ході розгляду справи не доведено неспівмірності визначеного контролюючим органом земельного податку.

Інших доводів неправомірності нарахування земельного податку заявником не наведено, а судом під час розгляду справи не встановлено.

Стосовно відсутності реєстрації вказаної земельної ділянки за заявником, відсутності сформованої земельної ділянки за цією адресою, суд зазначає, що відносини з приводу справляння плати за землю у формі земельного податку регламентовані, насамперед, приписами ст.ст.269-289 ПК України.

Так, п.п.286.1 ст.286 ПК України визначено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

У порядку ч.1 ст.78 КАС України учасниками справи визнані обставини відсутності у державному земельному кадастрі відомостей про реєстрацію за заявником речових прав на вищезазначену земельну ділянку.

Водночас із цим, за змістом ст.ст.120, 206 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України, п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України обставини відсутності у державному земельному кадастрі даних про земельну ділянку під належними заявнику об`єктами нерухомого майна у даному конкретному випадку не можуть бути сприйняті судом як підстава для звільнення від виконання податкового обов`язку за вказану вище земельну ділянку, нарахування податку за яку є співмірним до загальної площі нежитлових приміщень заявника.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 10.03.2020р. у справі №826/9715/17 з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (нежитлового приміщення), обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду; фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно; виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів обов`язок зі сплати земельного податку виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно; указані позиції висловлені Верховним Судом у постановах від 12.03.2019р. у справі №826/11633/16 та від 14.05.2019р. у справі №826/13773/16, від 17.03.2020 року у справі №815/4644/14.

З огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України суд вважає наведений правовий висновок Верховного суду цілком застосовним до даного спору.

На підставі встановленого, з урахуванням нормативного регулювання, суд вважає, що матеріали справи містять докази належності заявнику об`єктів нерухомого майна, що спричиняє настання події фактичного користування земельною ділянкою під ними, а не містять доказів неправильності визначеного контролюючим органом податкового зобов`язання зі сплати земельного податку, під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, оскільки обов`язок зі сплати земельного податку виник у заявника з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Продовжуючи вирішення спору, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах адекватних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що владний суб`єкт у спірних правовідносинах забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України, позаяк під час реалізації управлінської функції контролю правильно з`ясував обставини фактичної дійсності, належно розтлумачив зміст норм права, надав правильну кваліфікацію діянням приватної особи, унаслідок чого вчинене управлінське волевиявлення узгоджується зі змістом нормативного регламентування та з характером, предметом та наслідками вчинків приватної особи.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, у спірних правовідносинах факт порушення права заявника у сфері публічних правовідносин у галузі податкової справи не знайшов свого підтвердження у ході розгляду справи, що є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії) і тому надав розгорнуту оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір", поклавши судові витрати на відповідача.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.

Суддя О.В. Старосєльцева