Рішення № 98514942, 20.07.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2021 року справа №380/6035/21

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого - судді Кухар Н.А.

секретаря судового засідання Шавель М.М.

за участю:

позивача – ОСОБА_1

представника відповідача – не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради про визнання протиправною ухвалу, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся в суд з позовом до Львівської міської ради (79008, пл. Ринок,1, м. Львів) про визнання протиправною ухвалу, зобов`язання вчинити дії, в якому (з врахуванням заяви про зміну предмету позову) просить суд:

- визнати протиправною ухвалу – відмову Львівської міської ради №514 у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки з метою її подальшої безоплатної передачі у приватну власність в урочищі Голоско м. Львів з метою будівництва індивідуального житлового будинку;

- зобов`язати відповідача у місячний строк надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою земельної ділянки з метою її подальшої безоплатної передачі у приватну власність в урочищі Голоско м. Львів з метою будівництва індивідуального житлового будинку;

- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати;

- стягнути з відповідача на користь позивача відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за рахунок бюджетних асигнувань.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ухвалою №514 від 25.03.2021 року Львівська міська рада відмовила ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою подальшого її безоплатного отримання у приватну власність з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування житлового будинку» орієнтовною площею 0.10 гектара в урочищі Голоско м. Львів у зв`язку з відсутністю документів, передбачених ухвалою міської ради від 14.09.2017 №2372 «Про затвердження інформаційних та технологічних карток адміністративних послуг, які надає Львівська міська рада». Позивач вважає, що така підстава відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою як відсутність документів, передбачених ухвалою міської ради від 14.09.2017 №2372 «Про затвердження інформаційних та технологічних карток адміністративних послуг, які надає Львівська міська рада», є неправомірною і суперечить нормам частини 7 статті 118 Земельного кодексу України.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу час для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 року у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження в даній адміністративній справі відмовлено.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження з викликом сторін.

Представник відповідача через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву, де просив у задоволенні позову відмовити з огляду на наступне. Аналізуючи зміст норм Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», які визначають компетенцію органів місцевого самоврядування в різних сферах суспільного життя, можна зробити висновок про наявність у цих органів цілої низки дискреційних повноважень. Дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків. Наділивши органи місцевого самоврядування та осіб, уповноважених на виконання функцій місцевого самоврядування дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу місцевого самоврядування та особам, уповноваженим на виконання функцій місцевого самоврядування певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення. Відповідно до частини першої статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад. Вище вказана стаття Земельного кодексу України надає відповідачу дискреційне право на вирішення кола питань в межах закону. При прийняття оскаржуваної ухвали Львівська міська рада діяла в межах повноважень, враховуючи інтереси мешканців територіальної громади м. Львова. Львівська міська рада при здійсненні повноважень власника землі є вільною у реалізації права розпоряджатися землею, відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користає та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Позивач через систему «Електронний суд» подав відповідь на відзив, де зазначив, що така підстава відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою як відсутність документів, передбачених ухвалою міської ради від 14.09.2017 №2372 «Про затвердження інформаційних та технологічних карток адміністративних послуг, які надає Львівська міська рада», є неправомірною і суперечить нормам частини 7 статті 118 Земельного кодексу України.

В судовому засіданні 20 липня 2021 року позивач позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, подав заяву про відкладення розгляду справи. Протокольною ухвалою суд відмовив у задоволенні заяви представника відповідача про відкладення розгляду справи та ухвалив продовжити розгляд справи за даною явкою.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення позивача, дослідивши в сукупності письмові докази, якими обґрунтовуються позовні вимоги, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 16.10.2019 звернувся до Львівської міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки з метою її безоплатної передачі у приватну власність в урочищі Голоско, м. Львів з метою будівництва індивідуального житлового будинку з графічними матеріалами.

На заяву від 16.10.2019 №3-В-123555/АП-2403 Управлінням земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради надано відповідь листом від 06.11.2019 №2403-4780 зі змісту якої встановлено, що запропонована позивачем до закріплення земельна ділянка входить в межі земельної ділянки, яку запропоновано закріпити за ОКСТ "Об`єднання" з метою надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва.

Відповідно до інформації наданої Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області у довідці від 29.10.2019 №31-13-0.37-8614/169-19 на заяву від 15.10.2019 №0-8257/0/256-19, вказано, що земельна ділянка в урочищі Голоско м. Львів згідно представленого плану земельної ділянки відноситься до земель м. Львів які не надані у власність або користування.

Позивач не погоджуючись з діями відповідача звернувся до суду за захистом свої прав та інтересів з даною позовною заявою.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2020 року позов задоволено частково - визнано протиправними дії Львівської міської ради щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 16.10.2019 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою подальшого її безоплатного отримання у приватну власність з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування житлового будинку» орієнтовною площею 0.10 гектара в урочищі Голоско м. Львів; зобов`язано Львівську міську раду розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.10.2019 та вирішити питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0.10 гектара в урочищі Голоско м. Львів, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні; в іншій частині позову відмовлено.

На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2020 року Львівська міська рада потворно розглянула заяву позивача від 16.10.2019 №3-В-123555/АП-2403 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою подальшого її безоплатного отримання у приватну власність з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування житлового будинку» орієнтовною площею 0.10 гектара в урочищі Голоско м. Львів.

Ухвалою №514 від 25.03.2021 року Львівська міська рада відмовила ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою подальшого її безоплатного отримання у приватну власність з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування житлового будинку» орієнтовною площею 0.10 гектара в урочищі Голоско м. Львів.

ОСОБА_1 вважаючи, що оскаржуваним рішенням порушено його права звернувся з даним позовом до суду.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 14 Конституції України та ст. 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-III (далі - ЗК України).

Згідно ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Приписами частини 1 та 2 ст. 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до норм статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Частиною першою статті 83 ЗК України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Поряд із цим, статтею 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, серед інших належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу та надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

За змістом частин першої - третьої та п`ятої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Пунктом "г" частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в розмірі у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений ст. 118 Земельного кодексу України.

Згідно з ч. ч. 6, 7 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

З матеріалів справи судом встановлено, що ухвалою №514 від 25.03.2021 року Львівська міська рада відмовила ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою подальшого її безоплатного отримання у приватну власність з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування житлового будинку» орієнтовною площею 0.10 гектара в урочищі Голоско м. Львів у зв`язку з відсутністю документів, передбачених ухвалою міської ради від 14.09.2017 №2372 «Про затвердження інформаційних та технологічних карток адміністративних послуг, які надає Львівська міська рада».

Проте, Відповідачем не зазначено жодної з підстав, передбачених частиною сьомою ст. 118 ЗК України, для відмови в наданні позивачу за його заявою дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки площею 0,10 гектара для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Відповідачем не надано доказів, чим саме місце розташування бажаної земельної ділянки 0,10 га не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, Львівська міська рада відмовляючи позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в розмірі 0,10 га, діяло не у межах і не у спосіб, визначений Земельним кодексом України, а відтак оскаржуване рішення підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача у місячний строк надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою земельної ділянки з метою її подальшої безоплатної передачі у приватну власність в урочищі Голоско м. Львів з метою будівництва індивідуального житлового будинку, суд зазначає таке.

Обираючи правильний спосіб захисту порушених прав позивача, суд враховує роз`яснення, які наведені в пункті 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», згідно з яких у разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача суд може зобов`язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право. Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

Суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду. За своєю правовою природою повноваження відповідача щодо надання дозволів на розробку проектів землеустрою є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково, вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне зобов`язати Львівську міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.10.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки з метою її подальшої безоплатної передачі у приватну власність в урочищі Голоско м. Львів з метою будівництва індивідуального житлового будинку.

Щодо стягнення з Львівської міської ради на користь позивача моральної шкоди в розмірі 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за рахунок бюджетних асигнувань, суд зазначає наступне.

У відповідності до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

За змістом частини другої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Отже, адміністративні суди можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб`єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

За приписами частин 1, 2, 3 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частиною другою статті 1167 цього Кодексу передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно із роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами і доповненнями) під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, під моральною шкодою законодавець розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі.

За змістом заяви про зміну предмету позову позивач, заявляючи вимогу про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, (що на дату винесення рішення становить 237 900 грн. відповідно до Закону України «Про Державний Бюджет України на 2021 рік») обґрунтував її тим, що прийнявши ухвалу №514 від 25.03.2021 року Львівська міська рада нанесла йому душевні страждання, негативним впливом протиправної бездіяльності відповідача на здоров`я позивача, психічним напруженням.

Поряд з цим, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Беручи до уваги вік позивача, стан його здоров`я (позивачу встановлено ІІ групу інвалідності) зважаючи на доведеність заподіяної йому відповідачем моральної шкоди, виходячи з характеру допущених стосовно нього порушень, глибини та обсягу його моральних страждань, засад розумності, виваженості і справедливості, а також з урахуванням усіх обставин справи, які мають істотне значення, суд дійшов висновку, що розумним, справедливим та співмірним розміром моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача з відповідача є 2000 (дві тисячі) грн.

Щодо стягнення на користь позивача з відповідача судових витрат в розмірі 198,40 грн. за надсилання копій клопотань та заяв, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 5 ч. 3 ст. 132 КАС встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Частиною 1 ст. 138 КАС України визначено, що розмір витрат, пов`язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

На підтвердження витрат за направлення поштових відправлень надані відповідні квитанції Укрпошти (а.с. 127 -130), які приймаються судом з огляду на їх достатність.

З огляду на вище зазначене, враховуючи доведеність витрат за направлення поштових відправлень, суд вважає за можливе стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані із розглядом справи у сумі 198 (сто дев`яносто вісім) грн. 40 коп.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не виконав процесуального обов`язку доказування своєї позиції та не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах, натомість доводи позивача відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Керуючись ст. ст. 19-21, 72-77, 139, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, –

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати ухвалу Львівської міської ради №514 від 25.03.2021 року «Про відмову у наданні гр. ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в урочищі Голоско».

Зобов`язати Львівську міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.10.2019 року з врахуванням мотивів суду.

Стягнути з Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 2 000 (дві тисячі) гривень моральної шкоди.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані із розглядом справи у сумі 198 (сто дев`яносто вісім гривень) 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач – Львівська міська рада (79008, пл. Ринок,1, м. Львів; код ЄДРПОУ 04055896).

Повне судове рішення складено 23.07.2021 року.

Суддя Кухар Н.А.