Рішення № 98514583, 23.07.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2021 року м. Київ № 320/11502/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України (далі - відповідач) в якому просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з березня 2015 року по листопад 2015 року включно, з січня 2016 року по листопад 2018 року включно;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення позивачу за період з березня 2015 року по листопад 2015 року включно, з січня 2016 року по листопад 2018 року включно;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015-2016 роки проходження служби в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, що передбачено ч. 4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей” та Постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 1 серпня 2012 року, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015-2016 роки проходження служби в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, що передбачено ч. 4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей” та Постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 1 серпня 2012 року, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з березня 2015 року по листопад 2015 року включно, з січня 2016 року по листопад 2018 року. Крім того, відповідачем не було нараховано та виплачено позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015-2016 роки проходження служби в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, що передбачено ч. 4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей” та Постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 1 серпня 2012 року.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 р. відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання. Вказаною ухвалою суду встановлено відповідачу десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Відповідач, належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі, відзив до суду не подав, з клопотанням та іншими заявами до суду не звертався.

Згідно з вимогами ст. 79 КАС України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляд судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежать від неї.

Із урахуванням наведеного суд зазначає, що за час розгляду справи відповідач правом надання до суду відзиву не скористався, необхідні документи до суду не подав, не зазначив про об`єктивну причину їх ненадання і не надав доказів, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.

За таких обставин суд визнає, що відповідач без поважних причин не надав докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, а тому згідно з приписами ст.77 КАС України суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Із березня 2015 року по березень 2020 року позивач проходив військову службу у Державній прикордонній службі України, зокрема:

- з березня 2015 року по липень 2016 року перебував на посаді офіцера (оперуповноваженого) у ВПС «Березове» Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України;

- з липня 2016 року по жовтень 2016 року перебував на посаді оперуповноваженого в ОРВ «Дубровиця» Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України;

- з жовтня 2016 року по червень 2018 року перебував на посаді офіцера (оперуповноваженого) в ОРВ «Білолуцьк» Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України;

- з червня 2018 року по грудень 2019 року перебував на посаді старшого офіцера (старшого оперуповноваженого) в Головному центрі оперативно - технічних заходів Адміністрації Державної прикордонної служби України;

- з грудня 2019 року по березень 2020 року перебував на посаді старшого офіцера (старшого оперуповноваженого) в ОКПП «Київ» Державної прикордонної служби України.

Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням, виданим 21 квітня 2017 р., що дає йому право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

3 січня 2020 р. позивач звернувся з письмовим рапортом до відповідача про його звільнення з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

У вказаному рапорті позивач просив відповідача нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення, а також компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки передбачені ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови Кабінету Міністрів України № 702 від 1 серпня 2012 року.

3 березня 2020 р. наказом № 105 о/с Начальника Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України звільнено з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» капітана ОСОБА_1 (П-007402) старшого офіцера (старшого оперуповноваженого) відділу активних заходів головного оперативно-розшукового відділу.

9 квітня 2020 р. відповідачем надано відповідь на рапорт Позивача про звільнення від 3 січня 2020 р., в якій зазначено, що позивачу в повному обсязі нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення за період проходження служби в частині.

Позивач зазначає, що в даному випадку відповідачем надано інформацію, щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення лише за період з грудня 2019 року по березень 2020 року, тобто за період проходження військової служби в Окремому контрольно-пропускному пункті «Київ» Державної прикордонної служби України, що також підтверджено довідкою, отриманою разом з відповіддю відповідача на адвокатський запит.

В подальшому, позивачем було отримано інформацію щодо нарахування та виплати останньому індексації грошового забезпечення в усіх підрозділах проходження військової служби в Державній прикордонній службі України за період з березня 2015 року по грудень 2019 року, зокрема архівні відомості щодо нарахування та виплати грошового забезпечення, а також особисті картки грошового забезпечення (додаються до заяви).

Згідно з даними, які містяться у вказаних документах, позивачу нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення за час проходження служби у Державній прикордонній службі України, лише у грудні 2015 року в розмірі 33,16 грн. та в період з грудня 2018 року по березень 2020 року включно.

Позивач вважає ці дії відповідача протиправними, у зв`язку з чим звернулася до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд бере до уваги наступне.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з березня 2015 року по листопад 2015 року включно, з січня 2016 року по листопад 2018 року включно, та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення позивачу за період з березня 2015 року по листопад 2015 року включно, з січня 2016 року по листопад 2018 року включно, суд зазначає наступне.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За правилами частини першої ст. 2 Закону України від 25 березня 1992 р. № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до вимог статей 1 та 2 Закону України від 20 грудня 1991 р. №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з вимогами частини другої-третьої ст. 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 3 липня 1991 р. № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - Закон № 1282-ХІІ).

Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до вимог статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій, яка є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Зазначений порядок індексації, заробітної плати передбачений п. 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 р., з наступними змінами та доповненнями, яким передбачено, що підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до вимог п. 2 цього Порядку, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в тому числі: грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Згідно з вимогами п. 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об`єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) Індексація пенсій, страхових виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, інших видів соціальної допомоги провадиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування та коштів державного бюджету; 6) індексація стипендій особам, які навчаються, провадиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (пункт 6 доповнено абзацом згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 р. № 1013, яка застосовується з 1грудня 2015 р.).

До 1 грудня 2015 року рішення про затвердження особливого порядку індексації не було прийнято.

Аналіз наведених вище нормативно-правових актів, за відсутністю затвердженого особливого порядку індексації військовослужбовців, дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку, а саме: Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. №1078.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Ця норма безпосередньо не скасовує виплату індексації заробітної плати та не пов`язує індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів усіх рівнів.

Тобто, сума індексації грошового забезпечення відповідно до Закону, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 червня 2019 року по справі №825/1987/17.

При цьому нормами Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.

Пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації.

Суд зазначає, що позивач просить суд зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з березня 2015 року по листопад 2015 року включно, з січня 2016 року по листопад 2018 року включно.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу Державній прикордонній службі України, зокрема: з березня 2015 року по липень 2016 року перебував на посаді офіцера (оперуповноваженого) у ВПС «Березове» Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України; з липня 2016 року по жовтень 2016 року перебував на посаді оперуповноваженого в ОРВ «Дубровиця» Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України; з жовтня 2016 року по червень 2018 року перебував на посаді офіцера (оперуповноваженого) в ОРВ «Білолуцьк» Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України; з червня 2018 року по грудень 2019 року перебував на посаді старшого офіцера (старшого оперуповноваженого) в Головному центрі оперативно - технічних заходів Адміністрації Державної прикордонної служби України; з грудня 2019 року по березень 2020 року перебував на посаді старшого офіцера (старшого оперуповноваженого) в ОКПП «Київ» Державної прикордонної служби України.

Отже, суд зазначає, що позивач у період з березня 2015 року по березень 2020 р. проходив службу в Державній прикордонній службі України, проте у різних окремих підрозділах, а саме: ВПС «Березове» Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України, ОРВ «Дубровиця» Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України, ОРВ «Білолуцьк» Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, Головний центр оперативно - технічних заходів Адміністрації Державної прикордонної служби України, ОКПП «Київ» Державної прикордонної служби України, які мають оремо фінансування та повинні виплачувати всі необхідні виплати самостійно.

У позовних вимогах позивачем зазначено період несплати йому індексації з березня 2015 року по листопад 2015 року включно, з січня 2016 року по листопад 2018 року включно. Судом встановлено, що у цей період позивач не проходив військову службу в ОКПП «Київ» Державної прикордонної служби України, а тому підстави для виконання саме відповідачем обов`язку щодо нарахування такої індексації позивачу за вказаний у позиві період відсутні. Тому у суду відсутні підстави для зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за вказаний період, отже у задоволенні цих вимог слід відмовити.

Суд зазначає, що позивачем не заявлено вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з грудня 2019 року по березень 2020 року, коли позивач проходив службу у відповідача. А тому, позовні вимоги про визнання протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з березня 2015 року по листопад 2015 року включно, з січня 2016 року по листопад 2018 року включно, та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення позивачу за період з березня 2015 року по листопад 2015 року включно, з січня 2016 року по листопад 2018 року включно є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Суд також зазначає, що позовні вимоги про зобов`язання вчинити дії щодо нарахування та виплатити індексації грошового забезпечення за період з березня 2015 року по листопад 2015 року включно, з січня 2016 року по листопад 2018 року включно можуть бути заявлені позивачем до відповідних підрозділів (установ) Державної прикордонної служби України, де він проходив службу в конкретні періоди, в межах окремою позовного провадження щодо кожного.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015-2016 роки проходження служби в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, що передбачено ч. 4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей” та Постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 1 серпня 2012 року, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015-2016 роки проходження служби в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, що передбачено ч. 4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей” та Постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 1 серпня 2012 року, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ч.4 ст.10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.

Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.

Згідно з вимогами додатку 4 Переліку військових посад Держприкордонслужби, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, які дають право на щорічну додаткову відпустку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 702 військовослужбовцям, які проходять службу у підрозділах, що виконують завдання з охорони державного кордону органів Держприкордонслужби на посадах інспектора прикордонної служби 1,2 та 3 категорії встановлено додаткову відпустку тривалістю 7 календарних днів.

Відповідно до вимог п.1 Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 р. №702, щорічні додаткові відпустки із збереженням грошового та матеріального забезпечення за виконання обов`язків військової служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я (далі - додаткова відпустка), надаються військовослужбовцям у році, що настає після календарного року, під час якого військовослужбовці проходили військову службу в умовах та (або) на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими надає право на зазначену додаткову відпустку (крім військовослужбовців строкової служби), і можуть бути використані за їх бажанням одночасно із щорічною основною відпусткою або окремо.

Відповідно до вимог п.11 цього ж Порядку в інших випадках щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов`язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.

Як встановлено судом, позивач упродовж 2015-2016 років проходив військову службу на посаді офіцера (оперуповноваженого) у підрозділі ВПС «Березове» Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України.

При звільненні позивача із військової служби ВПС «Березове» Луцький прикордонний загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України не провів виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів від 1 серпня 2012 р. №702 за 2015-2016 роки.

Відповідно до вимог абз.3 ч.14 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах 1 та вказаного пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з вимогами п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (ст.6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (ст.7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до вимог ст.16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з вимогамип.8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей військовослужбовцям», крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України Про відпустки. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України Про відпустки або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абз.3 п.14 ст.10-1 цього Закону передбачає, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до вимог п.17 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з вимогами п.18 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до вимог п.19 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" надання військовослужбовцям у періоди, передбачені п.17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №620/4218/18.

Суд враховує, що позивач отримав статус учасника бойових дій з 21 квітня 2017 р.

Суд встановив, що позивач не використав додаткові відпустки у 2015-2016 роках, і на той час не мав статуса учасника бойових дій, тому відповідно до приписів наведеного вище законодавства за 2015-2016 рр. ще не набув право на отримання грошової компенсації за такі невикористані додаткові відпустки у зв`язку із звільненням зі служби.

Крім того, суд зазначає, що оскільки у 2015-2016 роках позивач не проходив військову службу в ОКПП «Київ» Державної прикордонної служби України, то і підстав для зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015-2016 роки проходження служби в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, що передбачено ч. 4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей” та Постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 1 серпня 2012 року за вказаний період з відповідача у суду відсутні.

Суд бере до уваги, що позивачем не заявлено вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2019-2020 роки проходження служби в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, що передбачено ч. 4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей” та Постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 1 серпня 2012 року, тобто за період коли позивач проходив службу у відповідача. А тому, заявлені в цій частині позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тому суд дійшов висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведене свідчить, що дії та рішення відповідача були правомірними. Право позивача не порушено. Отже, позовні вимоги є необґрунтованими, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити в повному обсязі.

Оскільки у задоволенні позову відмолено, то підстав для вирішення питання про вирішення питання щодо повернення витрат на сплату судового збору у суду відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Відповідно до пункту 3 розділу VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Повне найменування сторін:

Позивач – ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .

Відповідач - Окремий контрольно-пропускний пункт "Київ" Державної прикордонної служби України, адреса: м. Бориспіль, Київська область, 08301, код ЄДРПОУ – 14321475.

Суддя Журавель В.О.

Дата складення рішення суду 23 липня 2021 року.