Рішення № 98513575, 16.07.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2021 року Справа № 160/1447/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіКонєвої С.О. при секретарі судового засіданняЗіненко А.О. за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: Нікітіна І.Л. Кравченко М.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НАФТАСІТІ» до Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №00001380901, №00001390901 від 16.10.2020р., -

ВСТАНОВИВ:

29.01.2021р. Товариство з обмеженою відповідальністю «НАФТАСІТІ» звернулося з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області та просить:

- визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення №00001380901 від 16.10.2020р. прийняте відповідачем;

- визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення №00001390901 від 16.10.2020р. прийняте відповідачем.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що вищенаведені оспорювані податкові повідомлення-рішення були прийняті за наслідками проведеної фактичної перевірки позивача за результатами якої був складений відповідний акт від 21.09.2020р. за висновками якого було встановлено порушення позивачем вимог ч.1, ч.8 ст.15 Закону №481/95-ВР, п.п.230.1.2 п.230.1 ст.230, п.12 підрозділу 5 розділу ХХ Податкового кодексу України, а саме: 1) реалізація пального в період з 01.07.2019р. до 20.09.2019р. без отримання ліцензії на право оптової торгівлі пальним; 2) не реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарах, розташованих на акцизному складі №1007225 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Донецьке шосе, буд.2 з 01.10.2019р. по 29.06.2020р. Позивач не погоджується із наведеними висновками та податковими повідомленнями-рішеннями, вважає їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню посилаючись на процедурні порушення відповідачем під час проведення фактичної перевірки, які полягають у тому, що підстави (інформація) щодо можливого порушення позивачем вимог законодавства в частині реалізації, зберігання пального та обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками або рівнемірами-лічильниками у наказі на перевірку відсутні в порушення вимог п.п.80.2.5. п.80.2 ст.80 ПК України; фактична перевірка проведена у період, коли на всій території України було запроваджено карантинні заходи, введені Законом №533-ІХ від 17.03.2020р. Щодо виявлених фактів реалізації позивачем пального без отримання ліцензії у вищенаведений період, позивач вказує на те, що фактично підприємство здійснює лише зберігання пального, проводить його відвантаження без переходу права власності на таке пальне, зазначає, що електронна форма Декларації акцизного податку у розділі «В» податкові зобов`язання з реалізації пального заповнена з прочерками, так як операції з реалізації пального у позивача у спірний період були відсутні, подані та зареєстровані у ЄРАН акцизні накладні не містять жодної інформації щодо оптової реалізації пальним, форма акцизної накладної затверджена контролюючим органом вищого рівня та її зміст, де зазначено «покупець» та «продавець» позивач змінити не мав технічних можливостей, підприємство проводить господарську діяльність лише щодо зберігання пального, доступ до вказаної інформації мав відповідач, проте, такі відомості ним були проігноровані безпідставно у ході перевірки, а отже, вважає, що і висновок відповідача про реалізацію пального позивачем є хибним. З приводу виявлених позивачем порушень щодо не реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників у період з 01.10.2019р. по 29.06.2020р. позивач посилається на те, що відповідно до п.18 підрозділу 5 розділу ХХ ПК України норми п.1281.1 ст.1281 ПК України щодо застосування штрафних санкцій застосовується з 01.07.2020р., проте, оскільки позивачем проведено реєстрацію такого обладнання у ЄДР витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників у період з березня 2020р. по 29.06.2020р., тобто, у період до 01.07.2020р., з урахуванням того, що позивач не підпадав під визначення платника акцизного податку відповідно до п.212.1 ст.212 ПК України, тому, на його думку, штрафні санкції за не реєстрацію в ЄДР витратомірів-лічильників та/або рівнемірів-лічильників до 01.10.2019р., до позивача застосовані бути не можуть, при цьому, зазначає, що на виконання вимог п.22 підрозділу 5 розділу ХХ ПК України подав документи з метою реєстрації платником акцизного податку 26.06.2019р. та зареєструвався платником податку та зареєстрував акцизний склад за вказаною вище адресою тільки 01.07.2019р., що підтверджено витягом із відповідного реєстру. Також у відповіді на відзив та у письмових поясненнях позивач вказує і на те, що позивачем було обладнано резервуари витратомірами-лічильниками та рівнемірами-лічильниками, які були зареєстровані у ЄДР таких витратомірів-лічильників та/або рівнемірів-лічильників - 30.06.2020р., що підтверджено Довідкою, форма якої затверджена наказом МФУ від 27.11.2018р. №944, тобто, позивач зареєстрував вказане обладнання у встановлений строк, тобто, до 01.07.2020р. у відповідності до вимог п.18 підрозділу 5 розділу ХХ ПК України.

21.04.2021р. на адресу суду засобами поштового зв`язку до суду від відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні даного позову відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що під час проведення фактичної перевірки, а також і до заперечень на акт перевірки, позивачем не було надано документів, що підтверджують проведення господарських операцій щодо зберігання пального, а саме: не надано договорів зі зберігання, проведення за ними оплати, ТТН на перевезення пального, що є порушенням вимог п.85.2 ст.85 ПК України, вказує на те, що відповідно до даних Єдиного ліцензійного реєстру позивачем отримано ліцензію за №08300414201900183 на право зберігання пального з 27.12.2019р. по 27.12.2024р. за адресою: м. Запоріжжя, вул. Донецьке шосе, буд.2 . Щодо застосування штрафних санкцій за не реєстрацію в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників, рівнемірів-лічильників на акцизному складі - 1007225 за наведеною вище адресою, відповідач зазначає, що вказане обладнання повинно було бути установлено в резервуарі позивача у строк до 01.10.2019р. відповідно до п.12 підрозділу 5 розділу ХХ ПК України, проте, під час проведення фактичної перевірки було встановлено, що вказані витратоміри-лічильники та рівноміри-лічильники у наведений строк не були зареєстровані у ЄДР витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників у період з 01.10.2019р. по 29.06.2020р., що є порушенням вимог п.п.230.1.2 п.230.1 ст.230, п.12 підрозділу 5 розділу ХХ ПК України. За викладеного, відповідач вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були прийняті в межах діючого законодавства, а тому є правомірними. У додаткових письмових поясненнях від 15.07.2021р. відповідач щодо проведення перевірки у період встановлення на території України карантинних заходів та мораторію на проведення документальних перевірок посилається на те, що такий мораторій не застосовується до фактичних перевірок в частині порушення вимог законодавства щодо ліцензування, зберігання, реалізації та обігу пального, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівнемірами-лічильниками відповідно до ч.522 розділу ХХ Перехідних положень ПК України. З приводу не зазначення у наказі інформації (підстав) для проведення такої перевірки, відповідач посилається на те, що наказ на проведення перевірки не є предметом даного спору, позивач допустив відповідача до перевірки за вказаним наказом, а отже, не може посилатися на неправомірність підстав для проведення перевірки, що підтверджується і усталеною практикою Верховного Суду у справах №804/1113/16, №807/2062/17, №140/391/19). Також відповідач посилається і на те, що позивачем під час фактичної перевірки не надавався договір про зберігання від 31.10.2018р. №666 укладений із ТОВ «Барвінок-Інвест», ні під час перевірки, ні під час адміністративного оскарження, а тому вважається, що такий договір на момент проведення фактичної перевірки був відсутній в силу п.6 ст.44 ПК України та не має враховуватися під час розгляду даної справи, що підтверджено і позицією Верховного Суду у його постанові у справі №816/2932/15. В усних поясненнях представник відповідача вказав на те, що підставами для висновку про оптову реалізацію позивачем пального без наявності отриманої ліцензії на реалізацію пального та застосування до нього штрафних санкцій у сумі 500000 грн. за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням стало не надання позивачем вищенаведеного договору зберігання та аналіз зареєстрованих у ЄРАН акцизних накладних, у яких зазначено продавцем пального саме позивача.

Представник позивача у судовому засіданні 16.07.2021р. позов підтримав та просив його задовольнити, а представник відповідача просив у його задоволенні відмовити.

Ухвалою суду від 22.03.2021р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначене на 21.04.2021р. (а.с.138 том 1).

У подальшому, у ході проведення підготовчого засідання судом від учасників справи були витребувані додаткові документи та за наслідками підготовчого засідання було прийнято ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 16.07.2021р. у відповідності до вимог ст.ст.180-183 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується ухвалою суду від 16.06.2021р. (а.с.131 том 3).

У ході судового розгляду справи судом були встановлені наступні обставини у даній справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю «НАФТАСІТІ» 10.06.2016р. зареєстровано як юридична особа за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вулиця Океанська, будинок 1, основним видом діяльності позивача є Складське господарство (КВЕД 52.10), що підтверджується змістом копії Статуту позивача, копією Витягу з ЄДРПОУ, копією Виписки з ЄДРПОУ від 05.04.2018р. (а.с.72-76, 88 том 1).

Свою господарську діяльність позивач здійснює на підставі Ліцензії на право зберігання пального, що видана ГУ ДПС у Запорізькій області від 27.12.2019р. №08300414201900183, термін дії якої становить до 27.12.2024р., що підтверджується копією відповідної ліцензії та Витягом із реєстру (а.с.48 том 1, а.с.126-127 том 3).

11.09.2020р. ГУ ДПС у Запорізькій області на підставі, зокрема, п.п.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України був прийнятий наказ за №2241 про проведення фактичної перевірки ТОВ «НАФТАСІТІ» за адресою: м. Запоріжжя, вул. Донецьке шосе, буд.2 з питання здійснення контролю за додержанням позивачем вимог законодавства при здійсненні оптової та роздрібної торгівлі підакцизними товарами; вимог законодавства, яке регулює виробництво, придбання, зберігання та реалізацію пального; порядку приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів, наявності супровідних документів на товар (прибуткових, товарно-транспортних, видаткових та акцизних накладних), виявлення порушень установлених правил торгівлі підакцизними товарами, а також інших питань, що регулюють, зокрема, зберігання та обіг підакцизних товарів в Україні (а.с.19 том 1, а.с.46 том 3).

Так, судом встановлено, що у період з 11.09.2020р. по 21.09.2020р. посадовими особами контролюючого органу на підставі наведеного наказу була проведена фактична перевірка позивача за результатами якої був складений акт перевірки за №0665/08/01/32/40560703 за висновками якого були встановлені наступні порушення, зокрема, а саме:

- п.п.230.1.2 п.230.1 ст.230, пункту 12 підрозділу 5 розділу ХХ ПК України в частині не реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального в резервуарах, розташованих на акцизному складі №1007225 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Донецьке шосе, буд.2 з 01.10.2019р. по 29.06.2020р.;

- ч.1, ч.8 ст.15 Закону №481/95-ВР в частині реалізації пального в період з 01.07.2019р. до 20.09.2019р. (включно) без отримання ліцензії на право оптової торгівлі пальним, що підтверджується змістом наведеного акту перевірки, наявного у справі (а.с.15-37 том 1).

На підставі висновків наведеного акту перевірки, 16.10.2020р. посадовою особою контролюючого органу були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення, а саме:

- №00001380901 за яким до позивача застосовані штрафні санкції у сумі 500000 грн. (оптова торгівлі пальним без наявності ліцензії) - (а.с.12 том 1);

- №00001390901 за яким до позивача застосовані штрафні санкції у сумі 360000 грн. (не реєстрації у ЄДР витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарах на акцизному складі №1007225) - (а.с.13 том 1).

Вищенаведені податкові повідомлення-рішення є предметом спору у даній справі.

Заслухавши учасників справи, які брали участь у судовому розгляді даної справи, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову повністю з урахуванням такого.

Позивач, оскаржуючи у даній справі податкові повідомлення-рішення, зазначає з-поміж інших підстав позову по суті виявлених контролюючим органом порушень й те, що контролюючим органом при проведенні перевірки були допущені процедурні порушення, наслідком яких, на думку позивача, є протиправність прийнятих оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи те, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (не допуск) посадових осіб до перевірки, платник податків не позбавлений можливості оскаржувати в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки та посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень, тому суду слід в першу чергу надавати правову оцінку таким підставам позову, за їх наявності, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 21.02.2020р. у справі №826/17123/18).

Наведений правовий висновок є обов`язковим для врахування адміністративним судом в порядку, передбаченому ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, досліджуючи в першу чергу питання наявності чи відсутності процедурних порушень, які полягають у проведенні контролюючим органом фактичної перевірки у період дії карантинних заходів та запровадженого мораторію у цей період на проведення документальних перевірок та не зазначення у наказі інформації з приводу виявлених порушень вимог законодавства саме позивачем, що стала підставою для призначення фактичної перевірки, на що позивач, серед іншого, посилається у своєму позові, суд виходить з наступного.

Законом України від 17 березня 2020 року №533-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» ( зі змінами, внесеними законами від 30 березня 2020 року №540-ІХ та від 13 травня 2020 року №591-ІХ) підрозділ 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України доповнено пунктом 52-2 такого змісту: «Установити мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби(COVID-19), крім: документальних позапланових перевірок, що проводяться на звернення платника податків; документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктами 78.1.7 та 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу; фактичних перевірок в частині порушення вимог законодавства в частині: обліку, ліцензування, виробництва, зберігання, транспортування та обігу пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів; цільового використання пального та спирту етилового платниками податків; обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками; здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, з підстав, визначених підпунктами 80.2.2, 80.2.3 та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 цього Кодексу.

Як вбачається зі змісту копії наказу на проведення фактичної перевірки від 11.09.2020р. №2241 фактичну перевірку позивача було призначено саме з підстав здійснення контролю за додержанням позивачем вимог законодавства при здійсненні оптової та роздрібної торгівлі підакцизними товарами, придбання, зберігання та реалізацію пального, а також інших питань, що регулюють виробництво та зберігання підакцизних товарів в Україні, тобто, фактичну перевірку призначено на підставі п.п.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України (а.с.14 том 1, а.с.46 том 2).

Таким чином, аналізуючи вказані вище вимоги чинного законодавства та зміст наведеного вище наказу на проведення фактичної перевірки у їх сукупності, суд приходить до висновку, що обмеження на проведення фактичної перевірки (мораторій), встановлені п.52-2 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України не поширюються на фактичні перевірки, призначені на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 цього Кодексу в частині, зокрема, зберігання та обігу пального, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівнемірами-лічильниками (що у даному випадку є предметом цього спору), тобто, такі обмеження (мораторій) не поширюються на позивача, що спростовує твердження останнього в позові про допущення контролюючим органом процедурних порушень у наведеній частині.

З приводу не зазначення контролюючим органом у наказі №2241 від 11.09.2020р. підстав для проведення перевірки, визначеним податковим законодавством (інформації, про можливі порушення саме позивачем вимог законодавства, яка стала підставою для призначення такої фактичної перевірки), судом враховується наступне.

У відповідності до вимог п.п.75.1.3 п.75.1 ст.75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

За приписами п.п.75.1.3 п.75.1 ст.75 ПК України визначено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Статтею 80 ПК України визначено порядок проведення фактичної перевірки.

Згідно п.80.1 ст.80 ПК України встановлено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Відповідно до підпунктів 80.2.2, 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України передбачено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

За приписами п.81.1 ст.81 ПК України визначено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної, фактичної перевірки за наявності підстав для її проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку;

- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи-платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися;

- службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Отже, аналіз вказаних вище норм податкового законодавства свідчить про те, що право на проведення фактичної перевірки у контролюючого органу виникає, серед іншого і за наявності у контролюючого органу визначених законом підстав для її проведення. Невиконання контролюючим органом вимог статей 80, 81 ПК України, зокрема, в частині наявності підстав для призначення фактичної перевірки, дотримання умов та порядку допуску до її проведення, призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, якщо він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом, а податкові повідомлення-рішення, прийняті за наслідками такої перевірки на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не можуть вважатись правомірними та підлягають скасуванню.

Наведена правова позиція висловлена і у постановах Верховного Суду від 21.02.2020р. у справі №826/17123/18, від 04.09.2020р. у справі №821/1274/18 , від 22.09.2020р. у справі №520/8836/18.

Таким чином, із наведеного можна дійти висновку, що для застосування п.п.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України у якості підстави для проведення фактичної перевірки необхідною умовою є отримання контролюючим органом інформації в установленому законодавством порядку про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівнемірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального саме позивачем.

Так, як вбачається зі змісту наказу №2241 від 11.09.2020р. фактична перевірка позивача була призначена з метою здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, з підстав, визначених п.п.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України (а.с.14 том 1, а.с.46 том 2).

Разом з тим, ні у ході проведення підготовчого засідання, ні у судовому засіданні представником відповідача не було надано суду жодних документів, які б свідчили про ймовірні порушення саме позивачем вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання, транспортування, оптової торгівлі пальним, не обладнання (не реєстрації у ЄДР) акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівнемірами-лічильниками та були достатніми підставами для призначення фактичної перевірки щодо позивача.

Також і у судовому засіданні на запитання суду, яка саме інформація слугувала підставами для призначення та проведення вищенаведеної фактичної перевірки позивача, представник відповідача пояснити не змогла, копії відповідних документів, які б містили таку інформацію, суду не було надано.

При цьому, відповідаючи на вказане запитання суду, представник відповідача послалася лише на те, що наказ на перевірку не є предметом даного спору, а тому вважає, що позивач не може посилатися на неправомірність підстав для проведення перевірки, допустивши перевіряючих до проведення перевірки та обраний позивачем спосіб захисту є неналежним згідно усталеної практики Верховного Суду у справах №804/1113/16, №807/2062/17, №140/391/19.

Проте, наведені доводи представника відповідача спростовуються правовою позицією Верховного Суду у його постанові від 21.02.2020р. у справі №826/17123/18 у якій колегія суддів відступила від вищенаведеної правової позиції та висловила висновок про те, що незалежно від прийнятого платником податку рішення про допуск (не допуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень.

За загальним правилом застосування правових позицій та норм права, підлягає застосуванню позиція, прийнята у часі пізніше, тобто, викладена у вищенаведеній постанові Верховного Суду від 21.02.2020р. у справі №826/17123/18 за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За викладених обставин, та враховуючи те, що відповідачем у ході судового розгляду справи не було надано суду жодних документів, які б містили інформацію, яка слугувала підставами (інформації про порушення саме позивачем вимог законодавства у наведеній сфері) для призначення та проведення вищенаведеної фактичної перевірки позивача в порушення вимог ст.ст.72-77 КАС України, суд приходить до висновку, що контролюючий орган за відсутності у нього такої інформації (підстав) для проведення перевірки не мав правових підстав, визначених саме у п.п.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України, для призначення та проведення фактичної перевірки позивача за наказом №2241 від 11.09.2020р.

Отже, встановлення судом вищенаведених процедурних порушень свідчить про наявність достатніх підстав для визнання такої перевірки протиправною, що у даному випадку, тягне за собою і протиправність прийнятих податкових повідомлень-рішень за наслідками такої перевірки, що узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 21.02.2020р. у справі №826/17123/18.

Також і досліджуючи питання, що стосується суті виявлених порушень з приводу, зокрема, оптової торгівлі пальним без наявності ліцензії, за яке до позивача було застосовано штрафні санкції у сумі 500 000 грн. за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням №00001380901, а також надаючи йому правову оцінку, суд виходить з такого.

У відповідності до вимог ч.1 ст.15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19.12.1995р. №481/95-ВР (далі - Закон №481/95-ВР) у редакції, чинній з 01.07.2019р., передбачено, що імпорт, експорт алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюються суб`єктами господарювання всіх форм власності без ліцензії. Оптова торгівля на території України алкогольними напоями та тютюновими виробами здійснюється за наявності у суб`єктів господарювання всіх форм власності ліцензії на оптову торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами. Оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюється суб`єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії.

За приписами ч.8 ст.15 Закону №481/95-ВР визначено, що суб`єкти господарювання отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензую на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання.

Абзац 8 частини 2 ст.17 Закону №481/95-ВР встановлює, що відповідно до вказаної норми до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі, зокрема, оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії - 500 000 грн.

Отже, аналіз вказаних норм свідчить про те, що до суб`єктів господарювання застосовуються штрафні санкції у разі виявлення фактів здійснення такими суб`єктами господарювання оптової торгівлі пальним без наявності ліцензії на право саме оптової торгівлі пальним.

Так, як встановлено судом із наявних в матеріалах документів, а також і підтверджується змістом акту перевірки від 21.09.2020р. підставою для висновків про реалізацію позивачем пального у період з 01.07.2019р. по 20.09.2019р. (включно) без отримання ліцензії на право оптової торгівлі пальним слугував аналіз посадовою особою контролюючого органу даних Єдиного реєстру акцизних накладних (далі - ЄРАН) та самих акцизних накладних, які були складені підприємством позивача за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2019р. № 262, у яких зафіксовано факт прийняття позивачем на зберігання на акцизний склад (№1007225) нафтопродуктів як «покупця», а в разі відпуску (відвантаження) позивачем нафтопродукту зі зберігання - як «продавець», а також із підстав того, що позивачем на вимогу посадової особи контролюючого органу не було надано договорів на зберігання пального (а.с.17-33 том 1).

Разом з тим, зазначені вище підстави щодо аналізу лише баз даних ЄРАН не можуть бути достатніми підставами для застосування до позивача штрафних санкцій за оптову торгівлю пальним без ліцензії без повного дослідження всіх документів, які стосуються господарської діяльності позивача, наприклад, звітів, декларації, виданих та отриманих податкових накладних з податку на додану вартість, перевірки наявності ліцензій з урахуванням видів господарської діяльності позивача (навіть за умови і не надання позивачем договорів зберігання), зокрема, інших баз даних контролюючого органу, таких як ІС «Податковий блок», ІС «Архів електронної звітності» та інших електронних систем до яких має доступ відповідач як контролюючий орган.

Проте, у ході судового розгляду справи представник відповідача не зміг пояснити суду причини не проведення повного аналізу поданих до відповідача електронних документів (звітів, декларацій, ліцензій), вказаних електронних баз, які ведуться контролюючим органом у відповідності до їх функцій та повноважень та є обов`язком посадової особи контролюючого органу виходячи з вимог ст.ст. 71, 74 ПК України.

В той же час, судом зі змісту витягу із ЄДРПОУ встановлено, що позивач здійснює свою господарську діяльність за основним видом діяльності - складське господарство - КВЕД - 52.10, що підтверджується копією Витягу з ЄДРПОУ, копією Виписки з ЄДРПОУ від 05.04.2018р. (а.с.72-76, 88 том 1).

Також у відповідності до змісту копій Звітів про фінансовий стан підприємства у період з 2019р. та у 2020р., декларацій з податку на прибуток за спірний період, які подаються саме до контролюючого органу та були доступні до перевірки посадовим особам відповідача, підприємство позивача здійснювало свою господарську діяльність лише за КВЕД 52.10 (складське господарство) - (а.с.105-124 том 1).

При цьому, згідно змісту Ліцензії на право зберігання пального №08300414201900183 від 27.12.2019р. строком дії до 27.12.2024р. позивач здійснює свою господарську діяльність лише зі зберігання пального (а.с.48 том 1, а.с.126-127 том 2).

Як встановлено судом, у спірний період з 01.07.2019р. по 20.09.2019р. позивачем виписувалися акцизні накладні лише у межах його господарської діяльності - зберігання пального, а саме: на прийняття на зберігання пального та відпуск (відвантаження) пального зі зберігання, всі акцизні накладні були зареєстровані у встановленому порядку контролюючим органом у ЄРАН, при цьому, зі змісту копій всіх акцизних накладних видно, що у них зазначено позивача, як особу, яка реалізує пальне (а.с.151-250 том 1, а.с.1-164 том 2).

Разом з тим, зі змісту форми акцизної накладної видно, що вказана форма затверджена наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2019р. №262 та позивач не має жодних технічних можливостей змінити відповідну форму самостійно, зазначений факт також був підтверджений і представником відповідача у судовому засіданні.

Відповідно і до змісту копій поданих та зареєстрованих податкових накладних з податку на додану вартість за період з 01.07.2019р. по 20.09.2019р., зареєстрованих у відповідному Реєстрі контролюючим органом, який має доступ до даних відомостей, вбачається, що позивачем не було зареєстровано жодної податкової накладної щодо оптової торгівлі чи поставки пального, що підпадає під визначення поняття «реалізація пального» (а.с.172, 203 том 2, а.с.1-30 том 3).

Також і зі змісту копії Декларація акцизного податку, встановленої форми, яка була подана контролюючому органу та посадові особи відповідача мають до її даних доступ, видно, що у розділі «В» податкові зобов`язання з реалізації пального, показники заповнені з прочерками (а.с.57-62 том 1).

У судовому засіданні представник відповідача не надав жодних доказів, які б свідчили про оптову реалізацію пального позивачем на акцизному складі №1007225 у наведений період, таких як наприклад, платіжні доручення, фіскальні чеки (Z-звіти) та інші документи, представник відповідача вказала тільки на те, що факт реалізацію пального було встановлено лише з того, що форма акцизної накладної мала відомості про особу, яка реалізує пальне, та інші документи, наприклад ліцензія та відомості з ЄДРПОУ, звіти позивача з приводу його господарської діяльності, відсутність у позивача технічної можливості змінити форму акцизної накладної посадовою особою відповідача не досліджувались.

За викладених обставин, проаналізувавши наведені вищенаведені норми податкового законодавства у сукупності із дослідженими судом доказами, суд приходить до висновку, що всі вищезазначені копії документів свідчать про те, що позивачем у вищенаведений спірний період не здійснювалося жодної реалізації пального із акцизного складу №1007225 без отримання ліцензії, що не спростовано відповідачем жодними належними та допустимими доказами в порушення вимог ст.ст.72-77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, судом не встановлено, а відповідачем факт оптової торгівлі пальним позивачем по акцизному складу №1007225, розташованому у м. Запоріжжі, вул. Донецьке шосе, буд.2, не доведений у встановленому законодавством порядку (таких доказів суду не надано).

А виходячи з того, що судом встановлено відсутність факту оптової реалізації пального з акцизного складу №1007225 без отримання ліцензії у період з 01.07.2019р. по 20.09.2019р., суд приходить до висновку, що і застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 500 000 грн. за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням №00001380901 від 10.10.2020р. є протиправним, а відповідно, наведене податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Що стосується виявлених порушень з приводу не реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та/або рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарах, розташованих на акцизному складі №1007225 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Донецьке шосе, буд. 2 з 01.10.2019р. по 29.06.2020р., за яке до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 360000 грн. за податковим повідомленням-рішенням №00001390901, то надаючи правову оцінку цьому рішенню, суд виходить з такого.

У відповідності до приписів п.п.230.1.2 п.230.1 ст.230 ПК України акцизні склади, на території яких здійснюється виробництво, оброблення (перероблення) змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізація пального, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованому на акцизному складі, та рівнемірами-лічильниками рівня таких товарів (продукції) у резервуарі, а для скрапленого газу (пропану або суміші пропану з бутаном), інших газів, бутану, ізобутану за кодами згідно з УКТ ЗЕД 2711 12 11 00, 2711 12 19 00,2711 12 91 00, 2711 12 93 00, 2711 12 94 00, 2711 12 97 00, 2711 13 10 00, 2711 13 30 00, 2711 13 91 00, 2711 13 97 00, 2711 14 00 00, 2711 19 00 00, 2901 10 00 10 - також можуть бути обладнані пристроями для вимірювання рівня або відсотка пального у резервуарі (далі - рівномір-лічильник) на кожному введеному в експлуатацію стаціонарному резервуарі, розташованому на акцизному складі.

Платники податку - розпорядники акцизних складів зобов`язані зареєструвати:

а) усі розташовані на акцизних складах резервуари, введені в експлуатацію, витраторміри-лічильники та рівнеміри-лічильники у розрізі акцизних складів - в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівномірів-лічильників рівня пального у резервуарі;

б) усі акцизні склади - в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.

Забороняється здійснення реалізації пального без наявності зареєстрованих витратомірів- лічильників, рівномірів-лічильників та резервуарів, без реєстрації акцизного складу.

При цьому, пунктом 12 підрозділу 5 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що розпорядники акцизних складів відповідно до вимог цього Кодексу зобов`язані обладнати акцизні склади витратомірами-лічильниками та/або рівнемірами-лічильниками та зареєструвати їх в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі в такі строки:

- акцизний склад, де розташовано резервуари, загальна місткість яких перевищує 20000 куб. метрів, - не пізніше 1 липня 2019 року;

- акцизний склад, де розташовано резервуари, загальна місткість яких перевищує 1000 куб метрів, але не перевищує 20000 куб.метрів, - не пізніше 1 жовтня 2019 року;

- акцизний склад, де розташовано резервуари, загальна місткість яких не перевищує 1000 куб.метрів, - не пізніше 1 січня 2020 року.

Відповідно до п.1281.1 ст.1281 ПК України передбачено, що не обладнання та/або відсутність реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального в резервуарі рівноміра-лічильника на введеному в експлуатацію резервуарі, розташованому на акцизному складі та/або витратоміра-лічильника на місця відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованого на акцизному складі, а також не обладнання та/або відсутність реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників обсягу виробленого спирту етилового витратоміра- лічильника спирту етилового на місці отримання та відпуску спирту етилового, розташованого на акцизному складі тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 20000 гривень за кожний необладнаний резервуар та/або незареєстрований рівнемір-лічильник, а також за кожне необладнане місце відпуску пального наливом з акцизного складу або за кожне місце отримання та відпуску спирту етилового, та/або незареєстрований витратомір-лічильник/витратомір-лічильник спирту етилового.

Водночас, згідно до абзацу 4 пункту 18 підрозділу 5 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що норми пункту 1281.1 статті 1281 цього Кодексу застосовуються, зокрема, з 1 липня 2019 року - до розпорядника акцизного складу, який до 1 липня не підпадав під визначення платника податку відповідно до пункту 212.1 статті 212 цього Кодексу (незалежно від загальної місткості резервуарів, розташованих на акцизному складі такого розпорядника), а також до вітчизняних підприємств, на яких здійснюється діяльність з переробки нафти, газового конденсату, природного газу та їх суміші з метою вилучення цільових компонентів (сировини), що передбачає повний технологічний цикл їх переробки в готову продукцію (пальне).

Аналізуючи наведені вище норми податкового законодавства, можна дійти висновку, що законодавець визначив різні строки реєстрації платниками податків витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників у Єдиному державному реєстрі, а саме: до 01.07.2019р., до 01.10.2019р., до 01.01.2020р. ( п.12 підрозділу 5, розділу ХХ ПК України), а також встановив, що відповідальність за не реєстрацію у Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників пального, передбачена п.1281.1 ст.1281 ПК України, виникає у таких платників податків (розпорядників акцизних складів) - з 01.07.2019р., з 01.10.2019р., з 01.04.2020р. та з 01.07.2020р. за двох умов: виходячи із загальної місткості резервуарів; виходячи з того, чи такий платник податків не підпадав під визначення платника акцизного податку (незалежно від загальної місткості резервуарів, розташованих на акцизному складі такого платника податків) до 1 липня 2019р.

Отже, при застосуванні штрафних санкцій за не реєстрацію платником податків в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та/або рівнемірів-лічильників контролюючим органом в обов`язковому порядку підлягало дослідженню питання чи був позивач платником акцизного податку до 1 липня 2019р., що передбачено пунктом 18 підрозділу 5 розділу ХХ Перехідних положень ПК України.

Як пояснив представник відповідача в судовому засіданні, вищенаведені норми пункту18 підрозділу 5 розділу ХХ Перехідних положень ПК України при застосуванні до позивача штрафних санкцій за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням не перевірялися та враховані не були, причини не врахування вказаних норм пояснити не зміг.

Як зазначив представник відповідача та підтверджується змістом акту перевірки від 21.09.2020р. до позивача були застосовані штрафні санкції у розмірі 360000 грн. за не реєстрацію в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та/або рівнемірів-лічильників у період з 01.10.2019р. по 29.06.2020р. лише згідно до вимог п.12 підрозділу 5 розділу ХХ Перехідних положень ПК України.

Разом з тим, як встановлено судом, позивач зареєструвався платником акцизного податку тільки з 01.07.2019р., що підтверджується змістом копії Витягу з реєстру платників акцизного податку з реалізації пального або спирту етилового (а.с.116 том 3).

Вказаний факт реєстрації позивача платником акцизного податку 01.07.2019р. також підтвердив і представник відповідача у своїх усних поясненнях.

Таким чином, із аналізу наведених норм та вище досліджених судом копій документів, суд приходить до висновку, що позивач не підпадав під визначення платника акцизного податку відповідно до пункту 212.1 статті 212 ПК України до 01.07.2019р., оскільки до 01.07.2019р. не був платником такого податку (інших доказів суду не надано), а відповідно, позивач зобов`язаний був зареєструвати витратоміри-лічильники та/або рівнеміри-лічильники на акцизному складі №1007225 у строк, встановлений абзацом 4 п.18 підрозділу 5 розділу ХХ Перехідних положень ПК України, тобто, у строк до 1 липня 2020р.

Так, як встановлено судом із матеріалів справи, позивач зареєстрував витратоміри-лічильники та/або рівнеміри-лічильники у Єдиному державному реєстрі такого обладнання, у тому числі і на акцизному складі №1007225, розташованому за адресою: м. Запоріжжя, вул. Донецьке шосе, буд.2 - 30.06.2020р., що підтверджується Довідкою про розпорядника акцизного складу пального від 30.06.2020р. прийнятою контролюючим органом згідно Квитанції №2 від 30.06.2020р., а також змістом акту перевірки від 21.09.2020р. (а.с.34, 125-128 том 1).

За викладених обставин та враховуючи, що позивачем витратоміри-лічильники та/або рівнеміри-лічильники, як розпорядником акцизного складу №1007225 за вказаної вище адресою, були зареєстровані у Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів/лічильників у строк, встановлений абз.4 пункту 18 підрозділу 5 розділу ХХ Перехідних положень ПК України, тобто, до 01.07.2020р., а отже, суд приходить до висновку, що застосування до позивача штрафних санкцій за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням №00001390901 від 16.10.2020р. є протиправним та таким, що суперечить приписам абз.4 пункту 18 підрозділу 5 розділу ХХ Перехідних положень ПК України.

Зазначені вище встановлені судом обставини безпідставно не були враховані відповідачем як суб`єктом владних повноважень при прийнятті оспорюваних податкових повідомлень-рішень в порушення вимог ст.ст.71-74 ПК України, абз.4 пункту 18 підрозділу 5 розділу ХХ Перехідних положень ПК України.

У відповідності до вимог ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, представником відповідача у ході судового розгляду даної справи не було наведено жодних підстав та не надано доказів, які б свідчили про правомірність та обґрунтованість прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням встановлених судом обставин та аналізу норм податкового законодавства.

Судом не можуть бути покладені в основу даного судового рішення доводи відповідача про реалізацію позивачем пального без отримання ліцензії у період з 01.07.2019р. по 20.09.2019р. по акцизному складу №1007225, з огляду на те, що вказані обставини відповідачем не підтверджені жодними доказами, в той же, час такі доводи відповідача спростовані наданими та наявними в матеріалах справи доказами, які проаналізовані судом та свідчать лише про здійснення позивачем господарської діяльності зі зберігання пального.

При цьому, судом критично надається оцінка доводам відповідача про не надання у ході проведення фактичної перевірки договорів на зберігання пального, оскільки зазначені обставини не звільняють відповідача, як суб`єкта владних повноважень, від обов`язку вжити всіх необхідних заходів для встановлення таких фактів, у тому числі і за допомогою аналізу інформаційних баз контролюючого органу, які фіксують відповідні господарські операції платників податків та до яких мають доступ посадові особи контролюючого органу, чого не було дотримано посадовою особою відповідача у порушення вимог ст.ст.71-74 ПК України.

Також є і безпідставними застосування до позивача штрафних санкцій за не реєстрацію витратомірів-лічильників, рівнемірів-лічильників у Єдиному державному реєстрі по акцизному складу №1007225 з 01.10.2019р. по 29.06.2020 згідно до п.12 підрозділу 5 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, з огляду на те, що вказана норми визначає лише строки до яких повинно бути зареєстровано таке обладнання у Єдиному державному реєстрі, в той же час, п.18 підрозділу 5 розділу ХХ Перехідних положень ПК України регулює правовідносини з якого саме строку та до яких платників податків (розпорядників акцизних складів) застосовуються така відповідальність за п.1281.1 ст.1281 ПК України, а відповідно, наведені норми підлягають застосуванню у сукупності, тоді як відповідачем зазначені норми не були взагалі враховані при прийнятті оспорюваних податкових повідомлень-рішень безпідставно.

Є необґрунтованими та відхиляються судом посилання відповідача на те, що до позивача застосовано штрафні санкції за оптову торгівлю пальним без ліцензії через на надання позивачем до перевірки договорів на зберігання пального, з огляду на те, що норми ст.17 Закону №481/95-ВР не містять підстав для такої відповідальності (не надання позивачем до перевірки договорів на зберігання пального), а відповідно, такі посилання суперечать наведеній нормі та не можуть бути обрані підставами для застосування штрафних санкцій у розмірі 500000 грн.

Щодо посилань відповідача на усталену практику Верховного Суду, яка наведена у позові та стосується дослідження питання процедурних порушень суб`єктом владних повноважень при проведення перевірок, то суд зазначає, що судова практика із відповідного питання не є сталою про що свідчить і зміст наведеної у цьому судовому рішення правової позиції Верховного Суду у постанові від 21.02.2020р. у справі №826/17123/18, де Верховний Суд відступив від своєї правової позиції, при цьому, відповідні правові позиції не звільняють відповідача від обов`язку надання суду доказів (інформації), які були підставами для призначення та проведення відповідної перевірки стосовно позивача.

Так, судом від відповідача у ході проведення підготовчого засідання неодноразово витребовувалися відповідно докази - інформація, що стала підставою для призначення та проведення фактичної перевірки позивача за наказом №2241 від 11.09.2021р., які були проігноровані відповідачем, а лише були надані відповідні письмові пояснення суду 15.07.2021р., які містять тільки посилання на усталену позицію Верховного Суду (а.с.142-143 том 3).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши у відповідності до вимог ч.2 ст.2 наведеного Кодексу, правомірність прийняття відповідачем як суб`єктом владних повноважень оспорюваних податкових повідомлень-рішень, суд приходить до висновку, що обставини, що слугували підставами для прийняття оспорюваних рішень є неправомірними та не обґрунтованими, спростовуються наведеними доказами, а тому оспорювані рішення є такими, що прийняті не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Приймаючи до уваги викладене, судом встановлено, що відповідачем при прийнятті оспорюваних податкових повідомлень-рішень, були порушені права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправними та скасування оспорюваних рішень.

За викладених обставин, слід дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Виходячи з наведеного, наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову у повному обсязі, слід стягнути з бюджетних асигнувань суб`єктів владних повноважень - Головного управління ДПС у Запорізькій області на користь позивача понесені ним згідно платіжних доручень №31732, №31731 від 26.01.2021р. судові витрати по сплаті судового збору у загальній сумі 12900 грн. 00 коп. (а.с.10,11 том 1).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТАСІТІ" до Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №00001380901, №00001390901 від 16.10.2020р. - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати прийняті Головним управлінням Державної податкової служби у Запорізькій області податкові повідомлення-рішення №00001380901, №00001390901 від 16.10.2020р.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр.Соборний, 166, код ЄДРПОУ 43143945) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТАСІТІ" (49022, м. Дніпро, вул. Океанська, буд. 11, код ЄДРПОУ 40560703) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 12900 грн. 00 коп. (дванадцять тисяч дев`ятсот грн. 00 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення) відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу УІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 23.07.2021р.

Суддя С.О. Конєва