Рішення № 98513367, 22.07.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2021 р. Справа № 120/4722/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Слободонюка М.В., розглянувши в місті Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А1724 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

У травні 2021 року до суду через систему "Електронний суд" надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ), які подані його представником - адвокатом Щавінським К.С. (представник позивача, адвокат Щавінський К.С.) до військової частини А1724 (відповідач, в/ч А1724), в якій представник позивача просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 (включно) та зобов`язати відповідача нарахувати невиплачені позивачу суми індексації грошового забезпечення за вищевказаний період.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач проходив військову службу у військовій частині А1724, та за наказом командира цієї частини (по стройовій частині) від 05.03.2021 № 50 був виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 05.03.2021. Вказує на те, що відповідно до вимог чинного законодавства на день звільнення з військової служби відповідачем повний розрахунок із ним проведений не був, зокрема не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. Позивач зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Відтак, з метою захисту свого порушеного права позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Ухвалою від 19.05.2021 судом відкрито провадження у даній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.

У зв`язку із обмеженим фінансуванням Вінницького окружного адміністративного суду на 2021 рік та відсутністю достатніх коштів для сплати послуг поштового зв`язку, ухвалу від 19.05.2021 разом із позовною заявою надіслано на електронну адресу відповідача: а1724@ukr.net, про що секретарем судового засідання складено довідку від 20.05.2021. Оскільки підтвердження факту отримання відповідачем копії ухвали до суду не надійшло, секретарем судового засідання було складено наступну довідку про відсутність підтвердження про отримання електронного листа від 21.05.2021.

Суд вважає, що довідка від 21.05.2021 є достатнім доказом вручення відповідачу копії ухвали від 19.05.2021, враховуючи таке.

Так, Кодексом адміністративного судочинства України не врегульовано процедури підтвердження отримання учасником судового процесу надісланої йому на електронну адресу копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, однак, згідно з положеннями ч. 6 ст. 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Статтею 129 КАС України унормовано питання щодо виклику (повідомлення) шляхом надсилання тексту повістки електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Відповідно до п. 3 ст. 129 КАС України, якщо протягом дня, наступного за днем надсилання тексту повістки, підтвердження від учасника судового процесу не надійшло, секретар судового засідання складає про це довідку, що приєднується до справи і підтверджує належне повідомлення учасника судового процесу про дату, час і місце судового розгляду. В такому випадку повістка вважається врученою з моменту складання секретарем судового засідання відповідної довідки.

Відтак, суд вважає за можливим застосування аналогії закону у частині правових наслідків відсутність підтвердження про отримання електронного листа відповідачем, а тому довідка від 21.05.2021 вважається документом, який підтверджує факт отримання позивачем 21.05.2021 ухвалу від 19.05.2021 разом із позовною заявою в електронній формі.

Як зазначено у ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині А1724.

Наказом начальника 20-го Центру ремонту засобів зв`язку та радіотехнічного забезпечення (по особовому складу) від 23.02.2021 № 2-РС позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом "а" (у зв`язку із закінченням строку контракту) відповідно до пункту першого частини восьмої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Іншим наказом командира військової частини А1724 (по стройовій частині) від 05.03.2021 № 50 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 05.03.2021.

Позивач вважає, що на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу із ним неправомірно не проведено усіх розрахунків, а саме не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", що послугувало підставою для звернення до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон України № 2232-ХІІ (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин)) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

У відповідності до статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-ХІІ від 20.12.1991 (далі - Закон України №2011-ХІІ (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин)) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з частинами 1-3 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Так, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" № 1282-ХІІ від 03.07.1991 (далі - Закон України №1282-ХІІ (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин)).

У силу вимог частини першої статті 1 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

За правилами частини першої статті 2 вказаного Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі, оплата праці (грошове забезпечення).

Згідно частини першої статті 4 цього Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін (частина перша статті 6 Закону № в1282-ХІІ).

Частинами другою та шостою статті 5 наведеного Закону передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів.

Відповідно до статті 9 Закону України № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, надалі Порядок №1078), згідно п.1 якого він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Пунктом 1-1 вказаного Порядку встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

Згідно п.2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в тому числі грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

У відповідності до п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Водночас в силу вимог ст.ст. 18, 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 № 2017-III індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

При цьому, статтею 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Аналізуючи наведені вище норми законодавства суд приходить до висновку, що нарахування та виплата індексації не пов`язана з окремим кодом бюджетної кваліфікації та наявності відповідної статті у кошторисі, а здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів і за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Отже, право позивача на нарахування та отримання індексації грошового забезпечення гарантується законом, зокрема, Законом № 1282-ХІІ та Порядком № 1078.

Як встановлено судом із матеріалів справи, зокрема із довідки військової частини А 1724 від 13.05.2021 № 117 про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 05.03.2021, індексація грошового забезпечення позивача у період проходження ним військової служби з 01.01.2016 по 28.02.2018 військовою частиною А 1724 дійсно не нараховувалась та не виплачувалась. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа "Кечко проти України", № 63134/00, рішення від 07.11.2005) реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Крім того, у справах "Ромашов проти України", "Шевченко проти України" Європейський суд з прав людини додатково зауважив, що посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними. При цьому Суд констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті і не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 16.06.2020 у справі № 206/4411/16-а.

При цьому, суд зауважує, що відсутність законодавчого механізму для нарахування та виплати індексації за періоди, в яких була відсутня фінансова можливість такої виплати, не є підставою для позбавлення особи права на отримання коштів (мирне володіння його майном), виплата яких передбачена законом.

З огляду на викладене та враховуючи, що військова частина А1724 безпідставно не здійснила позивачу нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, суд доходить висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги є обґрунтованими, а тому наявні підстави для їх задоволення.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).

Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій і докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, тому підстав для вирішення питання щодо його відшкодування не має.

Крім того, суд не вважає обґрунтованими доводи позивача про відшкодування понесених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 5000 грн., про що згадується в описовій частині позову. Так, суд зважає на те, що всупереч ч. 4 ст. 134, ч. 7 ст. 139 КАС України стороною позивача не подано ні договору про надання правничої допомоги, ні детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, ні доказів понесених витрат на фактичну оплату таких послуг чи намірів їх понести (що можливо встановити лише за наявності договору про надання правничої допомоги), як і не заявлено про можливість подання таких доказів протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення. За таких обставин підстав вирішувати питання про розподіл судових витрат понесених на професійну правничу допомогу не має, оскільки такі витрати не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

Керуючись ст.ст. 72 - 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А1724 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно.

Зобов`язати військову частину А1724 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно.

У відшкодуванні витрат на правничу допомогу відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 22.07.21.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

Відповідач: військова частина А1724 (вул. Авіаційна, смт. Озерне, Житомирський район, Житомирська область, 12443, код ЄДРПОУ: 07987044).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович