Рішення № 98508492, 07.07.2021, Мирноградський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Димитровський міський суд Донецької області)

Справа № 226/926/21

ЄУН 226/926/21

Провадження № 2/226/391/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2021 року м. Мирноград

Димитровський міський суд Донецької області у складі:

головуючого – судді Рибкіна О.А.,

за участю секретаря Долгої В.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника третьої особи органу опіки та піклування – виконавчого комітету Мирноградської міської ради Скрипник Г.С.,

розглянувши у заочному відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Мирнограді справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в особистих інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: орган опіки та піклування - Виконавчий комітет Мирноградської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася з позовом до відповідача до ОСОБА_2 , яка діє в особистих інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Орган опіки та піклування – Виконавчий комітет Мирноградської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

В обґрунтування позовних вимог вказала, що на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 23.10.2002 року, вона є власником квартири АДРЕСА_1 . 17.04.2013 року за її згодою у вказаній квартирі були зареєстровані - її донька ОСОБА_2 разом з малолітнім онуком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідачі у справі зареєстровані в цій квартирі, але фактично з моменту реєстрації не проживають в ній по теперішній час. Житлово-комунальні послуги вона сплачує самостійно, відповідачі не виконують зобов`язання по сплаті комунальних послуг. Просить визнати відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням – квартирою АДРЕСА_1 .

В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги, обґрунтовуючи їх викладеними в позовній заяві обставинами. Також пояснила, що відповідачі - її донька та онук виїхали з України до Російської Федерації та на даний час проживають там, до м. Мирнограда повертатися не збираються, в належній їй квартирі не проживають, їх точне місцезнаходження їй не відомо.

Відповідачі до судового засідання не з`явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені у передбаченому Цивільно-процесуальним кодексом порядку.

Представник третьої особи органу опіки та піклування - виконкому Мирноградської міської ради Скрипник Г.С. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог в частині позбавлення права користування житлом малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки відсутні відомості про можливе отримання членами родини Гусманових російського громадянства або тимчасової реєстрації на території Росії, а також про наявність у них іншого житла на праві приватної власності або на праві користування. Тому позбавлення права користування житлом малолітньої дитини буде порушувати її права, зокрема ст.18 Закону України «Про охорону дитинства».

Відповідно до ст.280 ЦПК України суд вважає можливим ухвалити по справі заочне рішення на підставі доказів, що є в матеріалах справи, оскільки відповідач була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання, не з`явилася в судове засідання, не повідомила причини неявки, не подала відзив, позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Вислухавши учасників справи, проаналізувавши наявні докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 23.10.2002 року, зареєстрованого в реєстрі за № 4495, реєстраційне посвідчення від 25.10.2002 року, зареєстроване в Бюро технічної інвентаризації м.Димитрова за реєстровим № 14 (а.с.13, 14).

Згідно довідки від 24.03.2021 року Відділу ведення реєстру територіальної громади Виконавчого комітету Мирноградської міської ради, в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.18).

ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_1 , а малолітній ОСОБА_3 є онуком ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвами про народження, свідоцтвом про шлюб (а.с.10, 11, 12).

Згідно з актом від 23.03.2021, складеним Координаційним комітетом органів самоорганізації населення м.Мирнограда, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 , але з 17.09.2013 року і по теперішній час фактично не проживають за вказаною адресою (а.с.17).

Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Мирноградської міської ради від 12.05.2021 р. № 010, орган опіки та піклування на підставі відомостей та інформації, одержаних під час розгляду питання, заперечує проти визнання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки з пояснень позивача ОСОБА_1 та матеріалів справи встановлена відсутність відомостей про гарантування дитині права користування іншим житловим приміщенням (а.с.48-49).

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що вона є старшою будинку АДРЕСА_3 . В квартирі АДРЕСА_4 їхнього будинку мешкала позивачка з чоловіком та донькою з початку 2000-х років. Зі слів позивачки її донька спочатку навчалася, потім вийшла заміж. Донька позивачки не мешкала у вказаній квартирі і не мешкає до теперішнього часу, вона її ніколи не бачила в їх будинку. Також не мешкає і онук позивачки у вказаній квартирі та ніколи не мешкав. Їй не відомо де зараз знаходяться донька та онук позивачки.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що в квартирі АДРЕСА_1 мешкав чоловік позивачки ОСОБА_6 , який помер близько двох років тому. З цього часу у вказаній квартирі ніхто не мешкає. Вона мешкала у цьому будинку більше семи років та за цей час в квартирі АДРЕСА_4 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не мешкали та не мешкають до теперішнього часу.

Згідно з ч.2 ст.405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі його відсутності в житлі без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 з малолітнім сином ОСОБА_3 не проживають в квартирі АДРЕСА_1 з моменту реєстрації у квартирі, а саме з квітня 2013 року і по теперішній час, загалом вже понад 7 років. Поважних причин не проживання відповідача ОСОБА_2 у цій квартирі судом не встановлено. Враховуючи вищенаведене, суд вважає позовні вимоги щодо відповідача ОСОБА_2 обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

А щодо малолітнього ОСОБА_3 суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням, виходячи з наступного.

У відповідності до частини другої статті 2 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Україною 27.02.1991, яка набрала чинності для України 27.09.1991, держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання.

За частиною першою статті 3 зазначеної Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. За статтею 27 Конвенції держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Статтею 1 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що охорона дитинства – система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав. За частиною другою статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», діти – члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом.

Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод).

Не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці, з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин не проживання дитини і наявність у того з батьків з ким вона фактично проживає права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.

Наведені правові висновки узгоджуються з висновками суду касаційної інстанції, викладеними у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі N 711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі N 466/7546/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі N 337/1760/17, від 27 листопада 2019 року у справі N 368/750/16-ц (провадження N 61-31705св18), від 25 серпня 2020 року у справі N 206/3425/18 (провадження N 61-9122св19). від 9 вересня 2020 року у справі N 755/16152/16-ц (провадження N 61-11414св19).

Таким чином, малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не може самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт його не проживання у спірній квартирі не може бути безумовною підставою для визнання його таким, що втратив право користування зазначеним житлом.

Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , набув право власності або право постійного користування іншим житлом, позивачем не надано.

Принципом 4 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386 (XIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, передбачено, що дитина має користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальні догляд і охорона мають бути забезпечені дитині та її матері, зокрема належний допологовий і післяпологовий догляд. Дитина повинна мати право на належні харчування, житло, відпочинок і медичне обслуговування.

Оскільки позивачем не надано суду доказів наявності у малолітньої дитини ОСОБА_3 у власності або в постійному користуванні іншого житла, з врахуванням висновку органу опіки та піклування, а також вищевказаних постанов Верховного Суду, суд вважає, що визнання малолітньої дитини такою, що втратила право користування вищевказаною квартирою, призведе до порушення права малолітньої дитини на житло, у зв`язку з чим вимоги про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.405 ЦК України, ст.ст.1, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 4, 12, 13, 76, 81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , до ОСОБА_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , яка діє в особистих інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 , третя особа: орган опіки та піклування - виконавчий комітет Мирноградскької міської ради, місцезнаходження: 85323, м.Мирноград Донецької області, вул. Центральна, 9, код в ЄДРПОУ 33123536, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що втратила право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто Димитровським міським судом Донецької області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 16.07.2021 року.

Суддя О.А. Рибкін