Рішення № 98507544, 22.07.2021, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/1233/21

2/703/906/21 .

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2021 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого-судді Опалинської О.П.,

при секретарі Бойко Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Смілянської міської ради Черкаської області про визначення частки спадкодавця у спільному майні подружжя, яке є спільною сумісною власністю, -

встановив:

Позивач звернулася до суду з позовом до Смілянської міської ради Черкаської області про визначення частки спадкодавця у спільному майні подружжя, яке є спільною сумісною власністю та просить визначити, що частка її чоловіка - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Сміла Черкаської області, у праві спільної сумісної власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , придбану ними 25 листопада 2014 року по договору купівлі - продажу, становить 1/2 її частини, припинивши право спільної сумісної власності на вказане нерухоме майно.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 22 листопада 1977 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .

В період шлюбу вони з чоловіком згідно договору купівлі-продажу від 25 листопада 2014 року посвідченого приватним нотаріусом Смілянського районного нотаріального округу Новіковим І.М., зареєстрованого в реєстрі за № 5400, придбали двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 48.7 кв.м, а житловою – 25.6 кв.м, яка складається із житлових кімнат, площами 14.0 кв.м, та 11.6 кв.м; кухні, площею 7.5 кв.м; вбиральні – площею 3.3 кв.м, коридору, площею 8.7 кв.м; балкону – 3.6 кв.м.

Вказана квартира на праві спільної сумісної власності належить позивачу та її чоловіку ОСОБА_2 , частки кожного з них в ній не визначені.

ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік позивача ОСОБА_2 помер.

Після смерті чоловіка, позивач у встановлений законом строк звернулась до нотаріуса Смілянської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак постановою від 03 квітня 2021 року нотаріус відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв`язку з тим, що частка спадкодавця у спільному майні не визначена, що є перешкодою для оформлення права на спадщину.

Зазначені обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

У судове засідання позивач та її представник не з`явилися, разом з тим представник позивача подала суду заяву, з проханням справу розглянути за відсутності позивача та її представника, позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання також не з`явився, в поданому на адресу суду відзиві просив розгляд справи проводити без участі уповноваженого представника відповідача, а крім того зазначив, що відповідно до п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що у разі смерті співвласника приватизованого будинку (квартири) частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними (ч. 2 ст. 370, ч. 2 ст. 372 ЦК України). Частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду. Для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця.

Частинами 2, 3 ст. 71 Закону України «Про нотаріат» № 3425-XII від 02.09.1993 року передбачено, що на підставі письмової заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, за згодою другого з подружжя (колишнього з подружжя), що є живим, у свідоцтві про право власності може бути визначена і частка померлого у спільній власності. Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з них видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини.

На підставі викладених обставин представник відповідача вважає, що відмова нотаріуса в оформленні права на спадщину на квартиру після смерті ОСОБА_2 із зазначених мотивів є передчасною, оскільки квартира перебувала в спільній сумісній власності, а тому існували рівні частки, які на його переконання підлягають спадкуванню у нотаріальному порядку.

У відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

Оскільки розгляд справи відбувався за відсутності учасників процесу фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалося.

Суд вивчивши матеріали справи, надані сторонами докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи вважає позовну заяву ОСОБА_1 обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом свої порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як передбачено ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 76 ЦПК України визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності з наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Визнання права та зміна правовідношення є встановленими ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_3 ) перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 виданим 22 листопада 1977 року (а.с. 10)

Таким чином, позивач є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 14 травня 2020 року Смілянським міським відділом ДРАЦС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про що складено відповідний актовий запис про смерть №361 (а.с. 15).

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на спадкове майно, а саме частину двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , яка на праві спільної сумісної власності належить позивачу ОСОБА_1 та її чоловіку ОСОБА_2 , згідно договору купівлі-продажу від 25 листопада 2014 року посвідченого приватним нотаріусом Смілянського районного нотаріального округу Новіковим І.М., зареєстрованого в реєстрі за № 5400 (а.с. 11).

08 вересня 2020 року позивач звернулася до Смілянської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті чоловіка – ОСОБА_2 , на підставі поданої заяви була заведена спадкова справа № 485/2020, що підтверджується матеріалами копії спадкової справи.

03 квітня 2021 року винесена постанова нотаріуса Смілянської державної нотаріальної контори про відмову ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , що залишилася після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки у правовстановлюючому документі на квартиру частка, яка належала померлому, не вказана, що унеможливлює видачу свідоцтва про право на спадщину і проведення державної реєстрації (а.с. 18).

До спірних правовідносин підлягають застосуванню такі норми права.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у ст. 317 ЦК України.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ст. 60 СК України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Згідно п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» спільною сумісною власністю подружжя можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Положення ч. 1 ст. 70 СК України, п. 30 постанови Пленуму вказують на те, що частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до абз. 3 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» №20 від 22 грудня 1995 року частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкриття після нього спадщини.

В той же час, відповідно до п. 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» розглядаючи позови, пов`язані з правом спільної власності, суди повинні виходити з того, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Частка суб`єкта права спільної сумісної власності визначається, зокрема, при поділі майна, виділі частки зі спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини.

Згідно ч. 2 ст. 370 ЦК України, у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Відповідно ч.2 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 3 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до вимог ст.1216ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно з ст.1218ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб`єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (ч.1 ст.368 ЦК України). Відповідно до ч.1, 2 ст.370ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Зі змісту п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» №20 від 22.12.1995 року вбачається, що частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.

Аналіз вказаних норм матеріального права дає підстави вважати, що в разі смерті співвласника майна, що перебуває в спільній сумісній власності, частки кожного з співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними. Частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду. Для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця.

З огляду на викладене, способом захисту прав позивача буде визначення частки померлого чоловіка у праві спільної сумісної власності на належну їм квартиру, що дасть можливість отримати у нотаріальному порядку свідоцтво про право на спадщину за законом на належну її чоловікові частину квартири.

Згідно до роз`яснень, що містяться у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав (пункт 17), розглядаючи позови, пов`язані з правом спільної власності, суди повинні виходити з того, що відповідно до ст. 368 ЦК спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Так, спільною сумісною власністю, зокрема, є: квартира (будинок), житлові приміщення у гуртожитках, передані при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно в них мешкають, у їх спільну сумісну власність (стаття 8 Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-XII"Про приватизацію державного житлового фонду").

Таким чином, враховуючи те, що будь-якої домовленості між співвласниками квартири за адресою: АДРЕСА_2 , щодо розміру їх часток не було, а співвласник спірної квартири ОСОБА_2 помер та з урахуванням презумпції рівності часток, суд вважає, що частка спірної квартири померлого становить 1/2 частину. При цьому під час розгляду справи не було встановлено існування обставин, які б могли бути підставою для збільшення або зменшення часток співвласників спірної квартири.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Виходячи з вищевикладеного, суд розглянувши справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, приходить до висновку, щодо необхідності задоволення позовних вимог, вважає їх обґрунтованими і доведеними, а також такими, що знайшли своє підтвердження у судовому засіданні.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами суд зважає на положення ч.1 ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач не наполягала на стягненні з відповідача судових витрат, суд, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, що полягає у розгляді справи у межах заявлених вимог, не стягує з відповідача понесені позивачем документально підтверджені судові витрати.

Керуючись ст. ст. 16, 328, 368, 370, 372, 1216, 1218, 1296 Цивільного кодексу України, ст. ст. 41, 47 Конституції України, ст.ст. 4,5,11,12, 13, 76, 81, 141,259,263-265 Цивільного процесуального кодексу України, -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Смілянської міської ради Черкаської області про визначення частки спадкодавця у спільному майні подружжя, яке є спільною сумісною власністю – задовольнити.

Встановити, що частка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Сміла, Черкаської області, у праві спільної сумісної власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що належала йому на підставі договору купівлі-продажу від 25 листопада 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Смілянського районного нотаріального округу Новіковим І.М., зареєстрованого в реєстрі за № 5400, становить 1/2 (одну другу) її частини, припинивши право спільної сумісної власності на неї.

Судові витрати віднести за рахунок позивача.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі оскарження після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не буде скасовано.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Смілянський міськрайонний суд Черкаської області.

Сторони по справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 .

Відповідач: Смілянська міська рада Черкаської області, місцезнаходження: м. Сміла, Черкаської області, вулиця Незалежності, 37, ЄДРПОУ – 25874705.

Головуючий О.П.Опалинська