Рішення № 98507441, 15.07.2021, Рівненський районний суд Рівненської області

Справа № 570/2145/20

Номер провадження 2/570/164/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2021 року Рівненський районний суд Рівненської області у складі:

судді Гнатущенко Ю.В.

з участю секретаря судових засідань Іллюк С.Р.

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Бойчука К.М.

представника відповідачки адвоката Ільїна В.А.,

представника Служби у справах дітей Дубенської РДА Рівненської області Матвійчука С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Рівненської районної державної адміністрації, Служба у справах дітей Дубенської районної державної адміністрації Рівненської області про зміну місця проживання та припинення стягнення аліментів, -

в с т а н о в и в :

У червні 2020 р. позивач ОСОБА_1 звернувся в Рівненський районний суд із позовом до відповідачки ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Рівненської РДА та згідно уточної позовної заяви від 15.10.2020 р. (а.с.41) просить визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 .

Звільнити від стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , встановлені Рівненським районним судом по справі №570/4687/17, починаючи з дня реєстрації позову в Рівненському районному суді до набуття повноліття ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обгрунтування позову вказує, що рішенням Рівненського районного сду у справі №1716/2742/2012 від 08.11.2012 р. позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , відділу реєстрації актів громадянського стану Рівненського районного управління юстиції про визнаня батьківства - задоволено. Визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця с. Сатиїв Дубенського району, жителя АДРЕСА_2 батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що внести зміни в актові записи про народження дітей: актовий запис №13 від 28.08.2006 р. про народження ОСОБА_4 , змінивши в графі батько ОСОБА_5 на ОСОБА_1 ; актовий запис №24 від 08.12.2009 р. про народження ОСОБА_3 , змінивши в графі батько - ОСОБА_5 на ОСОБА_1 .

У зв`язку з перешкодами у спілкуванні з дітьми ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зі сторони матері дітей ОСОБА_2 , які виникли у зв`язку з систематичними виїздами за межі країни на тривалий період, ОСОБА_1 звертався у службу у справах дітей з проханням встановити порядок спілкування з дітьми.

Спеціалістами служби у справах дітей було проведено обстеження умов проживання дітей за адресою проживання у с. М.Шпаків. На час обстеження мати була відсутня, а діти проживали з бабусею. Під час проведеної бесіди діти повідомили, що тато часто забирає їх до себе додому, купує їм продукти харчування, іграшки, одяг.

Однак рішенням Рівненського районного суду у справі №570/4687/18 від 15.08.2018 р. позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення алментів на утримання неповнолітніх дітей - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти в твердій грошовій сумі, а саме по 1000 грн. щомісячно, починаючи з 31.10.2017 р. і до повноліття дитини; сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в твердій грошовій сумі, а саме по 1000 грн. щомісячно, починаючи з 31.10.2017 р. і до повноліття дитини.

Місце проживання дітей не визначено.

Вказує, що з аналізу норм статей 15, 180, ч.ч. 2, 3 ст. 181 СК України вбачається, що необхідною передумовою виникнення права батьків на отримання аліментів на утримання дитини є її проживання з цим із батьків.

З січня 2020 р. син позивача - ОСОБА_3 відмовився повертатися жити до матері і почав проживати з батьком в його сім`ї.

Відповідно до актів, які складені з участю голови Сатиївської сільської ради, ОСОБА_3 проживає спільно зі своїм батьком ОСОБА_1 , де йому створені необхідні умови для проживання, навчання та розвитку.

На даний час ОСОБА_3 навчається за місцем проживання в Сатиївському ліцеї Дубенської районної ради Рівненської області по АДРЕСА_3 та має необхідні засоби для дистанційного навчання на випадок карантину.

Оскільки з січня 2020 р. ОСОБА_3 , 2009 р.н., постійно проживає спільно з батьком ОСОБА_1 в його будинку в АДРЕСА_1 окремо від матері та перебуває повністю на його утриманні, то відпали підстави для сплати аліментів згідно рішення Рівненського районного суду у справі №570/4687/18 від 15.08.2018 р. до набуття повноліття ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 10.07.2020 р. відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання (а.с.27).

Ухвалою суду від 22.09.2020 р. залучено до участі у справі Службу у справах дітей Дубенської РДА (а.с.37).

Ухвалою суду від 19.11.2020 р. витребувано від Служби у справах дітей Дубенської РДА та від Служби у справах дітей РівненськоїРДА висновок ООП про визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.73).

Ухвалою суду від 28.12.2020 р. витребувано від Дубенської РДА документи, які були враховані під час складання письмового висновку про визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.107).

Ухвалою суду від 04.02.2021 р. визнано потрібним, щоб представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ССД Рівненської РДА, з`явився в судове засідання (а.с.146).

Ухвалою суду від 04.02.2021 р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 153).

Ухвалою суду від 27.04.2021 р. відкладено розгляд справи та визнано потрібним, щоб відповідачка ОСОБА_2 з`явилася в судове засідання для надання особистих пояснень (а.с.175).

У судовому засіданні позивач та його представник адвокат Бойчук К.М. позовні вимоги підтримали та просять їх задоволити.

У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2 та її представник адвокат Ільїн В.А. позовні вимоги не визнали. Крім того, відповідачка ОСОБА_2 пояснила, що вона прийме рішення дитини щодо визначення саме ним, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ким із батьків йому проживати. Пояснює, що позивач має вплив на дитину, та власне його виховання формує хибне бачення дитини щодо можливих відносин між батьками, яких не існує. Вважає, що позивач маніпулює дітьми аби вона відмовилася від стягнення з нього аліментів.

Представник відповідачки Ільїн В.А. в судовому засіданні пояснив, що відсутні підстави для задоволення позову. Крім того, вказує, що у висновку ООП Рівненської РДА Рівненської області від 25.06.2021 р. вказано недостовірні дані, що його довірителька не заперечує щодо визначення місця проживання сина ОСОБА_7 з батьком, чим спотворено його висловлювання на засіданні комісії. Вважає, що думку дитини, яка висловила бажання проживати з батьком, слід розцінювати як дитячу забаганку.

Представники третіх осіб ООП Рівненської РДА та ССД Дубенської РДА в судовому засіданні підтримали висновки щодо доцільності визначення проживання неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком. В судовому засіданні представник ССД Дубенської РДА Матвійчук С.С. (в режимі відеоконференції ) вказав, що слід поважати думку дитини про її бажання проживати з батьком.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу у судовому засіданні, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, показання свідків, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Вимоги ст.264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що відповідно до рішення Рівненського районного суду від 08.11.2012 р. у справі №1716/2742/2012 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , відділу реєстарції актів громадянського стану Рівненського РУЮ про визнання батьківства визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця с. Сатиїв Дубенського району, жителя АДРЕСА_2 батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що внести зміни в актові записи про народження дітей: актовий запис №13 від 28.08.2006 р., про народження ОСОБА_4 , змінивши в графі батько - ОСОБА_5 на ОСОБА_1 ; актовий запис №24 від 08.12.2009 р., про народження ОСОБА_3 , змінивши в графі батько - ОСОБА_5 на ОСОБА_1 .

Наразі малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з січня 2020 р. постійно проживає разом із батьком ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 , що відповідачкою ОСОБА_2 не заперечується.

Орган опіки та піклування Дубенської РДА, захищаючи права та інтереси дитини, врахувавши характеристику ОСОБА_1 , Акт обстеження умов проживання дитини ССД Дубенської РДА, Акт обстеження проживання дитини Сатиївською сільською радою, довідку про місце проживання сім`ї позивача, довідку Сатиївського ліцею про навчання дитини, листи служби у справах дітей Рівненської РДА, письмову згоду малолітнього ОСОБА_3 на проживання з батьком, витяг з протоколу №18 від 03.12.2020 р. засідання Комісії з питань захисту прав дитини Дубенської РДА та витяг з протоколу №19 від 08.12.2020 р. засідання Комісії з питань захисту прав дитини Дубенської РДА, надав висновок від 08.12.2020 р. № 3576/02-13/20 ро доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 .

Орган опіки та піклування Рівненської РДА, враховуючи рішення комісії з питань захисту прав дитини при Рівненській РДА від 16.06.2021 р. та думку дитини, керуючись ст.ст. 150, 157, 159, п.2 ст.160, ст.ст. 161,171 СК України, надав висновок від 25.06.2021 р. № вих. - 3017/06/01-57/21 про доцільність визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до ч.2 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено висновок про те, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим, положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

Вирішуючи спір, враховуючи вказані норми матеріального права, у повному обсязі, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд дійшов висновку про визначення місця проживання дитини з батьком з огляду на таке.

Судом встановлено, що між батьками малолітньої дитини ОСОБА_7 склалися неприязні відносини, однак позивач не чинить відповідачці будь-яких перешкод у спілкуванні, побаченні з сином, а також у його вихованні.

Визначаючи місце проживання дитини та надаючи оцінку обставинам справи, а саме, що і батьком і мамою створено належні умови для виховання та розвитку дитини, обоє приділяють увагу, підтримку та люблять дитину, суд, виходячи із найкращих інтересів дитини, встановивши, що малолітній ОСОБА_7 вже досить тривалий час з січня 2020 р. проживає разом із батьком (який позитивно характеризується а.с.18), в іншому населеному пункті, при цьому ОСОБА_7 самостійно виявив волю та змінив своє попереднє місце проживання з матір`ю, у нього склалися позитивні відносини з новою сім`єю батька ОСОБА_1 , навчається в Сатиївському ліцеї Дубенської районної ради Рівненської області, тому слід визначити місце проживання з батьком. За таких обставин, суд враховує інтереси дитини, яка проживає в атмосфері любові, турботи, захисту.

Мама дитини, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того з ким дитина буде проживати.

Виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити доброзичливе спілкування один з одним, суд вважає, що визначаючи місце проживання малолітньої дитини сторін у цій справі з батьком, доходить висновку про те, що зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, сприятиме повноцінному вихованню та розвитку.

У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а в першу чергу, відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків та дитини, так і в судовому порядку.

Суд звертає увагу, що відповідачка ОСОБА_2 у судовому засіданні, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, одночасно пояснила, що вона прийме рішення малолітнього сина з ким із батьків він виявить бажання проживати, що, на думку суду, свідчить про усвідомлення батьками дитини важливості інтересів самої дитини. У зв`язку з цим слід вказати на те, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. При вирішенні цієї справи, серед іншого, суд керується установленими та тривалими зв`язками дитини з батьком, з огляду на те, що вони тривалий час проживають разом, а отже, проживання дитини з батьком буде відповідати найкращим його інтересам.

У статті 12 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року встановлено, що держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Тлумачення частини другої статті 171 СК України свідчить, що вона закріплює випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов`язково. До таких випадків належить: вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її виховання (стаття 159 СК України); вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її місця проживання (стаття 161 СК України); вирішення спору про позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України); вирішення спору про поновлення батьківських прав (стаття 169 СК України); вирішення спору щодо управління її майном (стаття 177 СК України).

Малолітній ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у судовому засіданні беззаперечно висловився, що він хоче проживати з батьком.

З наведеного слідує, що батько дитини відіграє значну роль у житті дитини, забезпечує збереження зв`язку дитини з матір`ю, умови проживання, створені батьком, сприяють найкращим інтересам дитини та забезпечують її розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.

Щодо позовної вимоги про звільнення позивача від сплати аліментів на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до повноліття ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , то суд доходить до таких висновків.

Як установлено судом, сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно з рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 15.08.2018 року у цивільній справі № 570/4687/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, стягнуто аліменти з позивача на користь відповідачки на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі, а саме по 1000 грн. щомісячно на кожну дитину, починаючи з 31.10.2017 р. і до повноліття дітей.

Способи захисту сімейних прав та інтересів встановлені ч. 2 ст. 18 СК України, згідно з нормами якої способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є припинення правовідношення, а також його анулювання.

Отже, під способами захисту прав слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.

Згідно із ч.ч. 8, 9 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст.191 СК України, аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

За змістом ст. 181 СК України, аліментами є кошти на утримання дитини, які присуджуються за рішенням суду до стягнення з одного з батьків дитини на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина.

Вимогами ст.273 СК України визначено, якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати.

Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267-271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Відтак, з урахуванням предмета даного спору (звільнення від стягнення аліментів на утримання дитини), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час розгляду справи судом та ухвалення рішення по справі, зокрема з одержувачем аліментів чи з їх платником.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77, 79, 80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з вимогами ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, судом встановлено, що малолітній ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з січня 2020 р. проживає з батьком і знаходиться на його матеріальному забезпеченні.

З огляду на загальні принципи регулювання сімейних відносин, способи захисту сімейних прав, суд вважає за необхідне захистити порушене право позивача шляхом припинення примусового стягнення аліментів, визначених рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 15.08.2018 року у цивільній справі № 570/4687/17, так як, дитина стала проживати разом з батьком, що не заперечується відповідачкою.

Саме з моменту звернення до суду почали діяти спірні правовідносини, що регулюються нормами чинного сімейного законодавства з приводу припинення стягнення аліментів. Отже, саме з моменту звернення з відповідним позовом до суду, суб`єктивні права позивача підлягають захисту в судовому порядку.

У задоволенні позовної вимоги про звільнення від стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , слід відмовити, оскільки позивач ОСОБА_1 на підставі належних та допустимих доказів не довів обгрунтованість підстав вважати, що його право порушене. Крім того, як встановлено судом і не заперечується учасниками процесу, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом із відповідачкою ОСОБА_2 , та перебуває на її утриманні, а позивач ОСОБА_1 має значну заборгованість зі сплати аліментів на утримання неповнолітнього сина, про що він неодноразово наголошував у судовому засіданні.

Позивач не заявив вимог щодо стягнення понесених ним судових витрат. Адже кожна із сторін має право розпоряджатися своїми правами на власний розсуд. Таким чином, понесені позивачем судові витрати відносяться на його рахунок.

Керуючись ст. ст. 12, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Рівненської районної державної адміністрації, Служба у справах дітей Дубенської районної державної адміністрації Рівненської області про зміну місця проживання та припинення стягнення аліментів - задоволити частково.

Визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання батька - ОСОБА_1 .

Звільнити ОСОБА_1 від стягнення аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначених рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 15.08.2018 р. у справі №570/4687/17, починаючи з 11 червня 2020 р.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду через Рівненський районний суд Рівненської області протягом 30 днів з дня проголошення, або безпосередньо до Рівненського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідачка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса АДРЕСА_4 .

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області, вул. Соборна, 195, м.Рівне, 33001, код ЄДРПОУ 04057735;

Служба у справах дітей Дубенської районної державної адміністрації, м.Дубно, вул. Д. Галицького, буд.17, код ЄДРПОУ 04057830.

Повне судове рішення складено 23.07.2021 р.

Суддя Гнатущенко Ю.В.