Рішення № 98504899, 19.07.2021, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Єдиний унікальний номер справи 333/670/21

Номер провадження 2/333/1655/21

РШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2021 року місто Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя в складі: головуючого судді Стоматова Е.Г., за участю: секретаря судового засідання Артеменко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжя, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до територіальної громади в особі Запорізької міської ради (пр.. Соборний, буд. 206, м. Запоріжжя, 69005), третя особа: Шоста Запорізька нотаріальна контора (вул.. Чумаченка, буд. 25-Б, м. Запоріжжя, 69104) про встановлення факту постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом, -

ВСТАНОВИВ:

04 лютого 2021 року до Комунарського районного суду м. Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Запорізької міської ради про встановлення факту постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом, в якій позивач просить суд: Встановити факт постійного проживання гр. ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_2 . Визнати за, гр. ОСОБА_1 , право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті гр. ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на будинок АДРЕСА_2 .

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадщина після померлої гр. ОСОБА_2 . 31 серпня 2020 року позивач звернувся до Шостої Запорізької державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 - гр. ОСОБА_2 . Гр. ОСОБА_2 - є бабусею позивача. Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 21.01.2021 №77/02- 31 ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії в наслідок того, що на день відкриття спадщини він був зареєстрований окремо від спадкодавці, тому вважається, що спадщину не прийняв.

З 2001 року, та по теперішній час ОСОБА_1 мешкає за адресою АДРЕСА_2 . Його бабуся по час її смерті мешкала разом з ним.

23.11.2014 року гр. ОСОБА_2 уклала на ім`я ОСОБА_1 заповіт, в якому все майно, де б воно не знаходилась із чого б воно не складалось і взагалі все те, що буде належати їй на день її смерті, і на що вона за законом матиме право заповідала йому.

Похованням бабусі займався ОСОБА_1 , він є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті померлої.

За вказаних обставин, у зв`язку з необхідністю подальшого управління спадковим майном, враховуючи неможливість отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на вищевказане майно у нотаріальній конторі, позивач вимушений звернутись до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення для позивача та вимогою про визнання права власності на нерухоме майно, що увійшло до складу спадщини.

Ухвалою Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 05 лютого 2021 року відкрито провадження в справі та призначено підготовче судове засідання. Витребувано з Шостої Запорізької державної нотаріальної контори спадкова справа після смерті ОСОБА_2 /а.с.29/

19 лютого 2021 року надійшла копія спадкова справа № 310/2020 після смерті ОСОБА_2 /а.с. 35-51/

20 березня 2021 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. В якому зазначила, що підстав для задоволення зазначеного позову відсутні та просить відмовити. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачем додано до позовної заяви довідку видану на його ім`я про те, що він дійсно проживав за адресою: АДРЕСА_2 , без реєстрації з 2001 року по теперішній час (а саме 22.01.2021 p.). Але форма цієї довідки, право особи на складання цієї довідки та сам документ, як такий що може підтверджувати факт постійного проживання Позивача з ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ., не встановлений законодавством України, а отже не може бути доказом та не може бути прийнятий судом, як належний доказ.

Ця довідка, видана та завірена головою квартального комітету не є належним доказом, оскільки відповідно до ст. 14 Закону України «Про органи самоорганізації населення» до повноважень голів квартальних комітетів не віднесені питання видачі довідок про місце проживання особи.

Місце проживання Позивача підтверджено відміткою у його паспорті. А факт, який би підтверджував місце перебування Позивача за адресою: АДРЕСА_2 ніякими документами не підтверджено.

Таким чином, при розгляді справи підлягають встановленню факти: проживання Позивача однією сім`єю разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини і тривалість такого проживання, яка має бути щонайменше п`ять років.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов`язків.

Однак, Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Звертаємо увагу суду, що Позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , а ОСОБА_2 за життя була зареєстрована та мешкала за адресою: АДРЕСА_2 . Тобто, ймовірно Позивач часто відвідував ОСОБА_2 та можливо допомагав їй, а не проживав разом з нею і не вів спільне господарство.

Надання допомоги та піклування Позивачем ОСОБА_2 не підтверджують факт наявності між ними відносин, притаманних сім "і.

Так, згідно цивільного позову спадкодавець ОСОБА_2 бабуся ОСОБА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позивач у своєму позові не довів поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Позивачем не надано жодних належних доказів на підтвердження факту постійного проживання з спадкодавцем за адресою: АДРЕСА_2 зі спадкодавцем, ведення спільного господарства та виникнення права власності в порядку спадкування за законом.

Ухвалою Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 19 квітня 2021 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. /а.с.71/

У судове засідання позивач та його представник не з`явились, надали суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги та доводи наведенні в їх обґрунтування підтримують.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи без участі представника відповідача та ухвалити законне та обґрунтоване рішення у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи доводи наведенні в обґрунтування відзиву. /а.с.104/

Представник третьої особи, не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи без участі представника третьої особи. /а.с. 87/

У зв`язку з неявкою в судове засідання сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписуючого пристрою не здійснювалося.

Суд, вивчивши позовні вимоги позивача, взявши до уваги відзив, пояснення свідків, перевіривши наявні в матеріалах справи докази, взявши до уваги заяву представника позивача, представника відповідача, представника третьої особи, приходить до наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 12,13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 76,81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, актовий запис 1601. /а.с. 7/

За життя ОСОБА_2 склала нотаріально посвідчений заповіт від 23.11.2004 року, відповідно до якого все своє майно, де б воно не знаходилось та з чого б не складалось та яке буде належати їй на день смерті заповіла ОСОБА_1 /а.с.12/

Згідност.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент смерті.

Таким чином, до складу спадщини після смерті ОСОБА_2 увійшли 3/4 частки у праві власності на буд. АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 31 серпня 2020 року звернувся із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 до Шостої Запорізької державної нотаріальної контори, а отже прийняв спадщину, проте у видачі свідоцтва про право на спадщину йому відмовлено.

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 5793622 від 10.12.2004 року ОСОБА_2 на праві приватної власності належить ѕ частка будинку АДРЕСА_2 . /а.с.26/

Відповідно до довідки від 22 січня 2021 року виданою головою квартального комітету №17 ОСОБА_4 , ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_2 , з 2001 року по теперішній час. /а.с.6/

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , кожен окремо, повідомив, що ОСОБА_1 є онуком ОСОБА_2 .. Позивач разом зі сім`єю з дитинства проживав разом з бабусею, надавав їй допомогу, доглядав за нею. На момент смерті також жив з ОСОБА_2 за одною адресою. Похованням займався ОСОБА_1 ..

Відповідно до змісту ст. 315 ЦПК України, судом можуть бути встановлені юридичні факти, зокрема, факт постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на день смерті останнього, факт проживання однією сім`єю не менш як п`ять років до відкриття спадщини.

Відповідно до п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду Украйни від 30.05.2005 року за №7 «Про судову практику у справах про спадкування», судам при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), необхідно врахувати правила частини другої статті 3 СК про те що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно з п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду Украйни від 30.05.2005 року за №7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо постійне проживання особи із спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутись в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідно до ч.2 ст.3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Статтею 1 ЗУ «Про Всеукраїнський перепис населення» передбачено, що домогосподарство - сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Ці особи можуть перебувати у родинних стосунках або стосунках свояцтва, не перебувати у будь-яких з цих стосунків, або бути і в тих, і в інших стосунках.

Згідно з ч.1 ст.2 ЦПК України одним із основних завдань цивільного судочинства є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ.

Згідно з ч.2 ст.2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст.4 ЦПК України при здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Згідно з п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину… Тобто, суд вправі задовольняти заяви про встановлення факту, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки.

Згідно п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" від 30.05.2008 року, справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року, тощо.

Згідно зі ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Із ст.1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

У відповідності до ст.1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кількох фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Відповідно до ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Згідно із ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до абз. 3 п. 3 роз`яснень постанови Пленуму ВСУ України від 30.05.2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, яке визначається за правилами ст. 29, ч. 2 ст. 1221 ЦК України. Якщо спадкодавець мав кілька місць проживання, місцем відкриття спадщини вважається останнє місце реєстрації спадкодавця.

Отже, для того, щоб набути право на спадщину, спадкоємці за заповітом або за законом мають прийняти її у порядку та у строки, встановлені законом.

Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори.

Для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).

Для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним.

Згідно з п. п. 4.10 п. 4 гл. 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена. Тобто спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за видачею свідоцтва протягом будь-якого часу після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини і має бути доведений спадкоємцем.

Отже, законодавець в даному випадку висунув вимогу про обов`язковість постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що ставить прийняття спадщину у такому випадку в залежність від факту спільного постійного проживання вказаних осіб.

Як вбачається з наданих суду доказів, позивачем доведено факт постійного проживання разом з спадкодавцем на час відкриття спадщини, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Відповідно до абз.3 п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року, у разі відмови нотаріуса в оформленні прав на спадщину особа може звертатися до суду за правилами позовного провадження.

За вимогами ст.1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутись до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, тобто зміна власника майна, що підлягає державній реєстрації, неможлива без перереєстрації права власності.

Тому свідоцтво про право на спадщину є обов`язковим, коли об`єктом спадкування є нерухоме майно, що підлягає обов`язковій державній реєстрації.

Для підтвердження наявності спадкового майна, яке підлягає державній реєстрації та місця його знаходження, нотаріусу слід подати документ, що підтверджує право власності спадкодавця на майно з відміткою органу, що проводить реєстрацію, або реєстраційного посвідчення, яке є невід`ємною частиною правовстановлюючого документа.

В свою чергу, право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця лише з моменту державної реєстрації цього майна (ч.2 ст.1299 ЦК України).

Відповідно до п. 23Постанови Пленуму Верховного суду України від 30травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленному цивільним законодавством.

За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Наказом Міністерства юстиції України № 1844/5 від 14.12.2012 року «Про затвердження Порядку використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого майна» визначено, що одним із документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на нерухоме майно, є рішення суду про визнання права власності.

Як роз`яснено в листі Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Частиною 1 ст.328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставі, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Однією із таких підстав є спадкування майна, в тому числі за законом та заповітом, відповідно до ст.1217 ЦК України.

У відповідності до ст.1216 ЦК України спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Як вбачається зі ст.ст.1217, 1258 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст.1259 цього Кодексу.

Згідно ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

У ст.1264 ЦК України зазначено, що в четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Таким чином, право на спадщину є самостійним майновим правом, яке виникає на підставі факту її прийняття та підлягає захисту в передбачений законом спосіб, і через відмову нотаріуса у видачі спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину, не може бути захищене в інший спосіб.

У зв`язку із чим, враховуючи, що позивач прийняв спадщину в установленому законом порядку, але отримати свідоцтво про право на спадщину в порядку спадкування на житловий будинок в нотаріальній конторі не може, його право підлягає захисту, а позовні вимоги задоволенню.

Керуючись статтями 15, 16, 328, 1216-1218, 1233, 1235, 1264, 1268 Цивільного кодексу України, статтями 2, 4, 5, 10-13, 18, 81, 258-259, 263 - 265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до територіальної громади в особі Запорізької міської ради (пр.. Соборний, буд. 206, м. Запоріжжя, 69005), третя особа: Шоста Запорізька нотаріальна контора (вул.. Чумаченка, буд. 25-Б, м. Запоріжжя, 69104) про встановлення факту постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом – задовольнити.

Встановити факт постійного проживання гр. ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнати за, гр. ОСОБА_1 , право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті гр. ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на будинок АДРЕСА_2 .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ст.284 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Веб-адреса цього документу у Єдиному державному реєстрі судових рішень http://reyestr.court.gov.ua/ з посиланням на номер справи.

Повний текст судового рішення складено 19 липня 2021 року.

Суддя Комунарського районного суду

міста Запоріжжя Е.Г.Стоматов