Рішення № 98501416, 19.07.2021, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/2320/19

2/703/48/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2021 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого-судді Прилуцького В.О.

секретаря судового засідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла в цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

встановив:

Позивач Акціонерне Товариство Комерційний Банк «Приватбанк» (далі по тексту - АТ КБ «ПриватБанк») звернувся до суду позовом про стягнення заборгованості за кредитном з ОСОБА_1 в сумі 30182 грн. 10 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25 серпня 2010 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання заяви б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, які викладені на сайті www.privatbank.ua Тарифами складає між ним і Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві б/н від 25 серпня 2010 року. Заявою відповідачки підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. Підписавши заяву між сторонами, у відповідності до ст. 634 ЦК України, був укладений Договір про надання банківських послуг, який за своєю правовою природою є змішаним і містить в собі, зокрема, умови договору банківського рахунку та кредитного договору. Банком на підставі Договору надання банківських послуг відкрито кредитний рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі 4000 грн. та відповідачці надано у користування кредитну картку. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі якого відповідачка при укладені договору дала свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Таким чином, банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме: надав відповідачці можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідачка зобов`язалась повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов договору, а саме: згідно з п. 2.1.1.5.7., 2.1.1.12.1, 2.1.1.2.3., 2.1.1.12.2., але в процесі користування кредитним рахунком відповідачка не сплатила своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями. Таким чином, у порушення п. 2.1.1.5.5 Договору, а також ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідачка зобов`язання за вказаним договором не виконала. Згідно з п. 2.1.1.12.2, Договору сторони дійшли згоди, що у разі непогашення боргових зобов`язань за Кредитом до 25 числа місяця, що слідує за місяцем в якому були здійснені трати за користування кредиту Клієнт сплачує Банку проценти в розмірі, зазначеному в Тарифах, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті з розрахунку 365/366 календарних днів на рік. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідачка станом на 21 травня 2019 року має заборгованість – 30182 грн., яка складається з наступного: 13267 грн. 52 коп.- заборгованість за тілом кредиту, 6513 грн. 55 коп. – заборгованість за прострочене ним тілом кредиту, 7737 грн. 60 коп., 750 грн. – пеня за просрочене забовязання, 750 грн. пеня за несвоєчасність сплати боргу від 100 грн., 500 грн. штраф (фіксованої частини), 1413 грн. 43 коп. штраф (процентна складова).

Просить стягнути з відповідачки суму заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг б/н від 25 серпня 2010 року у розмірі 30181 грн. 10 коп. та судові витрати у розмірі 1921 грн.

В судове засідання представник позивача не з`явився, в матеріалах справи міститься клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі (а.с.70).

Відповідачка у судове засідання не з`явилась, надіслала до суду відзив на позовну заяву в якому просила суд відмовити у задоволенні позову через його безпідставність та не обґрунтованість. Свої заперечення проти позову обгрунувала тим, що вона дійсно зверталась до банку з метою отримання інформації щодо кредитування. Однак 25 серпня 2010 року жодного договору із АТ КБ «Приват Банк» не оформляла, кредитну карту не отримувала як і не відкривала жодного рахунку в банку. Із наданої позивачем заяви, на думку відповідачки взагалі не вбачається факту отримання нею будь – яких кредитних коштів, встановлення відсотків за користування нею, а також не зазначено термін на який такий кредит видається. Оскільки заява не містить обов`язкових умов така заява не може вважатись договором про надання банківських послуг, а тому позов банку є безпідставним та таким, що не піддягає до задоволення.

Представник відповідачки, адвокат Примак В.А. в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву в якій просить суд відмовити у задоволенні позову та повести розгляд справи у його відсутність.

В зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, не здійснювалось.

Суд, вивчивши матеріали справи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши докази, приходить до висновків, що позовні вимоги задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

14 червня 2018 відбулася державна реєстрація та змінено повне та скорочене найменування позивача з Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (скорочена назва ПАТ КБ "ПриватБанк") на Акціонерне товариство комерційний банк "Приват Банк" (скорочена назва АТ КБ "ПриватБанк").

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як вбачається з матеріалів справи, 25 серпня 2010 року відповідачка звернулась до позивача із Анкетою-заявою про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (далі - Умови) (а.с.11, 117), яка в сукупності з цими Умовами, а також витягом з Тарифів обслуговування кредитних карток (а.с.12) за доводами позивача мала б складати Договір про надання банківських послуг.

Посилаючись на невиконання відповідачем умов Договору про надання банківських послуг, позивач просить суд стягнути з відповідачки заборгованість станом на 21 травня 2019 року в розмірі 30182 грн. 10 коп., яка складається з наступного: 13267 грн. 52 коп.- заборгованість за тілом кредиту, 6513 грн. 55 коп. – заборгованість за простроченим тілом кредиту, 7737 грн. 60 коп. – нарахована пеня за просрочене зобов`язання, 750 грн. – нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., 500 грн. – штраф (фіксована частина), 1413 грн. 43 коп. – штраф (процентна складова). Банк надав на підтвердження суми боргу розрахунок заборгованості за договором б/н від 25 серпня 2010 року (а.с.5-6, а.с. 7-10).

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з ст. 76-81 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивач вказані приписи Кодексу не виконав. Зокрема, позивачем не надано суду:

- документальне підтвердження фактичного надання кредиту відповідачці;

- документальне підтвердження, які саме тарифи діяли на час підписання, що згідно Анкети-заяви є невід`ємною частиною договору, і таким чином не довів у суді сам факт укладення з відповідачкою Договору про надання банківських послуг;

- інформацію щодо видачі номеру картки, яка видавалася ОСОБА_1 відповідно до кредитного договору б/н від саме від 25 серпня 2010 року, строку дії та перевипуску картки.

Крім того, із стандартного формуляра бланка Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку та самих цих Умов неможливо зрозуміти, до яких саме умов і правил приєдналася відповідачка ОСОБА_1 (а.с.11).

До справи не приєднано копію Паспорту споживчого кредиту, який був би підписаний відповідачкою, що могло б свідчити про підтвердження позивачем факту ознайомлення зі змістом цих документів і згодою на їх виконання ОСОБА_1 .

За таких обставин, додані позивачем до позовної заяви документи, а саме: Анкета-заява про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не визначають умови кредитного договору між сторонами.

Одночасно, витяг з «Умов та Правил надання банківських послуг» містять перелік карт, які є в ПриватБанку, однак у суду відсутня можливість встановити, які саме тарифи діяли з 25 серпня 2010 року, тобто з дня підписання Анкети-заяви ОСОБА_1 , та чи взагалі нею отримано, кредитні кошти, встановити неможливо.

Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та копія наказу банку щодо затвердження змін до «Умов та Правил надання банківських послуг» також не підтверджують факту надання кредитних коштів відповідачу 25 серпня 2010 року (а.с.13-35).

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, чи взагалі отримувала ОСОБА_1 саме кредитну карту та який її вид - « ІНФОРМАЦІЯ_1 », чи «Універсальна GOLD». Про вид кредитної картки не зазначає і сам позивач в позовній заяві.

В матеріалах справи міститься Анкета - заява від 25 серпня 2010 року, підписана відповідачкою, однак з її змісту жодним чином не вбачається, що ОСОБА_1 оформила платіжну картку та який її тип та кредитний ліміт, позивачем не надано доказів, що саме 25 серпня 2010 року року ОСОБА_1 отримала будь – яку кредитну карту та відповідно кредит.

Із змісту вказаної Анкети - заяви вбачається, що в ній містяться лише анкетні дані відповідачки ОСОБА_1 , її місце проживання, паспорті дані, контакті номери та соціальний статус. Відомості про бажаний вид кредитної картки та бажаний кредитний ліміт у ній відсутні (а.с.11,117).

Крім цього, слід зазначити, що позивачем до матеріалів справи додано довідку про видачу кредитних карток ОСОБА_1 з якої вбачається, що ОСОБА_1 був підписаний кредитний договір б/н, за яким було надано кредитні карти, зокрема першу з них за № НОМЕР_1 , датою відкриття є – 28 грудня 2011 року та терміном дії до – червня 2015 року (а.с.146). Позивач же зазначає, що ОСОБА_1 оформила договір про надання банківських послуг та відповідно отримала кредитну картку 25 серпня 2010 року. Тобто, виходячи зі змісту довідки, відповідачка отримала кредитну карту більше ані ж через рік з моменту підписання договору б/н від 25 серпня 2010 року.

З наданої позивачем довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н) вбачається, що старт карткового рахунку № НОМЕР_1 відбувся 28 грудня 2011 року (а.с.97). Цього ж дня відповідачці було встановлено кредитний ліміт в сумі 300 грн. Позивач же в позові зазначає, що ОСОБА_1 отримала кредитний ліміт 25 серпня 2010 року в сумі 4000 грн. Окрім того із вказаної довідки суд також не має можливості встановити, який саме вид кредитної картки отримала відповідачка ОСОБА_1 .

Також суд звертає увагу і на те, що у довідці про видачу кредитних карток зазначено, що картка за № НОМЕР_1 діє до червня 2015 року, а з довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти оформленої на ОСОБА_1 вбачається, що на карту за № НОМЕР_1 , починючи з 28 грудня 2011 року, тричі було збільшено кредитний ліміт, зокрема останній раз 31 січня 2017 року на суму 8100 грн. (а.с.97,146).

З виписки за період з 1 серпня 2010 року по 16 січня 2020 року по картці ОСОБА_1 за основною картою № НОМЕР_2 вбачається, що вона користувалась карткою починаючи з 26 січня 2013 року по 09 серпня 2018 року. З такої ж виписки вбачається, що ОСОБА_1 в період з 01 серпня 2010 року по 16 січня 2020 року користувалась основною картою № НОМЕР_3 з 28 грудня 2011 року по - 1 січня 2020 року (а.с. 83-87). Таким чином, із наданих позивачем доказів, вбачається, що відповідачка ОСОБА_1 в один і той же період (2013, 2014, 2015, 2017, 2018 роки) користувалась двума різними основними картками № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 . Однак, з довідки про надані ОСОБА_1 картки вбачається, що відповідачка карту за № НОМЕР_2 взагалі не отримувала (а.с. 146).

Крім того, суд звертає увагу і на те, що карка за № НОМЕР_3 діяла до червня 2015 року (а.с. 146), а яким чином відповідачка коритувалась нею до січня 2020 року судом не встановлено, оскільки відповідно до Довідки 20 липня 2014 року відповідачці ОСОБА_1 було видано іншу карту за № НОМЕР_4 із терміном дії до липня 2018 року, а 17 серпня 2015 року їй же було видано карту за № НОМЕР_4 , з терміном дії до липня 2018 року. Жодна із виданих ОСОБА_1 карток не діяла до січня 2020 року (а.с.146).

Позивачем, як на підставу для звернення до суду із даним позовом, надано до суду виписку за договором б/н станом на 18 травня 2020 року, відповідно до якої ОСОБА_1 28 грудня 2011 року на картку № НОМЕР_1 встановлено кредитний ліміт в сумі 300 грн. (а.с.145) та по 1 березня 2020 року їй банк нараховував проценти та пеню на прострочену заборгованість. З даної виписки вбачається, що ОСОБА_1 , користувалась двома картками № НОМЕР_1 термін дії якої, як вже встановлено судом - червень 2015 року та № НОМЕР_4 , термін дії якої липень 2018 року (а.с.139-145, 146). Тобто після закінчення терміну дії, останньої виданої ОСОБА_1 картки № НОМЕР_4 (липень 2018 року), а відповідно і закінчення терміну дії кредитного договору, банк продовжив нараховувати пеню та проценти за простроченим кредитом на карту № НОМЕР_1 , термін дії якої закінчився ще у червні 2015 року (а.с.146).

Надана до суду виписка за договором б/н станом на 18 травня 2020 року свідчить лише про те, що ОСОБА_1 користувалась карткою № НОМЕР_1 та НОМЕР_4 , починаючи з 28 березня 2011 року. Однак, жодним чином не підтверджує факту складення договору про надання банківських послуг між ПАТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_1 семе 25 серпня 2010 року, як стверджує позивач, отримання останньою кредитної картки, її виду, розміру кредитного ліміту, відсоткової ставки за кредитом та терміну дії договору.

Також, позивачем не доведено належними та достатніми доказами, що саме ці Витяг з Тарифів та Умови та Правила, які надані позивачем до позовної заяви, розуміла відповідачка ОСОБА_1 та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент підписання ОСОБА_2 анкети - заяви від 25 серпня 2010 року взагалі містили умови, які зазначені в документах, доданих банком до позовної заяви.

В оцінці доводів позивача про те, що саме анкета - заява позичальника разом з цими Умовами та Правилами становить укладений між ними кредитний договір, слід дотриматися правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, ухваленій у аналогічних правовідносинах, зміст якої зводиться до того, що роздруківка Умов та Правил із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15), та що неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Також позивачем до суду надано Розрахунки заборгованості за договором б/н від 25 серпня 2010 року, укладеного між ПриватБанком та ОСОБА_1 станом на 31 травня 2015 року та на 21 травня 2019 року за період з 28 грудня 2011 року по 21 травня 2019 року (а.с.5-6, 7-10), але не зазначено за якими саме картками.

Вказані розрахунки заборгованості розраховані з 28 грудня 2011 року, що унеможливлює встановити дійсну суму заборгованості починаючи з 25 серпня 2010 року, як зазначає позивач, про оформлення договору саме цього дня (а.с.5).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.ст. 79, 80 ЦПК України).

Згідно приписів ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Належних доказів того, що відповідачці ОСОБА_1 по її анкеті - заяві від 25 серпня 2010 року була видана будь-яка кредитна картка та встановлено кредитний ліміт, матеріали справи не містять. Згідно із довідкою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» ОСОБА_1 була видана картка з датою відкриття – 28 грудня 2011 року (а.с. 146). Дані щодо видачі інших кредитних карток в період з моменту укладення договору – 25 серпня 2010 року по 28 грудня 2011 року, матеріали справи не містять.

Посилання банку на фактичне користування відповідачкою кредитними коштами з використанням отриманої кредитної карти, що підтверджується випискою про рух грошових коштів по рахунку відкритого на її ім`я, суд не приймає до уваги, оскільки вказане не свідчить про наявність між сторонами кредитних правовідносин за відсутності доказів укладення саме кредитного договору, а сам факт користування ОСОБА_1 кредитною лінією та часткове погашення коштів не свідчить про достеменну обізнаність відповідачки, як це передбачено діючим законодавством, про суму кредитного ліміту, умови зміни розміру такого ліміту, порядку та розміру нарахування відсотків, терміну дії договору тощо. Отже, сам по собі факт користування такими коштами не породжує виникнення між сторонами кредитного зобов`язання, а має іншу правову природу.

Рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних відносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.

Отже, з огляду на те, що ОСОБА_1 є споживачем послуг, саме на банк покладається обов`язок дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів» при укладенні правочину з певним обмеженням дії принципу свободи цивільного договору зі сторони кредитора.

Жодних інших доказів про отримання відповідачкою у 2010 році будь-яких карток на підставі підписаної ОСОБА_1 анкети-заяви від 25 серпня 2001 року та що відповідачка розпоряджалась відповідними коштами на умовах даного конкретного кредитного договору – позивачем до суду не надано.

Крім того, не доведено, яку саме кредитну картку отримала відповідачка ОСОБА_1 на підставі підписаної нею 25 серпня 2010 року Анкети-заяви, оскільки довідкою, виданою АТ КБ «ПриватБанк», цей факт не підтвердився, а містить протилежне (а.с.146). Тай сама Анкета – заява не містить в собі жодної вказівки про отримання картки, її типу, терміну дії та встановлення кредитного ліміту.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Таким чином, в наданій Анкеті-заяві від 25 серпня 2008 року, підписаній відповідачкою ОСОБА_1 , відсутні істотні умови кредитного договору, які є обов`язковими відповідно до вимог ст. 1054 ЦК України та відповідно до яких суд мав би встановити суму кредиту та наявність заборгованості за даним кредитом.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати пов`язані з розглядом справи у разі відмови у задоволенні позову, покладаються на позивача.

Виходячи з вище викладеного, пред`явлений позов не підлягає задоволенню, оскільки не підтверджується належними та беззаперечними доказами.

Керуючись ст. 10, 12, 81, 141, 265, 273, 274, 279, 280, 282, 352, 354 ЦПК України, суд, -

вирішив:

В задоволенні позову Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду через Смілянський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 23 липня 2021 року.

Головуючий: В. О. Прилуцький