Ухвала суду № 98495510, 22.07.2021, Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 1506/675/2012

Провадження № 6/496/119/21

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2021 року м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді – Пендюри Л.О.

за участю секретаря – Богдан Ю.В.,

представника Біляївського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) – Гончарука С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Біляївка заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню та скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист виданий 14.02.2013 року Біляївський районним судом Одеської області по цивільній справі № 1506/675/2012 та скасувати обмеження у праві виїзду за межі України, встановлене йому ухвалою Біляївського районного суду від 20.02.2015 року по вказаній справі.

Свої вимоги мотивує тим, що рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 14 червня 2012 року по цивільній справі № 1506/675/2012 (яке залишено в силі ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2012 року) задоволено позовну заяву ПАТ КБ «Приватбанк» до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором №OD28АК03100070 від 28.09.2006 року у розмірі 16770.91 доларів США. Ухвалою Біляївського суду від 20.02.2015 року по вказаній справі постановленою за поданням Біляївського відділення Державної виконавчої служби в рамках виконавчого провадження відкритого на підставі виконавчого листа №1506/675/2012 від 14.02.2013 р. його було обмежено в праві виїзду за межі України. Постановою про арешт майна та заборону його відчуження, затвердженою начальником відділу Державної виконавчої служби Біляївського міського управління юстиції в Одеській області від 15.12.2014 року на все належне йому майно накладено арешт. 24.06.2015 року виконавчий документ повернуто стягувачу, який не здійснив витрати на організацію та проведення виконавчих дій. 25.05.2016 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до нього та його поручителів: ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за тим же кредитним договором №OD28АК03100070 від 28.09.2006 року в розмірі 66413.96 доларів США (справа № 496/2143/16ц). По вказаній справі ним було заявлено зустрічний позов, який рішенням суду від 21 липня 2020 року задоволено, а позовну заяву АТ КБ «Приватбанк» залишено без задоволення у зв`язку із повним погашенням ним боргу за кредитними договором. За результатом розгляду апеляційної скарги апеляційний суд Одеської області залишив вказане рішення без змін. Таким чином рішення Біляївського районного суду від 14 червня 2012 року по цивільній справі № 1506/675/2012, за яким його визнано боржником за кредитним договором №ОD28АКОЗ100070 від 28.09.2006 року і зобов`язано сплатити банку 16770.91 доларів США нівельовано рішенням вказаного суду від 21 липня 2020 року по справі № 496/2143/16ц, яким встановлено, що його зобов`язання перед ПАТ КБ «Приватбанк» за тим же кредитним договором № ОD28АК03100070 від 28.09.2006 року виконано в повному обсязі. Виходячи з чого він вважає, що виконавчий лист, виданий 14.02.2013 року Біляївський районним судом Одеської області по цивільній справі № 1506/675/2012 має бути визнаний таким, що не підлягає виконанню, а обмеження у праві виїзду за межі України, встановлене йому ухвалою суду від 20.02.2015 року скасовано.

ОСОБА_1 , його представник та представник ПАТ КБ «ПриватБанк» у судове засідання не з`явилися.

Представник Біляївського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у судовому засіданні не заперечував проти задоволення вказаної заяви.

Заслухавши представника виконавчої служби, дослідивши матеріали заяви, суд приходить до висновку, що заява підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

У судовому засіданні було встановлено, що 08.02.2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Біляївського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договором № OD28AK03100070, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 28.09.2006 року.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 14.06.2012 року по цивільній справі № 1506/675/2012 вказану позовну заяву було задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № OD28AK03100070 від 28.09.2006 року в сумі 16770,91 доларів США, в тому числі: заборгованість за кредитом – 14304,13 доларів США, заборгованість за відсотками – 1223,61 доларів США, заборгованість за комісіями – 838,35 доларів США, пеня за несвоєчасність виконання зобов`язання – 404,82 доларів США. Також стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 1337 грн. 09 коп..

Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_1 22.06.2012 року подав до суду апеляційну скаргу на рішення суду.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 12.12.2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було відхилено, а рішення Біляївського районного суду Одеської області від 14.06.2012 року залишено без змін.

Отже, рішення Біляївського районного суду Одеської області від 14.06.2012 року по цивільній справі № 1506/675/2012 набрало законної сили з дати постановлення ухвали Апеляційного суду Одеської області - 12.12.2012 року.

22.01.2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Біляївського районного суду Одеської області із заявою про видачу рішення Біляївського районного суду Одеської області від 14.06.2012 року по цивільній справі № 1506/675/2012 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитними договором № OD28AK03100070 від 28.09.2006 року та ухвали Апеляційного суду Одеської області від 12.12.2012 року, а також виконавчого листа за рішенням суду, яке набрало законної сили, які отримав 14.02.2013 року.

11.12.2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до відділу Державної виконавчої служби Біляївського міськрайонного управління юстиції Одеської області із заявою про примусове виконання вказаного виконавчого листа.

Постановою державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Біляївського міськрайонного управління юстиції Одеської області О.С. Антоненко від 15.12.2014 року було відкрито виконавче провадження №45806489 з виконання виконавчого листа № 1506/675/2012, виданого Біляївським районним судом Одеської області 14.02.2013 року на примусове виконання рішення Біляївського районного суду Одеської області від 14.06.2012 року.

20.02.2015 року державний виконавець відділу Державної виконавчої служби Біляївського міськрайонного управління юстиції Одеської області О.С. Антоненко звернувся до Біляївського районного суду Одеської області із поданням про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_4 у праві виїзду за межі України в рамках вищевказаного виконавчого провадження.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 20.02.2015 року вказане подання було задоволено – тимчасово обмежено боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, а виконання вказаної ухвали покладено на Адміністрацію Державної прикордонної служби України.

25.05.2016 року АТ КБ «ПриватБанк», який є правонаступником ПАТ КБ «ПриватБанк», звернувся до Біляївського районного суду Одеської області із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № OD28AK03100070, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 28.09.2006 року.

В свою чергу ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору частково недійсним та стягнення надмірно сплачених коштів.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 21.07.2020 року по цивільній справі № 496/2143/16-ц позовну заяву АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № OD28АК03100070 від 28.09.2006 року, укладеним між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , у розмірі 66413,96 доларів США, що становить 1673631,79 грн. - залишено без задоволення. Зустрічний позов ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про визнання кредитного договору частково недійсним та стягнення надмірно сплачених коштів, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - задоволено частково. Визнано недійсним п.1.1 кредитного договору № OD28АК03100070 від 28.09.2006 року в частині зобов`язання ОСОБА_1 щомісячно сплачувати 0,25 % від суми наданого кредиту за надання фінансового інструменту. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти, сплачені ним на підставі п.1.1 кредитного договору № OD28АК03100070 від 28.09.2006 року за надання фінансового інструменту в сумі 4657,50 доларів США. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти, переплачені за борговими зобов`язаннями згідно кредитного договору № OD28АК03100070 від 28.09.2006 року, у розмірі 192,56 доларів США. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 8438,40 грн. В іншій частині зустрічну позовну заяву залишено без задоволення.

Постановою Одеського апеляційного суду від 26.05.2021 року вказане рішення Біляївського районного суд Одеської області було залишено без змін.

ОСОБА_1 просить визнати виконавчий лист, виданий Біляївським районним судом Одеської області 14.02.2013 року по цивільній справі № 1506/675/2012 про стягнення з нього на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитними договором № OD28AK03100070 від 28.09.2006 року в сумі 16770,91 доларів США та судового збору у розмірі 1337 грн. 09 коп. з огляду на те, що вказане рішення було нівельовано рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 21.07.2020 року по цивільній справі № 496/2143/16-ц, яким встановлено, що його зобов`язання перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитними договором № OD28AK03100070 від 28.09.2006 року станом на 23.05.2016 року виконано в повному обсязі з переплатою 192.56 доларів США, а також банком неправомірно стягнуто з нього 4657,50 доларів США в якості винагороди за надання фінансового інструменту.

У зв`язку з чим також вважає, що відсутні підставі для продовження для нього тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Суд не в повній мірі погоджується з наведеними доводами заявника з наступних підстав.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження і являє собою сукупність дій органів і осіб, визначених в Законі України «Про виконавче провадження», що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження», іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

З наведених положень Конституції України і закону «Про виконавче провадження» випливає, що виконання рішення суду є апогеєм судового захисту порушених, невизнаних прав та інтересів особи, а виконавча діяльність, яка забезпечується державою, спрямована на дієве та ефективне виконання рішень судів.

Саме визначені законом завдання виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження обумовлюють таку засаду виконавчого провадження як обов`язковість виконання рішень (ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до ч. 1 ст. 431 ЦПК України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Згідно ч. 3 ст. 431 ЦПК України, виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.

Відповідно до ч. 1 ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Частиною 2 статті 432 ЦПК України передбачено, що суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Отже, закон передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, однак наявними є обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом.

Так, наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.

Матеріально правові підстави свідчать про відсутність у боржника матеріально-правового обов`язку повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.

Так, помилковою є видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню).

Судова практика допускає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, з підстав його помилкової видачі, якщо вже після видачі виконавчого листа по справі рішення суду було скасоване.

В інформаційному листі ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах» від 25 вересня 2015 року» звернуто увагу судів на те, що процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

Частиною 4 ст. 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 21.07.2020 року по цивільній справі № 496/2143/16-ц, яке набрало законної сили 26.05.2021 року, було встановлено, що ОСОБА_1 сплатив ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № OD28AK03100070 від 28.09.2006 року після відкриття виконавчого провадження та початку примусового виконання виконавчого листа.

В зв`язку з тим, що якщо у разі, якщо виконавчий лист вже пред`явлено до виконання і виконавче провадження було відкрите, після чого боржником сплачено заборгованість на користь стягувача, необхідності звертатися до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, немає, оскільки виконавче провадження в цьому випадку закінчене на підставі повного фактичного виконання судового рішення (п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження»).

Суд вважає, що відсутні підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 в цій частині, оскільки фактично вказана заборгованість була сплачена вже після відкриття виконавчого провадження державним виконавцем та вчинення ним відповідних примусових заходів, що спрямовані на примусове стягнення заборгованості.

При цьому необхідно зазначити, що Закон України «Про виконавче провадження» не передбачає надання боржнику строку на добровільне виконання рішення суду з моменту відкриття виконавчого провадження, а тому, добровільне виконання виконавчого документа можливе лише до моменту відкриття виконавчого провадження та вчинення виконавчих дій.

Враховуючи те, що рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитними договором № OD28AK03100070 від 28.09.2006 року не було скасовано, виконавчий лист був виданий судом правомірно, рішення суду боржником не було виконано до відкриття виконавчого провадження, а отже відсутня необхідність та правові підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Інших передбачених ч. 2 ст. 432 ЦПК України підстав для визнання виконавчого листа № 1506/675/2012 таким, що не підлягає виконанню, суду не надано та судом таких обставин не встановлено, а тому підстав для визнання його таким, що не підлягає виконанню не має, у зв`язку з чим в задоволенні заяви в цій частині слід відмовити.

З приводу скасування тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Порядок здійснення права на виїзд за кордон осіб, які є громадянами України, а також випадки тимчасового обмеження права на виїзд за кордон регулюються Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року.

В силу ст. 13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.

Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для закордонних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері.

Відповідно до ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Відповідно до ч. 1 ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення, а ч. 5-8 вказаної статті передбачено, що суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.

Суд розглядає заяву про скасування тимчасового обмеження з повідомленням сторін та інших заінтересованих осіб за обов`язкової участі державного (приватного) виконавця.

За результатами розгляду заяви про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 погашена заборгованість зі сплати заборгованості за кредитним договором № OD28AK03100070 від 28.09.2006 року, укладеним між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк», що встановлено рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 21.07.2020 року, а тому суд приходить до висновку, що заява в частині про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України обґрунтована та підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 129-1 Конституції України, ст. ст. 3, 6 Закону України «Про виконавче провадження», Законом України «Про порядок виїзду і в`їзду в Україну громадян України», ст. ст. 259-260, 431-432, 441 Цивільного процесуального України, суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню та скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України – задовольнити частково.

Скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадянина України: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 09.12.1997 року Біляївським РВ УМВС України в Одеській області, ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), встановлене ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 20.02.2015 року по цивільній справі № 1506/675/2012.

ОСОБА_1 в задоволені заяви в частині визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню – відмовити.

Копію ухвали суду направити Державній прикордонній службі України (м. Київ, вул. Володимирська, 26), для виконання.

На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Одеського апеляційного суду через Біляївський районний суд Одеської області.

Суддя Л.О. Пендюра