Рішення № 98489213, 21.07.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2021 року м. Київ № 826/2654/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «КАМЕТ»

до відокремленого підрозділу ДПС України Головного управління Державної податкової служби у м. Києві,

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «КАМЕТ» (далі також - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі також - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №2652615147 від 31.10.2017 року.

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що господарські операції підтверджені первинними документами та податковими накладними, а ТОВ «Будконсалт Плюс» дотримані передбачені Податковим кодексом України умови для формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту. Позивач вважає, що податковий кредит було сформовано на підставі належним чином оформлених та зареєстрованих у ЄРПН податкових накладних, отриманих від контрагента ТОВ «Будконсалт Плюс», який на момент здійснення господарської операцій був зареєстрований як платник податку на додану вартість. Позивач наполягає на реальності господарських операцій із ТОВ «Будконсалт Плюс», які спричинили реальні зміни майнового стану позивача, посилаючись на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/14366/17 від 22.01.2018 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.02.2018 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

03.04.2018 року через канцелярію суду представником ГУ ДФС у м. Києві подано відзив на позовну заяву, в якому ГУ ДФС у м. Києві проти задоволення позовних вимог заперечує, оскільки підприємство - контрагент позивача зареєстроване на підставну особу, яка не мала відношення до діяльності підприємства та не здійснювала фактичної господарської діяльності (дій) та будь-яких операцій від імені вказаного контрагента. Вказано, що перевіркою не підтверджено надання послуг на адресу ПАТ «КАМЕТ» від ТОВ «Будконсалт Плюс» за період взаємовідносин протягом перевіряємого періоду. З огляду на викладене, відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити.

Через канцелярію суду 25.05.2018 року позивачем подано додаткові пояснення по справі, долучено копію постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2018 року.

08.08.2020 року через канцелярію суду представником позивача подано додаткові пояснення, долучено до матеріалів справи ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 14.02.2018 року по справі №752/2434/18.

Через канцелярію суду 09.07.2021 року представником відповідача подано заяву про прискорення розгляду справи та обґрунтування щодо правонаступництва у справі.

Щодо процесуального правонаступництва відповідача у справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Відповідно до пункту 6 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 року № 1074, дія якого поширюється, в тому числі, і на територіальні органи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, права та обов`язки органів виконавчої влади переходять в разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого орган виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якою приєднано один або кілька органів виконавчої влади.

На виконання Указу Президента України від 08.11.2019 року №837 «Про невідкладні заходи з проведення реформ та зміцнення держави» Кабінетом Міністрів України 30.09.2020 року прийнято постанову №893 «Про деякі питання територіальних органів ДПС», відповідно до якої територіальні органи ДПС перестануть існувати як юридичні особи публічного права.

З метою реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 року №893 «Про деякі питання територіальних органів ДПС», з урахуванням вимог Закону України від 30.09.2020 року №3166-VІ «Про центральні органи виконавчої влади» (зі змінами), Положенням про Державну податкову служб) України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.3019 року №227 (зі змінами), наказу ДПС України від 30.09.2020 року №529 «Про утворення територіальних органів ДПС», ДПС України наказом від 12.11.2020 року №643 затверджено Положення про Головне управління ДПС у м. Києві.

Територіальні органи Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною податковою службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною податковою службою після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про територіальні органи Державної податкової служби, що будуть утворені згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови, як відокремлені підрозділи юридичної особи публічного права, затвердженням положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій.

Права та обов`язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи.

Відповідно до наказу Державної податкової служби України від 30.09.2020 року № 529 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" утворено як відокремлені підрозділи Державної податкової служби територіальні органи за переліком згідно з додатком.

Серед переліку територіальних органів Державної податкової служби, що утворюються визначено Головне управління ДПС у м. Києві.

Відповідно до Положення про Головне управління ДПС у місті Києві, затвердженого наказом ДПС України від 12.11.2020 року №643 Головне управління ДПС у місті Києві (код ЄДРПОУ ВП: 44116011) є територіальним органом, утвореним на правах відокремленою підрозділу ДПС України, та є правонаступником прав та обов`язків ГУ ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267).

Відповідно до наказу ДПС України від 24.12.2020 року №755 «Про початок здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій» з 01.01.2021 року територіальні органи ДПС, утворені як її відокремлені підрозділи, розпочинають здійснення повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються як юридичні особи.

Таким чином, з 01.01.2021 року ДПС України функціонує як єдина юридична особа, що складається з центрального апарату та територіальних органів, утворених як її відокремлені підрозділи (без статусу юридичних осіб).

Згідно з даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Міністерства юстиції України проведено державну реєстрацію відокремленою підрозділу Державної податкової служби України Головного управління ДПС у місті Києві (код ЄДРПОУ ВП: 44116011).

Таким чином, на теперішній час функції та повноваження Головного управління ДПС у місті Києві, перейшли до його правонаступника - відокремленою підрозділу Державної податкової служби України Головного управління ДПС у місті Києві (код ЄДПОУ ВП:44116011).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку замінити відповідача на правонаступника, а саме Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 43141267) на відокремлений підрозділ ДПС України Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (код ЄДРПОУ ВП 44116011).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, проаналізувавши положення чинного законодавства, судом встановлено наступне.

Податковим повідомленням-рішенням від 31.10.2017 №2652615147 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 57.3 статті 57, пунктом 58.1 статті 58, пункту 31 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» Розділу Перехідних положень Податкового кодексу України, за порушення пункту 44.1, пункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на триста одна тисяча вісімсот вісімнадцять гривень.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі акта перевірки від 13.10.2017 року №154/26-15-14-07-01-10/241206 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПАТ «КАМЕТ» (код 241206) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства під час здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ «БУДКОНСАЛТ ПЛЮС» (код 39315010) за травень, червень, липень, серпень 2015 року».

За висновками акту перевірки, встановлено порушення ПАТ «КАМЕТ:

пункту 44.1, пункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 301 818 грн., у тому числі за 2015 рік 301 818 грн.

пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 335354грн., у тому числі: за травень 2015 року у сумі 80 000 грн., за червень 2015 року у сумі 76 667 грн., за липень 2015 року у сумі 92 687 грн., за серпень 2015 року у сумі 86 000 грн.

Вказані в акті перевірки порушення мотивовані неправомірним включенням позивачем до складу витрат вартості послуг по взаємовідносинам ТОВ «Будконсалт Плюс» та безпідставним включенням до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість по цим відносинам у зв`язку з непідтвердженням реальності вчинення господарських операцій, виходячи із того, що контрагенти не мають достатніх можливостей для виконання спірних операцій; відсутності їх за податковою адресою; ненадані первинні документи (звіти) для підтвердження товарності та реальності здійснення господарських операцій за перевіряємий період; наявні кримінальні провадження відносно службових осіб контрагентів постачальників; формування постачальниками сумнівного податкового кредиту по ланцюгу постачання.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в обґрунтування якого вказав, що господарські операції підтверджені первинними документами та податковими накладними, а ТОВ «Будконсалт Плюс» дотримані передбачені Податковим кодексом України умови для формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Податковий кодекс України (далі також - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Як визначено пунктом 192.1 статті 192 ПК України, якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов`язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Водночас , статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування податкового кредиту є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Що стосується взаємовідносин позивач з ТОВ «БУДКОНСАЛТ ПЛЮС», суд зазначає наступне.

Відповідно до Відомостей з ЄДРПОУ ПАТ «КАМЕТ» здійснює господарську діяльність за КВЕД-2010 згідно коду 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна».

Судом встановлено, що упродовж квітня - серпня 2015 року між позивачем (Замовник) та ТОВ «Будконсалт Плюс» (Підрядник) укладались договори підряду на проведення ремонту нежитлових приміщень, зокрема, 15.04.2015 року договір №15/04-15, 12.05.2015 року договір №12/05-15, 30.06.2015 року договір №30-06/15, 06.07.2015 року договір №06-07/15, 31.07.2015 року договір №31-07/15, 03.07.2015 року договір №03-08/15 про проведення ремонту нежитлових приміщень, за умовами якого Замовник доручає, а Підрядник зобов`язується на свій ризик, своїми силами або (за потреби) із залученням субпідрядних організацій виконати роботи по комплексному блочному ремонту нежитлових приміщень (офісних) приміщень та місць загального користування (за винятком санвузлів) другого поверху лівого крила (блоку) будівлі Корпусів «А», «Б» Замовника за адресою: місто Київ, пр. Перемоги, 65 , роботи по ремонту нежитлових офісних і промислово-складських приміщень та місць загального користування, а також робіт із благоустрою території Замовника за адресою: місто Київ, пр. Перемоги, 65 .

Згідно з договором, роботи виконуватимуться відповідно до затвердженою сторонами Кошторису, що є невід`ємною частиною цього договору. Роботи виконуються з матеріалів Підрядника. Договірна ціна за договором від 15.04.2015 року №15/04-15 становить 480000,00 грн. у тому числі ПДВ 80000,00 грн.; договір від 12.05.2015 року №12/05-15 - 460000,00 грн. (ПДВ 76666,67 грн.); договір від 30.06.2015 року №30-06/15 - 385720,00 грн., (ПДВ 64286,67 грн.); договір 06.07.2015 року №06-07/15 - 170400,00грн. (ПДВ 28400 грн); договір 31.07.2015 року №31-07/15 - 335700грн. (ПДВ 55950 грн.); договір від 03.07.2015 року №03-08/15 - 180300,00 грн.(ПДВ 30050 грн.).

Оплата за виконані роботи здійснюється на підставі рахунку та акту приймання виконаних будівельних робіт.

Отже, на виконання умов Договорів, сторонами складено та підписано Дефектні акти від 15.04.2015 року, 12.05.2015 року, 30.06.2015 року, 06.07.2015 року, 31.07.2015 року, 03.08.2015 року з переліком виконаних робіт; підписано договірну ціну та локальний кошторис на будівельні роботи, на ремонт приміщення із зазначенням суми договору та видів робіт; укладено акти приймання виконаних будівельних робіт з переліком виконаних робіт; складена підсумкова відомість ресурсів; складено довідку про вартість виконаних будівельних робіт.

Оплата за виконані роботи здійснена відповідно до платіжних доручень. Відповідні податкові накладні складені позивачем та зареєстровані у встановленому порядку.

Вказані документи з боку контрагента ТОВ «БУДКОНСАЛТ ПЛЮС», а також всі первинні документи (договори, накладні, довідки тощо) підписані від імені директора ОСОБА_1 .

В акті перевірки та у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає про наявність службової записки від 16.06.2017 року №2000/26-15-14-05-04-25, в якій надано пояснення ОСОБА_1 від 23.012017 року, де зазначено наступне:

«…Хочу зазначити, що доведення фінансово-господарської діяльності ТОВ «БУДКОНСАЛТ ПЛЮС» я не маю жодного відношення. Фінансово-господарські документи я не підписував, договори не заключав. Щомісяця мені платили певну суму грошей на картку на протязі року, загалом заплатили 40 000 грн.

Підприємство зареєстрував з метою фінансової винагороди від третіх осіб без мети займатися фінансово-господарською діяльністю.

Де знаходяться офісні приміщення ТОВ «Будконсалт Плюс» мені не відомо, первинні фінансово-господарські документи та печатки підприємства я теж не знаю де знаходяться. Ключ на подачу електронної звітності я не отримував. Грошей з банківського рахунку я не знімав, оскільки відношення до ведення фінансово-господарської діяльності я не маю, підприємством управляли від мого імені невідомі мені особи».

До матеріалів справи представником відповідача долучено ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 14.02.2018 року у справі №752/2434/18, у кримінальному провадженні №32017100010000020 за обвинуваченням ОСОБА_1 , у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України, якою встановлено, що обвинувачений за пропозицією невстановлених осіб зареєстрував на своє ім`я юридичну особу ТОВ «Будконсалт Плюс», підписав протокол загальних зборів та наказ про призначення директора, статут підприємства, реєстраційну картку на проведення реєстраційних змін, чим засвідчив придбання даного Товариства, що надало можливість невстановленим особам використовувати ТОВ «Будконсалт Плюс» з метою прикриття незаконної діяльності, що виражалось у формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ підприємствам реального сектору економіки. Дії обвинуваченого кваліфіковані як фіктивне підприємництво, тобто придбання суб`єкту підприємницької діяльності (юридичної особи) з метою прикриття незаконної діяльності.

Вказаною ухвалою ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України, у зв`язку із закінченням строків давності.

Суд звертає увагу, що у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 року по справі №826/16865/14 викладено правову позицію, згідно якої статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 року у справі № 2а-1670/5096/12 (К/9901/12890/18), від 30.01.2018 року у справі № 2а-0870/6083/11 (К/9901/541/18), а також у постановах Верховного Суду України від 01.12.2015 року у справі №21-3788а15 (№826/15034/14), від 14.03.2017 року у справі №21-1513а16.

Тобто, згідно вказаних рішень Верховного Суду, вирок по статті 205 Кримінального кодексу України (яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин та у період господарських відносин між позивачем та контрагентом в особі ТОВ «Будконсалт Плюс», який перевірявся) щодо однієї особи - фіктивного суб`єкта господарювання - позбавляє права на податкову вигоду всіх його контрагентів незалежно від реальності чи нереальності господарських операцій.

Встановлені обставини, на переконання суду свідчать про неможливість вчинення господарських операцій позивача з ТОВ «Будконсалт Плюс» у перевіряємому періоді та те, що виписані первинні бухгалтерські документи не відповідають вимогам частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки за змістом ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 14.02.2018 року у справі №752/2434/18, у кримінальному провадженні №32017100010000020 за обвинуваченням ОСОБА_1 встановлено, що ОСОБА_1 придбав суб`єкт підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності ТОВ «Будконсалт Плюс» та визнаний винним у вчинені кримінального злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України.

Окремо суд звертає увагу, що надані позивачем документи стосовно фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Будконсалт Плюс» підписані ОСОБА_1 , тобто, особою, що визнана винною у вчиненні кримінального злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України.

Суд бере до уваги правову позицію Верховну Суду, викладену у постанові від 16.01.2018 року №2а-7-75/12/2670, а саме, Верховний Суд дійшов висновку, що всі первинні документи контрагента є неналежними, якщо вони підписані особою, яка значилась як засновник та директор товариства, проте фактично ніякого відношення до вказаного підприємства не мала, фінансово-господарською діяльністю не займалася, адміністративно - розпорядчі функції керівника підприємства не виконувала.

Отже, первинні документи, які стали підставою для формування даних податкового обліку та виписані контрагентами, не можуть в даному випадку вважатись належно оформленими та підписаними звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Відтак, надані позивачем первинні документи не відображають реального руху господарських операцій, на підставі яких ним сформовані дані свого податкового обліку по взаємовідносинах з ТОВ «Будконсалт Плюс».

Наведені у сукупності обставини та досліджені судом документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції позивача з ТОВ «Будконсалт Плюс» фактично не мали реального характеру, замовлення та виконання робіт оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеним договором.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов`язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11 встановлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв`язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Суд наголошує, що платник, який претендує на підтвердження обґрунтованості заявленої ним податкової вигоди первинними документами, повинен пересвідчитися у правильності оформлення таких документів та у достовірності наведених у цих документах відомостей. В інакшому випадку такий платник несе ризик у сфері податкових правовідносин, оскільки втрачає можливість підтвердити податковий кредит в силу відсутності належним чином оформлених первинних документів.

Надання належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Судом також враховуються висновки Верховного Суду України щодо застосування норм податкового законодавства, зокрема правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 (справа №21-421а11), відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 12.09.2017 року у справі №826/10933/14, від 18.07.2017 року у справі №826/24815/15, від 27.06.2017 року у справі №808/1062/14.

Разом з тим, посилання позивача на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/14366/17 від 22.01.2018 року та Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2018 року суд не приймає до уваги, оскільки постановою Верховного Суду від 16.06.2020 року вказані вище рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.01.2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2018 року скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В силу норми частини другої статті 19 Конституції України посадові особи контролюючих органів зобов`язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 Кодексу адміністративного судочинства України).

З урахуванням наведеного у сукупності, суд вважає, що контролюючим органом доведено правомірність оскаржуваного рішення, у той час як позивачем не надано доказів та обґрунтувань протилежного, а також не доведено факту порушення його прав у межах спірних правовідносин.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, суд вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що за обставин необґрунтованості заявлених позивачем вимог, підстави для стягнення сплаченого ним судового збору з відповідача відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись вимогами статтями 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства «КАМЕТ» відмовити повністю.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач: Публічне акціонерне товариство «КАМЕТ» (код ЄДРПОУ 0041206, адреса: 03062, м. Київ, проспект Перемоги, 65);

Відповідач: відокремлений підрозділ ДПС України Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (код ЄДРПОУ ВП 44116011, адреса: 04116, місто Київ, вул. Шолуденка, будинок 33/19).

Повне судове рішення складено 21.07.2021 року.

Суддя Л.О. Маруліна