Рішення № 98488428, 14.07.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2021 р. № 520/7359/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Тітова О.М.,

за участю секретаря судового засідання - Мадевської Е.Д.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Шавлак В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати Наказ Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області від 31.03.2021 року № 231-К «про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу у Харківському районі Міськрайонного управління у Харківському районі та місті Люботин Управління Держгеокадастру у Харківській області з дня звільнення, а за відсутності такої посади - на іншій рівнозначній посаді в цьому (або іншому) державному органі;

- стягнути з Управління Держгеокадастру у Харківській області (код ЄДРПОУ:39792822) на користь ОСОБА_1 ( ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня наступного за днем звільнення по день постанови рішення суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що його звільнення відбулось незаконно за відсутності правових підстав для такого звільнення, з порушенням норм матеріального права та встановлених законодавством процедур. На думку позивача, оскаржувальний наказ про звільнення, прийнятий відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначений чинним законодавством України, а тому наявні правові підстави для його скасування, у зв`язку з чим позивач має бути поновлений на займаній посаді.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2021 р. відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Відповідач, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.

Протокольною ухвалою від 07.07.2021 року закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду по суті.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити, посилаючись на доводи, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді заступника начальника відділу у Харківському районі Міськрайонного управління у Харківському районі та місті Люботин Управління Держгеокадастру у Харківській області.

Відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області від 17.11.2016 № 308 (в редакції наказу Держгеокадастру від 20.02.2020 № 53), Головне управління Держгеокадастру у Харківській області є юридичною особою публічного права та є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане. Завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру у Харківській області.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2020 р. № 1118 «Питання функціонування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру» вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 1, у тому числі Головне управління Держгеокадастру у Харківській області.

Керуючись зазначеною постановою та на її виконання Держгеокадастром видано наказ № 504 від 24.11.2020 «Про ліквідацію та утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру».

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 03.12.2020 №2-ЛК затверджено План заходів, пов`язаних із ліквідацією Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

Згідно п. 2 Плану заходів, пов`язаних із ліквідацією Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, попередження державних службовців має здійснюватися не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованої дати звільнення, для інших працівників - не пізніше ніж за 2 місяці до запланованої дати звільнення.

Відповідно до наказу Головного управління від 26.02.2021 № 132-К «Про попередження працівників про наступне звільнення», працівників Головного управління попереджено про наступне звільнення, у тому числі ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 ознайомлено з попередженням про наступне звільнення 01.03.2021.

Наказом голови ліквідаційної комісії Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 31.03.2021 №231-К позивача звільнено з посади заступника начальника відділу у Харківському районі Міськрайонного управління у Харківському районі та місті Люботин Управління Держгеокадастру у Харківській області, відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті Закону України "Про державну службу".

Не погоджуючись з правомірністю вказаного наказу та свого звільнення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні обставини та приписи законодавства.

Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII) визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Приписами частини першої статті першої Закону № 889-VIII державна служба визначена як публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно із ст. 3 Закону № 889-VIII, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Дія цього Закону поширюється на державних службовців: 1) Секретаріату Кабінету Міністрів України; 2) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; 3) місцевих державних адміністрацій; 4) органів прокуратури; 5) органів військового управління; 6) закордонних дипломатичних установ України; 7) державних органів, особливості проходження державної служби в яких визначені статтею 91 цього Закону; 8) інших державних органів.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Підстави для припинення державної служби визначено частиною першою статті 83 Закону України «Про державну службу». Так, згідно пункту 4 частини 1 статті 83 цього Закону, державна служба припиняється, у тому числі, за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Відповідно до пунктів 1, 1-1 частини першої, частин другої, третьої статті 87 Закону №889-VIII, підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема, є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; ліквідація державного органу.

Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Суд враховує, що статті 83, 87 Закону № 889-VIII зазнали змін у зв`язку з прийняттям Верховною Радою України законів від 19.09.2019р. №117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» (далі - Закон № 117-IX), який набрав чинності 25.09.2019р. та від 14.01.2020р. № 440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи», який набрав чинності з 13.02.2020р.

Із системного аналізу доповнень та змін до ст. 87 Закону № 889-VIII слідує, що вони суттєво змінили порядок звільнення особи за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема з підстав реорганізації, ліквідації державного органу, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби, зміни структури або штатного розпису державного органу - в сторону звуження гарантій державного службовця на продовження служби.

Так скасований обов`язок суб`єкта призначення пропонувати працівнику іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншу роботу (посади державної служби) у цьому державному органі, а також виключене положення пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, яке передбачало, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Відповідні зміни були внесені і у КЗпП України Законом України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» 12 грудня 2019 року № 378-IX, що набрав чинність 02.02.2020р.

Зокрема статтю 49-2 КЗпП України, яка регулює порядок вивільнення працівників, після частини п`ятої доповнено новою частиною такого змісту: «Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень».

Із системного аналізу доповнень та змін до ст. 49-2 КЗпП України також слідує, що такі зміни суттєво змінили порядок звільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу» за ініціативою суб`єкта призначення на підставі пункту 1 частини першої статті 40, а саме: до державних службовців не застосовуються положення частини другої статті 40 КЗпП України «Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу» та положення частини другої статті 49-2 КЗпП України «При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством».

Таким чином, наявність чи відсутність вакантних посад, або зміни штатної чисельності в державному органі вже не має правового значення, оскільки з 13.02.2020р. відсутній обов`язок керівника, суб`єкта призначення пропонувати будь-які посади державному службовцю, як відсутній і обов`язок щодо його працевлаштування.

Правомірними підставами для припинення державної служби та звільнення державного службовця нині є:

- скорочення чисельності або штату державних службовців;

- скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців;

- реорганізація державного органу;

- ліквідація державного органу.

Тобто, при наявності будь-якої з цих обставин у керівника, суб`єкта призначення виникає право звільнити державного службовця і в тому числі це право не поставлено в залежність від того, чи відбувається реальне зменшення чисельності або штату державних службовців. При цьому з 13.02.2020р. відсутній обов`язок керівника, суб`єкта призначення пропонувати вакантні чи інші посади державному службовцю, як відсутній і обов`язок щодо його працевлаштування.

Як встановлено судом, позивач був попереджений про наступне звільнення у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів до звільнення.

Стосовно тверджень Позивача, щодо того, що він не звертався у будь-якій формі до Відповідача з приводу звільнення та припинення державної служби, суд зазначає, що таке звернення не передбачено чинним законодавством.

Статтею 87 Закону України «Про державну службу» передбачено виключно обов`язок державного органу щодо попередження про наступне вивільнення (звільнення) у зв`язку з ліквідацією державного органу, який виконаний Головним управлінням у повному обсязі, що підтверджується копією попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 , з яким він ознайомився 01.03.2021.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем дотримано установленого статтею 87 Закону №889-VІІІ та статтею 49-2 КЗпП України порядку звільнення державних службовців, зокрема, завчасно попередивши позивача про наступне вивільнення.

Крім того, матеріали справи свідчать, що Головним управління 06.04.2021 здійснено повний розрахунок з ОСОБА_1 при звільненні, виплачена заробітна плата у розмірі 440,28 грн, вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат у розмірі 19817,52 грн, грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 3314,31, загальна сума 18975,55 грн.

Отже, Головним управлінням дотримано процедуру, строки, порядок проведення розрахунку з державним службовцем при звільненні.

Також, ОСОБА_1 було складено акт про приймання та передачу справ і майна у зв`язку із звільненням від 01.04.2021, жодних письмових заперечень щодо звільнення Позивача, скарг, заяв щодо неправомірності дій Головного управління на час складання зазначено акту та до подання позовної заяви до суду від Позивача до Головного управління не надходило.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивача звільнено правомірно, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування Наказу Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області від 31.03.2021 року № 231-К «про звільнення ОСОБА_1 » є необґрунтованими і у їх задоволенні слід відмовити.

З огляду на встановлені судом обставини правомірного звільнення позивача, задоволенню не підлягають і позовні вимоги щодо поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Розподіл судових витрат здійснюється з урахуванням норм ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 22.07.2021 року.

Суддя О.М.Тітов