Ухвала суду № 98487799, 20.07.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

20 липня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/1310/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Удовіченка С.О.,

за участю:

помічника голови суду - Сендецької В.О.,

представника заявника – Зогаля О.М.,

представника боржника – Козченко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення та накладення штрафу у справі №440/1310/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними, -

В С Т А Н О В И В:

10 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, у якій просить визнати протиправними дії та бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України щодо не виплати нарахованої та невиплаченої з 01 квітня 2017 року по 31 липня 2019 року ОСОБА_1 пенсії та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області провести виплату в належному розмірі ОСОБА_1 нараховану та не виплачену пенсію з 01 квітня 2017 року по 31 липня 2019 року в сумі 88870,68 грн. із нарахуванням за несвоєчасну виплату належної компенсації втраченої частини доходів.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року у справі №440/1310/20, яке набрало законної сили 10 серпня 2020 року, адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (ідентифікаційний код 13967927, вул. Соборності, 66, м. Полтава, 36014) про визнання дій, бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період із 01 квітня 2017 року по 31 липня 2019 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по виплаті пенсії за період із 01 квітня 2017 року по 31 липня 2019 року в сумі 88870 грн. 68 коп. (вісімдесят вісім тисяч вісімсот сімдесят гривень шістдесят вісім копійок). У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 420 грн. 40 коп. (чотириста двадцять гривень сорок копійок).

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду від 15 квітня 2020 року у справі №440/1310/20 задоволено частково. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області протягом шестидесяти днів з дня набрання законної сили цією ухвалою подати звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року у справі №440/1310/20.

23 березня 2021 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області надійшов звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року у справі №440/1310/20.

29 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду із заявою в якій просить:

- накласти на керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, відповідального за виконання судового рішення, штраф у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб в сумі 44140 грн за невиконання постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року у даній справі,

- стягнення штрафу здійснити відповідно до частини третьої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом стягнення половини суми штрафу, що становить 22070 грн на користь ОСОБА_1 , іншу половину, що становить 22 070 грн, стягнути до Державного бюджету України,

- встановити Головному управлінню ПФУ в Полтавській області новий строк подання звіту про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 440/1310/20 протягом тридцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Половина суми штрафу стягується на користь позивача, інша половина - до Державного бюджету України.

Питання про накладення штрафу вирішується за клопотанням позивача або за ініціативою судді у судовому засіданні з повідомленням сторін. Неприбуття у судове засідання сторін, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду цього питання.

Представник позивача в судовому засіданні клопотання про накладення штрафу за неподання звіту та встановлення нового строку на подання звіту про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі №440/1310/20 підтримав, просив суд його задовольнити повністю.

Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області в судовому засіданні наполягав на обґрунтованості поданого управлінням звіту про виконання рішення суду, а також висловив свої заперечення проти задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення та накладення штрафу у справі №440/1310/20.

Оцінюючи обґрунтованість поданого управлінням звіту, а також заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення та накладення штрафу у справі №440/1310/20, суд виходить з наступного.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012).

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі "Шмалько проти України", заява №60750/00 від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі "Валерій Фуклєв проти України" від 07 червня 2005 року, заява №6318/03; пункт 43 рішення у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року, заява №60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15 жовтня 2009 року, заява №40450/04; пункт 64 рішення у справі "Apostol v. Georgia" від 28 листопада 2006 року, заява №30779/04).

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 1291 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Аналогічні положення містяться в статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 1291 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України.

З метою забезпечення виконання судового рішення статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення: 1) зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду; 2) накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Так, згідно з положеннями частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати в установлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина друга статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України).

З матеріалів справи встановлено, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року у справі №440/1310/20, яке набрало законної сили 10 серпня 2020 року, адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (ідентифікаційний код 13967927, вул. Соборності, 66, м. Полтава, 36014) про визнання дій, бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період із 01 квітня 2017 року по 31 липня 2019 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по виплаті пенсії за період із 01 квітня 2017 року по 31 липня 2019 року в сумі 88870 грн. 68 коп. (вісімдесят вісім тисяч вісімсот сімдесят гривень шістдесят вісім копійок). У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 420 грн. 40 коп. (чотириста двадцять гривень сорок копійок).

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду від 15 квітня 2020 року у справі №440/1310/20 задоволено частково. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області протягом шестидесяти днів з дня набрання законної сили цією ухвалою подати звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року у справі №440/1310/20.

23 березня 2021 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області надійшов звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року у справі №440/1310/20.

29 червня 2021 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення та накладення штрафу, в якій заявник наполягає на неналежному виконанні рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року у справі №440/1310/20, зокрема, в частині здійснення виплати перерахованої суми пенсії за період із 01 квітня 2017 року по 31 липня 2019 року в сумі 88870,68 грн.

В ході розгляду поданого звіту про виконання судового рішення судом встановлено, що на підставі заяви ОСОБА_1 від 28 травня 2019 року та рішення комісії з питань призначення соціальних виплат № 7 від 01 липня 2019 року територіальним управлінням прийнято рішення про поновлення виплати пенсії з 01 квітня 2017 року. Виплату поточної пенсії розпочато з серпня 2019 року.

В рішенні Полтавського окружного адміністративного суду по справі № 440/1310/20, відсутній окремий порядок виплати пенсії. Тому заборгованість пенсії за період з 01 квітня 2017 року по 31 липня 2019 року, в сумі 88870,68 грн, обліковано в органі Пенсійного фонду України, внесено до реєстру судових рішень та буде виплачено після прийняття окремого порядку, як передбачено постановою Кабінету Міністрів України № 634 від 05 листопада 2014 року.

У Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області відсутня можливість самостійно формувати бюджет та виділяти кошти із державного бюджету на фінансування пенсій.

Листом від 17 лютого 2021 року Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області звернулось до Пенсійного фонду України щодо виділення коштів на виплату заборгованості за період з 01 квітня 2017 року по 31 липня 2019 року в сумі 88870,68 грн.

За результатами розгляду якого Пенсійним фонд України надав відповідь про те, що рішення суду по справі № 440/1310/20 буде виконано після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку.

Таким чином, на думку Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області невиконання судового рішення в частині невиплати суми перерахованої пенсії за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.

Оцінюючи вищевикладене, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 06 травня 2020 року по справі № 766/4587/16-а, що враховується судом, відповідно до частини п`ятої 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" доповнено абзацом згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 788 від 21 серпня 2019 року: "Суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України".

Суд враховує, що на момент розгляду звіту Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області відповідний окремий порядок виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі за минулий час Кабінетом Міністрів України не визначено. Однак відсутність відповідного нормативно-правового документу, що визначає механізм реалізації права на отримання невиплаченої суми пенсії за минулий період не може бути визнано обґрунтованою підставою для позбавлення особи такого права.

Посилання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на те, що пенсія позивачу буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, прямо суперечить статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Згідно з Європейською соціальною хартією (переглянута) від 03 травня 1996 року, що ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V та набрала чинності для України з 01 лютого 2007 року (далі – Хартія), кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

У постанові Верховного Суду від 16 березня 2021 року в справі № 640/9677/20 наголошено, що право на соціальний захист є комплексним гарантованим Конституцією України невідчужуваним основоположним правом, яке, за загальним правилом, має абсолютний характер (не залежить від внесення змін до законів або фінансових можливостей держави) та за жодних умов не може бути скасоване, а його обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України. Конституція України (зокрема, статті 1, 3, 13, 16, 17, 24, 25, 36, 44, 46, 47, 48, 49, 51, 52 та 64) безпосередньо закріплює низку концептуальних видів гарантій, спрямованих на реалізацію статусу України як соціальної держави та, відповідно, права кожного на соціальний захист, яке досить тісно пов`язане з правом на життя та стосується підтримки найбільш вразливих категорій громадян.

Право на отримання пенсії також є об`єктом захисту за статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у статті 1 Протоколу № 1 до вказаної Конвенції зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи ("Sporrong and Lonnroth v. Sweden", № 7151/75, №7152/75, п. 73).

Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності ("Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium"), № 17849/91, п. 33).

Суд визнає, що держава користується широкою свободою розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети закону, про який йдеться. Проте суд не може не скористатися своїм повноваженням щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на "мирне володіння [його] майном" в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу ( "Zvolskэ аnd Zvolskб v. the Czech Republic", № 46129/99, п. 63).

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 1 червня 2006 року у справі "Федоренко проти України", заява № 25921/02, Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і у справі Стретч проти Сполучного Королівства ("Stretch v. the United Kingdom", № 44277/98, п. 37).

У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності". Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany", № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02, п. 74).

Крім того, у справі "Суханов та Ільченко проти України", рішення від 26 червня 2014 року, заяви № 68385/10 та № 71378/10, ЄСПЛ зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Отже, виходячи з принципу верховенства права та беручи до уваги практику ЄСПЛ, суд вважає, що невиплата позивачу пенсії за відсутності передбачених законами підстав для цього, порушує його право на соціальний захист. Тому, у даному випадку, втручання у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді нарахованої, але не виплаченої пенсії не може визнаватися таким, що ґрунтується на вимогах закону та є виправданим.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року по справі № 440/1310/20 в частині зобов`язання управління провести виплату різниці перерахованої пенсії на користь ОСОБА_1 залишається не виконаним Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області безпідставно.

Стосовно наявності правових підстав для накладення штрафу на начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області за невиконання рішення суду від 15 квітня 2019 року у вказаній частині, суд вважає за важливе зазначити наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпунктів 4, 5 пункту 4 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року №28-2, Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування пенсій та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством, здійснює з цією метою перерозподіл коштів між районами (містами); здійснює призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію згідно із Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.

Таким чином, виплати здійснює Головне управління Пенсійного фонду України винятково коштом Фонду та з інших джерел, визначених законодавством.

Згідно зі статтями 23, 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.

У спірному випадку суд враховує ту обставину, що Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, діючи в межах чинного законодавства, вживало заходів щодо виконання судового рішення в частині виплати заборгованості по перерахованій пенсії у розмірі 88870,68 грн, а саме, управлінням був направлений лист від 22 січня 2021 року № 1600-0401-5/5488 до Пенсійного фонду України з проханням виплатити заборгованість пенсії по рішенню суду у справі №440/1310/20.

Проте, листом від 17 лютого 2021 року № 2800-030202-9/7125 ПФУ повідомлено про те, що виплата коштів на виконання рішення суду від 15 квітня 2020 року по справі № 440/1310/20 щодо ОСОБА_1 буде здійснено у порядку встановленому постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 05 листопада 2014 року.

З вищевикладеного випливає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області вживалися дії щодо виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року по справі № 440/1310/20.

Крім того, в ході розгляду заяви не встановлено вини та умислу на навмисне невиконання рішення суду у справі в частині виплати різниці перерахованої пенсії з боку керівника управління.

На підставі викладеного, суд доходить висновку, що у спірних відносинах відсутня протиправна бездіяльність ГУПФУ в Полтавській області в особі його керівника щодо виконання рішення суду в частині виплати перерахованої пенсії, а тому відсутні підстави для накладення штрафу на керівника управління за невиконання рішення суду в цій частині.

Оцінюючи вищевикладене, суд доходить до висновку про недоцільність застосування до начальника Головного управління штрафу за несвоєчасне виконання судового рішення.

Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №704/1547/17 сформулював правову позицію, що за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту можна, зокрема, встановити новий строк подання звіту. Тобто, суд вправі вжити заходів реагування судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення нового строку для подачі звіту. Для підтвердження мотивації такого підходу потрібно керуватися абзацом першим підпункту 3.2 пункту 3, абзацу другого пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року №16-рп/2009, де зазначено, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини, а виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.

Як встановлено судом та зазначалося вище, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року у справі №440/1310/20 на момент подання відповідачем звіту про його виконання виконано не в повному обсязі, а тому, суд вважає за доцільне визнати вказаний звіт таким, що не підтверджує виконання рішення суду у повному обсязі та частково задовольнити клопотання ОСОБА_1 та продовжити строк судового контролю на тридцять календарних днів з дня набрання законної сили цією ухвалою.

В задоволенні ж клопотання ОСОБА_1 в частині застосування штрафу до керівника управління суд вважає за необхідне відмовити.

Керуючись статтями 248, 256, 382 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення та накладення штрафу у справі №440/1310/20 - задовольнити частково.

У прийнятті звіту Головного управління Пенсійного фонду України від 23 березня 2021 року про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 440/1310/20 - відмовити.

Продовжити строк судового контролю на тридцять календарних днів з дня набрання законної сили цією ухвалою.

У задоволенні іншої частини заяви відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути може оскаржена в апеляційному порядку протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Повний текст ухвали складено 22 липня 2021 року.

Суддя С.О. Удовіченко