Рішення № 98487662, 22.07.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/7336/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Кравченка М.М.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -

СУТЬ СПОРУ:

ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій просила: визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Одеській області щодо тривалого не призначення ОСОБА_1 пенсії відповідно до п. «б» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; зобов`язати ГУ ПФУ в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію відповідно до п. «б» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 19.04.2020 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне. З метою призначення пенсії за вислугу років 28.05.2020 року було подано заяву до ГУ ПФУ в Одеській області про призначення пенсії за вислугу років з 19.04.2020 року, оскільки відповідно до п. «в» ст.50 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», особам, які мають право на пенсію за цим Законом відповідно до п. «б» ст.12 цього Закону, - з наступного дня після звільнення зі служби. 25.12.2020 року отримано Свідоцтво про визнання диплому видане 23.12.2020 року № N-18538-20 та 29.12.2020 року відправлено засвідчене нотаріусом Свідоцтво про визнання диплому до Вінниці. 13.02.2021 року надійшов лист від Облвійськомату за вих. № 1352 від 05.02.2021 року з повідомленням щодо направлення документів 03.02.2021 року до ГУ ПФУ в Одеській області. На момент подачі позову пенсію за вислугу року відповідно до п. «б» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» призначено не було. На звернення до ГУ ПФУ в Одеській області від 16.03.2021 року щодо підстав не призначення пенсії, надано відповіді від 30.03.2021 року та від 31.03.2021 року, відповідно до яких питання в сфері пенсійного забезпечення між Україною та Республікою Болгарія здійснюється на підставі Договору між Україною та Республікою Болгарія про соціальне забезпечення, який ратифіковано Законом від 22.11.2002 року № 239-ІV, та базується на пропорційному принципі, за якими кожна договірна сторона призначає та виплачує пенсію за відповідний страховий (трудовий) стаж, набутий на території держави цієї сторони. Також зазначено, що ГУ ПФУ в Одеській області 30.03.2021 року направлено лист до Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України для подальшого підтвердження періоду навчання з 1991 року по 1995 рік в Вищому педагогічному інституті (Болгарія). Позивач вважає протиправною тривалу бездіяльність ГУ ПФУ в Одеській області щодо безпідставного не призначення та не виплати пенсії на підставі усіх необхідних документів.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії було прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що Головне управління 19.02.2021 отримало подання Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 02.02.2021 № 100918 про призначення Позивачу пенсії за вислугу років відповідно до п. «б» ст.12 Закону. Згідно з поданням загальний стаж на час звільнення становить 28 років 4 місяці і 13 днів, з яких календарна вислуга років становить 17 років 5 місяців і 17 днів, а страховий стаж 7 років 1 місяць і 13 днів. Оскільки питання в сфері пенсійного забезпечення між Україною та Республікою Болгарія здійснюється на підставі Договору між Україною та Республікою Болгарія про соціальне забезпечення, який ратифіковано Законом від 22.11.2002 № 239-ІV, та базується на пропорційному принципі, за якими кожна договірна сторона призначає та виплачує пенсію за відповідний страховий (трудовий) стаж, набутий на території держави цієї сторони. Головне управління 30.03.2021 направило лист до Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України для подальшого направлення до компетентної установи Республіки Болгарія щодо підтвердження періоду навчання з 1991 по 1995 рік в Вищому педагогічному інституті, який був зарахований Позивачу Фінансово-економічним управлінням Повітряних Сил Збройних Сил України. Період навчання в Вищому педагогічному інституті «Неофит Рилски» можливо буде зарахувати для визначення права на пенсію в Україні, але лише після офіційного підтвердження болгарською стороною, що цей період вважати страховим стажем відповідно до законодавства Болгарії.

Згідно з ч.2 ст.263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

04.06.2021 року до суду від позивача надійшла заява про уточнення (зміну) позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.47 КАС України крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Таким чином, у разі розгляду справи за правилами ст.263 КАС України змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви можливо протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

З матеріалів справи вбачається, що заява про уточнення (зміну) позовних вимог була направлена до суду поштою 03.06.2021 року, тобто через 23 дні після відкриття провадження у справі.

За таких обставин, подана заява про уточнення (зміну) позовних вимог не прийнята судом до розгляду, оскільки вона подана з пропуском передбаченого КАС України процесуального строку.

У зв`язку з знаходженням головуючого судді Кравченка М.М. у відпустці з 07.06.2021 року по 21.07.2021 року, справа розглядається 22.07.2021 року.

Відповідно до ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

ОСОБА_1 (до шлюбу ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходила військову службу за контрактом у Військовій частині А3666 (м. Вінниця) та була звільнена з військової служби у запас 18.04.2020 року відповідно до пп. «а» п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із закінченням строку контракту).

Відповідно до наказу командира Військовій частині А3666 від 18.04.2020 року № 76 (по стройовій частині) загальна тривалість військової служби ОСОБА_1 складає 17 років 05 місяців 17 днів, стаж роботи 10 років 10 місяців 26 днів, загальний трудовий стаж 28 років 04 місяці 13 днів.

28.05.2020 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії на підставі п. «б» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 19.04.2020 року.

19.02.2021 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області отримало подання Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 02.02.2021 року № 100918 про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до п. «б» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно з поданням загальний стаж ОСОБА_1 на час звільнення становить 28 років 04 місяці 13 днів, з яких календарна вислуга років становить 17 років 05 місяців 17 днів, страховий стаж 7 років 1 місяць 13 днів.

16.03.2021 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зі зверненням щодо підстав не призначення пенсії.

У відповідь на вказане звернення Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області листом від 30.03.2021 року повідомило ОСОБА_1 про отримання подання Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про призначення пенсії та про звернення до Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України для подальшого направлення до компетентної установи Республіки Болгарія щодо підтвердження періоду навчання в Вищому педагогічному інституті.

Так, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області 30.03.2021 року направило лист до Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України для подальшого направлення до компетентної установи Республіки Болгарія щодо підтвердження періоду навчання ОСОБА_1 з 1991 по 1995 рік в Вищому педагогічному інституті, оскільки питання в сфері пенсійного забезпечення між Україною та Республікою Болгарія здійснюється на підставі Договору між Україною та Республікою Болгарія про соціальне забезпечення, який ратифіковано Законом від 22.11.2002 року № 239-ІV, та базується на пропорційному принципі, за якими кожна договірна сторона призначає та виплачує пенсію за відповідний страховий (трудовий) стаж, набутий на території держави цієї сторони.

Листом від 21.05.2021 року за № 1500-0308-8/63563 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області у відповідь на заяву від 28.05.2020 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» повідомило ОСОБА_1 , що: страховий стаж складає 24 роки 7 місяців; до страхового стажу не враховано період навчання в Вищому педагогічному інституті м. Благоєвград Народна Республіка Болгарія, оскільки питання в сфері пенсійного забезпечення між Україною та Республікою Болгарія здійснюється на підставі Договору між Україною та Республікою Болгарія про соціальне забезпечення, який ратифіковано Законом від 22.11.2002 року № 239-ІV, та базуються на пропорційному принципі, за якими кожна договірна сторона призначає та виплачує пенсію за відповідний страховий (трудовий) стаж, набутий на території держави цієї сторони; період навчання в Вищому педагогічному інституті «Неофит Рилски» можливо буде зарахувати для визначення права на пенсію в Україні, але лише після офіційного підтвердження болгарської сторони, що цей період можливо вважати страховим стажем відповідно до законодавства Болгарії; листом від 30.03.2021 Головним управлінням Пенсійного фонду України н Одеській області надіслані документи разом з офіційним запитом до Пенсійного фонд України для подальшого надсилання компетентним органам Республіки Болгарія; після перевірки правильності заповнення запиту Пенсійний фонд України направив документа до Дирекції «Міжнародні договори» Національного інституту страхування Республіки Болгарія листом від 10.04.2021 № 2800-030103-10/18660; оскільки рішення про підтвердження стажу роботи в Болгарії приймає компетентний орган Республіки Болгарія, посприяти пришвидшенню винесення рішення неможливо; право на пенсії за вислугу років набуде у разі підтвердження 25 років страхового стажу.

Відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до п. «б» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д» статті 1-2 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України.

Згідно з п. «в» ст.50 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсії відповідно до цього Закону призначаються особам, які мають право на пенсію за цим Законом відповідно до пункту «б» статті 12 цього Закону, - з наступного дня після звільнення зі служби.

Як вже було зазначено вище, відповідач повідомив позивача про те, що її страховий стаж складає 24 роки 7 місяців та до нього не враховано період навчання в Вищому педагогічному інституті м. Благоєвград Народна Республіка Болгарія.

З матеріалів справи вбачається, що 23.12.2020 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про визнання в Україні іноземного документа про освіту відповідно до Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Болгарія про взаємне визнання документів про освіту, наукові ступені і вчені звання від 27.06.2001 року, а саме диплома про вищу освіту НОМЕР_1 від 11.07.1995 року - Вищий педагогічний інститут (м. Благоєвград, Республіка Болгарія), другий (магістерський) рівень / магістр.

Відповідно до ст.9 Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Болгарія про взаємне визнання документів про освіту, наукові ступені і вчені звання від 27.06.2001 року дипломи про закінчення навчання у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем «спеціаліст» або «магістр», видані в Україні, і дипломи про закінчення вищої освіти з освітньо-кваліфікаційним рівнем «магістр», видані вищими навчальними закладами Республіки Болгарія, відповідно до однакових або споріднених спеціальностей, взаємно визнаються.

Згідно з п.8 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

Відповідно до положень ст.24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Згідно з п. «д» ч.3 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Відповідно до ч.1 ст.10 Договору між Україною та Республікою Болгарія про соціальне забезпечення від 04.09.2001 року, ратифікованого Україною 22.11.2002 року, якщо законодавство однієї з Договірних Сторін зумовлює право на пенсію накопиченням страхового (трудового) стажу, то для визначення цього стажу в разі необхідності, компетентна установа цієї Договірної Сторони враховує страховий (трудовий) стаж, накопичений по законодавству другої Договірної Сторони, за умови що цей стаж не збігається в часі.

Згідно з ч.2 ст.10 Договору між Україною та Республікою Болгарія про соціальне забезпечення від 04.09.2001 року, ратифікованого Україною 22.11.2002 року, якщо законодавство однієї Договірної Сторони зумовлює призначення пенсій за стаж, накопичений у відповідній професії або на відповідній роботі, то при призначенні таких пенсій враховуються також періоди, накопичені на підставі законодавства другої Договірної Сторони у тій самій професії або на тій самій роботі. Якщо підсумовані таким чином періоди не відповідають умовам, що дають право на зазначені пенсії, то ці періоди зараховуються відповідно до законодавства Договірної Сторони, що призначає пенсію.

Відповідно до ч.1 ст.12 Договору між Україною та Республікою Болгарія про соціальне забезпечення від 04.09.2001 року, ратифікованого Україною 22.11.2002 року, якщо загальна тривалість страхового (трудового) стажу, накопиченого відповідно до законодавства однієї Договірної Сторони, становить менш ніж дванадцять місяців, і якщо на підставі цього не виникає право на пенсію відповідно до її законодавства, то цей стаж зараховує для призначення пенсії компетентна установа другої Договірної Сторони.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, оскільки страховий стаж ОСОБА_1 складає 24 роки 7 місяців без врахування періоду навчання з 1991 року по 1995 рік в Вищому педагогічному інституті м. Благоєвград Республіка Болгарія, тобто для призначення пенсії на підставі п. «б» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не вистачає 5 місяців, які відповідно до ст.12 Договору між Україною та Республікою Болгарія про соціальне забезпечення від 04.09.2001 року повинні зараховуватися для призначення пенсії.

Згідно з ч.2 ст.27 Договору між Україною та Республікою Болгарія про соціальне забезпечення від 04.09.2001 року, ратифікованого Україною 22.11.2002 року, для визначення права на виплати за цим Договором приймається страховий (трудовий) стаж, накопичений на території обох Договірних Сторін до набуття чинності цього Договору.

До набрання чинності Договору між Україною та Республікою Болгарія про соціальне забезпечення, який ратифіковано Законом України від 22.11.2002 року № 239-ІV, діяла Угода між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Народною Республікою Болгарією про соціальне забезпечення від 11.12.1959 року, відповідно до якої при здійсненні соціального забезпечення застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої проживає громадянин, якщо цією Угодою не передбачено інше.

Період навчання ОСОБА_1 з 1991 року по 1995 рік в Вищому педагогічному інституті м. Благоєвград Республіка Болгарія припадає до ратифікації Договору від 04.09.2001 року в період дії Угоди від 11.12.1959 року.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Згідно з ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Згідно з ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Згідно правової позиції Європейського суду у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 року зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За таких обставин, бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо призначення ОСОБА_1 пенсії відповідно до п. «б» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» є протиправною.

Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. «б» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 19.04.2020 року.

Суд вважає, що саме такий спосіб захисту порушеного права позивача з боку відповідача є належним та достатнім в даному випадку.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250, 263 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107, ідентифікаційний код 20987385) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо призначення ОСОБА_1 пенсії відповідно до п. «б» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. «б» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 19.04.2020 року.

4. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908,00 грн.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя М.М. Кравченко