Рішення № 98487292, 21.07.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/4374/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2021 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу,

в с т а н о в и в:

фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі – ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про застосування адміністративно-господарського штрафу № 213551 від 16.02.2021.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуваною постановою до нього застосовано адміністративно-господарський штраф в розмірі 17000 грн за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20% за перевезення вантажу без відповідного дозволу. Позивач вважає, що висновки, зазначені в постанові, не відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу є незаконною, протиправною та підлягає скасуванню, ураховуючи наступне. При перевезенні вантажу перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм не відбулося. Під час здійснення габаритно-вагового контролю уповноваженими особами на вимогу водія не були надані документи, які б підтверджували періодичну повірку (метрологічну атестацію) обладнання. Спірна постанова прийнята та підписана не уповноваженим суб`єктом. У зв`язку з тим, що при здійсненні зважування транспортного засобу з щебенем (сипучим вантажем), який змінював розподіл навантажень на осі транспортного засобу в русі, результати вимірювання здійснені посадовими особами є не достовірними. Відповідач не повідомляв позивача про дату та час розгляду справи про застосування щодо нього адміністративно-господарських санкцій. За наведених обставин вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідач подав до суду відзив, в якому вказує, що 30.12.2020 контролюючими особами Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки проводилась рейдова перевірка у пункті габаритно-вагового контролю транспортних засобів, під час якої був зупинений транспортний засіб марки SCANIA, номерний знак НОМЕР_1 . За результатами габаритно-вагового контролю встановлено перевищення габаритів вказаного транспортного засобу, встановлений п. 22.5 Правил дорожнього руху України, на підставі чого складено акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів №0068014 від 30.12.2020. Зазначає, що відсутність методики проведення габаритно-вагового контролю не є підставою, яка звільняє перевізників від відповідальності за перевищення вагових та габаритних параметрів транспортного засобу та від обов`язку по внесенню плати за таке перевищення. Вказує, що жодним нормативним документом, що регулює діяльність Укртрансбезпеки під час здійснення габаритно-вагового контролю не встановлено обов`язок використання методики при зважуванні тих чи інших видів вантажів.

Також відповідач зазначає, що ваги пройшли у встановленому порядку повірку, що підтверджується відповідним свідоцтвом № НОМЕР_2 20 від 16 листопада 2020 року, що засвідчує їх справність, тому, на переконання відповідача, виникає сумнів у правильності зазначених у видатковій накладній відомостей щодо ваги вантажу. Також вказує, що жодний законодавчий акт не передбачає обов`язку для посадових осіб Укртрансбезпеки надавати водію, перевізнику або будь-якій іншій особі копію або оригінал документу, що посвідчує проведення повірки ваг, якими здійснюється зважування. Також вказує, що жодний нормативно-правовий акт не містить вимоги вказувати у акті, довідці чи іншому документі, виданому на підставі здійснення зважування реквізити ваг, якими таке зважування здійснювалося. Більше того, повідомляє, що типові бланки документів, які є затвердженими в установленому законодавством порядку не містять графи, чи іншого місця, куди б такі реквізити могли б бути вписані, що також свідчить про те, що вказування таких реквізитів не є передбаченим. Крім того, чек формується автоматично після здійснення зважування, що унеможливлює внесення недостовірних відомостей у відомості, що містяться у такому чеку.

Щодо аргументу позивача про те, що виконувач обов`язків начальника не уповноважений підписувати спірну постанову, відповідач зазначив, що Інструкція з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення Державною інспекцією України з безпеки на наземному транспорті від 24 квітня 2013 № 254, на яку посилається позивач, не поширює свою дію на правовідносини пов`язані із застосуванням адміністративно-господарських санкцій.

Представником позивача на спростування заперечень, висвітлених відповідачем у відзиві на позовну заяву, подано відповідь на відзив. Відповідач, не погодившись із мотивами відповіді на відзив, подав письмові заперечення.

Щодо процесуальних дій у справі суд зазначає, що ухвалою судді від 29.03.2021 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі, без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

30 грудня 2020 року посадовими особами Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу марки SCANIA, номерний знак НОМЕР_1 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, що міститься в матеріалах справи, зареєстрований на позивача. Зважування проводилось на автомобільній дорозі М-06 Київ-Чоп 235 км, де розміщена площадка для проведення габаритно-вагового контролю.

У зв`язку з виявленими під час здійснення габаритно-вагового контролю невідповідності фактичних вагових параметрів нормам та правилам, посадовими особами Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки складено:

- довідку від 30.12.2020 про результати здійснення габаритно-вагового контролю, в якій зазначено навантаження на осі в тоннах: 1) 6,750; 2) 9,450; 3) 9,200; 4) 8,350; 5) 8,250 та повна маса транспортного засобу 42,00 тонн;

- акт № 0068014 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 30.12.2020, в якому зафіксовано, що повна маса транспортного засобу становила 42,00 тонн при нормативно допустимій - 40 тонн;

- розрахунок № 862980 від 30.12.2020 плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування згідно акта від 30.12.2020 № 262950.

Західним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки 16.02.2021 проведено розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, за результатами якого винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №213551 і до перевізника ФОП ОСОБА_1 застосовано адміністративно-господарський штраф, передбачений ч. 1 абз. 15 ст. 60 ЗУ «Про автомобільний транспорт» за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 10% до 20% включно, при перевезенні вантажу без відповідного дозволу у розмірі 17000 грн.

Не погодившись із згаданою постановою позивач звернувся з позовом до адміністративного суду.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначенні Законом України «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон №2344-ІІІ).

Відповідно до положень статті 6 Закону №2344-ІІІ реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну інспекцію України з безпеки на наземному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 (далі - Положення №103) Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Відповідно до підпункту 1 пункту 4 Положення №103 основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування (далі - автомобільний транспорт), міському електричному, залізничному транспорті.

Згідно підпункту 2 та 29 пункту 5 Положення №103 Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті; у випадках, передбачених законом, складає протоколи про адміністративні правопорушення, розглядає справи про адміністративні правопорушення і накладає адміністративні стягнення.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами, визначено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок №1567).

Відповідно до пунктів 12 - 15 Порядку №1567 рейдова перевірка додержання суб`єктом господарювання вимог, визначених пунктом 15 цього Порядку, здійснюється на підставі щотижневого графіка. Графік проведення рейдових перевірок складається та затверджується керівником Укртрансбезпеки або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин. Рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту. Під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно, зокрема: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Відповідно до положень статті 48 Закону №2344-ІІІ автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

Згідно із пунктом 3 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 №879 (далі - Порядок № 879), габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.

Відповідно до частини другої статті 29 Закону України «Про дорожній рух» (далі - Закон №3353-XII) з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Статтею 33 Закону України «Про автомобільні дороги» (далі - Закон № 2862-IV) визначено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно із пунктом 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 №30 (далі - Правила №30) транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Відповідно до пункту 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - ПДР) за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м (для сільськогосподарської техніки, яка рухається за межами населених пунктів, дорогами сіл, селищ, міст районного значення, - 3,75 м), за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Підпунктом 2, 3, 4 пункту 2 Порядку №879 визначено, що вимірювання (зважування) - процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології; великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306; габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.

Згідно з пунктом 6 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль, крім документального, здійснюється виключно в пунктах габаритно-вагового контролю посадовими особами та/або працівниками відповідних органів.

Водночас, згідно з пунктом 4 Правил №30 допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.

Пунктом 21 Порядку №879 визначено, що у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування. Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України.

Таким чином, законодавець чітко передбачив критичну похибку у розмірі 2 відсотки, що дозволяє враховувати специфіку вантажу, в тому числі й сипучого, який під час транспортування здатний зсуватися.

Крім того, відповідно до пункту 8.15 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, вантаж повинен бути належним чином закріплений засобами кріплення (ременями, ланцями, розтяжками, тросами, розпірними перекладинами, якірними рейками (балками), сітками тощо) відповідно до національних стандартів щодо правил безпечного закріплення вантажів і засобів кріплення. Кількість засобів кріплення вантажу повинна бути достатньою для здійснення його безпечного перевезення.

Згідно пункту 12.5 Правил №363 для транспортування вантаж треба рівномірно розміщувати в кузові таким чином, щоб не була порушена стійкість автомобіля і не утруднювалося керування ним. Вантаж не повинен зміщуватися під час руху, випадати з кузова, волочитися і створювати небезпеку для пішоходів та інших учасників дорожнього руху.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, адміністративно-господарська санкція застосована до позивача у зв`язку з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 10% до 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу, відповідальність за що передбачена абзацом 14 частини першої статті 60 Закону №2344-ІІІ.

За змістом абз. 15 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як зазначалося вище, 30 грудня 2020 року посадовими особами Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки на автомобільній дорозі М-06 Київ-Чоп 235 км проведено рейдову перевірку транспортного засобу марки SCANIA, номерний знак НОМЕР_1 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, що міститься в матеріалах справи, зареєстрований на позивача. Зважування проводилось на автомобільній дорозі М-06 Київ-Чоп 235 км, у пункті габаритно-вагового контролю транспортних засобів перевізників, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів.

Так, за результатами габаритно-вагового контролю посадовими особами Укртрансбезпеки видано:

- довідку від 30.12.2020 про результати здійснення габаритно-вагового контролю, в якій зазначено навантаження на осі в тоннах: 1) 6,750; 2) 9,450; 3) 9,200; 4) 8,350; 5) 8,250, навантаження на строєні осі 3,4,5 становило 25,800 тонн при нормативно допустимому навантаженні на строєні осі 22 тонни та фактична маса транспортного засобу 42,00 тонни при нормативно допустимій 40 тонн. Про вказані дані результатів габаритно-вагового контролю свідчить талон зважування від 30.12.2020;

- акт № 0068014 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 30.12.2020;

- розрахунок № 862980 від 30.12.2020 плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування згідно акта від 30.12.2020 № 262950, за яким розрахунок до сплати за формулою: П=(Рзм+Рнв+Рг)*В*К складає 576 євро.

Таким чином наявне порушення позивачем Закону України «Про автомобільні дороги», оскільки маса навантаження перевищує норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, що в свою чергу дозволяється лише за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Дозволу, який дає право на рух автомобільними дорогами України або документу про внесення плати за проїзд великовагових транспортних засобів позивач під час перевірки не надав.

Західним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки 16.02.2021 проведено розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, за результатами якого винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №213551 і до перевізника ФОП ОСОБА_1 застосовано адміністративно-господарський штраф, передбачений ч. 1 абз. 15 ст. 60 ЗУ «Про автомобільний транспорт» за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 10% до 20% включно, при перевезенні вантажу без відповідного дозволу у розмірі 17000 грн.

Щодо доводів позивача про те, що автомобіль позивача перевозив щебінь, який є сипучим вантажем та може переміщуватись по всім осям транспортного засобу під час руху, що в свою чергу, на переконання позивача, не може дати достовірних результатів зважування вантажу, суд зазначає таке.

Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14 жовтня 2014 року "Про затвердження Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні" (далі - Правил перевезення) на водія та перевізника покладено ряд обов`язків щодо навантаження, розміщення, закріплення та перевезення сипучого вантажу, які позивачем не були виконані.

Відповідно до пп. 8.14-8.15 Глави 8 Правил перевезення, завантажені предмети слід розміщувати і закріпляти так, щоб запобігти їх падінню, волочінню, травмуванню ними супровідних осіб чи створенню перешкод для руху.

Вантаж повинен бути належним чином закріплений засобами кріплення (ременями, ланцями, розтяжками, тросами, розпірними перекладинами, якірними рейками (балками), сітками тощо) відповідно до національних стандартів щодо правил безпечного закріплення вантажів і засобів кріплення. Кількість засобів кріплення вантажу повинна бути достатньою для здійснення його безпечного перевезення.

Згідно із п. 12.1 Глави 12 Правил перевезення, при транспортуванні вантажів слід дотримувати вимог Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001.

Пунктом 12.5 Глави 12 вказаних правил передбачено, що для транспортування вантаж треба рівномірно розміщувати в кузові таким чином, щоб не була порушена стійкість автомобіля і не утруднювалося керування ним. Вантаж не повинен зміщуватися під час руху, випадати з кузова; волочитися і створювати небезпеку для пішоходів та інших учасників дорожнього руху.

Згідно із п. 8.20 Глави 8 зазначених правил водій зобов`язаний перевірити відповідність кріплення і складання вантажу на рухомому складі умовам безпеки руху та забезпечення цілості рухомого складу.

Отже, водій, який здійснює вантажні перевезення, зокрема сипучого вантажу великоваговим автомобільним транспортом, зобов`язаний дотримуватись встановлених правил, з метою уникнення порушень законодавства про автомобільний транспорт та створення небезпеки для пішоходів та інших учасників дорожнього руху.

Таким чином, відповідальність за пакування, навантаження, розміщення вантажу несе перевізник, а тому в усіх випадках нерівномірного навантаження на осі відповідальність за таке навантаження має нести перевізник, як учасник дорожнього руху.

Посилання позивача на специфіку вантажу і що за рахунок саме його пересипання мало місце перевищення встановлено допустимого осьового навантаження не виключає відповідальності перевізника за виявлені порушення.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що 30.12.2020 водій ОСОБА_2 спеціалізованого вантажного сідлового тягача разом із напівпричепом самоскидом здійснював перевезення щебіню від постачальника ТОВ «НВ КДЗ» до ТОВ «Науково-виробничий центр «Інженерна Екологія». На точці прийому товару, коли щебінь був завантажений, транспортний засіб зважили, в результаті якого надали видаткову накладну № 34709 від 30.12.2020 із зазначенням ваги повантаженого матеріалу у кількості 24,64 тонн. Вага спеціалізованого вантажного сідлового тягача, номерний знак НОМЕР_1 становить 7,5 тонн. Маса без завантаження напівпричіпа самоскида, номерний знак НОМЕР_3 становить 7,5 тонн. Тому на переконання позивача загальна маса транспортного засобу разом із щебенем становила 39,64 тонн.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, видаткова накладна – це первинний документ, що підтверджує факт постачання товарів (товарно-матеріальних цінностей), як правило від постачальника до покупця, та відповідно не є тим документом, що підтверджує фактичну вагу товарно-матеріальних цінностей, що перевозяться, а використовується виключно для відображення в бухгалтерському обліку змін в залишках товарів та надходження коштів.

Тому видаткова накладна не може бути єдиним та беззаперечним доказом підтвердження реальної ваги вантажу, що перевозиться.

Крім того, суд звертає увагу, що в даному випадку не відбувався документальний габаритно-ваговий контроль транспортного засобу, а точний контрольний, який здійснювався у пункті габаритно-вагового контролю транспортних засобів перевізників, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів. Про вказані дані результатів габаритно-вагового контролю свідчить талон зважування від 30.12.2020, який роздруковується в автоматичному режимі за результатами такого зважування.

Щодо доводів позивача про те, що в оскаржуваній постанові не зазначено інформації щодо вимірювального (зважувального) обладнання, яким здійснювався ваговий контроль (сертифікатів чи інших документів щодо такого), суд зазначає, що форма таких документів затверджена Порядком № 1007/1207 та не передбачає зазначення таких даних.

За приписами п. п. 12, 13 Порядку №879 вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинно утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології. Під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані.

Також, п. п. 12, 13 Порядку №879 не встановлюють обов`язку для посадових осіб Укртрансбезпеки надавати водієві протокол, свідоцтво про метрологічну атестацію на предмет відповідності технічних характеристик ваг вимогам технічної документації виробника саме у режимі зважування у русі, повідомляти назву вагового комплексу, на якому здійснювався габаритно-ваговий контроль. Крім того, законодавчо не встановлено вимоги щодо зазначення в акті про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, довідці про результати здійснення габаритно-вагового контролю та розрахунку плати за проїзд характеристик вимірювального та зважувального обладнання при проведенні габаритно-вагового контролю.

Що стосується зважувального обладнання, яким 30.12.2020 проводився габаритно-ваговий контроль транспортного засобу позивача та його справності, судом встановлено, що зважування проводилось приладом автоматичним для зважування транспортних засобів у русі та вимірювання навантаження на вісь типу 030Т-AS2-PWI № приладу 396, № платформ 797, 798, виробник «ESIT ELEKTRONIC SISTEMLER IVALAT ve TICARET LTD STI», Туреччина. Ваги пройшли у встановленому порядку повірку, що підтверджується відповідним свідоцтвом № П 40 М 256049 20 від 16 листопада 2020 року.

Щодо аргументів позивача, з приводу того, що на час проведення рейдової перевірки методика зважування транспортних засобів, що здійснюють перевезення сипучих вантажів, - відсутня, суд зазначає, що відсутність методики проведення габаритно-вагового контролю, не є підставою, яка звільняє перевізників від відповідальності за перевищення вагових та габаритних параметрів транспортного засобу та від обов`язку по внесенню плати за таке перевищення.

Так, пункт 19 Порядку №879 виключено на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №671 від 30.08.2017, яка набрала чинність 08.09.2017.

З огляду на зазначене станом на 30.12.2020 (дата проведення габаритно-вагового контролю транспортного засобу позивача) необхідність використання співробітниками Укртрансбезпеки під час здійснення габаритно-вагового контролю методики, затвердженої Мінекономрозвитку, не передбачена жодним нормативно-правовим актом.

Правову позицію щодо відсутності потреби в використанні відповідної методики виклав Верховний Суд України в Постанові від 02.08.2018 по справі №820/1420/17, де зазначено: «оскільки за змістом статей 4 і 29 Закону України «Про дорожній рух», статті 33 Закону України «Про автомобільні дороги» визначення порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, і такий механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів визначено Порядком №879, яким керувався відповідач, Суд вважає, що відповідачем правомірно складено спірний розрахунок плати за проїзд. Наведене узгоджується з подальшим нормативним регулюванням спірних правовідносин, а саме скасування п. 19 Порядку №879 Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №671 без визначення необхідності застосування затвердженою Мінекономрозвитку або іншою методикою.»

У зв`язку з цим, суд вважає, що проведення посадовими особами Укртрансбезпеки габаритно-вагового контролю транспортного засобу із сипучим вантажем за відсутності відповідної методики зважування є правомірним та обґрунтованим.

Стосовно доводів представника позивача про недотримання посадовими особами управління Укртрансбезпеки вимог Порядку №879 в частині не заборони подальшого руху транспортного засобу після виявлення факту перевищення габаритного нормативного параметру (тобто про порушення пунктів 21, 22 Порядку №879), то суд зазначає, що таке затримання є лише можливим наслідком порушення правил проїзду великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, і відсутність такого затримання не може свідчити про відсутність самого порушення Закону №2344-III.

Більше того, відповідно до п. 22 Порядку №879, у разі виявлення на стаціонарних або пересувних чи автоматичних зважувальних пунктах порушення правил проїзду великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів такий транспортний засіб тимчасово затримується згідно із статтею 265-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Згідно статті 265-2 КУпАП у разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, передбаченого статтею 132-1 (порушення правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів та правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами) цього Кодексу, працівник уповноваженого підрозділу, що забезпечує безпеку дорожнього руху, тимчасово затримує транспортний засіб шляхом блокування або доставляє його для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку, що дозволяється виключно у випадку, якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху або транспортний засіб розміщений на місцях, призначених для зупинки, стоянки, безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, в тому числі за допомогою спеціального автомобіля - евакуатора. Про тимчасове затримання робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення. Після тимчасового затримання транспортного засобу працівник відповідного уповноваженого підрозділу Національної поліції зобов`язаний надати особі можливість повідомити про тимчасове затримання транспортного засобу та його місцезнаходження іншу особу за власним вибором і вжити заходів щодо повернення автомобіля до місця постійної дислокації, а також забороняє експлуатацію транспортного засобу до усунення несправностей, виявлених у процесі його огляду, або до демонтажу спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв.

Таким чином, з вищевикладеного слідує, що у відповідача відсутні повноваження щодо заборони руху великовагового транспортного засобу.

Покликання позивача в обґрунтування позовних вимог, що спірна постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу прийнята та підписана не уповноваженим суб`єктом, оскільки Інструкцією з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення Державною інспекцією України з безпеки на наземному транспорті від 24 квітня 2013 № 254 не передбачено посади виконувача обов`язків як уповноваженої особи для розгляду справи про адміністративне правопорушення та винесення постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, відхиляється судом. Суд констатує про помилковість тверджень позивача, що «виконувач обов`язків начальника Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки» це окрема посада, адже виконувач обов`язків призначається для виконання обов`язків працівника, в даному випадку начальника Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, який тимчасово відсутній і виконання обов`язків за цією посадою є необхідним для нормальної роботи органу.

Щодо посилань позивача на недотримання відповідачем порядку повідомлення про розгляд справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, суд зазначає таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 затверджено Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (далі - Порядок в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 25 Порядку справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Пунктом 26 Порядку визначено, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб`єкта господарювання.

Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб`єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.

Відповідно до пункту 27 Порядку у разі неявки уповноваженої особи суб`єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.

За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

Відповідно до пункту 29 Порядку №1567 копія постанови видається не пізніше ніж протягом трьох днів після її винесення уповноваженій особі суб`єкта господарювання під розписку чи надсилається рекомендованим листом з повідомленням.

Отже, розгляд справи про порушення у відсутність уповноваженої особи суб`єкта господарювання можливий лише у разі належного сповіщення суб`єкта господарювання про розгляд справи, а засобами сповіщення суб`єкта господарювання про розгляд справи про порушення визначено розписку чи рекомендований лист із повідомленням.

Однак, представником відповідача не надано суду жодних доказів або ж пояснень з приводу направлення та вручення повідомлення про розгляд справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт та постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Отже, контролюючий орган створив умови, за яких перевізник з об`єктивних причин не міг дізнатися та взяти участь у розгляді справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Наведене дає суду підстави для висновку, що справа про притягнення позивача до відповідальності розглядалася без відома та інформування останнього, що позбавило його права бути присутнім під час розгляду справи, висловити заперечення, подати докази на спростування висновків акту перевірки.

Слід наголосити, що за обставин, що суб`єкт господарювання не з`явився на розгляд справи про порушення, доказів повідомлення його про час та місце розгляду справи відсутні, відповідач не мав законних підстав розглядати таку справу. Позбавлення заінтересованої особи можливості взяти участь у розгляді справи, яка стосується його безпосередньо, є істотним порушенням процедури розгляду такої справи.

Враховуючи, що відповідач порушив процедуру розгляду справи, суд дійшов висновку, що встановлені порушення є цілком достатніми підставами для визнання оскаржуваної постанови протиправною та її скасування.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача та заперечень відповідача на підтвердження їх правових позицій, суд доходить переконання, що оскаржена постанова не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, що визначені ч. 2 ст. 2 КАС України.

Відтак, позовні вимоги є обґрунтованими, а позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить з наступного.

Приписами ч. 1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Оскільки позивачем сплачено судовий збір в сумі 2270,00 грн згідно квитанції № 0.0.2047332849.1 від 12.03.2021, такі судові витрати слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті.

Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн суд зазначає таке.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому ст. 134 КАС України.

Так, за змістом ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано:

- договір про надання професійної правничої допомоги № 1/0321 від 11.03.2021, укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та адвокатом Іванович Олегом Олександровичем.

- ордер про надання правничої (правової) допомоги серії ВС № 1064514 від 11.03.2021;

- акт про надання професійної правничої допомоги та її оплату від 07.05.2021;

- меморіальний орден № 1969 від 21.04.2021;

Поряд з цим, ч. ч. 5, 6 ст.134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу статті 134 КАС України, випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в ч. 5 цієї статті. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Таким чином, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права висловлений у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №200/14113/18-а, що в силу ч. 5 ст. ст. 242 КАС України враховується судом при застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі (серед інших, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).

Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Згідно актом № 1/2021 про надання професійної правничої допомоги та її оплату від 07.05.2021 адвокат надав, а клієнт прийняв (отримав) юридичні послуги (правову допомогу) у формі:

- вивчення фактичних обставин справи та документів наданих Клієнтом. Вивчення та аналіз судової практики – 2 год (2000 грн);

- усна консультація щодо перспектив вирішення справи – 1 год (1000 грн);

- підготовка проекту позовної заяви та додатків. Формування квитанції про сплату судового збору. Скерування позовної заяви із додатками до суду – 3 год (3000 грн);

- підготовка та скерування відповіді на відзив – 1 год (3500 грн).

Відповідно до меморіального ордену № 1969 від 21.04.2021, ФОП ОСОБА_1 сплачено 6000,00 грн за надання правничої допомоги.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), непропорційним до предмета спору, а тому підлягає зменшенню до 3500,00 грн, що, на думку суду, відповідатиме вимогам розумності та співмірності.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 293, 295, п. 3 розділу VI , пп. 15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки № 213551 від 16.02.2021 про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000 грн 00 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень 00 копійок сплаченого судового збору.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 3500 грн (три тисячі п`ятсот гривень) 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положення п. 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. При цьому, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до або через суд першої інстанції, який ухвалив рішення.

Позивач – Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (81473, Львівська область, Самбірський район, с. Ралівка, РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач – Державна служба України з безпеки на транспорті в особі Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (81135, Львівська область, Пустомитівський район, с. Зубра, вул. Богдана Хмельницького, 144, код ЄДРПОУ 39816845).

Суддя Сидор Н.Т.