Рішення № 98487193, 21.07.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/6193/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2021 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 380/6193/21 за позовом ОСОБА_1 до Львівського прикордонний загін (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини А4324 Міністерства оборони України у якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині невиплати середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби за період з 19.01.2019 року по 15.03.2021 року;

- стягнути Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 19.01.2019 року по 15.03.2021 в сумі 109136,74 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на дату виключення позивача зі списків особового складу частини, відповідач не провів розрахунків щодо виплати індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні відпустки. 15.03.2021 року відповідач виплатив індексацію грошового забезпечення в сумі 28793,75 грн. Компенсацію за невикористані дні соціальної додаткової відпустки виплачено позивачу 30.07.2020 року. Таким чином, відповідач при звільненні зі служби недоплатив позивачу 54568,37 грн.

Позивач вважає період з 19.01.2019 року по 15.03.2021 року періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні. Вважаючи у зв`язку із цим свої конституційні права та гарантії порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити повністю.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву, який поданий через канцелярію суду 24.05.2021 року, про те, що на день виключення із списку особового складу загону та всіх видів забезпечення, 18.01.2019 року спору між позивачем та Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо зазначених позовних вимог не було. Позивач звільнений з військової служби 26.04.2017 року, а правовий висновок щодо застосування норм права у спірних правовідносинах визначений рішенням Верховного Суду від 16.05.2019 року у справі №620/4218/18 залишеного без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року. Лише з пред`явленням у 18 червня 2020 року до Львівського окружного адміністративного суду позову позивачем порушено питання щодо нездійснення нарахування та виплати йому на день звільнення 18.01.2019 року індексації грошового забезпечення, компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій. В липні 2020 року відповідачем на картковий рахунок позивача перераховано 26167,13 грн. компенсації за додаткову відпуску, а 15.03.2021 року перерахована сума індексації на виконання рішення суду.

Крім цього відповідач зазначає, в даних правовідносинах відсутні правові підстави для застосування до Львівського прикордонний загін (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, щодо виплати середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку за весь час затримки по день фактичного розрахунку належних сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП.

Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належить при звільненні був відсутній спір щодо їх розміру, підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.

Також відповідач зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду, який встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 21 квітня 2021 року у даній справі відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Судом встановлені наступні обставини:

Згідно з витягу з наказу начальника 7 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України (по особовому складу) від 18.01.2019 року № 16-ос старшого прапорщика ОСОБА_1 з виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Як вбачається з матеріалів справи, на дату виключення позивача зі списків особового складу частини відповідачем не проведено повного розрахунку по грошовому забезпеченню, а саме не виплачено індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані додаткові відпустки, як учаснику бойових дій в сумі 54568,37 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 у справі №380/4900/20 позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 18 січня 2019 року; зобов`язано Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 18 січня 2019 року; визнано протиправною бездіяльність Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення ОСОБА_1 з військової служби 18.01.2019; зобов`язано Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення ОСОБА_1 з військової служби 18.01.2019.

15.03.2021 року Львівським прикордонним загоном (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України перераховано на картковий рахунок позивача грошові кошти в розмірі 28793,75 грн., інкасацію грошового забезпечення.

30.07.2021 року Львівським прикордонним загоном (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України перераховано на картковий рахунок позивача грошові кошти в розмірі 25774,62 грн., грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки.

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача, щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною четвертою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до приписів ст.116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі ст.117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України.

Як встановлено судом, та не заперечується учасниками справи, що відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення з військової служби остаточний розрахунок, не виплачено індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, тому позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

Як встановлено судом, позивачу було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення та грошової компенсації за не використані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, в сумі 54568,37 грн.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення (висновок Великої Палати Верховного Суду у вказаній Постанові від 13 травня 2020 року Справа № 810/451/17 Провадження № 11-1210апп19).

З урахуванням таких висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у вказаній Постанові від 13 травня 2020 року Справа № 810/451/17 Провадження № 11-1210апп19, суд зазначає, що стаття 117 КЗпП України розповсюджується і на правовідносини, що виникають після судового рішення про присудження виплати індексації заробітної плати.

Остаточний розрахунок з позивачем проведений 15.03.2021 року.

Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв`язку із звільненням проведено виплату індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористаної відпустки 15.03.2021 року при виключенні останнього із списків частини 18.01.2019 року то із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 19.01.2019 по 15.03.2021 за затримку терміном 787 днів.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затв. постановою КМ України № 100 від 08.02.1995 р., середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (п.8 зазначеного Порядку).

Як слідує з положення частини 2 ст. 117 КЗпП України якщо спір про розміри належних звільненому працівникові сум вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до ст.221 КЗпП України, п.2 ч.1 ст.19 КАС України до органів, які розглядають вказану категорію спорів по суті віднесено суди.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у постанові 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми та поведінки позивача яка передувала до дня звернення до суду.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у зазначеному судовому рішенні вказала, що відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованому у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати такі критерії:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц).

Згідно пункту 94.5. постанови ВП Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц «для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя».

Згідно даних, розміщених на офіційному сайті НБУ за адресою https: bank.gov.ua/markets/interest-rates/ середньозважена облікова ставка за кредитами:

з 19 січня 2019 року по 25.04.2019 року (86 днів) 18,0 % річних;

з 26 квітня 2019 року по 18 липня 2019 (83 дні) 17,5 % річних;

з 19 липня 2019 року по 05 вересня 2019 (47 днів) 17,0 % річних;

з 06 вересня по 24 жовтня 2019 року (48 днів) 16,5% річних;

з 25 жовтня по 12 грудня 2019 року (49 днів) 15,5% річних;

з 13 грудня 2019 по 30 січня 2020 року (49 днів) 13,5% річних;

з 31 січня по 12 березня 2020 року (42 дні) 11% річних;

з 13 березня по 23 квітня 2020 року (41 дні) 10% річних;

з 24 квітня по 11 червня 2020 року (48 днів) 8 % річних;

з 12 червня по 04.03.2021 року (265 дня) 6 % річних;

з 05 березня 2021 року 15 березня (10 днів) 6,5 % річних.

З огляду на обсяг несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення та компенсації грошового забезпечення (54568,37) приблизна оцінка розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами можна розрахувати як розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, що становить 13188,60 грн.

Розрахунок:

1) 18,0 % річних/ 365 днів року = 0,049 % ставка за кредитом один календарний день.

(сума боргу в розмірі 54568,37 грн х 0,049%) х 86 днів = 2299,51 грн;

2) 17,5 % річних/ 365 днів року = 0,048% ставка за кредитом один календарний день.

(сума боргу в розмірі 54568,37 грн х 0,048%) х 83 днів = 2174,00 грн;

3) 17,0 % річних/ 365 днів року = 0,046% ставка за кредитом один календарний день.

(сума боргу в розмірі 54568,37 грн х 0,046%) х 47 днів = 1179,76 грн;

4) 16,5 % річних/ 365 днів року = 0,045 % ставка за кредитом один календарний день.

(сума боргу в розмірі 54568,37 грн х 0,045%) х 48 днів = 1178,67 грн;

5) 15,5% річних / 365 днів року = 0,042% ставка за кредитом один календарний день.

(сума боргу в розмірі 54568,37 грн х 0,042 %) х 49 днів = 1123,01 грн;

6) 13,5% річних/365 днів року=0,037% ставка за кредитом один календарний день.

(сума боргу в розмірі 54568,37 грн. х 0,037%)х49 днів = 989,32 грн.

7) 11% річних/365 днів року=0,030% ставка за кредитом один календарний день.

(сума боргу в розмірі 54568,37 грн. х 0,030%)х42 дні = 687,56 грн.

8) 10%річних/365днів року=0,027% ставка за кредитом один календарний день.

(сума боргу в розмірі 54568,37 грн.х0,027%)х41 дні = 604,07 грн.

9) 8%річних/365днів року=0,022% ставка за кредитом один календарний день.

(сума боргу в розмірі 54568,37 грн.х0,022%)х48 дні = 546,24 грн.

10) 6%річних/365днів року=0,016% ставка за кредитом один календарний день.

(сума боргу в розмірі 54568,37 грн.х0,016%)х265 дні = 2313,70 грн.

11) 6,5%річних/365днів року=0,017% ставка за кредитом один календарний день.

(сума боргу в розмірі 54568,37 грн.х0,017%)х10 дні = 92,76 грн.

Загальна сума розміру ймовірних майнових втрат становить 13188,60 грн.

З огляду на очевидну не співмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача за яких позивач звернувся до суду за захистом порушеного права зі сплином значного проміжку часу та відповідача суд апеляційної інстанції з огляду на приведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 13188,60 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Посилання відповідача про те, що стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, суд вважає безпідставними, оскільки такі твердження не відповідають розумінню наведеним вище нормам статей 116, 117 Кодексу законів про працю України та не враховують правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 15 вересня 2015 року в справі № 21-1765а15, а також правових позицій Великої Палати Верховного Суду, викладених в постановах від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17 та від 13 травня 2020 року № 810/451/17.

Оскільки індексації грошового забезпечення та компенсації грошового забезпечення позивачу не виплачено в день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, то указана обставина свідчить про те, що при звільненні з військової служби відповідач не провів з позивачем повного розрахунку.

Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини другої статті 117 Кодексу законів про працю України, оскільки на момент звільнення з військової служби позивачу не було виплачено всіх належних йому сум і розмір таких сум, враховуючи рішення Львівського окружного адміністративного суду, був спірним.

Вказана позиція суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 29 липня 2020 року у справі № 1.380.2019.003696.

З цих же підстав судом не враховуються заперечення відповідача зазначені у відзиві на позовну заяву.

Згідно ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 ст. 74 КАС України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Судові витрати відповідно до ст.139 КАС України стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 262-263, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

В И Р ІШ И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Львівського прикордонний загін (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (71010, м. Львів, вул. Личаківська, буд. 74) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, - задоволити частково.

Стягнути з Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ: 14321653) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.01.2019 року по 15.03.2021 року у розмірі 13188,60 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення цього Кодексу.

Рішення складено в повному обсязі21.07.2021 року.

Суддя Гавдик З.В.