Рішення № 98487111, 22.07.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

22 липня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3128/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чернявська Т.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Сватівської районної державної адміністрації про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі – позивач) до Управління соціального захисту населення Сватівської районної державної адміністрації (далі – відповідач), в якому позивач просить:

- визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Сватівської районної державної адміністрації, викладену в листі від 27 травня 2021 року за № 07-16/1051, у встановленні ОСОБА_1 статусу члена сім`ї померлого ветерана війни – особи з інвалідністю внаслідок війни, та видачі відповідного посвідчення – “Посвідчення члена сім`ї загиблого”;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Сватівської районної державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус члена сім`ї померлого ветерана війни – особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до статті 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та видати ОСОБА_1 відповідно до Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302, відповідне посвідчення – “Посвідчення члена сім`ї загиблого”.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є дружиною померлого чоловіка ОСОБА_2 , який за життя був визнаний особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни, мав статус особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, одержаного під час виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, мав право на пільги, встановлені для ветеранів війни - інвалідів війни, та який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням військового обов`язку по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у зв`язку з чим позивач відповідно до статті 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” має право на встановлення статусу члена сім`ї загиблого ветерана війни - інваліда війни та отримання посвідчення члена сім`ї загиблого.

07 травня 2021 року позивач звернулася до відповідача з заявою про встановлення їй статусу члена сім`ї загиблого ветерана війни - інваліда війни та видачу їй посвідчення члена сім`ї загиблого ветерана війни - інваліда війни.

Проте, відповідач листом від 27 травня 2021 року № 07-16/1051 відмовив позивачу у встановленні статусу члена сім`ї загиблого ветерана війни - інваліда війни та у видачі посвідчення члена сім`ї загиблого ветерана війни - інваліда війни. Свою відмову відповідач, посилаючись на лист Міністерства соціальної політики України від 20 січня 2020 року № 01.01-10/00477, мотивував тим, що статтею 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не передбачено встановлення статусу саме дружинам осіб з інвалідністю внаслідок війни, які померли внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням військових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

З посиланням на положення статей 19, 46 Конституції України, статей 1, 4, 7, 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302, позивач вважає протиправними дії відповідача щодо відмови у видачі посвідчення члена сім`ї померлого ветерана війни та просить позовні вимоги задовольнити.

Управління соціального захисту населення Сватівської районної державної адміністрації Луганської області позов не визнало, про що 08 липня 2021 року через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) за вхідним реєстраційним № 23024/2021 подало відзив на позовну заяву від 06 липня 2021 року № 07-16/1416 (арк. спр. 39-41). Суд не приймає до уваги відзив на позовну заяву, оскільки до нього всупереч вимог частини четвертої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) не надано доказів надіслання (вручення) примірнику відзиву на позовну заяву позивачу. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що примірник відзиву позивач отримала особисто. Проте, жодних доказів такого отримання (розписка тощо) суду не надано.

Ухвалою від 23 червня 2021 року про відкриття провадження в адміністративній справі визначено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. спр. 33-34).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України, судом встановлено таке.

24 грудня 1983 року між позивачем ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , укладено шлюб, про що свідчить свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 24 грудня 1983 року (арк. спр. 21, 51).

Відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 30 серпня 1979 року ОСОБА_2 у період з 19 січня 1982 року по 26 липня 1996 року проходив службу в органах внутрішніх справ України (арк. спр. 57-58).

Довідкою командира 2-го окремого батальйону патрульно-постової служби міліції Управління внутрішніх справ Київського облвиконкому без дати та без номеру підтверджується, що сержант ОСОБА_2 з 01 листопада 1989 року по 28 лютого 1990 року, у тому числі у суботні та недільні дні, виконував службові обов`язки у 2-му окремому батальйоні патрульно-постової служби міліції Управління внутрішніх справ Київської області з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; у період з 01 листопада 1989 року по 28 лютого 1990 року обіймав посаду виконуючого обов`язки міліціонера-водія (арк. спр. 15-16).

На підставі довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 10 ААА № 011529 від 03 серпня 2010 року та довідки до акта огляду МСЕК серії 10 ААА № 148682 від 03 серпня 2010 року ОСОБА_2 Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області видано посвідчення особи з інвалідністю ІІІ групи серії НОМЕР_3 від 04 серпня 2010 року, відповідно до якого пред`явник цього посвідчення є особою з інвалідністю ІІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (арк. спр. 18-19, 20, 53).

Згідно з посвідченнями від 22 липня 1996 року серії НОМЕР_4 та від 28 лютого 2019 року серії НОМЕР_5 ОСОБА_2 був особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) (арк. спр. 20, 54).

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_6 від 26 жовтня 2020 року (арк. спр. 22, 52).

Відповідно до експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 01 березня 2021 року за № 4261 захворювання, що призвело до смерті ОСОБА_2 , пов`язане з виконанням службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (арк. спр. 24, 50).

22 квітня 2021 року Луганською обласною державною адміністрацією позивачу видано посвідчення дружини померлого громадянина з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1 НОМЕР_7 (арк. спр. 25, 42).

Заявою від 07 травня 2021 року ОСОБА_1 просила Управління соціального захисту населення Сватівської районної державної адміністрації Луганської області встановити їй статус члена сім`ї загиблого ветерана війни – інваліда війни та видати посвідчення члена сім`ї загиблого (арк. спр. 9).

27 травня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Управління соціального захисту населення Сватівської районної державної адміністрації Луганської області з заявою від 27 травня 2021 року про видачу їй посвідчення члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни – особи з інвалідністю, інвалідність якого настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням службових обов`язків по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС (арк. спр. 45).

Листом від 27 травня 2021 року за № 07-16/1051 відповідач відмовив позивачу у встановленні статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни, інвалідність якого настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням службових обов`язків по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, та видачі посвідчення на пільги, оскільки встановлення статусу дружинам осіб з інвалідністю внаслідок війни, які померли внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням службових обов`язків по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, статтею 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не передбачено (арк. спр. 27, 61).

Також відповідачем надано суду лист Міністерства соціальної політики України від 20 грудня 2019 року № 1/10-6018, в якому зазначено, що до осіб, на яких поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (пункт 1 стаття 10) належать, зокрема, сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 та 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів. Встановлення статусу дружинам померлих учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, смерть яких пов`язана із захворюванням, отриманим під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, статтею 10 Закону не передбачено (арк. спр. 47).

Отже, спірним питанням у справі є правомірність дій відповідача щодо фактичної відмови у встановленні позивачу статусу члена сім`ї померлого ветерана війни – особи з інвалідністю внаслідок війни та наданні посвідчення члена сім`ї загиблого ветерана війни відповідно до приписів статті 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Спірні правовідносини врегульовано Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі – Закон № 3551) та Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302 (далі – Положення № 302).

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В преамбулі до Закону № 3551 зазначено, що цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого становлення до них.

Поширення чинності Закону № 3551 на членів сім`ї загиблої особи є похідним від приналежності такої особи до ветеранів війни.

Відповідно до статті 4 Закону № 3551 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону № 3551 до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

Пунктом 2 частини другої статті 7 Закону № 3551 визначено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

З аналізу наведених правових норм слідує, що обов`язковими умовами, за яких особу можна віднести до осіб з інвалідністю внаслідок війни, є наявність інвалідності, доказів залучення такої особи з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ до виконання службових обов`язків по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії 10 ААА № 148682 від 03 серпня 2010 року захворювання ОСОБА_2 пов`язане з виконанням службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (арк. спр. 18-19).

Відповідно до експертного висновку Центральної міжвідомчої комісії МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв`язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС від 01 березня 2021 року № 4261 захворювання, що призвело до смерті ОСОБА_2 , пов`язане з виконанням службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (арк. спр. 24, 50).

Довідкою командира 2-го окремого батальйону патрульно-постової служби міліції Управління внутрішніх справ Київського облвиконкому без дати та без номеру підтверджується, що сержант ОСОБА_2 з 01 листопада 1989 року по 28 лютого 1990 року, у тому числі у суботні та недільні дні, виконував службові обов`язки у 2-му окремому батальйоні патрульно-постової служби міліції Управління внутрішніх справ Київської області з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; у період з 01 листопада 1989 року по 28 лютого 1990 року обіймав посаду виконуючого обов`язки міліціонера-водія (арк. спр. 15-16).

Відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 30 серпня 1979 року ОСОБА_2 у період з 19 січня 1982 року по 26 липня 1996 року проходив службу в органах внутрішніх справ України (арк. спр. 57-58).

Таким чином, ОСОБА_2 під час проходження служби в органах внутрішніх справ у період з 01 листопада 1989 року по 28 лютого 1990 року виконував службові обов`язки по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та був особою з інвалідністю ІІІ групи, захворювання та смерть якого пов`язані з виконанням службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Отже, з аналізу зазначених норм чинного законодавства України та з наявних матеріалів справи, суд доходить висновку, що померлий чоловік позивача мав пільги для інвалідів Вітчизняної війни і помер від захворювання, пов`язаного з виконанням службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відповідно до статті 7 Закону № 3551 належить до осіб з інвалідністю внаслідок війни, а згідно з статтею 4 Закону № 3551 - до ветеранів війни.

Згідно з положеннями пункту 1 статті 10 Закону № 3551 чинність цього Закону поширюється на сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.

Пунктом 2 статті 10 Закону № 3551 визначено, що чинність цього Закону поширюється на дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, а також дружин (чоловіків) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів, підпільників, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге. На дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасників бойових дій, партизанів, підпільників і учасників війни, нагороджених орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу, визнаних за життя особами з інвалідністю, чинність цієї статті поширюється незалежно від часу смерті особи з інвалідністю.

Відповідно до пункту 4 Положення № 302 особам, на яких поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом “Посвідчення члена сім`ї загиблого”.

“Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни”, “Посвідчення учасника війни” і відповідні нагрудні знаки, “Посвідчення члена сім`ї загиблого” видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина (абзац другий пункту 7 Положення № 302).

За таких обставин суд доходить висновку, що позивач, як дружина померлого ОСОБА_2 , який належав до ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни, є особою, на яку в порядку статті 10 Закону № 3551 поширюється його чинність. Отже, позивач має право на встановлення статусу члена сім`ї померлого ветерана війни - особи з інвалідністю внаслідок війни, та отримання відповідного посвідчення, а тому відповідач неправомірно відмовив у задоволенні її заяви про встановлення відповідного статусу та видачу відповідного посвідчення.

Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об`єднаного Королівства” (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Суд також зазначає, що відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З аналізу норм статей 5, 245 КАС України також вбачається, що захист прав у сфері публічно-правових відносин можливий у спосіб зобов`язання відповідача прийняти певне рішення чи зобов`язання вчинити певні дії.

Верховним Судом під час розгляду справи № 823/795/17 за адміністративним провадженням К/9901/2159/17 було зроблено правовий висновок, згідно якого якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб`єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов`язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача.

Судом на підставі наявних у справі матеріалів встановлено, що для встановлення позивачеві статусу члена сім`ї померлого ветерана війни - особи з інвалідністю внаслідок війни, та надання відповідного посвідчення наявні всі підстави, виконані всі умови, визначені Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Отже, обраний позивачем спосіб судового захисту відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним, а позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до частин першої, другої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Наданий відповідачем суду лист Міністерства соціальної політики України від 20 грудня 2019 року № 1/10-6018 не є нормативно-правовим актом, а тому не може бути застосований при розгляді даної справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (частина восьма статті 139 КАС України).

Станом на 01 січня 2021 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 2270,00 грн. Тобто, за одну вимогу немайнового характеру фізична особа мала сплатити судовий збір у розмірі 908,00 грн.

При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 908,00 грн, що підтверджено квитанцією від 07 червня 2021 року № 0.0.2151899922.1.

З огляду на те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача і заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України суд присуджує позивачу понесені нею і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_8 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Управління соціального захисту населення Сватівської районної державної адміністрації (ідентифікаційний код 03197018, місцезнаходження: 92600, Луганська область, Сватівський район, м. Сватове, майдан Злагоди, буд. 25) про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Сватівської районної державної адміністрації, викладену в листі від 27 травня 2021 року за № 07-16/1051, у встановленні ОСОБА_1 статусу члена сім`ї померлого ветерана війни - особи з інвалідністю внаслідок війни, та видачі відповідного посвідчення - “Посвідчення члена сім`ї загиблого”.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Сватівської районної державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус члена сім`ї померлого ветерана війни - особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до статті 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та видати ОСОБА_1 згідно з Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302, відповідне посвідчення - “Посвідчення члена сім`ї загиблого”.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Сватівської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім грн 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.І. Чернявська