Рішення № 98487054, 15.07.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

15 липня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1283/21

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ірметової О. В.,

за участю секретаря судового засідання: Попової Н. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом представника позивача Пушкарьова Ігоря Олеговича в інтересах ОСОБА_1 до Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

17 березня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява представника позивача Пушкарьова Ігоря Олеговича в інтересах ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позову зазначено, що зі змісту сторінок 4 та 8 військового квитка серія НОМЕР_1 , виданий Марківським військовим комісаріатом Луганської області 05 листопада 2014 року, вбачається, що позивач 29.10.2014 підписала контракт про проходження військової служби у Марківському об`єднаному районному військовому комісаріаті, про що був виданий наказ Луганським обласним військовим комісаріатом від 29.10.2014 №63. Зі сторінки 8 військового квитка вбачається, що у Марківському ОРВК позивач проходила військову службу за контрактом з 29.10.2014 по 01.12.2018 на посаді водія, а пізніше на посаді діловода. Під час проходження позивачем військової служби за контрактом у Харківському ОРВК відбулась інфляція споживчих цін, яка перевищувала поріг 103%. Згідно приписам частини другої статті 233 КЗпП, постанови КМУ «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» від 17 липня 2003 року №1078, відомостей отриманих з Держстату - Луганський ОВК, який є розпорядником бюджетних коштів та відповідає за майнові зобов`язання Марківського ОРВК, повинен був здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача з урахуванням зростання індексу інфляції. У разі не проведення перерахунку під час проходження позивачем військової служби у Марківському ОРВК - Луганський ОВК повинен був під час звільнення позивача нарахувати та виплатити їй індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 29.10.2014 по 01.12.2018. Але протиправною бездіяльністю Луганський ОВК не здійснив перерахунок грошового забезпечення позивача за період з 29.10.2014 по 01.12.2018.

Зі змісту сторінки 8 військового квитка вбачається наступне - з 01.12.2018 по 10.04.2019 позивач продовжила проходити військову службу за контрактом у Білокуракинсько-Троїцькому об`єднаному районному військовому комісаріаті. Під час проходження позивачем військової служби у Білокуракинсько-Троїцькому ОРВК відбулась інфляція споживчих цін, яка перевищувала поріг 103%. Згідно приписам частини другої статті 233 КЗпП, постанови КМУ «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» від 17 липня 2003 року № 1078, відомостей отриманих з Держстату Луганський ОВК, який є розпорядником бюджетних коштів та відповідає за майнові зобов`язання Білокуракинсько-Троїцького ОРВК повинен був здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача з урахуванням зростання індексу інфляції. У разі не проведення перерахунку під час проходження позивачем військової служби у Білокуракинсько-Троїцькому ОРВК - Луганський ОВК повинен був під час звільнення позивача нарахувати та виплатити їй індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 01.12.2018 року по 10.04.2019 рік. Але протиправною бездіяльністю Луганський ОВК не здійснив перерахунок грошового забезпечення позивача за період з 01.12.2018 по 10.04.2019.Отже, на підставі викладеного позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 29.10.2014 по 10.04.2019;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 29.10.2014 по 10.04.2019;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Представник відповідача заперечував проти задоволення вимог, про що через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) подав відзив на позовну заяву (а. с. 63-65), в якому зазначив таке.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відпустки", законодавство про відпустки складається з Конституції України, Закону України "Про відпустки", Кодексу законів про працю України (КЗпП України), інших законів та інших нормативно-правових актів.

Відповідно до вищевказаних нормативних документів України, грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустки. Позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотриману додаткову відпустку, оскільки частиною 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» припинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки. Таким чином на дійсний час у позивача відсутня підстава для нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2016 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05.09.2016.Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного Фонду України та бюджетів інших Фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Вищезазначений Порядок № 1078 не передбачає механізм виплати сум індексації у поточному

році за минулі періоди.

Враховуючи зазначене, виплата сум індексації грошового забезпечення має здійснюватися у межах коштів установ та організацій, передбачених на ці цілі.

В 2016 році відбулося збільшення грошового забезпечення військовослужбовців. В зв`язку з цим, на виконання вимог телеграми Міністра оборони України від 31.12.2015 року № 248/3/9/1/1150 щодо збільшення грошового забезпечення військовослужбовців, Департаментом фінансів Міністерства оборони України були доведені до військових частин (установ, організацій) роз`яснення від 04,01.2016 року № 248/3/9/1/2 згідно яких, у зв`язку із внесенням змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17,07.2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (із змінами), згідно яких індексацію грошового забезпечення військовослужбовців слід не нераховувати до окремого роз`яснення.Таким чином, індексація грошового забезпечення не може вважатися тією складовою грошового забезпечення, в розумінні статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», так як вона не є постійною та сталою величиною, яка не змінюється, має несистематичний характер, оскільки індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка, що виключає можливість включення її до складу грошового забезпечення, яким забезпечується військовослужбовець, звільнений з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Відповідач вважає, що в даному випадку відсутні підстави для визнання дій Луганського обласного військового комісаріату но невиплаті індексації грошового забезпечення протиправними, оскільки Луганський обласний військовий комісаріат, відповідно до Інструкції №260 виконував роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року № 248/3/9/1/2, в якому було зазначено про не нарахування індексації грошового забезпечення.

Просить суд, у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі у зв`язку з необґрунтованістю.

Ухвалою суду від 22.03.2021 позовну заяву залишено без руху (а. с. 39-41).

Ухвалою суду від 07.04.2021 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено в порядку загального позовного провадження (а. с. 57-59).

Ухвалою суду від 07.06.2021 допущено заміну відповідача у справі з Луганського обласного військового комісаріату на Луганський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (а. с. 87).

Ухвалою суду від 29.06.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні (а. с. 91-92).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , з 29.10.2014 по 10.04.2019 проходила військову службу за контрактом (а. с. 24, 25-27).

Наказом військового комісара Білокуракинсько-Троїцького ОРВК від 10.04.2019 № 58 старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , діловода відділення комплектування Білокуракинсько-Троїцького ОРВК Луганської області оперативного командування «Схід», звільнену наказом військового комісара Луганського обласного військового комісаріату (по особовому складу) від 02 квітня 2019 року №20 – РС за запас за підпунктом «г» через такі сімейні обставини або інші поважні причини, вважати такою, що справи та посаду здала і направити для зарахування на військовий облік до Марківського об`єднаного районного військового комісаріату Луганської області. З 10 квітня 2019 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (а. с. 29).

Статус учасника бойових дій підтверджено посвідченням серії НОМЕР_3 від 08.04.2016, а тому позивач має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а. с. 28).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовані вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

До спірних правовідносин необхідно застосувати Закон України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР “Про відпустки” (далі – Закон № 504/96-ВР), Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі – Закон № 3551-ХІІ), Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі – Закон № 2011-ХІІ) та Закон України від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” (далі – Закон № 3543-ХІІ), Закон України "Про індексацію грошових доходів населення".

Щодо визнання бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 29.10.2014 по 10.04.2019 та зобов`язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 29.10.2014 по 10.04.2019, суд зазначає наступне.

Як вбачається з відзиву на позовну заяву, Луганським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 не нараховувалась, оскільки виконували роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 №248/3/9/1/2.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України "Про індексацію грошових доходів населення"

Відповідно до абз. 2 ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів та послуг, а поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.

Згідно абз. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Приписи ч. 6 ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" визначають, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

За правилами ч. 1 ст. 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка).

Відповідно до інформації, яка розміщена на офіційному веб-сайті Держстату України (http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2015/ct/is_c/isc_u/isc2015m_u.htm) у листопаді 2015 року величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації у 101 відсоток та складала 102 відсотка.

Згідно ч. 3 ст. 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Згідно ч. 2 ст. 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням змін внесених постановою КМ України від 18.10.2017 № 782.

Відповідно до п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

За змістом п. 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

З вищевикладених норм вбачається, що позивач має право на індексацію грошового забезпечення за період з 29.10.2014 по 10.04.2019.

Щодо посилань відповідача на роз`яснення Директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року №248/3/9/1/2, суд зазначає наступне.

Проведення індексації, в тому числі, грошового забезпечення військовослужбовців, а також обмеження реалізації цих норм не може відбуватися за телеграмами, роз`ясненнями Департаменту фінансів Міністерства оборони України, вказівками командирів військових частин, закладів та установ Міністерства оборони України, роз`яснень міністерств, тощо.

Зважаючи на вищевикладене та враховуючи те, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у відповідача обов`язку щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу, суд дійшов висновку, що відповідачем було протиправно допущено бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 29.10.2014 по 10.04.2019.

Таким чином, позовні вимоги представника позивача в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення за період з 29.10.2014 по 10.04.2019 та зобов`язати Луганський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість по індексації грошового забезпечення за період з 29.10.2014 по 10.04.2019.

Щодо визнання бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за період 2016-2019 роки та зобов`язання нарахувати та виплатити дану компенсацію, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з статтею 5 Закону № 3551-ХІІ учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 10-1 Закону № 2011-ХІІ визначено право військовослужбовців на відпустки та порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них.

Згідно з пунктом восьмим статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацами першим-другим пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ закріплено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (абзац третій пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ).

Відповідно до пунктів сімнадцятого, вісімнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Згідно з пунктом дев`ятнадцятим статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів (абзац перший пункту двадцять першого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ).

Статтею 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 “Про часткову мобілізацію”, затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI “Про затвердження Указу Президента України “Про часткову мобілізацію”, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, припиняється.

Відповідно до пункту восьмого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом № 2011. Так, відповідно до пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Тому суд зазначає, що норми Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

При цьому, відсутність рапорту військовослужбовця про виплату грошової компенсації не невілює обов`язку військової частини нарахувати та виплатити компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, із зазначенням про це в наказі про виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Додаткова відпустка як учаснику бойових дій, початок якої припадає на один рік (наприклад, 2016-й), а закінчення на наступний (2017-й), вважається відпусткою за той рік, на який припадає її початок (тобто за 2016-й). Тому у 2017 році такий працівник матиме право на додаткову відпустку УБД повної тривалості — 14 календарних днів.

Оскільки позивач отримав статус учасника бойових дій у квітні 2016 року, тому саме з цього місяця починається поточний календарний рік, з якого позивач має право на додаткову відпустку як учасник бойових дій.

Крім того, додаткова соціальна відпустка як учаснику бойових дій надається за календарний рік. Причому право працівника на додаткову відпустку УБД повної тривалості не залежить від відпрацьованого часу в такому календарному році. Так, відпрацювавши один робочий день у поточному календарному році, працівник матиме право на таку відпустку повної тривалості — 14 календарних днів.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що при звільненні позивача як учасника бойових дій, він мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку у 2017, 2018, 2019 та 2020 роках, а позовна вимога щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку як учаснику бойових дій у 2016 році задоволенню не підлягає.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, з 2016 року по 2019 рік.

Суд вважає, що припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; грошова компенсація відпустки особі.

Таким чином, позовні вимоги позивача в цій частині є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та зобов`язати Луганський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Суд не вирішує питання про розподіл судових витрат, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на надання правничої допомоги, суд виходить з такого.

Згідно положень статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Аналіз положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (пункт 2 частини третьої статті 134 КАС України).

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За приписами частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд звертає увагу на те, що зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).

Відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, законодавець визначив, що обов`язок доведення не співмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат.

Представником позивача на підтвердження оплати послуг адвоката надано меморіальний ордер від 09.03.2021 № 2PL687723 про сплату позивачем за надання правової консультації, складання договору, позовної заяви, виготовлення копій додатків позовної заяви, підбір нормативної бази, вивчення та аналіз відзиву військової частини, написання відповіді на відзив, виготовлення її копій, виконання судового рішення коштів у сумі 4020,00 грн (а. с. 34, 35).

09.03.2021 укладено договір про надання правової допомоги б/н між Адвокатським об`єднанням «Адвокатська компанія «Ульянов бізнес Лойерс» в особі керуючого партнера Пушкарьова Ігоря Олеговича (далі – адвокат), з однієї сторони, та ОСОБА_1 (далі – замовник), з іншої сторони (а. с. 19-21).

Підпунктом 4.1 пункту 4 Договору визначено, що за виконання зобов`язань, передбачених даним договором, замовник зобов`язується готівкою грошові кошти в розмірі 4020,00 грн, які замовник вносить викнавцю на розрахунковий рахунок.

Послуги адвоката з питань правової допомоги прийнято позивачем згідно з актом від 12.03.2021 виконаних робіт до Договору про надання правової допомоги № б/н від 09.03.2021, відповідно до якого вартість послуг адвоката за цим актом складає 3 350,00 грн, а саме: адвокат надав, Свідерська І. О. прийняла юридичні послуги щодо надання правової консультації та складання договору протягом 2 год, планування роботи по справі, з вивченням наданих клієнтом матеріалів та документів – 3 год., підбір нормативної бази, написання позовної заяви, роздрукування її копій та подання до суду – 5 годин, вивчення та аналіз відзиву військової частини, підбір нормативної бази щодо спростування заперечень відповідача, написання відповіді на відзив, виготовлення її копій – 2 год, виконання судового рішення – 2 год (а. с.32-33), ПДВ – 670,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що адвокатом не було направлено до суду відповіді на відзив на позовну заяву, а тому адвокатом не було виконано підбору нормативної бази щодо спростування заперечень відповідача, написання відповіді на відзив та виготовлення її копій, та копій всіх документів відповідно до кількості документів.

Крім того, судове рішення на теперішній час не виконано та ніяких дій щодо виконання даного рішення адвокатом на теперішній час не проведено.

Враховуючи викладене, суд на підставі частин шостої та сьомої статті 134 КАС України визнає неспівмірним розмір витрат на оплату послуг адвоката, які заявлені по даній справі у розмірі 4020,00 грн, оскільки справа не є складною, адвокат не приймав участі при розгляді справи у суді, не направляв відповідь на відзив, а також враховуючи часткове задоволення судом позову, вважає за можливе зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами до 2 700,00 грн.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву представника позивача Пушкарьова Ігоря Олеговича в інтересах ОСОБА_1 до Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення за період з 29.10.2014 по 10.04.2019.

Зобов`язати Луганський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість по індексації грошового забезпечення за період з 29.10.2014 по 10.04.2019.

Визнати протиправною бездіяльність Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати Луганський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Стягнути з Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (вул. Богдана Ліщини, 38, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93400, код ЄДРПОУ 07668758) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на правничу допомогу у сумі 2700,00 грн (дві тисячі сімсот грн 00 коп.).

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено ьа підписано 22 липня 2021 року.

Суддя О.В. Ірметова