Рішення № 98486965, 12.07.2021, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2021 року м.Кропивницький Справа № 340/698/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд

в складі головуючого судді Пасічника Ю.П.,

за участю секретаря судового засідання Побочій О.В.,

представника позивача Речиць В.В.,

представника відповідача 1 Левіт А.Р.,

представника відповідача 2 Паливода В.В.

розглянувши в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Запорізької обласної державної адміністрації (далі - відповідач 1), (пр-т Соборний, 164, м.Запоріжжя, Запорізька область, 69107, код ЄДРПОУ 00022504); Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації (далі - відповідач 2) (пр.Соборний, 164, м.Запоріжжя, 69107, ЄДРПОУ 43847544) про скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, та з урахуванням змін у складі відповідачів у справі (т.2а.с.86,87) і заяви про уточнення позовних вимог (т.2а.с.111,112), просить суд:

- скасувати розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації №14-к від 29.01.2020 року яким ОСОБА_1 , було звільнено 31 січня 2020 року з посади директора Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації, у зв`язку з ліквідацією державного органу -Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації;

- поновити ОСОБА_1 , на посаді директора Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації;

- стягнути з Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з дати звільнення і до дня ухвалення судом рішення в справі;

- стягнути з Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 16670,64 грн., та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.04.2020 року і до дня ухвалення судом рішення в справі;

- рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць - допустити до негайного виконання.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що розпорядженням голови Запорізької ОДА №14-к від 30.01.2020 року його звільнено з 31 січня 2020 року з посади директора Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації, у зв`язку з ліквідацією державного органу - Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації та з урахуванням листа погодження Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 21.01.2021р. №26/1.3-22ю2-1749.

Не погоджуючись із звільнення позивач вказує, що фактично відбулась не ліквідація Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації, а його реорганізація оскільки, замість ліквідованого органу створено Департамент агропромислового розвитку та захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації, який виконує ті ж функції, що й ліквідований орган. Крім того, позивач вказує, що на дату ліквідації Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації загальна чисельність працівників Запорізької обласної державної адміністрації не змінилась, посади не скорочувались, що також свідчить про реорганізацію, а не ліквідацію державного органу.

Також позивач вказує, що відповідачем, в порушення ч.2 ст.40 КЗпП України, не вирішувалось питання про можливість його переведення на іншу роботу (зокрема до Департаменту агропромислового розвитку та захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації), оскільки інша робота йому взагалі не пропонувалась. Крім того, посилався на те, що не зважаючи на те, що мала місце реорганізація юридичної особи, а не ліквідація, а також те, що він був членом первинної профспілкової організації Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації, попередня згода профспілкової організації на розірвання з ним трудового договору не отримувалась. Також, зазначав, що не зважаючи на те, що він має статус учасника бойових дій, його не було працевлаштовано після звільнення внаслідок ліквідації Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації, що є порушенням його прав.

Заперечуючи проти позову та з урахуванням змін у складі відповідачів по справі, відповідачами - Запорізькою обласною державною адміністрацією та Департаментом захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації, зазначається про те, що головою обласної державної адміністрації прийнято рішення про ліквідацію Департаменту екології та природних ресурсів обласної державної адміністрації, оформлене розпорядженням від 28.11.2019 №588, яке є чинним та не скасованим. Департамент екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації було ліквідовано, а не перетворено шляхом реорганізації, усі працівники були звільнені зі своїх посад, створена ліквідаційна комісія та розпочата процедура ліквідації. Департамент агропромислового розвитку та захисту довкілля обласної державної адміністрації не є правонаступником по відношенню до ліквідованого Департаменту, у тому числі в частині виконання зобов`язань фінансового характеру. До Департаменту агропромислового розвитку та захисту довкілля перейшли лише функціональні права та обов`язки ліквідованого Департаменту, пов`язані із реорганізацією державних функцій у галузі захисту довкілля. Оскільки Департамент не є правонаступником, зобов`язання щодо виплати грошових коштів колишнім працівникам Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації буде порушеннями бюджетного законодавства. Зважаючи на те, що Департамент захисту довкілля не є правонаступником Департаменту екології та природних ресурсів, а тому запропонувати позивачеві вакантну посаду не уявлялось можливим, оскільки пропозиція щодо вакантних посад може бути реалізована у тому самому державному органі, однак Департамент екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації свою діяльність припинив, тому фактично не можливо запропонувати позивачеві іншу вакантну посаду у цьому ж органі. (т.1а.с.74-79,т.2а.с.133-136,).

Ухвалою суду від 03.03.2020 відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи провести за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 16.04.2020 року (т.1 а.с.61,62).

Ухвалою суду від 16.04.2020р. підготовче судове засідання відкладено до 06.05.2020р. у зв`язку з неявкою сторін (т.1а.с.147).

Ухвалою суду від 06.05.2020р. провадження у справі було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням в справі №280/6524/19 за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування підпункту 2 пункту 1 та пункту 5 розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації №588 від 28.11.2019 року, що розглядається Запорізьким окружним адміністративним судом (т.1а.с.209).

Ухвалою суду від 11.01.2021р. провадження у справі було поновлено, підготовче судове засідання призначено на 04.02.2021р. (т.2а.с.17).

Ухвалою суду від 04.02.2021р. підготовче засідання відкладено до 16.02.2021р. з метою забезпечення права відповідача участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції (т.2а.с.67,68).

Ухвалою суду від 16.02.2021р. задоволено клопотання позивача про заміну відповідачів їх правонаступником: Департамент екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації та Департамент агропромислового розвитку та захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації на правонаступника – Департамент захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації, у зв`язку з чим проведення підготовчого судового засідання відкладено до 04.03.2021р. (т.2а.с.81-83,86,87).

Ухвалою суду від 04.03.2021р. підготовче судове засідання відкладено до 24.03.2021р. за клопотанням відповідача (т.2а.с.119,120).

Ухвалою суду від 24.03.2021р. закрито підготовче провадження у справі, судове засідання призначено на 12.04.2021р. (т.2а.с.151).

12.07.2021р. в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину рішення, складення повного тексту рішення відкладено 22.07.20201р. (т.2а.с.210).

Дослідивши подані учасниками справи документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково враховуючи наступне.

Розпорядження голови Запорізької ОДА від 19.12.2016 №237-к «Про призначення ОСОБА_1 » позивача призначено з 22.12.2016 року на посаду директора Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації (т.1 а.с.11).

Вказане призначення погоджено з Міністерством екології та природних ресурсів (т.1а.с.12).

Згідно розпорядження голови Запорізької ОДА від 28.11.2019р. №588 “Про зміну штатної чисельності структурних підрозділів обласної державної адміністрації” (п. 5) вирішено припинити шляхом ліквідації з 01.02.2020 діяльність Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації і при цьому функції департаменту, який ліквідується передаються до Департаменту агропромислового розвитку та захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації. (т.1 а.с.14,15).

Про наступне звільнення, позивача повідомлено 29.11.2019р. (т.1а.с.86,87).

Розпорядженням голови Запорізької ОДА від 29.01.2020р. №14-к позивача звільнено з 31.01.2020р. з посади директора Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації (т.1а.с.13).

Звільнення позивача погоджено з Міністерством енергетики та захисту довкілля України (т.1а.с.90).

Не погоджуючись зі звільненням з посади, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд дійшов наступних висновків.

Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 р. №889-VIII (далі за текстом – Закон №889) унормовано принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.5 Закону №889 правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.83 Закону №889, у редакції Закону України від 19.09.2019 №117-ІХ, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Згідно з п.1-1 ч.1 ст.87 Закону №889 підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є ліквідація державного органу.

Частиною 3 статті 87 Закону №889, у редакції Закону України від 19.09.2019 р. №117-ІХ, чинній на час виникнення спірних правовідносин, суб`єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п`ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту.

За приписами ч.5 ст.22 Закону №889 у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Відповідно до ч.5 ст.87 Закону №889, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

З аналізу зазначених норм суд дійшов висновку про відсутність будь-яких інших застережень щодо процедури припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, у тому числі і у разі ліквідації державного органу, приписи статті 87 Закону №889, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, не містили.

Отже, відповідні питання щодо особливостей вивільнення працівників у разі реорганізації, ліквідації державного органу нормами спеціального закону не врегульовані, що свідчить про необхідність застосування положень законодавства про працю.

Аналогічний правовий висновок сформульовано Верховним Судом у постанові від 26.05.2021 №140/90/20 (провадження №К/9901/6527/21).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Таким чином, ліквідація відноситься до терміну «змін в організації виробництва і праці», що свідчить про поширення на спірні правовідносини положення ч.3 ст.492 КЗпП України, відповідно до якої одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, яка є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Отже, встановлена законодавством можливість реорганізації державної установи (організації) не виключає, а навпаки зумовлює обов`язок роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників, які попереджаються про наступне звільнення. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати усі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працював працівник, який вивільнюється.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.06.2020 у справі №826/19187/16 (провадження №К/9901/48395/18), від 31.03.2020 у справі №826/6148/16 (провадження №К/9901/53009/18), від 09.10.2019 у справі №821/595/16 (провадження №К/9901/11497/18), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 у справі №800/538/17 (провадження №П/9901/310/18).

З огляду на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 25.07.2019 у справі №807/3588/14 (провадження №К/9901/15505/19) та від 27.05.2020 у справі №813/1715/16 (провадження №К/9901/17313/18), обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.

Також, суд враховує правові висновки Верховного Суду України, висловлені у постановах від 04.03.2014 у справі №21-8а14, від 27.05.2014 у справі №21-108а14, у яких Верховний Суд України вказав, що ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

В ході розгляду справи відповідачами не доведено належними доказами, що здійснення функцій державного органу, які виконував Департамент екології та природних ресурсів Запорізької ОДА припинилось у зв`язку з його ліквідацією, а утворені в подальшому Департамент агропромислового розвитку та захисту довкілля Запорізької ОДА та Департамент захисту довкілля Запорізької ОДА виконували інші функції відмінні від тих, що виконувались Департаментом екології та природних ресурсів Запорізької ОДА.

Таким чином, держава в особі Запорізької обласної державної адміністрації не відмовилася від функцій Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації, діяльність якого припинено на підставі розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації «Про зміну штатної чисельності структурних підрозділів обласної державної адміністрації» від 28.11.2019 №588.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що повноваження ліквідованого Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації перейшли до Департаменту агропромислового розвитку та захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації, а з 01.10.2020 до новоствореного органу – Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації, що свідчить про те, що фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація юридичної особи – Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації.

Як встановлено судом, з огляду на додаток 1 до розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації від 06.07.2018 №345 «Про зміну штатної чисельності структурних підрозділів обласної державної адміністрації» штатна чисельність працівників Запорізької обласної державної адміністрації становила 618 осіб (т.1 а.с.80,81).

Відповідно до додатку 1 до розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації від 28.11.2019 р. №588 «Про зміну штатної чисельності структурних підрозділів обласної державної адміністрації» штатна чисельність працівників Запорізької обласної державної адміністрації також становила 618 осіб (т.1 а.с.16).

Отже, внаслідок прийняття розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації від 28.11.2019 р. №588 «Про зміну штатної чисельності структурних підрозділів обласної державної адміністрації» не відбулося зміни щодо загальної кількості штатної чисельності працівників Запорізької обласної державної адміністрації.

Разом з тим, під час розгляду справи встановлено та не заперечувалося сторонами, що позивачеві не пропонувалися всі наявні вакантні посади як станом на дату ознайомлення із попередженням про вивільнення, так і перед самим звільненням.

Таким чином, звільнення позивача здійснено з порушенням процедури, визначеної КЗпП України, а тому розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації №14-к від 29.01.2020 року яким ОСОБА_1 , було звільнено 31 січня 2020 року з посади директора Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

При цьому, суд зазначає, що позивач є учасником бойових дій, про що свідчить посвідчення серія № НОМЕР_2 (т.1 а.с.26).

Відповідно до п.13 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування у разі ліквідації підприємства, установи, організації.

Отже, позивач, як учасник бойових дій відповідно до п.8 ч.1 ст.14 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 №5067-VІ має додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню.

Частиною 2 статті 14 Закону України «Про зайнятість населення», у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що для працевлаштування зазначених у частині першій цієї статті громадян (крім осіб з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», норматив працевлаштування на роботу яких встановлюється згідно із Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні») підприємствам, установам та організаціям з чисельністю штатних працівників понад 20 осіб встановлюється квота у розмірі 5 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників за попередній календарний рік.

Суд наголошує на тому, що додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню не є тотожними до переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, передбаченого ст.42 КЗпП України.

Однак відповідно до ч.3 ст.42 КЗпП України перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Отже, за відсутності працівників, яким згідно з ч.2 ст.42 КЗпП України надається переважне право на залишення на роботі при вивільненні, відповідач мав врахувати і додаткові гарантії позивача у працевлаштуванні.

Щодо посилання позивача на відсутність попередньої згоди профспілкової організації на розірвання трудового договору, судом зауважує, що позивачем не доведено факту членства у первинній профспілковій організації на час винесення спірного наказу.

Відповідно до частини 6 статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з частиною 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

У постанові від 21.05.2014 року у справі №6-33цс14 Верховний Суд України зазначив, що у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Отже, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

У постанові від 30.09.2020 р. у справі №826/12050/15 (провадження №К/9901/9714/20) Верховний Суд зазначив, що враховуючи приписи ч.1 ст.235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулося незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений у частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивача без законної підстави звільнено з посади з 31.01.2020 року, який був останнім днем його роботи. Тож позивача слід поновити на роботі з 01.02.2020 року.

За правилами статті 235 КЗпП України позивач як незаконно звільнений працівник повинен бути поновлений саме на роботі, яку займав до звільнення, тобто на посаді директора Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації.

Згідно ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника згідно з частиною 1 статті 27 Закону України “Про оплату праці” визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі – Порядок №100).

Згідно з пп.«л» п.1 Порядку №100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до абз.3 п.2 Порядку №100 (далі за текстом – Порядок №100) у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 3 Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Премії та інші виплати, які виплачуються за два місяці або більш тривалий період, при обчисленні середньої заробітної плати включаються шляхом додавання до заробітку кожного місяця розрахункового періоду частини, що відповідає кількості відпрацьованих робочих днів періоду (місяців), за які такі премії та інші виплати нараховані. Така частина визначається діленням суми нарахованих премій та інших виплат на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів кожного місяця, що відноситься до розрахункового періоду для обчислення середньої заробітної плати.

Відповідно до п.5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки від 31.01.2020 №12 про заробітну плату позивача за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням, відповідно до якої розмір заробітку позивача у листопаді 2019 року склав 10158,12 грн., у грудні 2019 року – 4130,99 грн., усього – 14289,11 грн. Середньоденна заробітна плата, розрахована із кількості відпрацьованих робочих днів за два місяці (18 дня), становить 793,84 грн. (т.1 а.с.28).

Період вимушеного прогулу позивача склав 369 робочих днів (з 01.02.2020 по 12.07.2021, включно).

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача - за період з 01.02.2020 по 12.07.2021, включно, становить 292926,96 грн. (793,84 грн. х 369 день), який підлягає стягненню з Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації на користь позивача. Вказана сума заробітку визначена без утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів, а їх нарахування та утримання має бути здійснено роботодавцем як податковим агентом при виплаті цієї суми позивачу.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 16670,64 грн., та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.04.2020 року і до дня ухвалення судом рішення в справі, суд зазначає, що виплата вихідної допомоги пов`язується із звільненням працівника. Разом з тим, під час розгляду даної справи встановлено протиправність звільнення позивача та поновлено його на посаді, а тому відсутні підстави для виплати позивачу вихідної допомоги при звільненні. Оскільки позивачем не доведено факту затримки відповідачем розрахунку при звільненні, то відсутні підстави і для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Згідно пп.п.2, 3 ч.1 ст.371 КАС України, негайно виконуються рішення суду: про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

В зв`язку з цим рішення суду в частині поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 15876,80 грн. (793,84 грн. х 20 кількість робочих днів у лютому 2020 року) належить звернути до негайного виконання.

Враховуючи вищевикладене, суд, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати сторонами не понесені.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.139, 246, 255, 292-297, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Скасувати розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації №14-к від 29.01.2020 року яким ОСОБА_1 , було звільнено 31 січня 2020 року з посади директора Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації, у зв`язку з ліквідацією державного органу -Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації.

Поновити ОСОБА_1 , на посаді директора Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації.

Стягнути з Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 292926,96 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 , на посаді директора Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації та стягнення середнього заробітку у межах суми 15876,80 грн. звернути до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Повний текст рішення складено 22.07.2021р.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Ю.П. Пасічник