Рішення № 98486675, 22.07.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 липня 2021 року Справа № 280/5742/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринов Д.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 Ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до ШЕВЧЕНКІВСЬКОГО ВІДДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ У МІСТІ ЗАПОРІЖЖІ ПІВДЕННО-СХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (М. ДНІПРО) (Україна, 69068, Запорізька обл., місто Запоріжжя, ВУЛИЦЯ БРЮЛЛОВА, будинок 5, код ЄДРПОУ 35037228) про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження

ВСТАНОВИВ:

07 липня 2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до ШЕВЧЕНКІВСЬКОГО ВІДДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ У МІСТІ ЗАПОРІЖЖІ ПІВДЕННО-СХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (М. ДНІПРО) (далі – відповідач), в якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 15 квітня 2021 року ВП№64589120.

Позовна заява обґрунтована тим, що по суті рішення Запорізького окружного адміністративного суду по справі №280/3628/20 на підставі якого 17 лютого 2021 року видано виконавчий лист не виконано, однак відповідачем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП№64589120, в якій зазначено, що рішення суду виконано у повному обсязі.

Позивач 20 липня 2021 року до суду подала клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник ШЕВЧЕНКІВСЬКОГО ВІДДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ У МІСТІ ЗАПОРІЖЖІ ПІВДЕННО-СХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (М. ДНІПРО) в судове засідання 20 липня 2021 року не прибув, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. До суду надіслав копію виконавчого провадження ВП64589120.

Розглядаючи матеріали справи, судом встановлено наступне.

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі – позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини А1978 (далі – відповідач), в якому позивач просить суд: 1) визнати протиправними дії Військової частини А1978 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно; 2) стягнути з Військової частини А1978 на користь ОСОБА_1 компенсацію за не отримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 62845 грн. 90 коп.; 3) визнати протиправними дії Військової частини А1978 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01.01.2018; 4) зобов`язати Військову частину А1978 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01січня 2018 року; 5) визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1978 щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку у день виключення зі списків особового складу військової частини; 6) визнати протиправними дії Військової частини А1978 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні; 7) зобов`язати Військову частину А1978 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з 10 квітня 2020 року по дату винесення рішення судом у даній справі.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року по справі №280/3628/20 позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини А1978 (69068, м.Запоріжжя; код ЄДРПОУ 08160298) щодо не виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) в зв`язку із звільненням з військової служби грошової компенсації вартості за не отримане речове майно у сумі 942 грн. 69 коп.

Стягнуто з Військової частини А1978 (69068, м.Запоріжжя; код ЄДРПОУ 08160298) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно у сумі 942 грн. 69 коп.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини А1978 (69068, м.Запоріжжя; код ЄДРПОУ 08160298) щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року.

Зобов`язано Військову частину А1978 (69068, м.Запоріжжя; код ЄДРПОУ 08160298) нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини А1978 (69068, м.Запоріжжя; код ЄДРПОУ 08160298) щодо непроведення з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) усіх необхідних розрахунків на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Зобов`язано Військову частину А1978 (69068, м.Запоріжжя; код ЄДРПОУ 08160298) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за період з 11 квітня 2020 року по 06 липня 2020 року за затримку розрахунку при звільненні.

17 лютого 2021 року у справі видано виконавчі листи, зокрема про зобов`язання Військову частину А1978 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з 11 квітня 2020 року по 06 липня 2020 року за затримку розрахунку при звільненні.

19 лютого 2021 року ОСОБА_1 , звернулася до ШЕВЧЕНКІВСЬКОГО ВІДДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ У МІСТІ ЗАПОРІЖЖІ ПІВДЕННО-СХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (М. ДНІПРО) із заявою про відкриття виконавчого провадження.

22 лютого 2021 року державним виконавцем ШЕВЧЕНКІВСЬКОГО ВІДДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ У МІСТІ ЗАПОРІЖЖІ ПІВДЕННО-СХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (М. ДНІПРО) Хуповченко Н.Ю. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

12 квітня 2021 року від Військової частини А1978 до ШЕВЧЕНКІВСЬКОГО ВІДДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ У МІСТІ ЗАПОРІЖЖІ ПІВДЕННО-СХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (М. ДНІПРО) надійшла заява, відповідно до якої заявник просив

скасувати постанову про накладання штрафу у зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

закінчити виконавче провадження №64589120.

винести постанову про закінчення вказаного виконавчого провадження та направити його на адресу Військової частини А1978 у встановлений законодавством України строк.

Так, до заяви Військовою частиною А1978 додано платіжне доручення №1115 від 23 березня 2021 року на суму 758,87 грн., як доказ виконання рішення суду від 06 липня 2020 року по справі №280/3628/20 в частині зобов`язання Військову частину А1978 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з 11 квітня 2020 року по 06 липня 2020 року за затримку розрахунку при звільненні.

15 квітня 2021 року державним виконавцем ШЕВЧЕНКІВСЬКОГО ВІДДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ У МІСТІ ЗАПОРІЖЖІ ПІВДЕННО-СХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (М. ДНІПРО) Хуповченко Н.Ю. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП№64589120, мотивуючи це тим, що до відділу надійшло платіжне доручення №1115 від 23 березня 2021 року на суму 758,87 грн., рішення суду виконано у повному обсязі.

Позивач не погоджуючись з постановою про закінчення виконавчого провадження від 15 квітня 2021 року ВП№64589120 звернулася до суду з позовною заявою.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов до наступних висновків.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма визначає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закону України «Про виконавче провадження» №1404 від 02 червня 2016 року (далі-Закон №1404).

Так, відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону № 1404, примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідності до пункту 1 частиною 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно з часиною 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України "Про виконавче провадження", під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно - правовими актами.

Загальний порядок виконання рішень судів про стягнення боргу врегульований положеннями статтей 48-62 Закону України "Про виконавче провадження", а порядок виконання рішень немайнового характеру – нормами статтей 63-67 вказаного Закону.

Так, відповідно до частин 1-3 статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч. 6 ст. 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого ч. 2 цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

В свою чергу, пункт 11 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" серед підстав для закінчення виконавчого провадження передбачає надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому ч. 3 ст. 63 цього Закону.

Як встановлено судом, спірна постанова 15 квітня 2021 року винесена на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якого виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Аналіз законодавчих норм дає підстави суду дійти висновку, що виконавець зобов`язаний здійснювати примусове виконання рішень відповідно до встановленого таким рішенням способу та порядку; проводити перевірку виконання рішень боржниками; а рішення про закінчення виконавчого провадження приймати лише в разі фактичного виконання рішення в повному обсязі згідно з виконавчим документом, а не вибіркових частин такого на розсуд боржника.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов`язковим до виконання.

Конституційний Суд України у своєму рішенні № 18-рп/2012 від 13 грудня 2012 року вказав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних і юридичних осіб, суспільства, держави.

Розглядаючи справу № 5-рп/2013, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26 червня 2013 року зазначив, що право на судовий контроль є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий суд (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року за №11-рп/2012).

Так, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року по справі №280/3628/20, на підставі якого видано судом виконавчий лист №280/3628/20 від 17 лютого 2021 року, зобов`язано Військову частину А1978 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з 11 квітня 2020 року по 06 липня 2020 року за затримку розрахунку при звільненні.

Згідно із статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частинами другою та четвертою статті 257 вказаного Кодексу визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Змістом частини 3 статті 24 Законом № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року по справі №280/3628/20 зобов`язано Військову частину А1978 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з 11 квітня 2020 року по 06 липня 2020 року за затримку розрахунку при звільненні.

Таким чином, відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за весь період затримки обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 №100.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 вказаного Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Абзацом 3 пункту 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, для розрахунку необхідно встановити робочі дні за час затримки розрахунку при звільненні (56) помножити на середньоденний заробіток позивачки за останні два місяці роботи.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 цього ж Кодексу суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.

За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (надалі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід`ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.

Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Також ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні п. 1 ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»).

Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені ст. 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).

У справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (Рішення у справа «Сук проти України» та інші).

Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень», у державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio». Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.

Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого ст. 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.

За змістом платіжного доручення №1115 від 23 березня 2021 року Військовою частиною А1978 Військовою частиною А1978 нараховано та виплачено ОСОБА_1 середній заробіток за період з 11 квітня 2020 року по 06 липня 2020 року за затримку розрахунку при звільненні лише у сумі 758,87 грн., що є об`єктивно меншою сумою за розрахунком відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 №100.

З матеріалів справи вбачається, що рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року по справі №280/3628/20 залишається невиконаним. Часткове виконання рішення у розглядуваному випадку не є підставою для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження.

Під час розгляду справи судом встановлено, що відповідачем не витребувано достатніх доказів щодо виконання військовою частиною А1978 рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року по справі №280/3628/20 в частині зобов`язання Військову частину А1978 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з 11 квітня 2020 року по 06 липня 2020 року за затримку розрахунку при звільненні, з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 №100 та безпідставно закінчено виконавче провадження.

Отже, військовою частиною А1978 рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року по справі №280/3628/20 виконано не повністю, а виконавче провадження №ВП64589120 закінчено безпідставно.

Враховуючи наведене, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності достатніх доказів, які би підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.

З огляду на вищевказане, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 15 квітня 2021 року ВП№64589120 - є такою, що порушує права позивача та винесена з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження», а відтак - підлягає скасуванню.

На підставі викладеного, позовні вимоги в частині визнання протиправною та скасування постанови ШЕВЧЕНКІВСЬКОГО ВІДДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ У МІСТІ ЗАПОРІЖЖІ ПІВДЕННО-СХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (М. ДНІПРО) про закінчення виконавчого провадження від 15 квітня 2021 року ВП№64589120 - підлягають задоволенню.

Суд звертає увагу на те, що будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень має бути законним та обґрунтованим, прийнятим чи вчиненим в межах наданих повноважень, містити конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірності винесених постанов про накладення штрафу на Новоолександрівську сільську раду Запорізького району Запорізької області, а також до суду не надано відзиву на позовну заяву.

За правилами частини 4 статті 159 КАС України визначено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Отже, з урахуванням вище викладеного, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності дійшов висновку, що відповідачем не доведено законність та обґрунтованість своїх дій, тому з огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи вищезазначене, та керуючись статтями 2, 77, 139, 241-245 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 Ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до ШЕВЧЕНКІВСЬКОГО ВІДДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ У МІСТІ ЗАПОРІЖЖІ ПІВДЕННО-СХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (М. ДНІПРО) (Україна, 69068, Запорізька обл., місто Запоріжжя, ВУЛИЦЯ БРЮЛЛОВА, будинок 5, код ЄДРПОУ 35037228) про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження – задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 15 квітня 2021 року ВП№64589120.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 22 липня 2021 року.

Суддя Д.В. Татаринов