Рішення № 98486228, 19.07.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 липня 2021 р. Справа№200/8459/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., секретаря судового засідання Трушиній Д.В.,

від представників сторін:

позивача Мозговий В.В.,

відповідача Ковальчук О.І, за довір.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса мешкання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил (код ЄДРПОУ: 39969443, адреса: 84333, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Маяковського, буд.21) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

У С Т А Н О В И В:

У вересні 2020 року до Донецького окружного адміністративного суду подана позовна заява ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса мешкання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Військової прокуратури об`єднаних сил (код ЄДРПОУ: 39969443, адреса: 84333, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Маяковського, буд.21), в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ військового прокурора об`єднаних сил від 07.08.2020 № 489к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні (з покладенням обов`язків забезпечення повноважень прокурора у провадженнях за фактами безповоротних втрат військовослужбовців у небойовій обстановці) управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному проваджені та при проведенні оперативно-розшукової діяльності та з органів прокуратури, виключення зі списків особового складу військової прокуратури об`єднаних сил, усіх видів забезпечення,

- поновити ОСОБА_1 (номер платника податків - НОМЕР_1 ) в органах прокуратури України та на посаді заступника начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні (з покладенням обов`язків забезпечення повноважень прокурора у провадженнях за фактами безповоротних втрат військовослужбовців у небойовій обстановці) управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному проваджені та при проведенні оперативно-розшукової діяльності військової прокуратури об`єднаних сил (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 39969443) або рівнозначній посаді у спеціалізованій прокуратурі на правах обласної прокуратури з територіальною юрисдикцією Донецької області з 15.08.2020р.;

- стягнути з військової прокуратури об`єднаних сил (вул. Маяковського, буд. 21, м. Краматорськ, Донецька область, 84333; ідентифікаційний код ЄДРПОУ: 39969443) або спеціалізованої прокуратури на правах обласної прокуратури з територіальною юрисдикцією Донецької області на користь ОСОБА_1 (номер платника податків - НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 15.08.2020 до моменту фактичного поновлення на посаді, розрахований за правилами, визначеними Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

- допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати (середнього заробітку) за один місяць.

Згідно витягу з протоколу з автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 вересня 2020 року справу передано до розгляду судді Кочановій В.П.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18 вересня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 30 вересня 2020 року о 13:00 годині.

У підготовчому засіданні 30 вересня 2020 року судом оголошено перерву до 27 жовтня 2020 року о 14:00 годині.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року витребувано від Військової прокуратури об`єднаних сил довідку про розмір середньомісячної заробітної плати позивача.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року змінено у справі №200/8459/20-а назву відповідача з Військової прокуратури об`єднаних сил на Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил, продовжено строк підготовчого засідання на тридцять днів та відкладено підготовче засідання по справі № 200/8459/20-а до 24 листопада 2020 року о 10:00 годині. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року, витребувано в термін до 20 листопада 2020 року від Слов`янського об`єднаного міського військового комісаріату докази: наказ ГПУ від 21.12.2015 №679-вк щодо переведення ОСОБА_1 з прокуратури Донецької області до військової прокуратури Донецького гарнізону (до вступу на військову службу), наказ від 24.12.2015 №2419-к прокурора Донецької області про звільнення ОСОБА_1 з прокуратури Донецької області у зв`язку з переведенням. Розпорядженням керівника апарату суду Троцак С.Г. від 23 листопада 2020 року № 192 призначено повторний автоматичний розподіл даної справи у зв`язку з перебуванням судді Кочанової П.В. у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами.

Згідно витягу з протоколу з автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 листопада 2020 року справу призначено до розгляду судді Абдукадировій К.Е.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року прийнято до провадження адміністративну справу № 200/8459/20-а, розпочато розгляд справи спочатку та призначено підготовче засідання на 16 грудня 2020 року о 10 год. 00 хв. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року у задоволенні заяви Спеціалізованої прокуратури у Військовій та оборонній сфері об`єднаних сил про зупинення провадження у справі - відмовлено.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року заяву Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил про зупинення провадження у справі задоволено, зупинено провадження в адміністративній справі № 200/8459/20-а. до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справі № 3/116(20) за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18 травня 2021 року поновлено провадження в адміністративній справі № 200/8459/20-а за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18 травня 2021 року продовжено строк підготовчого провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу строком на тридцять днів, відкладено підготовче засідання в адміністративній справі на 08 червня 2021 року об 11 год. 00 хв. та витребувано додаткову інформацію. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30 червня 2021 року о 10 годині 00 хвилин. У судовому засіданні 30 червня 2021 року оголошено перерву до 06 липня 2021 року о 10:00 годині. 06 липня 2021 року оголошено перерву на 19 липня 2021 року і в цей день проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом військового прокурора об`єднаних сил від 07.08.2020 № 489к його звільнено з 14.08.2020 з посади заступника начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні (з покладенням обов`язків забезпечення повноважень прокурора у провадженнях за фактами безповоротних втрат військовослужбовців у небойовій обстановці) управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно-розшукової діяльності та з органів прокуратури виключено зі списків особового складу військової прокуратури об`єднаних сил, усіх видів забезпечення та направлено особову справу до Слов`янського об`єднаного військового комісаріату Донецької області. Підставою прийняття оскаржуваного наказу зазначено наказ Міністра оборони України від 14.07.2020 № 319, яким відповідно до пункту 18 розділу II Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 19.09.2019 №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури» та п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» його звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

Позивач, вважає, що його звільнення з посади є незаконним та безпідставним, а наказ виконувача обов`язків військового прокурора об`єднаних сил від 07 серпня 2020 року № 489к є таким, що протирічить положенням Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» та порушує його право на працю, повагу до приватного життя, засади рівності громадян, у зв`язку із чим цей наказ підлягає скасуванню, а його порушені права мають бути поновлені.

08 жовтня 2020 року через відділ документообігу та архівної роботи суду, відповідачем надано відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 , в якому заперечив проти позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначив про те, що припиняючи правовідносини, пов`язані із проходженням військової служби, припиняються правовідносини позивача і з Генеральною прокуратурою України, оскільки позивач є військовослужбовцем відрядженим до Генеральної прокуратури України, що засвідчує про первинність правовідносин військової служби по відношенню до правовідносин які випливають із Закону № 1697-VII, у зв`язку з чим вважає, що доводи позивача про те, що його звільнення повинно було відбуватися виключно з підстав та в порядку, передбаченому Законом Ураїни «Про прокуратуру», не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

21 жовтня 2020 року через відділ документообігу та архівної роботи суду позивачем надано відповідь на відзив, в якому останній не погоджується з доводами, викладеними у відзиві та вважає, що відповідачем не спростовано викладені у позові обставини та доводи щодо незаконності наказу військового прокурора об`єднаних сил від 07.08.2020 № 489к. Зазначає, що на військовослужбовців, у тому числі відряджених до Генеральної прокуратури України, поширюються всі гарантії, передбачені трудовим законодавством, у тому числі Кодексом законів про працю України. При цьому, оскаржуваний наказ, прийнятий з порушенням вимог закону, не містить посилань на норми Закону України «Про прокуратуру», на підставі яких його звільнено з посади прокурора, що ставить у стан правової невизначеності, оскільки його зміст не дозволяє встановити дійсні підстави звільнення. Також, вважає, що звільнення його з військової служби не може слугувати підставою для звільнення з органів прокуратури. Крім того, будь-який рапорт чи заява про добровільне звільнення його з військової служби та органів прокутатури ним не подавалась. Окрім того, відповідно до статтей 39, 41 Закону України «Про прокуратуру», правом звільнення заступника керівника обласної прокуратури наділений лище Генеральний прокурор.

28 жовтня 2020 року через відділ документообігу та архівної роботи суду відповідачем надані заперечення, в яких зазначено, що прокурор може бути звільнений з підстав та в порядку, встановлених не лише Законом України «Про прокуратуру», а й іншими законами, у даному випадку Законом № 2232-XII. Зазначає, що відповідно до п. 18 розділу 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 113-ІХ прокурорам та слідчим військових прокуратур, які є військовослужбовцями і проходять військову службу за контрактом, надається право достроково припинити контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Жодних норм стосовно продовження перебування на посаді військового прокурора, у разі дострокового розірвання контракту та припинення військової служби, Закон № 113-IX не передбачає.

18 листопада 2020 року через відділ документообігу та архівної роботи суду позивачем надані заява, в якій останній зазначає про те, що з 11.09.2020 здійснено перейменування Військової прокуратури об`єднаних сил в Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил, та змінено розміри посадових окладів прокурорів, у зв`язку з чим, під час розрахунку середнього заробітку, суд повинен застосувати коефіцієнт коригування, передбачений п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100. Також, вважає, що при визначенні середньомісячного заробітку - грошового забезпечення, мають враховуватись і винагороди, які мають постійний характер, тобто винагорода АТО - винагороду за участь в операції об`єднаних сил, виплачену у червні і липні 2020 року.

17 травня 2021 року через відділ документообігу та архівної роботи суду позивачем надана заява, в якій зазначено про зміну розміру посадового окладу заступника начальника відділу обласної прокуратури, з моменту звільнення позивача з аналогічної посади та необхідність під час розрахунку середнього заробітку застосувати коефіцієнт коригування шляхом ділення окладу, який встановлено працівникові після підвищення, на оклад, який був у працівника до підвищення. Окрім того, зазначає, що під час його звільнення відповідачем не враховано положення ч. 1 та ч. 2 ст. 42 КЗпП України.

08 червня 2021 року через відділ документообігу та архівної роботи суду позивачем надана заява, в якій він не погоджується з доводами відповідача у судовому засіданні 18.05.2021 року, що підставою звільнення позивача з органів прокуратури України стало те, що останній неуспішно пройшов атестацію з огляду на те, що спірний наказ військового прокурора об`єднаних сил від 07.08.2020 № 489к не містить такої підстави звільнення з прокуратури - рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації. Тобто, позивач вважає, що його звільнено з органів прокуратури не на підставі неуспішного проходження атестації, а з інших невідомих підстав, так як у наказі від 07.08.2020 № 489к не зазначені будь-які підстави його звільнення з органів прокуратури.

Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Повноважний представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог позивача.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Краснолиманським МВ УМВС України в Донецькій області 31 липня 1997 року, РНОКПП НОМЕР_1 ).

Згідно Наказу Прокуратури Донецької області від 24.12.2015 року №2419-к «На заміну наказу прокурора Донецької області від 18.12.2015 року №2397-к», звільнено радника юстиції ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Донецької області в порядку переведення до військової прокуратури Донецького гарнізону з 24 грудня 2015 року (Підстава: наказ Генерального прокурора України від 21.12.2015 року №679-к) /т.1 а.с.125/.

Як встановлено судом, з 25.12.2015 року позивач призначений прокурором третього відділу військової прокуратури Донецького гарнізону в порядку переведення з прокуратури Донецької області (підстава: наказ від 21.12.2015 року №679-вк)/т.1 а.с.123-124/.

Наказом Міністра оборони України від 29.12.2015 № 1105 з ОСОБА_1 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу строком до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію, прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу, відряджено до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі для призначення на відповідну посаду зі штатно-посадовою категорією «підполковник юстиції» та в порядку переатестації присвоєно військове звання ПІДПОЛКОВНИК ЮСТИЦІЇ /т.1 а.с.18-20/.

Наказом Генерального прокурора України від 13.01.2016 року №11-вк ОСОБА_1 направлено в розпорядження військового прокурора сил антитерористичної операції для вирішення питання щодо проходження військової служби /т.1 а.с.21/.

Наказом військового прокурора сил антитерористичної операції від 13.01.2016 року №2к призначено підполковника юстиції ОСОБА_1 на посаду прокурора третього відділу військової прокуратури Донецького гарнізону/т.1 а.с.22/.

Наказом виконувача обов`язків військового прокурора об`єднаних сил від 16.01.2020 року №58к, призначено з «16» січня 2020 року підполковника юстиції ОСОБА_1 на посаду заступника начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні (з покладанням обов`язків забезпечення повноважень прокурора у провадженнях за фактами безповоротних втрат військовослужбовців у небойовій обстановці) управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно- розшукової діяльності, увільнивши з посади прокурора відділу організаційного та правового забезпечення, статистики та ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань /т.1 а.с.42/.

27 квітня 2020 року виконувачем обов`язків військового прокурора об`єднаних сил та начальником відділу роботи з кадрами військової прокуратури об`єднаних сил проведено з позивачем бесіду з приводу його звільнення в зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, про що складено Аркуш бесіди/т.1 а.с.73/, в якому зазначено про те, що позивач з органів військової прокуратури звільнятись не бажає, оскільки вважає, що реформа органів прокуратури проводиться з порушенням Конституційних прав громадян, у ЗС України проходити військову службу не бажає.

Відповідно до висновку Подання виконувача обов`язків військового прокурора об`єднаних сил (Додаток 1 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України): підполковник юстиції ОСОБА_1 підлягає звільненню з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 5 статті 26 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з правом носіння військової форми одягу /т.1 а.с.90/.

Згідно витягу з Наказу Міністра оборони від 14 липня 2020 року № 319, відповідно до пункту 18 розділу II Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 19.09.2019 №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» осіб офіцерського складу Збройних сил України, які відряджені до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі, звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів): підполковника юстиції ОСОБА_1 заступника начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні (з покладанням обов`язків забезпечення повноважень прокурора у провадженнях за фактами безповоротних втрат військовослужбовців у небойовій обстановці) управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно- розшукової діяльності військової прокуратури об`єднаних сил/т.1 а.с.17/.

Наказом виконувача обов`язків військового прокурора об`єднаних сил від 07.08.2020 року №489к, підполковника юстиції ОСОБА_1 , звільненого з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), з «14» серпня 2020 року звільнено з посади заступника начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні (з покладанням обов`язків забезпечення повноважень прокурора у провадженнях за фактами безповоротних втрат військовослужбовців у небойовій обстановці) управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно-розшукової діяльності військової прокуратури об`єднаних сил та з органів прокуратури, виключено зі списків особового складу військової прокуратури об`єднаних сил, усіх видів забезпечення та направлено його особову справу до Слов`янського об`єднаного міського військового комісаріату Донецької області/т.1 а.с.16/.

Як підставу для прийняття оскаржуваного наказу №489к від 07.08.2020 зазначено наказ Міністра оборони України від 14.07.2020 №319.

З наказом Міністра оборони від 14 липня 2020 року № 319 та з наказом виконувача обов`язків військового прокурора об`єднаних сил від 07.08.2020 року №489к, позивач був ознайомлений 10 серпня 2020 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи аркушем ознайомлення/т.1 а.с.30/.

9 квітня 2020 року Кадровою комісією № 2 прийнято рішення «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням компютерної техніки» № 337 про те, що ОСОБА_1 за результатами складання іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички набрав 85 балів, що є менше прохідного балу для успішного складення іспиту, він не допускається до етапу проходження співбесіди/т.2 а.с.18/.

Не погодившись з Наказом виконувача обов`язків військового прокурора об`єднаних сил від 07.08.2020 року №489к, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано позовні вимоги і пояснення учасників справи, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII).

Відповідно до частини 4 статті 2 Закону № 2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частинами 1, 4 статті 19 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов`язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону. Форма, порядок і правила укладення контракту, припинення (розірвання) контракту та наслідки припинення (розірвання) контракту визначаються положеннями про проходження військової служби громадянами України та нормативно-правовими актами Міністерства оборони України та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, якщо інше не передбачено законом.

Як встановлено судом, з 24 грудня 2015 року ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Донецької області в порядку переведення до військової прокуратури Донецького гарнізону (Підстава: наказ Генерального прокурора України від 21.12.2015 року №679-к)

Водночас, Наказом Міністра оборони України від 29.12.2015 № 1105 з ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та відряджено до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення).

Відповідно до абз. 2 п. 15 Положення з громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладаються контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - контракт про проходження військової служби) - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби;

Згідно з абз.6 п.2 Положення, у добровільному порядку громадяни проходять військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.

Перший контракт про проходження військової служби укладається з громадянами, які приймаються на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу, - строком від 1 до 5 років залежно від згоди сторін. (абз. 7 п. 18 Положення)

Відповідно до пункту 9 Положення військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період) можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, що кореспондується з частиною 6 статті 10 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно з підпунктом 1 пункту 35 Положення контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби (крім випадку, передбаченого пунктом 195 цього Положення за рішенням командування військової частини за наявності підстав, передбачених підпунктами "а" - "г", "д", "е", "є", "з" - "й" та "л" пункту 1 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Як вбачається з пункту 3 контракту, цей контракт є строковим та укладається відповідно до строків установлених законодавством, за погодженням сторін.

Пункт 4 контракту встановлює, що сторони зобов`язуються не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії контракту повідомити одна одну про бажання або не бажання укладати новий контракт чи відмову в його укладанні із зазначенням причин, передбачених нормативно-правовими актами.

Наказом Міністра оборони України від 14 липня 2020 року № 319 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів): підполковника юстиції ОСОБА_1 заступника начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні (з покладанням обов`язків забезпечення повноважень прокурора у провадженнях за фактами безповоротних втрат військовослужбовців у небойовій обстановці) управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно- розшукової діяльності військової прокуратури об`єднаних сил.

Таким чином, судом встановлено, що позивач в період його призначення та звільнення проходив військову службу у Збройних Силах України та був звільнений з військової служби згідно наказу Міністра Оборони України від 14 липня 2020 року № 319, що не є спірним питанням у даній справі.

Водночас, спірним у межах даної справи є питання, чи є звільнення позивача з військової служби підставою для його звільнення з органів прокуратури.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 р. № 1697-VII.

До 25.09.2019 р. частиною 1 статті 7 Закону України «Про прокуратуру» визначалось, що систему прокуратури України становлять: Генеральна прокуратура України; регіональні прокуратури; місцеві прокуратури; військові прокуратури; Спеціалізована антикорупційна прокуратура.

Згідно абзаців 1, 4 частини 4 статті 27 Закону України «Про прокуратуру» військовими прокурорами призначаються громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту за умови укладення ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі. Військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України «Про прокуратуру» і проходять військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

Військові посади військових прокуратур передбачені Указом Президента України від 22.09.2014 року №737/2014 “Про перелік посад військових прокурорів і слідчих військових прокуратур та граничних військових звань за цими посадами”.

За змістом даного Указу Президента України військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом №1697-VІІ і проходять військову службу відповідно до Закону №2232-ХІІ та інших законодавчих актів України.

Таким чином, військовослужбовці на посадах прокурорів військових прокуратур при здійсненні своїх повноважень керуються положеннями Закону №1697-УІІ. Водночас призначення та звільнення, а також вирішення інших питань, пов`язаних з проходженням військової служби, у т.ч. соціальних гарантій здійснювалось відповідно до Закону №2232-ХІІ та інших законодавчих актів, які передбачають гарантії та види забезпечення для осіб офіцерського складу ЗС України. Пунктом 5 Розділу XIII Перехідні положення Закону України «Про прокуратуру» передбачалось, що положення цього Закону, в тому числі статті 86, що регулює пенсійне забезпечення працівників органів прокуратури, поширюється на слідчих органів прокуратури до початку діяльності державного бюро розслідувань.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX (надалі за текстом - «Закон № 113-IX») були внесені зміни у названий закон.

Відповідно до цих змін систему прокуратури України становлять: Офіс Генерального прокурора; обласні прокуратури; окружні прокуратури; Спеціалізована антикорупційна прокуратура.

Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформ органів прокуратури” №113-ІХ передбачено початок роботи Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур, проведення атестації усіх прокурорів та слідчих органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають вказані посади у Генеральній прокуратурі, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах та переведення їх на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі їх успішного проходження.

Відповідно до наказу Офісу Генерального прокурора №66 від 5 лютого 2020 року юридичну особу Військову прокуратуру об`єднаних сил перейменовано у Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил (на правах обласних прокуратур) без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи. Відповідно до пункту 245 Положення звільнення з військової служби військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, здійснюється посадовими особами, зазначеними в пункті 153 цього Положення, за поданням керівників державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, до яких вони відряджалися, без зарахування в розпорядження Міністерства оборони України.

Днем закінчення військової служби для таких військовослужбовців є день, зазначений у наказі (розпорядженні) про звільнення з посади в державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, державних та комунальних навчальних закладах, до яких вони були відряджені.

У разі закінчення строку дії контракту про проходження військової служби військовослужбовці, яких передбачається звільнити з посад в державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, державних та комунальних навчальних закладах, але немає можливості використати на військовій службі, звільняються з військової служби наказом посадової особи, яка приймала рішення про їх відрядження, у зв`язку із закінченням строку контракту.

Витяги з наказів про звільнення військовослужбовців з військової служби надсилаються до відповідних державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів для дальшого розрахунку звільнених осіб та направлення їх на військовий облік. У день розрахунку таких осіб у зв`язку із звільненням з військової служби керівник державного органу, підприємства, установи, організації, державного та комунального навчального закладу направляє їх на військовий облік до відповідного військового комісаріату. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Водночас, згідно пункту 7 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону № 113-IX, прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Відповідно до пункту 18 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону № 113-IX у разі успішного проходження атестації прокурор за умови наявності вакансії та за його згодою може бути переведений Генеральним прокурором на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, а керівником обласної прокуратури - на посаду прокурора у відповідній обласній прокуратурі та в окружній прокуратурі, яка розташована у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури. При цьому переведення прокурора може бути здійснено в орган прокуратури, що є рівнозначним, вищим або нижчим щодо органу прокуратури, в якому він обіймав посаду прокурора на день набрання чинності цим Законом, з урахуванням вимог щодо стажу роботи в галузі права, визначених у статті 27 Закону України "Про прокуратуру". При переведенні на посаду прокурора окружної прокуратури вимоги щодо стажу, передбачені частиною першою статті 27 Закону України "Про прокуратуру", не поширюються на прокурорів військових прокуратур, які успішно пройшли атестацію.

У разі успішного проходження атестації прокурорами та слідчими військових прокуратур, які є військовослужбовцями, питання про їх звільнення з військової служби вирішується відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та інших нормативно-правових актів України, якими встановлено порядок проходження громадянами України військової служби, з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом.

Прокурорам та слідчим військових прокуратур, які є військовослужбовцями і проходять військову службу за контрактом, надається право достроково припинити контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Прокурорам та слідчим військових прокуратур, які є військовослужбовцями і проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, надається право достроково звільнитися з військової служби.

Виходячи з системного аналізу вищезазначених норм, суд встановив, що з 25.09.2019 року прокурорам військових прокуратур, які є військовослужбовцями і проходять військову службу за контрактом, надається право достроково припинити контракт, а прокурори що успішно пройшли атестацію звільняються з військової служби відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Враховуючи викладене, припинення військової служби та успішне проходження атестації законодавець визначив обов`язковими умовами для подальшого проходження служби в органах військової прокуратури.

Статтею 51 Закону № 1697-VII в редакції Закону № 113-IX визначено, що прокурор звільняється з посади у разі: неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров`я; порушення ним вимог щодо несумісності, передбачених статтею 18 цього Закону; набрання законної сили судовим рішенням про притягнення прокурора до адміністративної відповідальності за правопорушення, пов`язане з корупцією; набрання законної сили рішенням суду про визнання активів прокурора або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави; неможливості переведення на іншу посаду у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі; набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього; припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави; подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням; неможливості подальшого перебування на тимчасово вакантній посаді; ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Вказаний перелік є вичерпним.

Згідно п. 19 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 113-IX (в редакції чинній на дату звільнення позивача 18.09.2020 року), прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.

Указані в цьому пункті прокурори можуть бути звільнені з посади прокурора також і на інших підставах, передбачених Законом України "Про прокуратуру".

Як вбачається з матеріалів справи 9 квітня 2020 року Кадровою комісією № 2 прийнято рішення «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням компютерної техніки» № 337 про те, що ОСОБА_1 за результатами складання іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички набрав 85 балів, що є менше прохідного балу для успішного складення іспиту, він не допускається до етапу проходження співбесіди.

Дослідивши зміст оскаржуваного наказу виконувача обов`язків військового прокурора об`єднаних сил від 07.08.2020 року №489к, яким позивача звільнено з посади заступника начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні (з покладанням обов`язків забезпечення повноважень прокурора у провадженнях за фактами безповоротних втрат військовослужбовців у небойовій обстановці) управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно-розшукової діяльності військової прокуратури об`єднаних сил та з органів прокуратури, суд встановив, що в ньому відсутні посилання на відповідний пункт ст. 51 Закону № 1697-VII та зазначено, що наказ прийнято на підставі наказу Міністра оборони України від 14.07.2020 №319.

Суд звертає увагу, що з 25.09.2019 року перебування особи на посаді прокурора військової прокуратури не пов`язане з її перебуванням на військовій службі, а навпаки, приписи п. 18 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 113-IX створили передумови для звільнення діючих працівників органів військової прокуратури з військової служби та відсутність у них такого статусу при призначенні на посаду військового прокурора з 25.09.2019 року, з огляду на виключення частини 4 ст. 27 Закону № 1697-VII.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що звільнення позивача з Військової прокуратури об`єднаних сил здійснено з підстав, що не передбачені, ані ст. 51 Закону № 1697-VII, ані п. 19 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 113-IX, що свідчить про протиправність наказу Військової прокуратури об`єднаних сил від 07.08.2020 року №489к про звільнення підполковника юстиції ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні (з покладанням обов`язків забезпечення повноважень прокурора у провадженнях за фактами безповоротних втрат військовослужбовців у небойовій обстановці) управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно- розшукової діяльності військової прокуратури об`єднаних сил, відповідно до якого днем виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової прокуратури об`єднаних сил та усіх видів забезпечення з 14 серпня 2020 року.

У постанові від 24 квітня 2019 р. у справі № 815/1554/17 Верховний Суд зазначив наступне:

«Граматичний аналіз тексту наведеної вище норми дає підстави для висновку, що вжитий законодавцем роз`єднувальний сполучник «або» виділяє дві окремі підстави для звільнення прокурора із займаної ним посади:

1. ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду;

2. скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Колегія суддів наголошує, що наявність … двох окремих підстав для звільнення, які відокремлені сполучником «або», покладає на роботодавця обов`язок щодо зазначення в наказі про звільнення конкретної підстави, визначеної цим пунктом.

З огляду на викладене, Суд зазначає, що вказівка відповідача в оскаржуваному наказі про звільнення на зазначену вище норму Закону № 1697-VII без відповідної конкретизації підстави для звільнення, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.

Аналіз практики Європейського Суду з прав людини дає підстави для висновку, що дана стаття, поміж іншого, закріплює принцип юридичної визначеності, який, в свою чергу, є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права.

Крім того, даний принцип є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання),

Таким чином, колегія суддів наголошує, що принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.

Враховуючи вищезазначене, Суд приходить до висновку, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача з посади … не відповідає вимогам Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII та ставить позивача у стан правової невизначеності, оскільки його зміст не дозволяє позивачу встановити дійсні підстави звільнення та спрогнозувати подальші свої дії, зокрема, щодо оскарження такого наказу».

Оскаржуваний наказ є рішенням суб`єкта владних повноважень та має відповідати вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме бути прийнятим (вчиненим):

1. на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2. з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3. обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4. безсторонньо (неупереджено);

5. добросовісно;

6. розсудливо;

7. з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8. пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9. з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10. своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На переконання суду, визначення в наказі підстави звільнення у спосіб « у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів» дає підстави для обґрунтованого висновку, що оскаржуваний наказ не відповідає критеріям чіткості, обґрунтованості та безсторонності, та ставить позивача у стан правової невизначеності, оскільки його зміст не дозволяє позивачу встановити дійсні підстави звільнення та спрогнозувати подальші свої дії, зокрема, щодо оскарження такого наказу. За таких обставин підлягає скасуванню наказ Військової прокуратури об`єднаних сил від 07.08.2020 року №489к, яким позивача звільнено з посади заступника начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні (з покладанням обов`язків забезпечення повноважень прокурора у провадженнях за фактами безповоротних втрат військовослужбовців у небойовій обстановці) управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно-розшукової діяльності військової прокуратури об`єднаних сил та з органів прокуратури.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до частини 1 статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 по справі №П/9901/101/18 (провадження № 11-217заі18), постановах Верховного Суду від 04.07.2018 по справі № 826/12916/15, від 06.03.2019 по справі № 824/424/16-а, від 13.03.2019 по справі № 826/751/16, від 27.06.2019 по справі № 826/5732/16, від 26.07.2019 по справі № 826/8797/15, від 09.10.2019 по справі № П/811/1672/15, від 12.09.2019 по справі № 821/3736/15-а, від 22.10.2019 по справі № 816/584/17, від 15.04.2020 по справі № 826/5596/17, від 19.05.2020 по справі № 9901/226/19.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 КАС України та частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з частинами першою та другою ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" № 1906-IV від 29.06.2004 р. (із змінами та доповненнями) чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу № 1 та протоколів N N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Згідно з частиною другою статті 21 та частиною першою статті 23 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Відповідно до частин першою та другої статті 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, прийнятого 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН та ратифікованого Україною 12.11.73 р., держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право на працю, що включає право кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується, і зроблять належні кроки до забезпечення цього права. Заходи, яких повинні вжити держави-учасниці цього Пакту з метою повного здійснення цього права, включають програми професійно-технічного навчання і підготовки, шляхи і методи досягнення продуктивної зайнятості в умовах, що гарантують основні політичні і економічні свободи людини.

Також статтею 24 Європейської соціальної хартії, ратифікованої Україною 14.09.2006 р., з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов`язуються визнати: a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов`язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби; б) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу. З цією метою Сторони зобов`язуються забезпечити, щоб кожний працівник, який вважає себе звільненим без поважної причини, мав право на оскарження в неупередженому органі.

Згідно зі статтею 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 2 Конвенції № 11 від 25.06.58 р. "Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості" (ратифікована Україною 04.08.61 р.) передбачено, що кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов`язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.

Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики (стаття 4 цієї Конвенції).

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень стосовно звільнення працівників, не повинно допускати дискримінацію у праці.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 та статті 240 - 1 Кодексу законів про працю України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

В контексті викладеного, суд дійшов висновку, що позивач підлягає поновленню на посаді заступника начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні (з покладенням обов`язків забезпечення повноважень прокурора у провадженнях за фактами безповоротних втрат військовослужбовців у небойовій обстановці) управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному проваджені та при проведенні оперативно-розшукової діяльності військової прокуратури об`єднаних сил.

Враховуючи зазначене, у задоволені позовних вимог про поновлення на рівнозначній посаді у спеціалізованій прокуратурі на правах обласної прокуратури з територіальною юрисдикцією Донецької області, слід відмовити.

Верховний суд України у постанові від 04.11.2014 року №21-426а14 зазначив, що задовольняючи позовні вимоги про поновлення на публічній службі, суд повинен визнати протиправним рішення суб`єкта вланих повноважень повністю або частково, скасувати акт індивідуальної дії а обов`язково вказати дату, з якої особу поновлено на посаді.

Отже, позивача звільнено (виключено зі списків) з 14 серпня 2020 року (останній день роботи), тому він підлягає поновленню з 15 серпня 2020 року.

Щодо вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 15.08.2020 до моменту фактичного поновлення на посаді, розрахованого за правилами, визначеними Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, суд зазначає наступне.

Вимушеним прогулом є час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати (постанова Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року по справі № 6-2123цс15).

Згідно зі ст. 235 КЗпП України при звільненні без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При прийнятті рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше ніж за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 13 березня 2018 року справа №2а-11888/10/1370 та від 05 листопада 2019 року у справі №2а-2243/11/1370.

Згідно з пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до абз. 3 пункту 3 Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно до п. 8 Порядку № 100 Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно з абз.2 п.2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 р. за № 110) днем звільнення вважається останній день роботи.

У п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24.12.1999 р. №13 зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Судом встановлено, що останнім днем служби позивача є 14 серпня 2020 року, що не заперечувалось учасниками справи.

Відповідно до п. 10 Порядку № 100, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу необхідно обчислювати із врахуванням підвищених тарифних ставок і посадових окладів шляхом коригування на коефіцієнт їх підвищення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові № 826/20075/14(провадження №К/9901/6251/21) від 23 червня 2021 року.

Разом з тим, згідно з п.п. 66 п. 21 Закону № 113-ІХ, який набрав чинності 25.09.2019, внесені зміни до статті 81 Закону України "Про прокуратуру" та викладено її в новій редакції. Згідно з цією редакцією відповідні розміри посадового окладу, надбавок за вислугу років, виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат передбачено виключно для прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

У свою чергу, згідно з пунктом 3 розділу 2 "Прикінцеві і Перехідні положення" Закону №113-ІХ на період до переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Пунктом 7 розділу 2 "Прикінцеві і Перехідні положення" Закону №113-IX передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться в порядку, передбаченому цим розділом.

Таким чином, заробітна плата прокурорам, переведеним до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури після успішного проходження атестації нараховується та виплачується у розмірах, передбачених ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", а прокурорам Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур до такого переведення виплачується згідно з постановами Кабінету Міністрів України.

Зазначені положення Закону № 113-ІХ є чинними, у встановленому законом порядку неконституційними не визнавались.

Оскільки ОСОБА_1 до часу і на момент звільнення перебував на посаді заступника начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні (з покладанням обов`язків забезпечення повноважень прокурора у провадженнях за фактами безповоротних втрат військовослужбовців у небойовій обстановці) управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно- розшукової діяльності військової прокуратури об`єднаних сил та не був переведений до обласної прокуратури, відтак заробітна плата за цей період йому виплачувалася відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 року №505, яка встановлює оплату праці працівників військової прокуратури об`єднаних сил.

Зважаючи на викладене, суд не вбачає підстав для обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу із врахуванням підвищених тарифних ставок і посадових окладів шляхом коригування на коефіцієнт їх підвищення.

При обрахунку кількості днів вимушеного прогулу суд виходить з того, що останнім днем роботи позивача є 14.08.2020, а тому період вимушеного прогулу ОСОБА_1 становить 339 робочих днів з 15.08.2020 по 19.07.2021 (день ухвалення рішення суду про поновлення на роботі).

До суду відповідачем надано довідку 26.10.2020 року №14-3555, відповідно до якої середньомісячний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , яке обчислене виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці служби, що передували звільненню 14.08.2020 складає 39 814,96 грн., таким чином середньоденне грошове забезпечення складає 1 305,41 грн. ((39 538,45+40 091,47):61).

Отже, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на його користь, становить 442 533,99 грн. (1 305,41 грн. х 339 днів вимушеного прогулу) з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Щодо посилання позивача про невключення відповідачем під час розрахунку середньомісячного розміру грошового забезпечення винагороди за участь в АТО/ООС, суд зазначає наступне.

З 21.01.2016 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 20 січня 2016 року № 18 «Деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», п.1 якої встановлено, що в особливий період або під час проведення антитерористичної операції військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Генеральної прокуратури України, особам рядового і начальницького складу Державної пенітенціарної служби, Державної служби з надзвичайних ситуацій за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду виплачується винагорода у розмірах, визначених керівниками відповідних державних органів за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством соціальної політики, у межах бюджетних призначень.

Розміри винагороди визначаються пропорційно часу участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду.

Колегія суддів Верховного Суду у справі від 17.03.2021 року №812/1471/16 (адміністративне провадження №К/9901/30192/18) зазначає, що винагорода за безпосередню участь в АТО виплачується не за весь час залучення особи до складу сил та засобів АТО, а тільки за час фактичної участі цієї особи у відповідних заходах. Так, зарахування особи до списку осіб, що безпосередньо беруть участь у проведенні антитерористичних операцій, здійснюється на підставі відповідних наказів командирів (штабу АТО), в яких зазначається про дату початку такої участі та дату фактичного завершення такої участі. В подальшому, на підставі вмотивованого рапорту керівника структурного підрозділу, де проходить службу особа, Головним управлінням МВС України в області видається відповідний наказ, який, в свою чергу, є підставою для нарахування грошової винагороди особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, призначеної за безпосередню участь у проведенні АТО.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.08.2018 у справі № 820/4770/16, від 31.07.2019 у справі №812/1962/17, від 06.02.2020 у справі №812/793/17, від 13.02.2020 у справі №360/2447/19.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що винагорода за участь в антитерористичній операції не має систематичного характеру, є тимчасовою виплатою для тих військовослужбовців, які залучені до участі у ній, вона залежить від певних обставин, її розмір не є фіксованим, а виплата не є щомісячною, у зв`язку з чим, така винагорода не є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, який є складовим елементом грошового забезпечення.

Крім того, винагорода за безпосередню участь в АТО не віднесена до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення додатком 15 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності з 01.03.2018; згідно п. 2 Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом МО України № 260 від 07.06.2018, який видано відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, винагороди належать до одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до пп. "б" п. 4 Порядку № 100, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Таким чином, враховуючи, що винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичній операції належать до одноразових додаткових видів грошового забезпечення вона не повинна враховуватись при обчисленні середньоденного заробітку для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Посилання позивача на необхідність врахування правових висновків, викладених у постановах Верховного суду у справах №820/3719/18 від 14 квітня 2020 року, №240/4954/18 від 14 травня 2019 року, №415/6132/16а від 30 листопада 2018 року, №420/1232/16а від 26 червня 2018 року, в контексті спірних правовідносин суд вважає безпідставним.

Так, в даному випадку, позивач наполягає на необхідності врахування грошової винагороди за безпосередню участь в АТО для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в той час як у зазначених вище постановах спір виник у зв`язку із відмовою у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням грошової винагороди за безпосередню участь в АТО, відмови у перерахунку і виплаті пенсії з урахуванням у складі грошового забезпечення грошової винагороди за безпосередню участь в АТО.

Окрім того, суд вважає безпідставним посилання позивача на Постанову Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», з огляду на те, що означена постанова втратила чинність 01.03.2018 року на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 з урахуванням змін, внесених Постановами КМ № 1052 від 27.12.2017, № 103 від 21.02.2018.

З огляду на викладене, виходячи із меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд робить висновок, що позовна заява є обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню.

Згідно із пунктами 2, 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, а докази понесення інших судових витрат у матеріалах справи відсутні, питання розподілу судових витрат відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судом не вирішується.

Керуючись статтями 2-17, 19, 20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-229, 230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса мешкання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил (код ЄДРПОУ: 39969443, адреса: 84333, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Маяковського, буд.21) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ військового прокурора об`єднаних сил від 07.08.2020 № 489к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні (з покладенням обов`язків забезпечення повноважень прокурора у провадженнях за фактами безповоротних втрат військовослужбовців у небойовій обстановці) управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному проваджені та при проведенні оперативно-розшукової діяльності та з органів прокуратури, виключення зі списків особового складу військової прокуратури об`єднаних сил, усіх видів забезпечення.

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні (з покладенням обов`язків забезпечення повноважень прокурора у провадженнях за фактами безповоротних втрат військовослужбовців у небойовій обстановці) управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному проваджені та при проведенні оперативно-розшукової діяльності у Військовій прокуратурі об`єднаних сил з 15.08.2020 року.

Стягнути з Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил (ЄДРПОУ 39969443) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса мешкання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15.08.2020 року по 19.07.2021 року у розмірі 442 533,99 грн. (чотириста сорок дві тисячі п`ятсот тридцять три гривні 99 коп), з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді у відносинах публічної служби та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - у межах суми стягнення за один місяць.

В іншій частині задоволення позовних вимог – відмовити.

Вступну та резолютивну частини рішення складено та підписано у нарадчій кімнаті та проголошено у судовому засіданні 19 липня 2021 року в присутності представників сторін.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 21 липня 2021 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя К.Е. Абдукадирова