Рішення № 98485921, 23.03.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2021 року Справа № 160/2149/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тулянцевої І.В., розглянувши у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

15 лютого 2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 в якому позивач просить:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, оформлене листом від 02.09.2020р. №0400-0307-8/75266 «Про відмову в перерахунку пенсії» щодо відмови ОСОБА_1 у переведенні на пенсію у зв`язку із втратою годувальника в розмірі 50% від щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , розрахунок пенсії у зв`язку із втратою годувальника у розмірі 50% від щомісячного довічного грошового утримання судді згідно довідки Дніпровського апеляційного суду №04.2/2/132/20-С від 31.08.2020, з 01.09.2020 року, з урахуванням фактично виплачених сум пенсії за віком.

В обгрунтування позову позивачем зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік– ОСОБА_2 , який працював на посаді судді з 1965 по 1995 роки. З 1997 року вона перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію по втраті годувальника, яка була призначена у відповідності до положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 30 відсотків заробітку годувальника. 31.08.2020 року Дніпровським апеляційним судом було видано Довідку № 04.2/2/132/20-С про розмір суддівської винагороди для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці – ОСОБА_2 з якою вона звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області для проведення перерахунку пенсії виходячи із розміру суддівської винагороди померлого годувальника. Проте, за результатами розгляду заяви відповідач листом за вих. № 0400-0307-8/75266 від 02.09.2020 відмовив у проведенні перерахунку посилаючись на те, що законом не передбачено призначення пенсії по втраті годувальника з розрахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці, оскільки грошове утримання судді у відставці надається виключно самому судді у відставці, а не членам його родини. Позивачка не погоджується з діями відповідача про відмову у перерахунку пенсії, вважає їх протиправними, оскільки її право на перерахунок пенсії гарантоване Конституцією і Законом України «Про пенсійне забезпечення». З огляду на викладене, просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та відновити порушене право.

Ухвалою суду від 22.02.2021 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою відповідачу роз`яснено право на подання відзиву на позовну заяву та витребувано копію пенсійної справи позивачки.

12 березня 2021 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позовну заяву в якому проти позову відповідач заперечує та просить відмовити у його задоволенні. Так, відповідачем зазначено, що пенсійним органом правомірно відмовлено позивачці у переведенні на іншій вид пенсії та проведені перерахунку пенсії відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» по Довідці Дніпровського апеляційного суду від 31.08.2020 року № 04.2/2/132/20-С про розмір суддівської винагороди ОСОБА_2 , оскільки довічне грошове утримання судді у відставці надається виключно самому судді у відставці, а не членам його родини. Також, до суду було надано матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 .

За правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України)

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. У справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив (частини 2, 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України).

Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України).

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є пенсіонеркою, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та з 1999 року отримує пенсію по втраті годувальника, призначену у відповідності до положень Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Матеріалами пенсійної справи підтверджено, що станом на момент призначення пенсії по втраті годувальника (1999 рік) пенсія була обрахована у розмірі 30% заробітку померлого годувальника. Аналогічним чином розмір пенсії обраховувався і в 2001 році, що підтверджується наявним в пенсійній справі розпорядженням № 178658 від 19.05.2001 року.

Судом також встановлено, що в 2012 – 2015 роках розмір пенсії по втраті годувальника обраховувався відповідачем (за новою формулою) у відповідності до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виходячи з розрахунку 50% пенсії за віком померлого годувальника.

31.08.2020 року Дніпровським апеляційним судом позивачці було видано Довідку №04.2/2/132/20-С про розмір суддівської винагороди для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці – ОСОБА_2 , згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 – VIII.

01 вересня 2020 року позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою в якій просила перерахувати призначену пенсію та надала Довідку про розмір суддівської винагороди для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці – ОСОБА_2 від 31.08.2020 року №04.2/2/132/20-С.

За результатами розгляду заяви відповідач листом за вих. № 0400-0307-8/75266 від 02.09.2020 повідомив позивачку про те, що відсутні підстави для переходу на інший вид пенсії, а саме, на пенсію у зв`язку із втратою годувальника відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки довічне грошове утримання суддів у відставці надається виключно самому судді у відставці, а не членам його родини. Також, було повідомлено, що позивачка отримує пенсію по втраті годувальника у відповідності до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Вважаючи протиправною відмову пенсійного органу у проведенні перерахунку пенсії, позивачка звернулась до суду із вказаним позовом.

Відповідно до ч 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 1 ст. 92 Конституції України встановлено, що виключно законами визначаються основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення, заходи регулювання праці й зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства.

Основними нормативно-правовими актами, які визначають принципи, засади й механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного забезпечення і страхування, види державних пенсій, порядок їх призначення, перерахунку та виплати пенсій є Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (надалі - Закон №1788-ХІІ) та Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІУ (надалі - Закон №1058-ІУ).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення», який був чинним на момент призначення пенсії позивачці (1999 рік), було встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 2 Закону України №1788-ХІІ передбачено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (стаття 38). При цьому дітям пенсії призначаються незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника (ч. 1 ст. 37 Закону України №1788-ХІІ).

Непрацездатними членами сім`ї вважаються: дружина, чоловік, якщо вони є інвалідами або досягли: чоловіки - 60 років, жінки - 55 років (п. 3 ч. 3 ст. 37 Закону України №1788-ХІІ).

Пенсії в разі втрати годувальника призначаються на кожного непрацездатного члена сім`ї в розмірі 30 процентів заробітку годувальника (стаття 64), але не менше соціальної пенсії, встановленої для відповідної категорії непрацездатних (ч. 1 ст. 44 Закону України №1788-ХІІ).

Пенсія в разі втрати годувальника встановлюється на весь період, протягом якого член сім`ї померлого вважається непрацездатним згідно з статтею 37 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли: чоловіки - 60 років, жінки - 55 років, - довічно (ч. 1 ст. 47 Закону України №1788-ХІІ).

Згідно з положеннями ст.1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності з 01.01.2004 року, пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.9 Закону України №1058-ІУ, одним із видів пенсійних виплат є пенсія у зв`язку із втратою годувальника.

Статтею 36 цього Закону встановлено, що пенсія у зв`язку із втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у ч.2 ст.32 цього Закону, - незалежно від тривалості страхового стажу.

Непрацездатними членами сім`ї вважаються: 1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону (п. 1 ч. 2 ст. 36 Закону України №1058-ІУ).

Пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками (ч. 1 ст. 37 Закону України №1058-ІУ).

Зазначеними Законами (№1788-ХІІ, №1058-ІУ) також передбачається порядок та умови перерахунку пенсії за втратою годувальника.

Так, ст.74 Закону України №1788-ХІІ передбачено, що сім`ям пенсіонерів пенсії в разі втрати годувальника обчислюються з того ж заробітку, з якого обчислювалась пенсія годувальника. Сім`ям тих пенсіонерів, які мали право на перерахунок пенсії в порядку, передбаченому статтею 69 цього Закону, пенсії обчислюються із заробітку, з якого було проведено або могло бути проведено перерахунок пенсії годувальника.

Частиною 2 ст. 38 Закону України №1058-ІУ передбачено, що зміна розміру пенсії або припинення її виплати членам сім`ї здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому склалися обставини, що спричинили зміну розміру або припинення виплати пенсії.

Перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду (ч. 1 ст. 43 Закону України №1058-ІУ).

Згідно з пунктом 4.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (надалі – Порядок 22-1), затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови Правління Пенсійного фонду України від 07.07.2019 року № 13-1), орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

Днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами (пункт 1.7 Порядку).

Відповідно до пункту 4.3 Порядку, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Таким чином, переведення на інший вид пенсії та перерахунок пенсії здійснюється на підставі звернення особи із заявою.

До заяви про перерахунок пенсії у зв`язку з урахуванням страхового стажу (заробітної плати) після призначення пенсії, у зв`язку зі зміною кількості членів сім`ї, а також в інших випадках, які спричиняють збільшення чи зменшення розміру пенсії, надаються документи, передбачені підпунктами 2-4 пункту 2.1, пунктом 2.6 цього розділу (п. 2.7 Порядку 22-1), в тому числі для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу (додатки 3, 4 до Положення).

Як встановлено судом під час розгляду справи, із заявою про перерахунок пенсії у зв`язку з втратою годувальника позивачка звернулась до відповідача 01.09.2020.

При цьому, суд звертає увагу, що позивачка зверталась до відповідача саме із заявою про перерахунок пенсії, призначеної у відповідності до положень Закону України «Про пенсійне забезпечення», а не переведення її на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Між тим, відповідач листом за вих. № 0400-0307-8/75266 від 02.09.2020 повідомив позивачку про те, що відсутні підстави для переходу на інший вид пенсії, а саме, на пенсію у зв`язку із втратою годувальника відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки довічне грошове утримання суддів у відставці надається виключно самому судді у відставці, а не членам його родини.

Суд зазначає, що за згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеному у постанові від 29 листопада 2016 року по справі № 133/476/15-а (№ 21-6331а15), історичний (в історичному розвитку) та нормативний підходи до розуміння положень Закону № 1058-IV у системному зв`язку з нормами Закону № 1788-XII дають підстави стверджувати, що з часу набрання чинності Законом № 1058-IV більшість положень Закону № 1788-XII втратили чинність, у зв`язку з чим державні пенсії, у тому числі й пенсії по інвалідності, по втраті годувальника, за віком, які раніше призначалися на підставі Закону № 1788-XII, призначаються на підставі Закону № 1058-IV, за яким з 01 січня 2004 року всі державні пенсії були перераховані за наявними в пенсійній справі документами відповідно до визначеного Законом порядку.

Отже, умови призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника, хоч і передбачені Законом № 1788-XII, проте сам механізм і порядок їх призначення, обчислення і виплати з 01 січня 2004 року здійснюються на підставі Закону № 1058-IV за формулою, установленою для пенсії за віком, тому неможливо стверджувати, що пенсія у зв`язку із втратою годувальника призначається за іншим законом.

Як було встановлено в ході розгляду справи, відповідачем самостійно було проведено обчислення пенсії позивачки у розмірі 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника (за новою формулою), що підтверджується наявними в матеріалах пенсійної справи протоколами за 2012 та 2015 роки.

Тобто, відповідачем на виконання вимог Закону України № 1058-IV (на момент виникнення спірних відносин - вересень 2020 року), обчислення і виплата пенсії здійснювалось в порядку, встановленому Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у той час, як перехід на пенсію по втраті годувальника у відповідності до норм вищенаведеного Закону, не відбувався, а пенсія позивачки вважається призначеною відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

При цьому, суд звертає увагу на ту обставину, що позивачка не зверталась до відповідача із заявою про переведення на пенсію у зв`язку із втратою годувальника у відповідності до норм Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що безпосередньо свідчить із тексту заяви про перерахунок пенсії від 01.09.2020 року, оскільки просила перерахувати пенсію на підставі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утриманні судді померлого чоловіка.

За таких обставин, суд вважає, що пенсійним органом безпідставно зроблено висновок про те, що позивачка зверталась із заявою про переведення на інший вид пенсії, у зв`язку із чим, рішення про відмову у переведенні на інший вид пенсії, оформлений листом за вих. № 0400-0307-8/75266 від 02.09.2020, є протиправним та підлягає скасуванню.

Спеціальним законом, що визначає порядок призначення і розміри соціального забезпечення судді у відставці є Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-УІІІ, що був чинним на час виникнення спірних відносин.

Також суд зазначає, що пенсія по втраті годувальника ОСОБА_1 була призначена з 1999 року, коли питання довічного грошового утримання судді вирішувались у відповідності до положень Закону України «Про судоустрій» від 15.12.1992 року № 2822-XII.

При цьому, відповідач фактично не заперечує право ОСОБА_1 на пенсію у зв`язку із втратою годувальника, яким був суддя у відставці ОСОБА_2 , що підтверджується наявним в пенсійній справі розрахунками.

Судом не заперечується позиція відповідача про відсутність в нормах Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції чинної на час оспорюваних правовідносин) регулювання пенсійних відносин, пов`язаних із перерахунком пенсії у зв`язку із втратою годувальника. Проте, зазначеним Законом регулюється питання призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що безпосередньо впливає на розмір призначеної пенсії у зв`язку із втратою годувальника.

Так, частиною 1 статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-УІІІ передбачено, що судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:61 рік - які народилися з 1 січня 1954року по 31 грудня 1954року; 61 рік 6 місяців- які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.

За змістом частини п`ятої статті 142 Закону № 1402-VIII, пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Таким чином, щомісячне довічне грошове утримання за своєю суттю є регулярною грошовою виплатою у зв`язку із звільненням судді у відставку, яка виплачується територіальними органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

При цьому суд наголошує на тому, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання зберігається за суддею у відставці і після досягнення пенсійного віку, встановленого Законом № 1058-IV.

Водночас, пенсія також є регулярною щомісячною грошовою виплатою, яка призначається у визначеному державою порядку як захід матеріального забезпечення у зв`язку з настанням певних обставин, зокрема, досягненням особою пенсійного віку, настанням інвалідності, смертю годувальника.

З системного аналізу наведених норм судом зроблено висновок про те, що визначені в даному нормативному акті поняття «пенсія» та «щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці» за змістом закону є тотожними, про що свідчить їх викладення у назві статті 142 зазначеного Закону єдиним реченням («Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці»).

До того ж, подібна позиція у формуванні правових термінів з питань пенсійних відносин спостерігається і в інших законодавчих актах, що регулюють проблеми пенсійного забезпечення.

Так, в Законі України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року № 3668 – VI, зазначені терміни використовуються спільно за допомогою об`єднувальної частини «або», чи шляхом використання лапок (Обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), ст. 2, розд. 2 «Прикінцеві положення»).

Аналогічну позицію висловлює і Конституційний Суд України у своїх рішеннях стосовно питань незалежності і свободи суддів.

Так, у рішенні від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 (справа № 1-2/2013) суд зазначив, що «визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода. пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості».

Також за іншим судовим рішенням «здійснюючи перевірку вказаного положення на відповідність Основному Закону України Конституційний Суд України виходить з того, що щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді та полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов`язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу» (рішення КСУ від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, Справа № 1-8/2016).

Право позивачки на отримання пенсії по втраті годувальника залежно від доходу чоловіка на час настання смерті, стало залежним від місця роботи годувальника на посаді судді, що призвело до ситуації, в якій позивачка на день виникнення спірних відносин, виявилась позбавленою права на гідний розмір пенсії по втраті годувальника лише на тій підставі, що годувальник отримував пенсійні виплати не відповідно до Закону № 1058-IV, а отримував довічне грошове утримання на підставі Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року № 2822-XII.

Пенсія у зв`язку із втратою годувальника призначається із заробітку чи пенсії годувальника. Її розмір залежить від того доходу, який мав годувальник на час настання смерті. Встановлення менш сприятливих умов матеріального і соціального забезпечення особам, які перебували на утриманні судді у відставці, що обрав щомісячне довічне грошове утримання, призводить до звуження змісту та обсягу прав утриманців.

Тобто, така відмінність у ставленні при призначенні пенсії цього виду не може бути визнана виправданою з точки зору об`єктивних та розумних очікувань, оскільки отримувана годувальником сума щомісячного довічного грошового утримання була призначена на законних підставах та була регулярною виплатою судді у відставці за рахунок державних коштів.

Як було зазначено раніше, позивачка звернулась до пенсійного органу 01.09.2020 року із заявою про перерахунок пенсії по втраті годувальника, для чого надала видану Дніпровським апеляційним судом Довідку № 04.2/2/132/20-С про розмір суддівської винагороди для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці – ОСОБА_2 .

Тобто, позивачка фактично просила привести у відповідність до норм ч. 1 ст. 37 Закону України №1058-ІУ розмір призначеної їй пенсії по втраті годувальника, а саме, у розмірі 50% щомісячного довічного грошового утримання її чоловіка, згідно з наданою довідкою.

Відтак, відмова відповідача у врахуванні розміру доходу годувальника позивачки на час перерахунку пенсії призводить до того, що сама суть права позивачки на отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника зводиться нанівець, що, безсумнівно, становить «особистий та надмірний тягар» для позивачки, яка втративши у непрацездатному віці матеріальну допомогу внаслідок смерті чоловіка, залишилась без можливості отримання належного пенсійного забезпечення по втраті годувальника, гарантованого національним законом на загальних підставах.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що непрацездатна позивачка, будучи особою, яка перебувала на утриманні померлого судді у відставці і одержувала від нього допомогу, що була постійним та основним джерелом засобів до існування, має право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, обраховану у відповідності до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виходячи із розміру щомісячного довічного грошового утримання померлого годувальника станом на момент виникнення спірних відносин.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) та Європейської комісії з прав людини.

Так, вирішуючи справу "Стек та інші проти Сполученого Королівства" (заяви №№ 65731/01 та 65900/01), ЄСПЛ зазначив, якщо у державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 Конвенції щодо заборони дискримінації. Дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. У практиці ЄСПЛ напрацьовані також три головні критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статтею 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: чи є такий захід законним; чи переслідує втручання в право власності "суспільний інтерес"; чи є такий захід пропорційним переслідуваним цілям. За оцінкою ЄСПЛ не буде вважатись пропорційним втручання, яке становить "особистий та надмірний тягар" для особи.

У справах "Щокін проти України", заяви № 23759/03 та 37943/06, рішення від 14 жовтня 2010 року, та "Серков проти України", заява № 39766/05, рішення від 07 липня 2011 року, ЄСПЛ дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства. Необхідність застосування зазначеного підходу при вирішення соціальних справ, з урахуванням обставин справи та законодавства, що регулює саме ці відносини та у конкретний період часу, підтверджується, зокрема, правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.03.2018 у справі №234/8701/1.

Окрім того, суд враховує, що відмова відповідача у проведенні перерахунку позивачці пенсії у зв`язку з втратою годувальника фактично зводиться до того, що позивачка є членом сім`ї судді у відставці, який отримував довічне грошове утримання судді, що виключає можливість поширення на позивачку положень Закону № 1058-IV, якими врегульовуються питання призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно зі статтею 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України від 06 вересня 2012 року № 5207-VI "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні").

ЄСПЛ указує на те, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб без об`єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (див. mutatis mutandis рішення від 11 червня 2002 року у справі "Вілліс проти Сполученого Королівства", заява № 36042/97, п. 48).

У рішенні від 07 листопада 2013 року у справі "Пічкур проти України" (заява №10441/06) ЄСПЛ з посиланням на свою попередню практику зазначив, що стаття 14 Конвенції доповнює інші основні положення Конвенції та протоколів до неї. Вона не існує незалежно, оскільки застосовується лише щодо "користування правами та свободами", що гарантуються цими основними положеннями. Застосування статті 14 Конвенції необов`язково означає порушення одного з матеріальних прав, гарантованих Конвенцією. Необхідно, але й також достатньо, щоб обставини справи входили "до сфери застосування" однієї або більше статей Конвенції (п. 39 вказаного рішення).

Таким чином, заборона дискримінації за статтею 14 Конвенції поширюється за межі використання прав та свобод, гарантування яких кожною державою вимагається Конвенцією та протоколами до неї. Вона також застосовується до тих додаткових прав, що входять до загальної сфери застосування будь-якої статті Конвенції, які держави добровільно вирішили гарантувати (п. 40 зазначеного рішення).

Якщо в державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу до Конвенції, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства (п. 41 вказаного рішення).

У справах щодо скарг за статтею 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на те, що заявника частково або повністю позбавили певної матеріальної допомоги на дискримінаційній підставі, що охоплюється статтею 14 Конвенції, відповідним методом перевірки є з`ясування тієї обставини, чи мав би право заявник на отримання відповідної матеріальної допомоги за національним законодавством за умови існування права, щодо якого він скаржиться. Хоч ОСОБА_3 протокол і не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат із соціального страхування, але якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 (п. 42 зазначеного рішення).

Враховуючи наведене суд вважає необґрунтованими та дискримінаційними доводи відповідача щодо неможливості проведення позивачці перерахунку пенсії у зв`язку з втратою годувальника, виходячи з розміру щомісячного довічного грошового утримання померлого судді у відставці ОСОБА_2 .

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України).

При вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково (ч. 1 ст. 245 КАС України).

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (ч. 2 ст. 245 КАС України).

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

В ході розгляду справи було встановлено, що позивачем до пенсійного органу було надано всі необхідні документи для проведення перерахунку пенсії (заява від 01.09.2020 року, довідка про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці), у зв`язку із чим, суд вважає, що з метою відновлення прав та інтересів позивачки у спірних відносинах, слід зобов`язати відповідача провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії у зв`язку із втратою годувальника у розмірі 50% від суми щомісячного довічного грошового утримання судді згідно довідки Дніпровського апеляційного суду №04.2/2/132/20-С від 31.08.2020, з 01.09.2020 року, з урахуванням фактично виплачених сум пенсії за віком.

Відповідно до приписів статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

В ході розгляду справи відповідачем не було доведено правомірність дій у спірних відносинах, у зв`язку із чим, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до положень ч. 1 ст. 139 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 73-78, 90, 139, 241 – 246, 291 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії– задовольнити повністю.

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, оформлене листом від 02.09.2020р. №0400-0307-8/75266 «Про відмову в перерахунку пенсії» щодо відмови ОСОБА_1 у переведенні на пенсію у зв`язку із втратою годувальника в розмірі 50% від щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перерахунок та виплату пенсії у зв`язку із втратою годувальника у розмірі 50% від суми щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці – померлого годувальника ОСОБА_2 , згідно довідки Дніпровського апеляційного суду №04.2/2/132/20-С від 31.08.2020, з 01.09.2020 року та виплатити пенсію з урахуванням фактично виплачених сум.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Тулянцева