Рішення № 98485917, 03.02.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2021 року Справа № 160/12374/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Тулянцевої І.В. розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 до Павлоградської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

05 жовтня 2020 року фізична особа – підприємець ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Павлоградської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою суду від 12.10.2020 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня отримання ухвали суду шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 4204,00 грн.

Так, на виконання вимог зазначеної ухвали 03.11.2020 року на адресу суду надійшла уточнена позовна заява разом з доказами сплати судового збору відповідно до кількості учасників справи, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Павлоградської міської ради від 18.08.2020 року № 2250-71-VII про відмову у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки вул. площею 0,005 га для підприємницької діяльності за адресою: АДРЕСА_1 );

- зобов`язати Павлоградську міську раду надати дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки вул. площею 0,005 га для підприємницької діяльності за адресою: АДРЕСА_1 ).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, 12.09.2018 року позивач, звернулася до Павлоградської міської ради з заявою в якій просила надати дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,005 га для підприємницької діяльності, яка знаходиться на АДРЕСА_1 кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». За результатами розгляду заяви Павлоградська міська рада надіслала відповідь, оформлену у вигляді листа від 11.10.2018 року №531 "Про розгляд заяви", за змістом якої позивачу відмовлено у наданні такого дозволу, посилаючись на те, що у відповідача не має законних підстав для розгляду даного питання на сесії міської ради та надання позивачу вищезазначеної адміністративної послуги. Вказану відмову позивачем оскаржено в судовому порядку. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.06.2019 року у справі №160/8651/18 відповідачем повторно винесено на голосування проект рішення по заяві позивача, в результаті чого вказаний проект не набрав достатньої кількості голосів (протокол №57 сесії Павлоградської міської ради VII скликання від 29.10.2019 року), у зв`язку з чим рішення не було прийнято. Вказану протиправну бездіяльність позивачем повторно оскаржено в судовому порядку. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.07.2020 року у справі №160/4734/20 відповідачем в черговий раз розглянуто заяву позивача та прийнято рішення від 18.08.2020 року №2250-71/VII «Про відмову у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 в районі перетину з АДРЕСА_1 », за змістом якого позивачу відмовлено у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування торгівельного павільйону на АДРЕСА_1 в районі перетину з АДРЕСА_1 , площею 0,0050 га (умовно) із земель міської ради, які не надані у власність та користування, землі житлової та громадської забудови. Відмова обґрунтована тим, що місце розташування даної земельної ділянки для обслуговування торгівельного павільйону не відповідає вимогам Генерального плану міста Павлограда, затвердженого рішенням Павлоградської міської ради від 03.04.2012 року №532-20/VI та Плану зонування території міста Павлограда, затвердженого рішенням Павлоградської міської ради від 23.12.2013 року №1121-40/VI в частині її цільового використання, а саме, для розміщення торгового центру. Позивач вважає відмову відповідача незаконною та такою, що порушує її права.

Ухвалою суду від 24.11.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі №160/12374/20 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою відповідачу надано право подати відзив на позов разом із доказами, які підтверджують обставини на яких грунтуються його заперечення протягом 15 днів з дати отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі.

На виконання вимог вказаної ухвали суду 08.12.2020 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від Павлоградської міської ради в якому відповідач позовні вимоги не визнає та просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що земельна ділянка, яку фізична особа-підприємець ОСОБА_1 бажає отримати у користування, відповідно до Додатку №1,2 до Плану зонування, знаходиться на території, яка призначена для розташування торгівельного центру (78 експлікації до Плану зонування території міста Павлограда). Також, відповідно до Додатку №1,2 Генплану, вказана ділянка, знаходиться на території, яка призначена для розташування торгівельного центру (78 експлікації до Генплану). Крім того, відповідно до Державних будівельних норм України ДБН В.2.2-23:2009 «Будинки і споруди. Підприємства торгівлі», Торговельний центр - група торговельних об`єктів, зосереджених в одному місці і керованих як одне ціле, які за своїми типами, розмірами та місцем розташування функціонально відповідають потребам торговельної зони, яку вони обслуговують. Отже, як вбачається з Плану зонування та Генплану міста Павлограда, земельна ділянка, площею 0,005 га, для підприємницької діяльності, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ) призначена для розташування торгівельного центру (78 експлікації до Генплану та до Плану зонування території міста Павлограда). Таким чином, відповідач вважає, що рішення Павлоградської міської ради від 18.08.2020 року №2250-71/VII «Про відмову у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 в районі перетину з АДРЕСА_1 » є обґрунтованим, законним та прийнятим у відповідності до норм чинного законодавства.

14.12.2020 року на адресу суду засобами поштового зв`язку надійшла відповідь на відзив позивачу та клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи - ТОВ «ТРИ ЗВЕЗДЫ». У відповіді на відзив на позовну заяву позивачем зазначено, що у відзиві на позовну заяву відповідачем вказано, що на спірній земельній ділянці має бути розташований торгівельний комплекс, а не нерухомість позивача та додає на підтвердження генеральний план з описом території на якій має бути торгівельний комплекс. Проте, слід звернути увагу на те, що межі торгового комплексу, які внесені до Генерального плану міста Павлограда не досягають меж земельної ділянки під нерухомістю позивача. Крім того, торгівельний комплекс на який посилається відповідач, розташований на земельній ділянці, яка знаходиться у приватній власності ТОВ «ТРИ ЗВЕЗДЫ» та даному підприємству нічого не відомо про будівництво якогось комплексу на його власній земельній ділянці». Також, позивач звертає увагу суду на те, що відповідач, надаючи у якості доказу до суду план зонування території м.Павлограда не надає пояснювальної записки до цього плану, з якої вбачається, що спірна земельна ділянка потрапляє в зону Г-5 «Торгівельна зона», тобто в зону, яка призначена для розташування торгівельних об`єктів. При цьому, у відповідності до «Порядку провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів» затвердженого постановою КМУ від 15 червня 2006 р. №833, торгівельний павільйон є об`єктом роздрібної торгівлі. Тому, надані докази відповідачем на думку позивача є сумнівними, що в свою чергу свідчать про незаконність прийнятого оскаржуваного рішення та небажання відповідача надати в користування земельну ділянку позивачу.

Ухвалою суду від 18.12.2020 року у задоволенні клопотання фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 про залучення до участі у справі в якості третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИ ЗВЕЗДЫ» - відмовлено.

Також, 14.12.2020 року на адресу суду засобами поштового зв`язку надійшло клопотання фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 про розгляд справи в порядку загального позовного провадження для з`ясування всіх обставин у даній справі, оскільки дана справа потребує детального розгляду спору по суті.

Ухвалою суду від 18.12.2020 року у задоволенні клопотання фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 про розгляд справи в порядку загального позовного провадження - відмовлено.

За правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (ч.1 ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України).

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 у березні 2018 року отримала у спадок:

- торгівельний павільйон площею 93,30 м.кв., розташований на АДРЕСА_2 ;

- торгівельний павільйон, площею 43,10, м.кв., розташований на АДРЕСА_1 в районі перетину з АДРЕСА_3 .

Вказані обставини підтверджується наявним в матеріалах справи Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 20.03.2018 року (спадкова справа №1006/2016 рік, зареєстрована в реєстрі за №1-613). Згідно вказаного свідоцтва, ФОП ОСОБА_1 є власником торгівельних павільйонів, площею 93,30 м.кв. та 43,10, м.кв., розташованих на АДРЕСА_2 та на АДРЕСА_1 в районі перетину з АДРЕСА_3 .

12.09.2018 року позивач звернулася до Павлоградської міської ради з заявою в якій просила надати дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,005 га для підприємницької діяльності в оренду на 25 років, за адресою: АДРЕСА_1 кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 »).

До заяви додано графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки; копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці.

За результатами розгляду заяви Павлоградська міська рада надіслала відповідь, оформлену у вигляді листа від 11.10.2018 року №531 "Про розгляд заяви", за змістом якої позивачу відмовлено у наданні такого дозволу, посилаючись на те, що Павлоградська міська рада не має законних підстав для розгляду даного питання на сесії міської ради та надання позивачу вищезазначеної адміністративної послуги.

Вказану відмову позивачем оскаржено в судовому порядку.

Так, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.06.2019 року у справі №160/8651/18 позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Павлоградської міської ради щодо неприйняття рішення за заявою ФОП ОСОБА_1 від 12.09.2018 року про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 , в районі перетину з АДРЕСА_3 площею 0,005 га. Зобов`язано Павлоградську міську раду повторно розглянути заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 12.09.2018 року про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 , в районі перетину з АДРЕСА_3 площею 0,005 га. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Рішення набрало законної сили 27.07.2019 року.

На виконання вказаного рішення суду відповідачем 29.10.2019 року на черговій сесії Павлоградської міської ради Дніпропетровської області винесено на голосування проект рішення «Про надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки

- по п.1.1, п.1.2 – зауважень не було.

- по п.1.3 ФОП ОСОБА_1 , земельна ділянка на АДРЕСА_2 , площею 0,0101 га, були зауваження.

- по п.1.4 ФОП ОСОБА_1 земельна ділянка на АДРЕСА_1 », площею 0,0050 га, були зауваження.

Відповідно до витягу з протоколу №57 сесії Павлоградської міської ради VІІ скликання, за результатами голосування щодо вищевказаного проекту рішення: за -2, проти - 2, утримались - 22, рішення не прийнято.

Вказану протиправну бездіяльність позивачем повторно оскаржено в судовому порядку.

Так, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.07.2020 року у справі №160/4734/20 позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Павлоградської міської ради стосовно неприйняття рішення за заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 №003488 від 12.09.2018 року про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,005 га для підприємницької діяльності за адресою: АДРЕСА_1 перетину з АДРЕСА_1 ) п.1.4 витягу з протоколу №57 сесії Павлоградської міської ради. Зобов`язано Павлоградську міську раду повторно розглянути заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 № НОМЕР_1 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,005 га для підприємницької діяльності за адресою: АДРЕСА_1 ) та прийняти рішення з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду. В іншій частині позовних вимог відмовити. Рішення набрало законної сили 14.08.2020 року.

На виконання вказаного рішення суду Павлоградською міською радою розглянуто заяву позивача та прийнято рішення від 18.08.2020 року №2250-71/VII «Про відмову у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 в районі перетину з АДРЕСА_3 », за змістом якого позивачу відмовлено у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування торгівельного павільйону на АДРЕСА_1 в районі перетину з АДРЕСА_3 , площею 0,0050 га (умовно) із земель міської ради, які не надані у власність та користування, землі житлової та громадської забудови. Відмова обґрунтована тим, що місце розташування даної земельної ділянки для обслуговування торгівельного павільйону не відповідає вимогам Генерального плану міста Павлограда, затвердженого рішенням Павлоградської міської ради від 03.04.2012 року №532-20/VI та Плану зонування території міста Павлограда, затвердженого рішенням Павлоградської міської ради від 23.12.2013 року №1121-40/VI в частині її цільового використання, а саме для розміщення торгового центру.

Не погоджуючись із таким рішенням та діями відповідача та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 2 статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до пунктів «а» та «б» частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

За змістом частини 1 статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Статтею 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2 ст.116 ЗК України).

Згідно з частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування передбачені статтями 122, 123 ЗК України.

Так, частиною 2 статті 123 ЗК України передбачено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч.3 ст.123 ЗК України).

Отже, законом визначено лише два види рішень, які можуть бути прийняті суб`єктом владних повноважень у разі подання клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, а саме: надання відповідного дозволу або відмова у наданні такого дозволу з підстав, встановлених законом.

Суд зауважує, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме, відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб`єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об`єкта вимогам, зазначеним у Земельному кодексі Україні, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко - економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Частиною першою статті 124 ЗК України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу (ч.2 ст.124 ЗК України).

Суд зазначає, що положеннями статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року №280/97-ВР (далі - ЗУ №280/97-ВР) визначено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 ЗУ №280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Підпунктом 9 пункту «б» частини 1 статті 33 ЗУ №280/97-ВР передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою.

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос (ст.59 ЗУ №280/97-ВР).

Отже, приписами чинного законодавства встановлено, що розгляд клопотання заінтересованої особи у вирішенні зазначеного питання повинно прийматися у формі рішення, що є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування.

Так, судом встановлено, що Павлоградською міською радою в межах своїх повноважень прийнято рішення від 18.08.2020 року №2250-71/VII «Про відмову у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 в районі перетину з АДРЕСА_3 ».

З вказаного рішення вбачається, що підставою для відмови у наданні фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування торгівельного павільйону на АДРЕСА_1 в районі перетину з АДРЕСА_3 , площею 0,0050 га (умовно) із земель міської ради, які не надані у власність та користування, землі житлової та громадської забудови слугував той факт, що місце розташування даної земельної ділянки для обслуговування торгівельного павільйону не відповідає вимогам Генерального плану міста Павлограда, затвердженого рішенням Павлоградської міської ради від 03.04.2012 року №532-20/VI та Плану зонування території міста Павлограда, затвердженого рішенням Павлоградської міської ради від 23.12.2013 року №1121-40/VI в частині її цільового використання, а саме для розміщення торгового центру.

В обґрунтування власної правової позиції Павлоградською міською радою надано до суду копію рішення Павлоградської міської ради від 03.04.2012 року №532-20/VI «Про затвердження генерального плану міста Павлограда», копія рішення Павлоградської міської ради від 23.12.2013 року №1121-40/VI «Про затвердження плану зонування території міста Павлоград», копія Генерального плану міста Павлоград, додаток №1,2 до Генерального плану міста Павлоград, копія Плану зонування території міста Павлоград та додаток №1,2 до Плану зонування території міста Павлоград.

Суд, враховуючи повідомлені Павлоградською міською радою обставини та надані до суду докази, вважає за потрібне зазначити, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них (ч.1 ст.16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» №3038-VI від 17.02.2011 року) (далі - ЗУ №3038-VI).

Генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту (п.2 ч.1 ст.1 ЗУ №3038-VI).

Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану. Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником. У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану (ч.1 ст.17 ЗУ №3038-VI).

Отже, з наведених норм законодавства вбачається, що генеральний план населеного пункту - це основний вид містобудівної документації, який розробляється на підставі висновків фахівців в різних галузях життєдіяльності, проходить експертизу та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних інтересів.

У свою чергу, план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон (п.9 ч.1 ст.1 ЗУ №3038-VI).

План зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці (ч.1 ст.18 ЗУ №3038-VI).

Відповідно до п.4.7 Порядку розроблення містобудівної документації, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16.11.2011 року №290, план зонування території як окрема містобудівна документація розробляється для всієї території населеного пункту або для її частини (кварталу, мікрорайону, іншого планувального утворення), першочергово - для історичних ареалів; інвестиційно привабливих територій; сформованих сельбищних територій існуючої забудови, де передбачаються окремі локальні перетворення, можлива реконструкція або розміщення окремих будівель і споруд. Послідовність розроблення та площі територій населеного пункту, для яких розробляються плани зонування, визначає відповідний уповноважений орган містобудування та архітектури згідно з генеральним планом населеного пункту.

З огляду на викопіювання частини фото з експлікації (Додаток 2) до Генерального плану та частини фото з експлікації (Додаток 2) до Плану зонування території міста Павлограда із зазначення спірної земельної ділянки, а також враховуючи класифікацію територіальних зон встановлених в місті Павлоград, яка розміщена на офіційному сайті Павлоградської міської ради та є загальнодоступною, судом встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться в зоні Г-5 – «Торгівельна зона». Зона призначена для розташування об`єктів торгівлі (магазинів, торгівельних комплексів), ринкових комплексів. Зону формують території здебільше громадської забудови, на яких за містобудівною документацією розміщуються торгівельні заклади та інші об`єкти обслуговування населення.

При цьому, використання території зони, розміщення підприємств і установ здійснюється відповідно до вимог ДБН 360-92**.

Суд зауважує, що Державними будівельними нормами України ДБН В.2.2-23:2009 «Будинки і споруди. Підприємства торгівлі» передбачено утворення торгівельного об`єкта як павільйон - торговельний об`єкт у роздрібній торгівлі, призначений для організації продажу товарів кінцевим споживачам, розміщений в окремій споруді полегшеної конструкції та має торговельну залу для покупців.

Крім того, суд звертає увагу, що існує «Порядок провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів», затверджений постановою КМУ від 15 червня 2006 року №833, яким визначають загальні умови провадження торговельної діяльності суб`єктами оптової торгівлі, роздрібної торгівлі, закладами ресторанного господарства, основні вимоги до торговельної мережі, мережі закладів ресторанного господарства і торговельного обслуговування споживачів (покупців), які придбавають товари у підприємств, установ та організацій незалежно від організаційно-правової форми і форми власності, фізичних осіб - підприємців та іноземних юридичних осіб, що провадять підприємницьку діяльність на території України (далі - суб`єкти господарювання).

У пункті 7 розділу «Порядок провадження торговельної діяльності» вбачається, що торговельними об`єктами у сфері роздрібної торгівлі, зокрема, є: павільйон.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновків, що спірна земельна ділянка знаходиться в зоні Г-5 – «Торгівельна зона», яка призначена для розташування об`єктів торгівлі, зокрема, павільйонів. Отже, розташування даної земельної ділянки для обслуговування торгівельного павільйону відповідає вимогам Генерального плану міста Павлограда, затвердженого рішенням Павлоградської міської ради від 03.04.2012 року №532-20/VI та Плану зонування території міста Павлограда, затвердженого рішенням Павлоградської міської ради від 23.12.2013 року №1121-40/VI.

З приводу підстави, що слугувала для відмови - місце розташування даної земельної ділянки для обслуговування торгівельного павільйону не відповідає вимогам Генерального плану міста Павлограда, затвердженого рішенням Павлоградської міської ради від 03.04.2012 року №532-20/VI та Плану зонування території міста Павлограда, затвердженого рішенням Павлоградської міської ради від 23.12.2013 року №1121-40/VI в частині її цільового використання, а саме для розміщення торгового центру, суд зазначає наступне.

Посилання Павлоградської міської ради на Генеральний план та План зонування території міста Павлограда є недоречним та судом до уваги не приймається, оскільки із наданих доказів судом не встановлено обставини, які б підтверджували, що земельна ділянка, площею 0,0050 га, для підприємницької діяльності, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») призначена саме для розташування торгівельного центру (№78 експлікації до Генплану та Плану зонування), що прямо виключає можливість розташування у вищевказаній зоні торгівельних павільйонів.

Також, суд звертає увагу, що відповідачем до суду не надано жодних доказів того, що земельна ділянка, стосовно якої фізична особа-підприємець ОСОБА_1 просить надати дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на 25 років, площею 0,0050 для підприємницької діяльності, має накладення чи якимсь чином перетинається з земельною ділянкою, яка призначена саме для розташування торгівельного центру.

Відтак на думку суду, факт того, що місце розташування даної земельної ділянки для обслуговування торгівельного павільйону не відповідає вимогам Генерального плану міста Павлограда, затвердженого рішенням Павлоградської міської ради від 03.04.2012 року №532-20/VI та Плану зонування території міста Павлограда, затвердженого рішенням Павлоградської міської ради від 23.12.2013 року №1121-40/VI в частині її цільового використання, а саме для розміщення торгового центру, не знайшов свого підтвердження.

Тому, посилання Павлоградської міської ради на те, що цільове використання спірної земельної ділянки призначено для розташування торгового центру (№78 експлікації до Генплану та Плану зонування) за відсутності належних доказів такого, є необґрунтованим.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що відповідачем не надано до суду належних та обґрунтованих доказів правомірності прийнятого рішення від 18.08.2020 року №2250-71/VII «Про відмову у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 в районі перетину з АДРЕСА_3 », у зв`язку з чим останній підлягає визнанню не чинним.

Вирішуючи питання щодо зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, суд зазначає наступне.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що розглядається, повноваження щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною 3 статті 123 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такі ж висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі № 440/793/19, від 02.04.2020 року у справі № 826/568/19, а також від 02.07.2020 року за № 825/2228/18.

Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці також неодноразово покликався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі №2а-204/12).

Як встановлено судом у даній справі, позивачу вдвічі відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з формальних підстав, а зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву згідно рішення суду не призвело до відновлення його порушених прав.

У зв`язку із чим, беручи до уваги повторюваний характер відмови, суд доходить до висновку про необхідність врахування положень статті 13 Конвенції, правових висновків Верховного Суду та вважати в даному випадку належним способом захисту порушеного права, саме зобов`язання Павлоградської міської ради надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Такий спосіб захисту порушеного в повному обсязі відповідає повноваженням суду, визначеним ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України). При цьому суд враховує, що за встановлених у справі обставин всі умови для прийняття рішення про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки розташованої за адресою АДРЕСА_1 кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 »), позивачем виконано. Інших обставин, що могли б слугувати підставами для відмови в наданні таких дозволів ні оскаржуване рішення, ні відзив на позовну заяву не містить.

Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідачем суду не надано.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Павлоградської міської ради суму судового збору в розмірі 2 102 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.9, 72-77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Павлоградської міської ради (вул.Соборна, 95, м.Павлоград, 51400, код ЄДРПОУ 33892721) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Павлоградської міської ради від 18.08.2020 року №2250-71-VII «Про відмову у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 в районі перетину з АДРЕСА_3 ».

Зобов`язати Павлоградську міську раду надати фізичній особі – підприємцю ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,005 га для підприємницької діяльності за адресою: АДРЕСА_1 ).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Павлоградської міської ради (вул.Соборна, 95, м.Павлоград, 51400, код ЄДРПОУ 33892721) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 2 102 грн. (дві тисячі сто дві гривні).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Суддя І.В. Тулянцева