Рішення № 98477633, 21.07.2021, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/2679/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2021 року смт Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Панасенка Є.М.,

за участю секретаря судового засідання: Степанової Н.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу № 509/2679/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Служба у справах дітей Таїровської селищної ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

02 червня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Овідіопольського районного суду Одеської області з вказаним позовом, який в подальшому уточнила,та з урахуванням уточнень, посилаючись на факт не проживання відповідачів: ОСОБА_2 її сина, ОСОБА_3 дружини сина, та їх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які з 2015 року виїхали за межі України, з того часу і до сьогодні не проживають в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який належить їй на праві власності згідно свідоцтва про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15.07.2009 року, виданого на підставі рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 23.06.2009 року по справі № 2-1328/09, і в якому відсутні будь-які особисті речі відповідачів, які з 2015 року до цього часу зареєстровані, але не проживають за вищевказаною адресою, що підтверджується довідкою (випискою з домової книги про склад сім`ї та прописку) та копією будинкової книги, і їхнє місце проживання (перебування) на сьогодні позивачу невідоме, чим перешкоджають йому вільно володіти, розпоряджатися та користуватися своєю власністю, що тягне за собою певні додаткові витрати по комунальним послугам, які відповідачі не оплачують та не несуть витрат по утриманню та благоустрою будинку, у зв`язку з чим, просила суд, усунути їй перешкоди з боку відповідачів у користуванні і розпорядженні своїм будинком, шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1 , який належить їй на праві власності.

07.06.2021 року відкрито провадження у справі та в порядку ст.ст. 274, 279 ЦПК України призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

10.06.2021 року ухвалою судді Овідіопольського районного суду Одеської області прийнято до розгляду уточнену позовну заяву.

Позивач в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялася належним чином, причини неявки суду не повідомила, надіславши до суду свою письмову заяву, в якій повністю підтримала свій позов, який просила задовольнити та проханням про слухання справи за її відсутності.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином, у відповідності до вимог ст.ст. 130,131 ЦПК України, за останньою відомою судові адресою їхнього місця проживання, зареєстрованого у встановленому законом порядку, що підтверджується довідкою (випискою з домової книги про склад сім`ї та прописку) та копією будинкової книги, надіславши до суду письмову заяву, в якій повністю визнали позов та проханням про розгляд справи за їхньою відсутністю.

Представник третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Служба у справах дітей Таїровської селищної ради в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується зворотним рекомендованим повідомленням про отримання судової повістки про виклик до суду разом з уточненою позовною заявою, на вказаному поштовому повідомлені зроблено запис в якому просять справу розглянути за їх відсутності, причини неявки суду не повідомили.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд, беручи до уваги підтримання позивачем позовних вимог, враховуючи повне визнання відповідачами позову та розуміння сторонами наслідків визнання позову, дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 1 Протоколу до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» - кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України наголошує - кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному Законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Право приватної власності - є непорушним.

Статтями 316-320,321,328 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава - не втручається у здійснення власником права власності. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені Законом, зокрема із правочинів і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із Закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статями 386-393 ЦК України передбачено - держава забезпечує рівний захист усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Підстави витребування майна від добросовісного набувача - повністю передбачені ст. 388 ЦК України.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном і може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно із ст.ст. 150,155 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд : продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші, не заборонені законом угоди. Жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Статтями 316 та 317 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування, розпорядження своїм майном.

Статтями 71,72 ЖК України передбачено випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За тимчасової відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Тимчасова відсутність особи може бути безперервною, але не повинна перевищувати шести місяців. Початок відліку часу відсутності визначається від дня непроживання особи у приміщенні. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває термін тимчасової відсутності. Тимчасова відсутність наймача, членів його сім`ї не вимагає згоди інших членів сім`ї. Не має значення і причина відсутності, якщо вона не перевищила шести місяців. У разі відсутності особи понад шість місяців при розгляді позову про визнання його таким, що втратив право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини справи, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Якщо тимчасова відсутність особи перевищила шість місяців, члени сім`ї, навіть колишні, а також наймодавець мають право звернутися з позовом про визнання її такою, що втратила право на користування жилим приміщенням.

Наймач і члени його сім`ї не визнаються такими, що втратили право на жилу площу, на підставі ст. 71 Житлового Кодексу, якщо не винесено судове рішення за позовом наймодавця чи членів його сім`ї, які залишилися проживати у жилому приміщенні, а також колишніх і відсутніх, за якими зберігається право на користування жилою площею.

Згідно із ч. 4 ст. 156 ЖК України, до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.

Згідно із ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд : продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші, не заборонені законом угоди.

Статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»: зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Зняття з реєстрації здійснюється в день звернення особи.

За змістом частини 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Тому, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням є належним способом захисту моїх порушених прав.

Судом встановлено факт не проживання відповідачів: ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є сином позивача, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є невісткою позивача, та їх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які відповідно є онуками позивача, які з 2015 року і до сьогодні не проживають в житловому будинку АДРЕСА_1 , який належить позивачу на праві власності згідно свідоцтва про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15.07.2009 року, реєстраційний номер: 27787704 виданого на підставі рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 23.06.2009 року по справі № 2-1328/09 та свідоцтва про право власності на земельну ділянку Серія НОМЕР_1 від 31.05.2007 року, площею 0,100 га, кадастровий № 5123755800:02:005:0139 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за тією ж адресою, і в якому відсутні будь-які особисті речі відповідачів, і який з 2015 року і до цього часу зареєстровані, але не проживають за вищевказаною адресою, що підтверджується довідкою (випискою з домової книги про склад сім`ї та прописку) та копією будинкової книги, і їхнє місце проживання (перебування) на сьогодні позивачу невідоме, чим перешкоджають йому вільно володіти, розпоряджатися та користуватися своєю власністю, що тягне за собою певні додаткові витрати по комунальним послугам, які відповідачі не оплачують та не несуть витрат по утриманню та благоустрою будинку,

На думку суду, в даному випадку - має місце спір про захист законного права власності позивача, який є законним власником вищевказаного будинку з боку відповідачів, які є для нього сторонніми особами, і чиє місце проживання (перебування) на сьогодні позивачу невідоме, в будинку позивача відсутні особисті речі відповідачів, та чия реєстрація у вказаному будинку перешкоджає йому, як власнику, вільно користуватися і розпоряджатися своїм власним нерухомим майном, тягне за собою вищевказані незручності (певні додаткові витрати по комунальним послугам, неможливістю оформлення субсидій і неможливість продати будинок) для його проживання у зазначеному будинку.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що відповідачі втратили право користування житловим будинком з господарчими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 який належить позивачу на праві власності у зв`язку з тривалою, понад один рік без поважної причини відсутністю відповідачів за місцем своєї реєстрації.

З наведених підстав суд приходить до висновку, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню.

Питання щодо розподілу судових витрат у виді судового збору в порядку ст. 141 ЦПК України, позивачем у позові не ставиться, а тому судом не розглядається.

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПКУкраїни, Конституцією України, ст.ст. 316,317,391,405,717,722 ЦК України, ст.ст. 71,72,150,155,156 ЖК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , такими, що втратили право користуватися житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що є підставою для зняття їх з реєстрації у вказаному житловому будинку.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду безпосередньо або через Овідіопольський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: Є. М. Панасенко