Рішення № 98476172, 16.07.2021, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 16.07.2021

Справа № 937/5639/21

Провадження № 2/937/2881/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

«16» липня 2021 року м. Мелітополь

Мелітопольський районний суд Запорізької області у складі:

Головуючого - судді Колодіної Л.В.,

за участю секретаря судового засідання - Арифової Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Мелітопольської міської ради Запорізької області про зняття арешту з нерухомого майна,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області з позовом до Мелітопольської міської ради Запорізької області, та просить скасувати арешт, накладений на житловий будинок АДРЕСА_1 , який зареєстрований в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна: запис від 21.06.2005 за реєстраційним № 2105992 (архівний номер: 592424ZP1, архівна дата: 28.01.1998, дата виникнення: 20.08.1992 року, № реєстру: 19551-105, внутр. № 1201693D22EF532F8351); виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис від 21.06.2005 за реєстраційним № 2105992 (архівний номер: 592424ZP1, архівна дата: 28.01.1998, дата виникнення: 20.08.1992 року, № реєстру: 19551-105, внутр. № 1201693D22EF532F8351) про арешт на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Свої вимоги позивач ОСОБА_1 мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 02.11.2020, актовий запис № 2389. Після смерті батька відкрилася спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1 . За життя батько 27 листопада 2007 року склав на ім`я ОСОБА_1 заповіт на все майно, яке буде належати йому на день смерті. В установлений законом шестимісячний строк, позивач звернувся до приватного нотаріуса міського нотаріального округу Рій К.Ю. із заявою про прийняття спадщини. Після спливу шестимісячного строку, він звернувся до нотаріуса із заявою про оформлення спадщини, однак останньою ОСОБА_1 було повідомлено, що згідно даних з ДРРП на вказаний будинок накладений арешт, що в свою чергу може унеможливити розпорядження на власний розсуд нерухомим майном, і тому рекомендовано звернутися до суду із позовом про зняття арешту з нерухомого майна. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в реєстрі на даний час існує обтяження за реєстраційним номером: 2105992 від 21.06.2005 року, а саме підстава обтяження: позика, б/н, Завод тракторних гідроагрегатів, на житловий будинок АДРЕСА_1 . Позика бралася ще матір`ю позивача - ОСОБА_3 , яка також померла ще ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить свідоцтво про смерть від 31 січня 2004 року, актовий запис № 227. Борг за позикою на скільки відомо ОСОБА_1 був виплачений ще у 2005 році його батьком, однак підтверджуючих документів у позивача не збереглося. Зазначений житловий будинок належав батькові позивача на підставі рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 лютого 2007 року, за яким було визнано право власності на нього в порядку спадкування після смерті матері та його дружини ОСОБА_3 та в установленому порядку зареєстровано на той час в Мелітопольському КП «ММБТІ» 04 грудня 2007 року. Мелітопольський завод тракторних гідроагрегатів припинив своє існування ще у 2006 році, що підтверджується випискою ЄДР, зокрема 04 січня 2006 року, і даних про правонаступників також не має. Враховуючи зазначене ОСОБА_1 вважає, що є всі підстави для зняття арешту на вказаний вище житловий будинок, оскільки в даному випадку його права на майно значно обмежені та не можуть бути здійснені ним в повній мірі у порядку та спосіб, передбачений чинним законодавством.

Сторони у судове засідання не з`явилися.

Від представника позивача – адвоката Юрова В.П. до суду надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності. Позовні вимоги підтримують, на їх задоволенні наполягають.

Від представника відповідача – ОСОБА_4 до суду надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності по наявним матеріалам у справі.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи та з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступних висновків.

Вивчивши матеріали справи та з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступних висновків.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.ст.12,13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності. Згідно зі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 76,81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Судом встановлено, що батьками позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження/а.с.10/.

Згідно свідоцтва про смерть, виданого 31 січня 2004 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Мелітопольського міського управління юстиції Запорізької області, Україна, ОСОБА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 /а.с.9/.

Згідно свідоцтва про смерть, виданого 02 листопада 2020 року Мелітопольським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с.8/.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 лютого 2007 року визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 . Рішення набрало законної сили 24 лютого 2007 року/а.с.6/.

Згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №16908809 від 04.12.2007 ОСОБА_2 на праві приватної власності належить житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 /а.с.7/.

Згідно заповіту посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області 28 листопада 2007 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на випадок своєї смерті призначив спадкоємцем всього його майна, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось, і взагалі всього того, що йому буде належати на день смерті, і на що він за законом буде мати право, сина – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 /а.с.11/.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 25 червня 2021 року міститься запис про обтяження №2105992 від 21 червня 2005 року (архівний номер: 592424ZP1, архівна дата: 28.01.1998, дата виникнення: 20.08.1992 року, № реєстру: 19551-105, внутр. № 1201693D22EF532F8351) про арешт на житловий будинок АДРЕСА_1 /а.с.24,25/.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Так, положеннями ст. 41 Конституції України визначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Права власності є непорушним.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання права.

Стаття 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

За змістом статей 316, 317, 321, 391 ЦК України право власності – це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Гарантуючи захист права власності, закон надає право власнику вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Згідно з частиною 2 статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», підставою для реєстрації припинення обтяження є в тому числі й рішення суду, що набрало законної сили.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку на час проведення виконавчих дій, є Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-ХІV.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».

Частиною першою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно із положеннями статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виходячи зі змісту статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Положеннями статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець виносить постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення, якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження, та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна.

Відповідно до частин третьої, четвертої і п`ятої статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

До підстав зняття арешту також належать закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (частина перша статті 50 Закону України «Про виконавче провадження»).

Частиною другою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Після закінчення виконавчого провадження, державний виконавець повинен зняти, арешти та інші обмеження, які накладаються на майно впродовж виконання виконавчих дій. Відсутність відкритого виконавчого провадження по виконанню рішення суду дає підстави для звільнення майна з під арешту. У зв`язку з тим, що був накладений арешт, позивач не може реалізувати свої права та інтереси щодо арештованого майна, яке належить йому на праві власності.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження – згідно зі статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу – згідно зі статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, – згідно із статтею 48 цього Закону.

Згідно із приписами статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження, у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або до іншого органу, який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту.

Отже, відповідно до статті 50 Закону «Про виконавче провадження» державний виконавець, завершуючи виконавче провадження в рамках якого було накладено арешт на майно позивача повинен був зняти арешт, проте цього зроблено не було.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відсутність відкритого виконавчого провадження по виконанню рішення суду дає підстави для звільнення майна з під арешту.

Такий висновок суду узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27.03.2020 року у справі № 817/928/17.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

У відповідності до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

В силу положень ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкоємцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини ( ст. 1268 ЦК).

Підставою цього позову є наявність арешту, накладеного на майно спадкодавця, що перешкоджає в оформленні спадкоємцем спадкових прав на нерухоме майно.

Згідно із частиною 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і

Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого

Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року,

«Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти

Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року,

«Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited»

проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на

предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із

гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує

воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне

володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в права власності навіть

якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства,

буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано

справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з

втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

«Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення

(обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та

засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

До цього правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 16 грудня 2015 року у справі №6-2510цс15.

Оскільки наявність арешту на нерухоме майно ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , створює перешкоди спадкоємцям померлого у реалізації спадкових прав, при цьому установлено, що на теперішній час відсутні будь-які дані, на підставі яких цей арешт було накладено, суд приходить до висновку про наявність підстав про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст.10,12,13,18,76,81,83,89,247,258,259,263-265,268ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Мелітопольської міської ради Запорізької області про зняття арешту з нерухомого майна – задовольнити в повному обсязі.

Зняти арешт накладений на житловий будинок АДРЕСА_1 , який зареєстрований в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна: запис від 21.06.2005 за реєстраційним № 2105992 (архівний номер: 592424ZP1, архівна дата: 28.01.1998, дата виникнення: 20.08.1992 року, № реєстру: 19551-105, внутр. № 1201693D22EF532F8351).

Виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна реєстраційний запис від 21.06.2005 за реєстраційним № 2105992 (архівний номер: 592424ZP1, архівна дата: 28.01.1998, дата виникнення: 20.08.1992 року, № реєстру: 19551-105, внутр. № 1201693D22EF532F8351) про арешт на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду області протягом 30 днів з дня його складення шляхом подання апеляційної скарги через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

В порядку п.4. ч.5 ст.265 ЦПК України зазначаються наступні дані сторін та інших учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Мелітопольська міська рада Запорізької області, код ЄДРПОУ – 25716722, юридична адреса: 72312, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. М. Грушевського, буд. 5.

Суддя: Л.В. Колодіна