Ухвала суду № 98472547, 20.07.2021, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 2-5811/11

Провадження № 6/643/1/21

УХВАЛА

20.07.2021 м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді: Новіченко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Бабельник І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

заяву ОСОБА_1

про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню

за позовом ОСОБА_2

до 1. ОСОБА_1

2. ОСОБА_3

третя особа Московський районний відділ у місті Харкові Головного управління Державної

міграційної служби України в Харківській області

про виселення та зняття з реєстраційного обліку,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі-заявник) звернулась до Московського районного суду м. Харкова із заявою про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого листа № 2-5811/11 від 01.12.2016 року, виданого Московським районним судом м. Харкова.

Заява обґрунтована тим, що 09 грудня 2016 року державним виконавцем Московського ВДВС м. Харкова була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 2-5811/11 від 01 грудня 2016 року за заявою стягувача ОСОБА_2 . Вказана постанова винесена відповідно до наявного виконавчого листа, на виконання рішення Московського районного суду м. Харкова від 27.05.2013 року у справі № 2-5811/11 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про виселення та зняття з реєстрації. На підставі виконавчого листа, виданого відповідно до вказаного рішення державним виконавцем було відкрито виконавче провадження про примусове виконання рішення. Проте, з моменту ухвалення рішення суду у 2013 році і до моменту подання заяви про відкриття виконавчого провадження, сталися суттєві зміни. Так стягувачем ОСОБА_2 не було вказано про той факт, що останній вже не є власником квартири у АДРЕСА_1 . Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта встановлено, що ОСОБА_2 ще 31.10.2016 року, передав вказану квартиру ТОВ «Агенство нерухомості Естейт - Сервіс» та вже не є її власником. Таким чином на момент відкриття виконавчого провадження ОСОБА_4 надав 06.12.2016 року до виконавчої служби виконавчий лист та заяву про відкриття виконавчого провадження, вже не будучи власником вказаної квартири. Зазначила, що за фактом шахрайських дій з боку ОСОБА_2 , 19.12.2016 року її чоловіком було подано заяву про вчинення злочину.

Вважає, що виконавчий лист № 2-5811/11 від 01.12.2016 року повинен бути визнаний таким, що не підлягає виконанню, оскільки виданий без достатніх правових підстав.

05.02.2021 року на адресу Московського районного суду м. Харкова надійшов відзив стягувача на подану заяву про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, відповідно до змісту якого стягувач проти задоволення заяви заперечує, посилаючись на те, що ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 01.12.2017 у справі № 2-5811/11, яка залишена без змін постановою Апеляційного суду Харківської області від 22.02.2018 та постановою Верховного Суду від 06.05.2020 здійснено заміну стягувача ОСОБА_2 на його правонаступника – Товариство з обмеженою відповідальністю «Агентство нерухомості ЕСТЕЙТ-Сервіс». Також стягувач вказує на те, що посилання заявника на наявність кримінального провадження відносно ОСОБА_2 жодним чином не впливає на зміст та законність оскаржуваного виконавчого документа.

При цьому, стягувач просить суд стягнути витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1 280, 00 грн.

16.03.2021 року на електрону адресу Московського районного суду м. Харкова надійшло клопотання від представника ОСОБА_1 – ОСОБА_5 , відповідно до змісту якого вона просить зупинити провадження у цивільній справі № 2-5811/11 за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню до розгляду Київським районним судом м. Харкова кримінальної справи № 640/18262/16-к за обвинуваченням ОСОБА_6 та ОСОБА_2 за ч. 4 ст. 190 КК України, та набрання рішення по даній справі законної сили.

Заявлене клопотання обґрунтоване тим, що на її думку, не можливо об`єктивно та всебічно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, оскільки на даний час у Київському районному суді м. Харкова перебуває кримінальна справа № 640/18262/15-к за обвинуваченням ОСОБА_6 та ОСОБА_2 за ч. 4 ст. 190 КК України, в якій ОСОБА_1 є потерпілою, та на даний час ще не розглянута, що підтверджується роздруківкою з офіційного сайту Київського районного суду м. Харкова. Дана кримінальна справа безпосередньо стосується заволодіння квартирою АДРЕСА_2 , відносно якої видавався виконавчий лист, який ОСОБА_1 намагається визнати таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 26.03.2021 відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі № 2-5811/11 за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню до розгляду Київським районним судом м. Харкова кримінальної справи № 640/18262/16-к за обвинуваченням ОСОБА_6 та ОСОБА_2 за ч. 4 ст. 190 КК України та набрання рішенням у даній справі законної сили.

20.07.2021 року на адресу Московського районного суду м. Харкова надійшла заява, відповідно до змісту якої, представник заявника – ОСОБА_5 просить суд:

- заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню залишити без розгляду;

- відмовити ТОВ «Агентство нерухомості «Ейсейт-сервіс» у стягненні витрат на правову допомогу у розмірі 1 280, 00 грн.;

- заяву розглядати у її відсутність.

Представник Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) у судове засідання не з`явився, проте в матеріалах справи наявне подане ним клопотання про розгляд заяви ОСОБА_1 на розсуд суду за наявними у справі доказами без його участі.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про причину неявки суд не повідомили.

Оскільки відповідно до ч. 3 ст. 432 Цивільного процесуального кодексу України неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви, суд вважає за можливе розглянути заяву на за явними матеріалами справи.

Розглянувши клопотання заявника про залишення заяви без розгляду, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. ст. 432 Цивільного процесуального кодексу України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права) (частина 9 статті 10 Цивільного процесуального кодексу України).

Означене положення не конкретизує, про яку саме аналогію йдеться, матеріальну чи процесуальну. Однак, що судячи з використаного законодавцем формулювання, це положення закріплює застосування аналогії саме матеріально-правових норм і принципів права (регулювання є функцією матеріального права, яке надає правової форми суспільним відносинам, що складаються до встановлення правових норм, тоді як сама можливість процесуальних дій учасників процесу зумовлена існуванням процесуальної форми судочинства).

Разом з тим, суд вважає, що застосування такої аналогії є необхідним у цьому випадку, оскільки протилежне може спричинити наслідки, що несумісні із завданнями цивільного судочинства та забезпеченням, зокрема, верховенства права (що охоплює, на міркування Венеційської комісії, такі принципи як рівність перед законом, справедливе судочинство, доступ до правосуддя, право викладати в суді свою позицію та обґрунтованість судових рішень) та міжнародних зобов`язань (зокрема, за Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод й практикою Європейського суду з прав людини). Аналогія процесуального закону, таким чином, у цьому випадку покликана врегулювати відносини, що не врегульовані законом, усунути недоліки процесуального закону в інтересах правосуддя.

Оскільки положення розділу VI Цивільного процесуального кодексу України «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових) осіб» не містить положень щодо дій суду у разі подання заяви про залишення заяви без розгляду, суд вважає за необхідне застосувати аналогію закону.

Таким чином, заявник, який звернувся до суду з заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, має такі ж права і обов`язки як і позивач, в тому числі і право звернутись до суду і з заявою про залишення заяви без розгляду.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 257 Цивільного процесуального кодексу України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Так, положеннями пункту 5 частини 1 статті 257 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд залишає позов без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Отже, вказане право позивача може бути реалізоване лише до початку розгляду справи по суті.

В силу приписів частини 3 статті 217 Цивільного процесуального кодексу України з оголошенням головуючим судового засідання відкритим розпочинається розгляд справи по суті.

Оскільки 18.01.2021 року у справі № 2-5811/11 розпочато розгляд справи по суті, а заява про залишення заяви без розгляду подана 20.07.2021 року, тобто після початку розгляду справи по суті, заява про залишення без розгляду заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню задоволенню не підлягає.

Розглянувши заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні поданої заяви, враховуючи наступне.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 27 травня 2013 року у справі № 2-5811/11 задоволено позов ОСОБА_2 , виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_2 та знято останніх з реєстраційного обліку за вказаною адресою. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі 8 грн. 50 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 37 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 5 328 грн. а всього 5 373 грн. 50 коп. у дольовому порядку по 2 686 грн. 75 коп. з кожного.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 12 квітня 2016 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 27 травня 2013 року скасовано у частині зняття ОСОБА_1 , ОСОБА_3 з реєстраційного обліку та у частині стягнення з відповідачів витрат на правову допомогу і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 у цій частині відмовлено, в іншій частині рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 27 травня 2013 року у нескасованій при апеляційному перегляді частині та рішення Апеляційного суду Харківської області від 12 квітня 2016 року залишені без змін.

На виконання рішення Московського районного суду м. Харкова від 27 травня 2013 року було видано два виконавчих листа, на підставі яких державним виконавцем Московського відділу державної виконавчої служби м. Харкова головного територіального управління юстиції Харківській області 09 грудня 2016 року винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень: ВП № 53056223 та ВП № 53056072 про примусове виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 з вищевказаної квартири.

31 жовтня 2016 року на виконання рішення Загальних зборів учасників ТОВ «Агентства нерухомості Естейт-Сервіс», затвердженого протоколом від 31 жовтня 2016 року № 5, ОСОБА_2 , як учасник цього товариства, передав в якості додаткового внеску до статутного капіталу товариства належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_2 , про що складено акт від 31 жовтня 2016 року № 02-31/10-16-Б. Зазначена квартира зареєстрована за ТОВ «Агентства нерухомості Естейт-Сервіс» на праві власності.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 01 грудня 2017 року заяву ОСОБА_2 задоволено: замінено стягувача – ОСОБА_2 у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа, виданого у справі № 2-5811/11 про виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_2 , на його правонаступника - ТОВ «Агентства нерухомості Естейт-Сервіс».

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 22 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 06.05.2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 01.12.20217 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 22.02.2018 року залишено без змін.

Згідно з ч. 2 ст. 432 Цивільного процесуального кодексу України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Законодавець не дав чіткого визначення «інших причин» для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

При цьому словосполучення "або з інших причин" не стосується припинення обов`язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад, в апеляційному чи касаційному порядку скасовано чи змінено рішення суду, або ж у зв`язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.

Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.

Обов`язок боржника може припинятися з передбачених законом підстав. Підстави припинення цивільно-правових зобов`язань, зокрема, містить глава 50 розділу І книги п`ятої ЦК.

Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.

Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема:

- видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню);

- коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню;

- видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа;

- помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване;

- видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката;

- пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.06.2020 у справі № 520/1466/14-ц та від 16.09.2020 у справі № 308/6024/14, від 21.01.2021 у справі № 20/12/2019.

Звертаючись до суду із заявою про визнання виконавчого листа № 2-5811/11 від 01.12.2016 таким, що не підлягає виконанню, заявник посилається на те, що стягувачем ОСОБА_4 не було вказано про той факт, що останній вже не є власником квартири у АДРЕСА_1 , оскільки ще 31.10.2016 року він передав вказану квартиру ТОВ «Агентство нерухомості Естейт-Сервіс». Таким чином, на момент відкриття виконавчого провадження ОСОБА_4 подав 06.12.2016 до виконавчої служби заяву про відкриття виконавчого провадження вже не будучи власником вказаної квартири. За фактом шахрайських дій ОСОБА_4 чоловік заявника звернувся із заявою про скоєння злочину, на підставі чого було відкрито кримінальне провадження № 420162200000001125 за ч. 4 ст. 190 КК України. За таких обставин, на думку заявника постанова державного виконавця винесена на підставі документів про право власності на майно, які втратили чинність. Враховуючи вищевикладене, заявник вважає, що виконавчий лист № 2-5811/11 від 01.12.2016 про виселення заявника повинен бути визнаний таким, що не підлягає виконанню, оскільки виданий без достатніх правових підстав.

Проте, суд вважає, що вказані доводи заявника не є підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню в розумінні ч. 2 ст. 432 Цивільного процесуального кодексу України.

При цьому, суд зазначає, що ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 01 грудня 2017 року, яка залишена без змін постановою Апеляційного суду Харківської області від 22 лютого 2018 року та постановою Верховного Суду від 06 травня 2020 року замінено стягувача – ОСОБА_2 у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа, виданого у справі № 2-5811/11 про виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_2 , на його правонаступника - ТОВ «Агентство нерухомості Естейт-Сервіс».

На теперішній час рішення у справі № 2-5811/11, на підставі якого був виданий оспорюваний виконавчий документ, у встановленому законом порядку не скасовано і виконано не було.

Враховуючи вищевикладене, оскільки заявником не доведено наявності правових підстав для визнання виконавчого листа № 2-5811/11 від 01.12.2016 таким, що не підлягає виконанню, суд відмовляє у задоволенні поданої ОСОБА_1 заяви.

Що стосується понесених стягувачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1 280, 00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Зокрема відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, наведеного в частині четвертій статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

Таким чином, у разі недотримання вимог частини п`ятої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 137 ЦПК України).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу стягувачем надано:

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1413 від 18.11.2006;

- договір № 01-04/02-21 про надання правової допомоги від 04.02.2021, укладений між адвокатом Поліщук О.Л. та ТОВ «Агентство нерухомості Естейт-Сервіс»;

- калькуляцію-рахунок на суму 1 280, 00 грн. (ознайомлення з первісним матеріалом (документами), їх аналіз, пошук і вивчення консультацій, судової практики в аналогічних справах та аналіз нормативного матеріалу – 640, 00 грн.; складання тексту в Московський районний суд м. Харкова відзиву на заяву ОСОБА_1 від 27.04.2017 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у справі № 2-5811/11, підготовка додатків та примірників відзиву й доданих до нього документів відповідно до кількості осіб, що приймають участь у справі – 640, 00 грн.);

- Акт приймання-передачі наданих послуг з правової допомоги від 04.02.2021 на суму 1 280, 00 грн.;

- квитанцію про сплату адвокату Поліщук О.Л. послуг з професійної правничої допомоги в сумі 1 280, 00 грн.

Доказів, на підтвердження неспівмірності витрати заявником не надано.

За таких обставин, враховуючи вартість та співрозмірність заявлених до компенсації витрат на правову допомогу, суд, оцінивши витрати стягувача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин, дійшов висновку про те, що справедливою та співрозмірною є компенсація витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1 280, 00 грн.

Керуючись ст. ст. 137, 141, 260, 261, 432 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого листа № 2-5811/11 від 01.12.2016 року, виданого Московським районним судом м. Харкова.

2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство нерухомості Естейт-Сервіс» (03164, місто Київ, вулиця Миколи Ушакова, будинок 34, квартира 56; код ЄДРПОУ 39586791) витрати на правову допомогу у розмірі 1 280 (одна тисяча двісті вісімдесят) грн. 00 коп.

3. Відповідно до статті 261 Цивільного процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили після її підписання, та може бути оскаржена протягом 15 днів з дня підписання її повного тексту шляхом подання у відповідності до п. 15.5. ч. 1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Цивільного процесуального кодексу України апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду або через Московський районний суд м. Харкова.

Повний текст ухвали складено 20.07.2021.

Суддя Н.В. Новіченко