Рішення № 98461504, 21.07.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

21 липня 2021 року справа №640/26539/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивачка, ОСОБА_1 )доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києвіпро1) визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду заяви позивачки про призначення пенсії (з доданими до неї документами) в порядку, що передбачений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1; 2) зобов`язання відповідача призначити та виплатити позивачці пенсію за віком, як матері інваліда з дитинства, з дати звернення до відповідача із заявою від 03 червня 2020 року

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи, що відповідач протиправно відмовив в призначенні їй пенсії за віком, як матері інваліда з дитинства.

На думку позивачки, вона має право на пенсію відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки, є матір`ю особи з інвалідністю з дитинства, досягла встановленого законом віку та має достатній стаж.

Ухвалою від 05 листопада 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №640/26539/20 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Відповідач 11 лютого 2021 року подав до суду відзив на позовну заяву, докази направлення копії відзиву іншим учасникам справи в матеріалах справи відсутні.

Належними доказами направлення відзиву іншим учасникам справи є квитанція або касовий чек, в якому зазначено найменування оператора та об`єкта поштового зв`язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість, копія реєстру відправлення поштової кореспонденції зі штампом поштового відділення тощо, засвідчені відповідно до пункту 5.27 Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації, Уніфікованої системи організаційно - розпорядчої документації «Вимоги до оформлювання документів» (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07 квітня 2003 року №55.

Таким чином, відзив відповідача не відповідає положенням пункту другого частини четвертої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, а отже, не може бути прийнятий до розгляду.

Суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.

Відповідно до копії паспорта, виданого 02 жовтня 2018 року №002378438 та свідоцтва про народження від 22 березня 2013 року серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно із Свідоцтвом про народження від 05 квітня 2003 року серії НОМЕР_2 батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є батько - ОСОБА_3 та мати - ОСОБА_4 .

Медичним висновком №1608 про дитину-інваліда віком до 16 років від 26 лютого 2004 року встановлено, що у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наявне захворювання травматичне відшарування сітківки оболонки правого ока; наявне захворювання відповідає розділу ХІ пункту 2 підпункту 19 Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 16 років, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів від 08 листопада 2001 року №454/471/516; матір`ю ОСОБА_2 є ОСОБА_1 .

За результатом розгляду заяви позивачки від 03 червня 2020 року №4554 відповідач листом від 23 червня 2020 року №2600-0314-8/82245 відмовив позивачці у призначенні пенсії за віком, як матері інваліда з дитинства, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки відсутній висновок ЛКК про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Відповідач також зазначив, що відповідно до наданих до заяви документів про стаж та даних, які містяться в Реєстрі застрахованих осіб, загальний страховий стаж позивачки складає 22 роки 07 місяців 07 днів; не зарахований до страхового стажу позивачки період навчання з 01 вересня 1987 року по 22 червня 1994 року у Київському інституті інженерів цивільної авіації до надання уточнюючої довідки, оскільки навчання перевищує встановлений термін.

Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, керується такими мотивами.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

Пунктом третім частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.

За вибором матері або в разі її відсутності, якщо виховання п`ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю здійснювалося батьком, йому призначається дострокова пенсія за віком після досягнення 55 років та за наявності страхового стажу не менше 20 років.

Отже, право на дострокову пенсію мають, зокрема, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку після досягнення 50 років для матері та за наявності страхового стажу не менше 15 років. До осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.

Відповідно до абзацу одинадцятого підпункту 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного Фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі по тексту - Порядок №22-1) в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи, які засвідчують особливий статус особи: документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю (при призначенні пенсії згідно з абзацом першим пункту 3 частини першої статті 115 Закону).

Пунктом 2.17 Порядку №22-1 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, зазначено, що при призначенні пенсій, зокрема, матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини.

Згідно із пунктом 2.18 Порядку №22-1 визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності).

З аналізу зазначених норм вбачається, що законом не передбачена вимога про те, що сама інвалідність осіб з інвалідністю з дитинства повинна настати саме до 6 років, також не передбачена вимога для призначення пенсії, як обов`язковість визнання дитини інвалідом до шестирічного віку.

В законі визначена лише вимога про виховання такої дитини до шести років та в якості документів, які необхідно додати до заяви про призначення пенсії визначені такі документи: про народження дитини, про виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом.

Докази наявності медичних показань для визнання особою з інвалідністю з дитинства до досягнення шестирічного віку вказаним пунктом не вимагаються.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2019 року у справі №216/2437/16-а та від 31 липня 2018 року у справі №501/2838/16-а.

Як стверджує позивачка та не заперечує відповідач, відповідно до Медичного висновку №1608 про дитину-інваліда віком до 16 років від 26 лютого 2004 року, позивачка є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (далі по тексту - ОСОБА_2 ), який з 2004 року є особою з інвалідністю з дитинства.

Суд встановив, що на підтвердження факту визнання ОСОБА_2 , особою з інвалідністю з дитинства позивачкою разом із заявою про призначення пенсії наданий медичний висновок №1608 про дитину-інваліда віком до 16 років від 26 лютого 2004 року та на підтвердження факту виховання ОСОБА_2 до 6 років - свідоцтво про народження дитини.

Отже, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є матір`ю особи з інвалідністю з дитинства, виховувала дитину до шестирічного віку, досягла 50 років та має не менше 15 років страхового стажу, що є підставою для призначення їй дострокової пенсії за віком, як матері особи з інвалідністю з дитинства відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, дії ГУ ПФУ в м. Києві щодо відмови у призначенні позивачці пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства є протиправними.

В частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду заяви позивачки про призначення пенсії (з доданими до неї документами) в порядку, що передбачений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 суд зазначає таке.

Відповідно до абзацу першого пункту 1.1 Порядку №22-1 заява про призначення пенсії, зокрема, непрацюючим особам подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Пунктом 1.7. Порядку №22-1 встановлено, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.

Як встановив суд, відповідач в листі від 23 червня 2020 року №2600-0314-8/82245 відмовив позивачці у призначенні пенсії за віком, як матері інваліда з дитинства, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку із відсутністю необхідного документу, а саме, висновку ЛКК.

Тобто, відповідач не повідомив позивачку про необхідність подати додаткові документи, а одразу відмовив в призначенні пенсії, чим порушив вимоги пункту 1.7 Порядку №22-1.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність бездіяльності відповідача щодо не розгляду заяви позивачки про призначення пенсії (з доданими до неї документами) в порядку, що передбачений Порядком №22-1.

Позовні вимоги про зобов`язання відповідача призначити та виплатити позивачці пенсію за віком, як матері інваліда з дитинства, з дати звернення до відповідача із заявою від 03 червня 2020 року підлягають задоволенню з таких підстав.

Як зазначено вище, Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено право особи на отримання дострокової пенсії, як матері особи з інвалідністю з дитинства, яка виховала її до шестирічного віку, після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років, тобто при дотриманні всіх перерахованих умов відповідач зобов`язаний призначити особі дострокову пенсію.

З урахуванням тієї обставини, що під час розгляду справи був встановлений факт протиправної відмови позивачці у призначенні пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства та наявність підстав для призначення такої пенсії позивачці, суд вважає, що у даному випадку повним та ефективним захистом порушеного права позивачки є зобов`язання ГУ ПФУ в м. Києві призначити позивачці дострокову пенсію за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», як матері особи з інвалідністю з дитинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Абзацом першим пункту 1.7 Порядку №22-1, встановлено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Отже, пенсію необхідно призначити з дня звернення позивачки до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою, а саме, з 03 червня 2020 року.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, на користь позивача належить стягнути судовий збір у розмірі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Пункт 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 1312 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Частиною другої статті 2 статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність.

Згідно із частиною першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Частинами першою та другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Питання розподілу судових витрат врегульовано положеннями статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, з аналізу зазначених вище норм вбачається, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу адвоката.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачкою надано суду копію договору від 19 жовтня 2020 року Д-332 та копії фіскальних чеків від 19 жовтня 2020 року на суму 3 500,00 грн. за юридичні послуги та від 26 жовтня 2020 року на суму 3 000,00 грн.

Відповідно до пункту 1.1. договору від 19 жовтня 2020 року Д-332, укладеному між ТОВ «Київський центр правової допомоги», іменований надалі «Виконавець», та ОСОБА_1 , іменований надалі «Замовник», виконавець зобов`язується за дорученням замовника надати юридичні послуги, зазначені в пункті 1.2 цього Договору, для чого зобов`язується вчинити юридичні та інші пов`язані з ними дії, в обсязі, обумовленому в цьому Договорі.

Пунктом 1.2. зазначеного договору встановлено, що замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надати замовнику наступні юридичні послуги: проект позовної заяви, консультації.

Відповідно до пункту 3.1. договору вартість надання юридичних послуг, зазначених у пункті 1.2. цього Договору становить 6 500,00 грн.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які підтверджують отримання позивачкою професійної правничої допомоги адвоката, пов`язаної з розглядом справи. Зокрема, позивач не подав до суду детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних саме адвокатом, відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначене, вимога позивачки про стягнення з відповідача збитків у вигляді витрат на юридичні послуги у розмірі 6 500,00 грн. задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії (з доданими до неї документами) в порядку, передбаченому Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком, як матері особи з інвалідністю з дитинства, з дати звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою від 03 червня 2020 року.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

4. Відмовити у стягненні з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 );

Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16; ідентифікаційний код 42098368).

Суддя В.А. Кузьменко