Рішення № 98461237, 19.07.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 липня 2021 року №640/12587/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мамедової Ю.Т., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Київській області (місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-А) Державної фіскальної служби України (місцезнаходження: 04053, м. Київ, Львівська площа, 8) Міністерства фінансів України (місцезнаходження: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач/ ОСОБА_1 ) з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Київській області, (далі - відповідач-1, ГУ ДФС у Київській області), Державної фіскальної служби України, (далі - відповідач-2, ДФС України), Міністерства фінансів України, (далі - відповідач-3, Мінфін України), у якому з урахуванням уточнених та збільшених позовних вимог позивач просить суд:

- визнати, на підставі зазначених у позові обставин, бездіяльність ГУ ДФС у Київській області, ДФС України та Мінфіну України - протиправними;

- зобов`язати ГУ ДФС у Київській області зняти з обліку фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ГУ ДФС у Київській області притягнути до дисциплінарної відповідальності головного державного ревізора-інспектора відділу контрольно-перевірочної роботи доходів і зборів з фізичних осіб Головного управління ДФС у Київській області - ОСОБА_2 ;

- зобов`язати ДФС України притягнути до дисциплінарної відповідальності заступника начальника Головного управління ДФС у Київській області - ОСОБА_3 , головного державного ревізора-інспектора Державної фіскальної служби України - ОСОБА_4 ;

- зобов`язати Мінфін України притягнути до дисциплінарної відповідальності заступника начальника управління - начальника відділу Департаменту податків і зборів з фізичних осіб ДФС України - ОСОБА_5 , Першого Заступника Голови ДФС України - ОСОБА_6 , в.о. Голови ДФС України - ОСОБА_7 , головного спеціаліста Відділу податку на доходи фізичних осіб Мінфіну - Апар Олену Миколаївну, в.о. директора Департаменту податкової політики Мінфіну - ОСОБА_8 , начальника відділу податку на доходи фізичних осіб - Хомутського Андрія Вікторовича , в.о. державного секретаря Мінфіну - ОСОБА_9 ;

- стягнути солідарно з ГУ ДФС у Київській області, ДФС України, Міністерства фінансів України на користь позивача сплачений судовий збір;

- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.08.2019 року після усунення позивачем недоліків адміністративного позову на виконання вимог ухвали суду від 15.07.2019 року, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без виклику осіб.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачами протиправно проігноровано неодноразові звернення позивача щодо порушення посадовими особами відповідача 1 вимог чинного законодавства, щодо проведення протиправної перевірки щодо ФОП ОСОБА_1 , який на момент проведення такої перевірки фактично припинив свою діяльність та зареєстрував відповідні зміни до Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Відповідач 1 у відзиві на позовну заяву заперечив проти позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні, зазначивши, що на виконання порядку проведення знаття з обліку платників податків, відповідач 1 звернувся до позивача із запитом на надання документів, однак позивачем не було надано витребувані документи для проведення перевірки щодо припинення діяльності, про що позивача було додатково повідомлено, жодних порушень в діях відповідача в даному випадку допущено не було, що також було підтверджено позицією ДФС України викладеною у відповідях на скарги позивача.

Відповідач 2 у відзиві на позовну заяву заперечив проти позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні, з огляду на те, що відповідачем 1 на виконання вимог податкового законодавства, направлено до позивача запит на надання документів, адже позивач припинив свою діяльність, як фізична-особа підприємець, однак не був знятий з обліку, жодних порушень чинного законодавства посадовими особами відповідача 1 допущено не було, за таких умов у відповідача 2 не виникало обов`язку притягнення останніх до відповідальності, що було зазначено позивачу у відповідях на його листи, з огляду на зазначене, відповідачем 2 також не допущено ані протиправної бездіяльності, ані інших порушень прав чи інтересів позивача.

Відповідач 3 у відзиві на позовну заяву заперечив проти позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні, з огляду на те, що відповідачем 3 було розглянуто всі звернення позивача та надано відповіді, що спростовує посилання останнього про допущення протиправної бездіяльності, крім того позивачем у зверненні не наведено належних фактів для притягнення посадових осіб до дисциплінарної відповідальності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Позивач з 29.06.2016 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування та перебував на обліку у Вишгородській об`єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Київській області.

09 січня 2018 року позивач подав до державного реєстратора заяву про реєстрацію припинення підприємницької діяльності. Також позивач звернувся до Вишгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області щодо зняття з обліку.

Позивач зазначає що відповідно до відомостей з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців вбачається, що з 10.01.2018 року реєстрація ФОП ОСОБА_1 було припинено та знято з обліку Головного управління регіональної статистики та Вишгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області.

Водночас, 11 березня 2019 року відповідач 1 звернувся до позивача з листом № 6023/ФОП/10-36-13-03 «про надання інформації та її документального підтвердження», яким зазначено, що з огляду на наявність інформації про припинення ФОП ОСОБА_1 в порядку зняття з обліку платників податків передбаченому положеннями статей 65 та 67 Податкового кодексу України, відповідач 1 просить позивача надати інформацію щодо діяльності за період з 01.01.2016 року по 11.03.2019 року.

Вважаючи, що лист від 11.03.2019 року № 6023/ФОП/10-36-13-03 є незаконним позивач подав до відповідача 1 скаргу.

Листом від 28.03.2019 року № 8005/К/10-36-13-03 позивачу було надано відповідь на скаргу в якій відповідачем 1 зазначено, що процедура зняття з обліку платників податків визначена розділом ХІ Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.11.2016 року № 1127 на підставі якого було проведено аналіз карток особистих рахунків позивача та виявлено, що в обліковій картці позивача обліковується переплата з по єдиному соціальному внеску для фізичних осіб-підприємців в сумі 819,06 грн. Крім того, відповідачем 1 зазначено про необхідність надання документів для проведення перевірки підприємницької діяльності для подальшого зняття з обліку.

Не погоджуючись із такою позицією відповідача 1 позивач звернувся із заявою до Відповідача 2.

Так, за результатами розгляду заяви позивача, відповідачем 2 було надано відповідь листом від 08.05.2019 року № 21114/6/99-99-13-04-03-15 відповідно до якого, відповідач 2 підтримує позицію відповідача 1 викладену в листі від 28.03.2019 року № 8005/К/10-36-13-03 та зазначено, що чинним законодавством відповідачу 1 надано право на проведення перевірки суб`єкта господарювання перед зняттям останнього з податкового обліку, а за таких умов з боку відповідача 1 не допущено порушень чинного законодавства.

Не погоджуючись із зазначеними вище листами відповідача 1 та відповідача 2 позивач 10.05.2019 року звернувся до відповідача 3 із скаргою, однак зазначене звернення було перенаправлено за належністю до відповідача 2.

28.05.2019 року позивач повторно звернувся до відповідача 3 зі скаргою, в якій серед іншого було зазначено про вимогу не перенаправляти скаргу за належністю, а розглянути її в порядку, передбаченому вимогами чинного законодавства.

13.06.2016 року відповідачем 3 листом № 11220-18/К-1213/П/1111 було надано позивачу відповідь, в якій зазначено, що питання зазначені у зверненнях позивача не віднесено до компетенції відповідача 3.

Крім того, 27.06.2019 року відповідачем 2 листом № 29336/6/99-99-13-04-03-15 надано позивачу додаткову відповідь, в якій зазначено, що дії посадових осіб ДФС України не суперечать вимогам чинного законодавства.

Позивач не погоджується із зазначеними діями відповідачів, вважає що відповідачами допущено протиправну бездіяльність, чим порушено його законні права та інтереси, а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Розглядаючи спірні правовідносини, суд виходить з того, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 року № 393/96-ВР (далі - Закон № 393) Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Положеннями статті 3 Закону № 393 встановлено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Згідно статті 15 Закону № 393 органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Положеннями статті 16 Закону № 393 встановлено, що скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

При цьому, відповідно до статті 19 Закону № 393 Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Водночас, згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 17.04.2019 року по справі № 342/158/17, як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в невчиненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Так, як вбачається з матеріалів справи, всі звернення позивача були розглянуті відповідачами на всі звернення та скарги позивачу було надано відповіді, за таких умов суд дійшов до переконання що відповідачами не допущено протиправної бездіяльності, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Що стосується позовних вимог щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб ГУ ДФС у Київській області, ДФС України та Міністерства фінансів України, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, звернення та скарги позивача були подані у зв`язку з неправомірним, на думку позивача, зверненням відповідача 1 про надання документів для проведення перевірки для подальшого зняття позивача з обліку та незняттям позивача з обліку як фізичної особи-підприємця.

Так, відповідно до положень статті 67 Податкового кодексу України підставами для зняття з обліку у контролюючих органах юридичної особи, її відокремлених підрозділів та самозайнятих осіб є повідомлення чи документальне підтвердження державного реєстратора чи іншого органу державної реєстрації про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи, відокремленого підрозділу юридичної особи.

При цьому, відповідно до положень підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України у разі, якщо розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків податковий орган здійснює документальну позапланову перевірку.

Таким чином, суд акцентує увагу позивача, що відповідач 1 наділений правом здійснювати позапланові перевірки у разі зняття з обліку платника податків та звертатись до нього за відповідними документами.

Крім того, враховуючи викладене, з огляду на ненадання позивачем документів для проведення перевірки та доказів щодо порушення відповідачем 1 порядку щодо зняття позивача з обліку, суд дійшов до переконання про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання ГУ ДФС у Київській області зняти з обліку фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 .

Що стосується позовних вимог про притягнення посадових осіб відповідача 1, відповідача 2 та відповідача 3 до дисциплінарної відповідальності, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року 889-VIII (далі - Закон № 899), державний службовець зобов`язаний виконувати обов`язки, визначені статтею 8 цього Закону, а також: 1) не допускати вчинків, несумісних із статусом державного службовця; 2) виявляти високий рівень культури, професіоналізм, витримку і тактовність, повагу до громадян, керівництва та інших державних службовців; 3) дбайливо ставитися до державного майна та інших публічних ресурсів.

При цьому, статтею 64 Закону № 899 встановлено, що за невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.

Для державних службовців можуть встановлюватися особливості притягнення до дисциплінарної відповідальності у випадках, визначених законом.

Положеннями статті 65 Закону № 899 передбачено, що підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.

Дисциплінарними проступками є: 1) порушення Присяги державного службовця; 2) порушення правил етичної поведінки державних службовців; 3) вияв неповаги до держави, державних символів України, Українського народу; 4) дії, що шкодять авторитету державної служби; 5) невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень; 6) недотримання правил внутрішнього службового розпорядку; 7) перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення; 8) невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця; 9) використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб; 10) подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби; 11) неповідомлення керівнику державної служби про виникнення відносин прямої підпорядкованості між державним службовцем та близькими особами у 15-денний строк з дня їх виникнення; 12) прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин; 13) поява державного службовця на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; 14) прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу кримінального або адміністративного правопорушення; 15) прийняття державним службовцем рішення, що суперечить закону або висновкам щодо застосування відповідної норми права, викладеним у постановах Верховного Суду, щодо якого судом винесено окрему ухвалу.

При цьому, відповідно до положень частини 1 статті 68 Закону № 899, дисциплінарне провадження порушується шляхом видання відповідного наказу (розпорядження): міністром - стосовно державного секретаря відповідного міністерства; суб`єктом призначення - стосовно інших державних службовців.

Таким чином, враховуючи зазначені вище факти, суд дійшов висновку, що в рамках спірних правовідносин посадовими особами відповідача 1, відповідача 2 та відповідача 3 не було порушено вимог чинного законодавства.

Жодних належних та допустимих доказів щодо вчинення посадовими особами відповідача 1, відповідача 2 та відповідача 3 дисциплінарних правопорушень позивачем до суду не надано.

З огляду на зазначене, у відповідача 1, відповідача 2 та відповідача 3 не виникло обов`язку ініціювання дисциплінарних проваджень відносно заявлених позивачем посадових осіб, а за таких умов, суд дійшов до переконання про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання ГУ ДФС у Київській області притягнути до дисциплінарної відповідальності головного державного ревізора-інспектора відділу контрольно-перевірочної роботи доходів і зборів з фізичних осіб Головного управління ДФС у Київській області - ОСОБА_2 ; зобов`язання ДФС України притягнути до дисциплінарної відповідальності заступника начальника Головного управління ДФС у Київській області - ОСОБА_3 , головного державного ревізора-інспектора Державної фіскальної служби України - ОСОБА_4 та зобов`язання Мінфін України притягнути до дисциплінарної відповідальності заступника начальника управління - начальника відділу Департаменту податків і зборів з фізичних осіб ДФС України - ОСОБА_5 , Першого Заступника Голови ДФС України - Білана Сергія Васильовича, в.о. Голови ДФС України - ОСОБА_7 , головного спеціаліста Відділу податку на доходи фізичних осіб Мінфіну - Апар Олену Миколаївну, в.о. директора Департаменту податкової політики Мінфіну - Максименко Ларису Петрівну, начальника відділу податку на доходи фізичних осіб - Хомутського Андрія Вікторовича , в.о. державного секретаря Мінфіну - Богачову Олену Віталіївну.

Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Разом з тим, при розгляді даної справи суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії».

Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до висновку, що у задоволені позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

Оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача, відсутні підстави для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду та підстави для стягнення на користь позивача судових витрат.

Приймаючи до уваги викладене в сукупності, керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Київській області (місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-А, код ЄДРПОУ 39393260) Державної фіскальної служби України (місцезнаходження: 04053, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 39292197) Міністерства фінансів України (місцезнаходження: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, код ЄДРПОУ 00013480) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Мамедова