Рішення № 98460467, 13.07.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/3582/20

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Варняка С.О.,

при секретарі: Шестаковій А.В.,

за участю:

представника позивача - Меламеда В.Б.,

представника відповідача - Бондарєвої О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач зазначає, що звернулася до відповідача з проханням поновити їй пенсію з 07.10.2009 року та виплатити її на визначений нею банківський рахунок № НОМЕР_1 в ЗОУ АТ "Ощадбанк".

01.04.2019 року було отримано лист відповідача № 932/02-04 від 25.03.2019 року, у відповідності до якого, відповідач відмовив у поновленні пенсії.

Вищезазначену відмову було оскаржено до суду, та відповідно до рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 року у справі № 540/2012/19 резолютивна частина якого була частково змінена постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2020 у справі № 540/2012/19 було:

- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області при здійсненні розгляду заяви ОСОБА_1 про витребування пенсійної справи та поновлення виплати пенсії від 18 лютого 2019 року;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області витребувати архівну пенсійну справу ОСОБА_1 ;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення пенсії за віком від 20.12.2018 та прийняти рішення відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-ІV.

З метою добровільного виконання рішення, представники позивача зверталися безпосередньо до ГУ ПФУ в Херсонській області з заявою про добровільне виконання рішення.

Відповідачем прийнято рішення № 9 від 23.07.2020 року, у відповідності до якого відмовлено у поновленні пенсії у зв`язку з відсутністю пенсійної справи.

З врахуванням викладеного, позивач просить суд:

- визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо непоновлення та невиплати пенсії ОСОБА_1 протиправною та дискримінаційною;

- визнати протиправним, дискримінаційним та скасувати рішення про відмову Головного управління Пенсійного фонду України у поновленні пенсії ОСОБА_1 від 23.07.2020 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області вчинити певні дії - провести поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009 року відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та здійснювати виплату пенсії на вказаний нею банківський рахунок з врахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів;

- стягнути з Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області кошти в сумі 100 000 гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його противоправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач відмовив у поновленні пенсії ОСОБА_1 .

Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 07.12.2020 року позовну заяву разом з доданими документами повернуто позивачу.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.02.2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 07.12.2020 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 13.04.2021 року головуючим суддею визначено Варняка С.О.

Ухвалою від 19.04.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання на 02.06.2021 року.

17.05.2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими. Зазначає, що відносно зобов`язання суду першої інстанції щодо повторного розгляду заяви ОСОБА_1 від 20.12.2018 про поновлення пенсії, відділом з питань перерахунків пенсій № 3 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області розглянуто заяву від 20.12.2018 про поновлення виплати пенсії та додані до неї документи та у зв`язку з порушенням вимог Порядку № 22-1, прийнято рішення № 9 від 23.07.2020 про відмову в поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 . Листом від 23.07.2020 № 2100-0322-8/29524 Управлінням повідомлено представнику позивача підстави відмови у поновленні виплати пенсії. Крім того, відповідач зазначає, що штамп вхідної кореспонденції на супровідному листі підтверджує факт звернення представника позивачка до Управління та надання документів, а не особисте звернення позивача із заявою на запит пенсійної справи.

Щодо проведення індексації відповідач зазначає, що 01.10.2017 відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII від 03.10.2017 їх індексація не здійснюється.

Щодо компенсації відповідач зазначає, що оскільки позивач не має законних підстав для поновлення виплати пенсії за віком, відповідно не було і факту виплати недоотриманої пенсії, і як наслідок немає підстав для розрахунку компенсації згідно чинного законодавства.

Стосовно відшкодування Управлінням моральної шкоди, то позивачем не наведено жодного факту заподіяння моральних страждань, не доведено причинного зв`язку між діями Управління та спричиненням фізичних та моральних страждань. Також не наведено жодних доказів, у чому полягає спричинена, на думку позивача шкода та саме чим керувалась позивач, визначаючи розмір моральної шкоди, тому немає підстав для задоволення відшкодування моральної шкоди.

Відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 26.05.2021 року вирішено адміністративну справу розглядати в режимі відеоконференції.

26.05.2021 року надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 02.06.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.07.2021 року.

07.07.2021 року оголошено перерву у судовому засіданні до 13.07.2021 року.

У судовому засіданні представник позивача наполягав на позовних вимогах, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача у судовому засіданні по суті позову заперечувала, просила у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши сторони та дослідивши докази у справі, суд встановив такі обставини.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 року у справі № 540/2012/19 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо не витребування архівної пенсійної справи ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області витребувати архівну пенсійну справу ОСОБА_1 .

Скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, оформлених листами від 25.03.2019, від 19.04.2019, від 08.05.2019 про відмову у поновлені пенсії за віком згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення пенсії за віком від 20.12.2018 та прийняти рішення відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV.

В решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 384,20 грн.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2020 року у справі № 540/2012/19 рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 року змінено, шляхом:

- викладення 2 абзацу резолютивної частини рішення у новій редакції: «Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області при здійсненні розгляду заяви ОСОБА_1 про витребування пенсійної справи та поновлення виплати пенсії від 18 лютого 2019 року»;

- виключення 4 абзацу резолютивної частини рішення.

В решті залишено без змін рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 року.

Відділом з питань перерахунків пенсій № 3 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 щодо поновлення виплати пенсії за віком від 20.12.2018 року згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та прийнято рішення № 9 від 23.07.2020 року про відмову в поновленні виплати пенсії за віком.

Відповідно до рішення № 9 від 23.07.2020 року підстав для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 немає у зв`язку з відсутністю архівної пенсійної справи.

Вирішуючи спір, суд застосовує такі норми права.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Преамбулою Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що він визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Згідно ст.1 Закону № 1058-IV пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення (ч.3 ст.4 Закону № 1058-IV).

Відповідно до ст.7 № 1058-ІV принципами загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, поряд з іншими, є рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат, державна гарантія реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом, відповідальність суб`єктів системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Згідно п.2 ч.1 ст.49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст.51 Закону № 1058-ІV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Міжнародні договори між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалися.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Згідно положень даного рішення оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Отже, за своїм змістом рішення Конституційного Суду України надає висновок щодо неконституційності положень Закону № 1058-ІV стосовно пенсіонерів, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. Внаслідок його ухвалення у таких осіб відновилось право на отримання призначеної пенсії, а у органів Пенсійного фонду України відновився обов`язок поновити виплату такої пенсії та виплатити її на першу вимогу пенсіонера.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 р., зазначив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умова передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄЄПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 1 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

На підставі наведеного суд приходить до висновку, що з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу орган ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, не залежно від дати їх виїзду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 по справі № 815/1226/18 зазначила, що пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає "нарахованою" в момент призначення пенсії і залишається такою ("нарахованою") до її чергової зміни.

Відповідно до ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Аналіз положень ст. 46 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон від 09.07.2003 № 1058-IV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що при первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені ст. 49 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV.

При цьому законодавцем було чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Водночас відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.

Велика Палата Верховного Суду серед іншого зазначила, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20 січня 2012 року у справі "Рисовський проти України". Очевидно, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.

Невиконання державою покладених на неї обов`язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб`єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист.

Крім того обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.

Відповідно до п. 3 резолютивної частини Рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України (254к/96-ВР) положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

Також окрему увагу слід звернути на рішення ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі "Пічкур проти України" (заява № 10441/06), у якому було встановлено порушення Україною ст. 14 у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Проте сам факт прийняття Конституційним Судом України Рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 та рішення ЄСПЛ у справі "Пічкур проти України" не забезпечує необхідної правової визначеності, яка є головною умовою дії "презумпції знання закону", тим більше коли мова йде про літню людину, яка проживає в іншій країні, тобто поза інформаційним полем України.

Саме з метою забезпечення правової визначеності Конституційний Суд України у своєму рішенні звернув увагу Верховної Ради України на необхідність внесення відповідних змін до законодавства, які до цього часу не були внесені.

Позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду (вжила активні дії) з проханням поновити виплату пенсії, проте їй було відмовлено в такому поновленні.

Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачу після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивача на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Отже, за таких обставин відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.

Вказана правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року (справа №815/1226/18).

З огляду на вищевказане, з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду, що викладений у постанові від 20.05.2020 по справі № 815/1226/18 та враховуючи межі позовних вимог у справі, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області провести ОСОБА_1 поновлення та виплату пенсії за віком з 07.10.2009 року відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

З приводу вимоги про проведенням індексації, суд зазначає що така вимога не підлягає задоволенню з огляду на те, що порядок індексації та перерахунку пенсій визначений ст. 42 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV. Однак, питання розміру виплати пенсії належить до компетенції органу Пенсійного фонду при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 по справі № 815/1226/18.

Отже, звернення до суду з такими вимогами є передчасними, оскільки задоволення позову в цій частині свідчитиме про вирішення спору, який ще не виник, що суперечить засадам адміністративного судочинства.

Щодо компенсації втрати частини доходів, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Водночас, ч. 2 ст. 46 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV, до якої відсилає ч. 2 ст. 49 цього Закону, передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі - Закон від 19.10.2000 № 2050-III) та Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати" (далі - Порядок № 159).

Так, статтями 1, 2 Закону від 19.10.2000 № 2050-III передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Статтею 3 Закону від 19.10.2000 № 2050-III встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі й пенсії.

Відповідно до п. 1, 2 Порядку № 159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Згідно з п. 3 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру як, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Суд зазначає, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, у тому числі, пенсії.

Таким чином, позовна вимога в частині виплати компенсації частини доходів підлягає задоволенню (висновок узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18).

Щодо вимог позивача про стягнення з ГУ ПФУ в Херсонській області 100000,00 грн. за завдану моральну шкоду, суд зазначає наступне.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому слід враховувати, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Наведені позивачем обставини, спричинили їй душевні страждання, переживання стрес та відчуття невизначеності, тобто заподіяли їй моральну шкоду.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

"Розумність" і "справедливість" є оціночними поняттями, суд, який заслуховує сторін та встановлює фактичні обставини справи, має широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

Суд вважає, що вимогам розумності та справедливості (є співмірним до порушення) відповідає сума в 50000,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з підстав та предмету спору, системного аналізу положень чинного законодавства України та оцінки наявних у матеріалах справи доказів в сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині зобов`язання ГУ ПФУ в Херсонській області провести ОСОБА_1 поновлення та виплату пенсії за віком з 07.10.2009 року шляхом поновлення її відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" із компенсацією втрати частини доходів.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини третьої статті 139 КАС при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 сплачено судовий збір у сумі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією № 7097 від 11.11.2020 року.

Таким чином, суд вважає, що сплачений судовий збір, пропорційно до задоволених позовних вимог, підлягає стягненню з ГУ ПФУ в Херсонській області у сумі 420,40 грн.

Керуючись статтями 9, 90, 139, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області № 9 від 23.07.2020 року про відмову в поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057, вул. 28 Армії, 6, м. Херсон, 73036) провести ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) поновлення та виплату пенсії за віком з 07.10.2009 року шляхом поновлення її відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" із компенсацією втрати частини доходів.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057, вул. 28 Армії, 6, м. Херсон, 73036) моральну шкоду у сумі 50000 (п`ятдесят тисяч) грн. 00 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057, вул. 28 Армії, 6, м. Херсон, 73036) судовий збір у сумі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 21 липня 2021 р.

Суддя С.О. Варняк

кат. 112010200