Рішення № 98460415, 21.07.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

21 липня 2021 року № 520/8457/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Бадюкова Ю.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі по тексту - відповідач, Прикордонний загін), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії посадових осіб Харківського прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо відмови зарахувати навчання у військовому навчальному закладі - Донецького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою до стажу військової служби;

- зобов`язати посадових осіб Харківського прикордонного загону Державної прикордонної служби України зарахувати строк навчання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у військовому навчальному закладі - Донецького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою в період з 15.08.1996 р. до 19.06.1999 р. до стажу військової служби та внести відповідні зміни до особової справи ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що період з 15.08.1996 р. до 19.06.1999 р. проходив навчання в Донецькому військовому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою у якості вихованця. У вищевказаний військовий ліцей він був направлений згідно припису Євпаторійського міського військового комісаріату АР Крим.

Після закінчення Донецького військового ліцею з посиленою військово- фізичною підготовкою, позивач з 14.07.1999 р. по 20.06.2003 р. проходив військову службу в Національній академії Прикордонних військ України в якості курсанта. Після закінчення Національної академії Прикордонних військ України та присвоєнню йому офіцерського звання був направлений для проходження подальшої військової служби в Прикордонні війська України.

Нині проходить службу в якості офіцера в Харківському прикордонному загоні Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України.

В даний час командуванням Харківського прикордонного загону повідомлено позивачу, що у зв`язку зі змінами в ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», який набрав чинності 31 липня 1999 року та з відповідними змінами, які діють на сьогоднішній день, строк навчання у Донецькому військовому ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою не входить до стажу військової служби, таким чином, період навчання в Донецькому військовому ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою не буде зарахований до загального стажу військової служби (відповідь Харківського прикордонного загону Державної прикордонної служби України № 12/3947 від 20.04.2021 р.).

Вважає, що дані дії командування Харківського прикордонного загону є протиправними, у зв`язку з чим звернувся до суду з вказаним позовом.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач, у встановлений судом строк, надав відзив на адміністративний позов, в якому представник позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на доводи викладені у відзиві.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.

Згідно положень ст. ст. 12, 257 КАС України даний спір віднесено до категорії справ, що підлягають розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача повідомлено належним чином про наявність позову щодо оскарження його рішення.

Згідно ч. 5 ст. 262 КАСУ суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до витягу з наказу начальника Донецького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою №4 від 15 серпня 1996 року (а.с.9) ОСОБА_1 зараховано до Донецького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою та призначено ліцеїстом 1 роти.

Згідно з наказом начальника Донецького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою №40 від 19 червня 1999 року «Про випуск ліцеїстів 1-ї роти у Донецькому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою» (а.с.10) вручено атестат та нагрудний знак ОСОБА_1 , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією атестату про повну загальну середню освіту серії НОМЕР_1 від 19 червня 1999 року (а.с.11).

Відповідний запис про навчання у Донецькому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою міститься у послужному списку ОСОБА_1 (а.с.8).

Листом від 20.04.2021 № 12/3947 Харківський прикордонний загін Державної прикордонної служби України повідомив позивача, що період навчання в Донецькому військовому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою з 15.08.1996 до 19.06.1999 до вислуги років (для встановлення щомісячної грошової надбавки, тривалості щорічної відпустки, призначення пенсії тощо) не зараховується (а.с.13).

Вважаючи, що відповідачем протиправно відмовлено у зарахуванні строку навчання у Донецькому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою в період з 15.08.1996 до 19.06.1999 до стажу військової служби, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу" № 2232-XII від 25 березня 1992 року (далі - Закон № 2232-XII) (в редакції, яка була чинна на час навчання позивача в ліцеї).

Статтею 2 Закону № 2232-ХІІ встановлено такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин; військова служба жінок за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин, прапорщиків і мічманів та офіцерського складу; військова служба за контрактом прапорщиків і мічманів; військова служба за контрактом курсантів (слухачів) військово-навчальних закладів і студентів військових кафедр (факультетів військової підготовки, відділень військової підготовки) вищих цивільних навчальних закладів; військова служба за контрактом офіцерського складу.

Згідно приписів статті 4 Закону № 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші війська комплектуються військовослужбовцями через військові комісаріати шляхом: призову громадян на військову службу на основі загального військового обов`язку; вступу громадян на військову службу за контрактом.

У своїх рішеннях (зокрема, в постановах від 16 квітня 2013 року у справі №21-107а13, від 1 жовтня 2013 року у справі №21-330а13) Верховний Суд України неодноразово вказував, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 490 «Про реформу системи військової освіти» військові ліцеї були створені з метою підготовки кандидатів для вступу до військових навчальних закладів. Аналогічна позиція міститься й в постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі №818/1880/18 та від 19 грудня 2019 року у справі № 540/902/19.

Так, на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 490 від 19 серпня 1992 року на базі Донецького вищого військово-політичного училища інженерних військ і військ зв`язку ім. Єпішева створений Донецький ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою.

Крім того, вказаною постановою затверджено перелік вищих навчальних закладів, в яких здійснюватиметься військова підготовка студентів, до якого жодний із створених ліцеїв, в тому числі і Донецький ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, в якому навчався позивач, не включений.

Отже, цей ліцей не є військовим навчальним закладом в розумінні Закону України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу" та навчання у такому ліцеї не можна вважати одним із видів військової служби, перелічених у статті 2 вказаного Закону, а тому строк навчання позивача у Донецькому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою не може бути зараховано у загальний строк військової служби.

Також постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" від 17 липня 1992 року № 393 визначено обмежений перелік підстав для зарахування до вислуги років, до яких навчання у військових ліцеях не відноситься.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом при вирішенні подібних спірних правовідносин у постанові від 12 лютого 2020 року у справі №813/3997/17.

Суд також зазначає, що відповідно до Положення про ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 квітня 1999 р. № 717 (в редакції на час проходження навчання), ліцей є середнім загальноосвітнім навчальним закладом з військово-професійною спрямованістю навчання та виховання і належить до середньої загальноосвітньої школи третього ступеня з поглибленим вивченням програми допризовної підготовки юнаків.

Отже, такий ліцей є закладом освіти - середнім загальноосвітнім навчальним закладом, який характеризується певною специфікою навчання, але навчання в ньому не дорівнює проходженню військової служби, що й передбачено приписами ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», як в редакції, яка діяла на час навчання позивача у ліцеї, так і на час розгляду справи.

На обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на приписи Тимчасового положення про проходження військової служби солдатами, матросами сержантами і старшинами, затверджене указом Президента України від 13 травня 1993 року №174/93, яке діяло на час його навчання у Донецькому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою з 15.08.1996 року по 19.06.1999 року, в якому передбачено, що початком перебування на військовій службі вважалось саме день прибуття на навчання до військово-навчального закладу.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 абз. 3 ст. 24 Закону України "Про загальний військовий обов`язок та військову службу", в редакції від 13.05.1999 року, початком перебування на військовій службі вважався день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею).

В редакції від 31.07.1999 року ця норма вже не пов`язує початок перебування на військовій службі із днем прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею) та передбачає початком перебування на військовій службі - в) день призначення на посаду курсанта(слухача) вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу - для громадян, які добровільно вступають на військову службу.

Посилання позивача на вищезазначену норму є помилковим та вона не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки, як суд встановив, Донецький ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою не є військово-навчальним закладом, це є середнім загальноосвітнім навчальним закладом з військово-професійною спрямованістю навчання та виховання і належить до середньої загальноосвітньої школи третього ступеня з поглибленим вивченням програми допризовної підготовки юнаків.

Згідно з ч.1ст.12 Закону №2232-XII, громадяни, які виявили бажання вступити до військово-навчальних закладів, проходять підготовку у військових ліцеях, середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладах, в організаціях Товариства сприяння обороні України, на підготовчих курсах при вищих навчальних закладах або самостійно. Але ця підготовка не відноситься до військової служби .

В свою чергу, перебування на військовій службі громадян, які навчаються у військово-навчальних закладах, передбачено та регулюється ст. 25 Закону цього Закону.

Окрім того, в самому Законі України "Про загальний військовий обов`язок та військову службу" між нормами ст. ст. 2 і 24 існувала певна колізія, яка полягала в тому, що ст. 2 Закону передбачає виключний перелік видів військової служби і навчання у військовому ліцеї ніколи до військової служби не відносилось. У той же час, ст. 24 в редакції до 31.07.1999 року встановлювала, що початком перебування на військовій службі вважається день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею). Але, на думку суду, військовий ліцей повинен був мати статус військово-навчального закладу, який Донецький ліцей, де навчався позивач, не мав.

Окрім викладеного, суд зважає і на те, що необхідною умовою прийняття на військову службу є, зокрема, досягнення громадянином України відповідного віку.

Так, відповідно до частини першої статті 15 Закону України "Про загальний військовий обов`язок та військову службу" (у редакції, що діяла на час навчання позивача у ліцеї) на строкову військову службу в мирний час призиваються придатні до неї за станом здоров`я і віком громадяни, яким до дня відправки у військові частини виповнилося 18 років.

А частиною першою статті 20 Закону № 2232-ХІІ було визначено, що на військову службу у добровільному порядку приймаються особи, які відповідають вимогам військової служби, зокрема громадяни віком від 17 до 21 року, в тому числі ті, котрі досягли 17-річного віку в рік зарахування на навчання, а також військовослужбовці та військовозобов`язані віком від 18 до 23 років, які не мають військових звань офіцерського складу і виявили бажання вчитися у військово-навчальних закладах, - на військову службу курсантів військово-навчальних закладів; курсанти військово-навчальних закладів і офіцери запасу - на військову службу офіцерського складу.

В той же час з матеріалів справи встановлено, що позивачу на момент його зарахування до військового ліцею (наказ №4 від 15 серпня 1996 року) було лише 15 років. Отже, він був неповнолітньою особою, яка в силу положень законодавства не могла бути призваною на військову службу або добровільно вступити на неї.

Відповідно до змісту наказів Донецького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою №4 від 15 серпня 1996 року та №40 від 19 червня 1999 року позивач був зарахований до Донецького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою та відрахований з такого ліцею як «ліцеїст», а не курсант чи слухач. Іншого військового (спеціального) звання позивачу під час навчання та після його завершення не було присвоєно. При цьому позивачу було видано атестат про повну загальну середню освіту НОМЕР_1 від 19 червня 1999 року.

Також відповідно до частини третьої статті 2 Закону №2232-ХІІ в редакції, чинній протягом періоду навчання позивача в ліцеї, громадяни України, які призвані або добровільно вступили на військову службу, приймають Військову присягу на вірність народу України і тільки після цього можуть бути направлені на навчання чи для інших військових потреб за межі України.

В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач приймав Військову присягу під час навчання Донецькому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою.

З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що період навчання позивача з 15 серпня 1996 року по 19 червня 1999 року не може бути зараховано у загальний строк його військової служби.

Інші доводи позивача не спростовують вищенаведені висновки суду у цій справі.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, адміністративний позов задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою у задоволенні адміністративного позову відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення .

В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 21 липня 2021 року.

Суддя Бадюков Ю.В.