Рішення № 98460334, 21.07.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

21 липня 2021 року № 520/8097/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Севастьяненко К.О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Військової частини А0501 (вул. Горішного, буд. 142, м. Чугуїв, Харківська область, 63505, код ЄДРПОУ 24976272) про визнання дій (бездіяльності) протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

-визнати протиправними дії (бездіяльність) військової частини А0501, яка полягає у нездійсненні ОСОБА_1 нового розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби за період 2014-2017 рік;

-зобов`язати військову частину А0501 здійснити перерахунок матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 яку отримував під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби за 2014-2017 рік з урахуванням раніше виплачених сум;

-зобов`язати військову частину А0501 виплатити ОСОБА_1 матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди з урахуванням раніше виплачених сум за період 2014-2017 рік;

-стягнути з військової частини А0501 на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати у вигляді правничої допомоги у розмірі - 7000,0 грн. (сім тисяч гривень).

В обґрунтування позовних вимог вказав, що відповідачем розраховано та здійснено виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яка виплачувалась йому щомісячно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889.

Ухвалою суду від 21.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження.

Ухвалою суду від 03.06.2021 відзив на позовну заяву повернуто у зв`язку з його невідповідністю вимогам КАС України.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, суд встановив наступні обставини справи.

ОСОБА_1 проходив військову службу з 25.06.2004 по 27.12.2017 за контрактом у військовій частині А0501.

Згідно витягу з наказу командира військової частини А0501 від 27.12.2017 №140 позивача виключено від зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Позивач є ветераном війни - учасником бойових дій, відповідно до копії посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_2 від 14 липня 2015.

Представник позивача вернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати інформацію щодо здійснення виплат ОСОБА_1 .

Проте, як зазначає позивач, відповіді на запит так і не надійшло.

Не погоджуючись з бездіяльністю (діями), позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з таких підстав.

Згідно з ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Позивач сформулював вимоги стосовно 2014-2017.

Суд зважає, що положення наведеної норми закону до 28.02.2018 були деталізовані приписами постанови КМУ від 07.11.2007 №1294 (далі за текстом - постанова КМУ №1294) та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджена наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 №260; далі по тестом - Інструкція №260), а після 01.03.2018 - приписами постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704 (далі - Постанова №704) та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджений наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260; зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197; далі за текстом - Порядок №260/2018).

Так, відповідно до п.п.3 п.5 постанови КМУ №1294 повноваження з приводу надання матеріальної допомоги кваліфіковано у якості права керівника, практична реалізація якого поставлена у залежність від параметрів асигнувань.

Аналогічна умова для виплати матеріальної допомоги міститься і у п.33.3 Інструкції №260.

У свою чергу, відповідно до п.п.3 п.5 Постанови №704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті для утримання державних органів. Умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України (п.п. 7, 8 Постанови №704).

У свою чергу, відповідно до п. 4 розд. І Порядку №260/2018 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад`юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військовослужбовців строкової служби), включає, серед іншого, одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби.

Згідно з абз. 3 п. 7 розд. І Порядку №260/2018 військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 9 розд. ХХIV Порядку №260/2018 передбачено, що виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України суд при розгляді даної справи бере до уваги правові висновки постанов Верховного Суду від 11.07.2019 у справі №807/1920/16 та від 21.05.2020 у справі №807/1652/16, де указано, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є додатковим видом одноразового грошового забезпечення військовослужбовців. Керівникам державних органів надається право у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати військовослужбовцям матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

Відповідно до картки особового рахунку ОСОБА_1 останній отримав матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань у 2014 - в сумі 3272 грн. 50 коп., у 2015 - в сумі 3272 грн. 50 коп., у 2016 - в сумі 7350 грн. 50 коп., у 2017 - в сумі 7350 грн.

Вказане позивачем не спростовано.

Заявником до матеріалів справи усупереч ч.2 ст.79 та ч.4 ст.161 КАС України не подано взагалі жодних доказів на підтвердження того, що у період з 2014-2017 розмір доведених до військової видатків та реально отримане асигнування цих видатків дозволяли проведення виплат матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

За наявності відповідних виплат за 2014-2017 та відсутності асигнувань за інші періоди, а також з огляду на правовий висновок постанови Верховного Суду від 06.09.2020 у справі №815/3165/17 з приводу правової природи управлінського рішення про виплату матеріальної допомоги як права командира, обумовленого реальним існуванням фінансових ресурсів, а не імперативного обов`язку, позов задоволенню не підлягає.

Суд також додатково окремо зважає на правовий висновок постанови Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №814/966/16, згідно з яким відсутність письмового звернення військовослужбовця з приводу призначення матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань унеможливлює проведення відповідних виплат.

Щодо строку звернення до суду з зазначеним позовом, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст. 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Частини 1-3, 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Отже, приписами Кодексу адміністративного судочинства України визначено місячний строк звернення до суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, при цьому, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати згідно ст. 233 Кодексу законів про працю України без обмеження будь-яким строком.

Суд зазначає, що Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України Про оплату праці зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другої статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 Кодексу, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Про захист заробітної плати №95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін заробітна плата означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Суд зазначає, що перебування особи на військовій службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю, а тому необхідно керуватися, в тому числі, і положеннями частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, яка визначає право звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, в даному випадку стягнення грошового забезпечення військовослужбовця.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 березня 2018 у справі № 1519/983/2012.

Отже, в аспекті спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що поняття грошове забезпечення та заробітна плата, які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір охоплюється застосованим у частині 2 статті 233 КЗпП України визначенням законодавство про оплату праці.

Зазначене свідчить про те, що в цих спірних правовідносинах норми Кодексу законів про працю України є спеціальними порівняно з нормами КАС України. Тому в цьому випадку повинні застосовуватися положення спеціальних норм в частині можливості звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

З огляду на наведене, під час розгляду справ про стягнення на користь осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, заробітної плати/грошового забезпечення повинні застосовуватися положення частини другої статті 233 КЗпП України, а не статті 122 КАС України, тобто строки звернення до суду у цій категорії справ не застосовуються.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 вересня 2019 у справі №812/1255/17, від 02 липня 2020 у справі №812/792/17, від 22 травня 2020 у справі № 808/3200/17.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розподіл судового збору здійснити відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 257-258, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини А0501 про визнання дій (бездіяльності) протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 21 липня 2021.

Суддя Севастьяненко К.О.