Рішення № 98459646, 20.07.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6133/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (ідентифікаційний код 43315529 54056, м.Миколаїв, пр-т Миру, 46/1), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Лиманський районний відділ ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (код ЄДРПОУ 35067404, 67500, Одеська область, смт. Доброслав, вул.Центральна, 75) про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Павлюк М.А. від 03.03.2021 року у виконавчому провадженні № 54784402 про стягнення виконавчого збору в розмірі 81 322, 23 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що умови законності стягнення виконавчого збору Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) при винесенні постанови від 03.03.2021 р. про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у виконавчому провадженні №54784402 у розмірі 81 322,23 грн., не дотримані, а тому зазначена постанова є протиправною, та підлягає скасуванню.

Відповідач Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з позовними вимогами не погоджується, та вважає їх необґрунтованими з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву (від 23.06.2021р. вхід.№32857/20), наголошуючи, зокрема, що під час примусового виконання виконавчого листа Комінтернівського районного суду Одеської області від 07.12.2016 р. державним виконавцем вчинялися певні виконавчі дії. Доводи позивача в частині посилання на положення ч.2 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження», є неправомірними, оскільки позивач посилається на норми, котрі містилися у старій редакції Закону.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19.04.2021р. вищеозначену позовну заяву, відповідно до положень ст.169 КАС України, було залишено без руху, у зв`язку з невідповідністю вимогам ст.ст.160, 161 КАС України, з підстав чого позивачу встановлено строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання даного судового рішення, шляхом надання до Одеського окружного адміністративного суду обґрунтованого клопотання про визнання поважними причин пропуску звернення до суду чи поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою суду від 08 червня 2021 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 420/6133/21. Витребувано від Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 64965032.

07.07.2021 року до Одеського окружного адміністративного суду від повноважного представника позивача - ОСОБА_1 надійшла заява (вхід.№36005/21), про розгляд справи за її відсутності.

Таким чином, враховуючи наявність, передбачених приписами ч.9 ст.205 КАС України, підстав, та зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, розгляд даної адміністративної справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.

Як встановлено судом, та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, 28.09.2017 р. державним виконавцем Лиманського районного відділу ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), з урахуванням приписів ст.ст.3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження», винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №54784402.

20 лютого 2018 року виконавче провадження, відповідно до п.4 ст.25 Закону України «Про виконавче провадження" передано до Березанського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Миколаївській області, оскільки за боржником зареєстровано майно на території Березанського району.

26 березня 2020 р. матеріали виконавчого провадження передано з Березанського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Миколаївській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

15 лютого 2021 р. від представника ПАТ «Дельта Банк» Купчик О.В. на адресу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального Міністерства юстиції (м.Одеса) подано заяву про повернення виконавчого документа стягувану без виконання, відповідно до п.1 ст.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».

У зв`язку з чим, 03 березня 2021 р. державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову №ВП54784402 про повернення виконавчого документа стягувачу, виконавчі документи направлеоі стягувачу - ПАТ «Дельта Банк», за адресою м. Київ, вул. Дружби народів, 38.

Також, 03 березня 2021 р. державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Павлюк М.А., винесено постанову ВП №54784402 про стягнення з боржника - ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 81 322, 23 грн.

Не погодившись із винесенням Державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Постанови про стягнення виконавчого збору у ВП №54784402, позивач – ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою.

Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Павлюк М.А. від 03.03.2021 року у виконавчому провадженні № 54784402 про стягнення виконавчого збору в розмірі 81 322, 23 грн., не є обґрунтованими, та відповідно не підлягають задоволенню, з урахуванням наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зокрема, як встановлено судом, та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, на виконання рішення Комінтернівського районного суду Одеської області видано виконавчий лист № 504/ 2334/14-ц від 07.12.2016 р., щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованості за умовами кредитного договору в сумі 813 222, 35 грн., котрий ПАТ «Дельта Банк» був поданий до Лиманського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

Постановою головного державного виконавця про відкриття виконавчого провадження ВП №54784402 від 28.09.2017 р.. відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа Комінтернівського районного суду Одеської області видано виконавчий лист № 504/ 2334/14-ц від 07.12.2016 р.

Постановою від 03 березня 2021 р. державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, з урахуванням того, що 15.02.2021 року від представника стягувача надійшла заява про повернення виконавчого документа без виконання, повернуто виконавчий лист №504/2334/14-ц, виданий 07.12.2016 року Комінтернівським районним судом Одеської області стягувачу - Акціонерному товариству «Дельта Банк».

03 березня 2021 р. державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Павлюк М.А., винесено постанову ВП №54784402 про стягнення з боржника - ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 81 322, 23 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Приписами статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Відповідно до ст.3 Закону України « Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору.

Відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VІІІ, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 2 статті 27 Закону № 1404 передбачено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

На підставі пункту восьмого Розділі 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.

Розрахунок нарахування виконавчого збору обчислюється державним виконавцем в автоматизованій системі виконавчого провадження та долучається до матеріалів виконавчого провадження.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1,3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Зокрема, як з`ясовано судом, 03.03.2021р. державний виконавець прийняв постанову про повернення стягувачу виконавчого документа на підставі його ж заяви про повернення виконавчого документа. Також, 03.03.2021 державним виконавцем прийнято постанову про стягнення з боржника виконавчого збору, як то передбачено ч.3 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження». Постанова про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом, який підлягає виконанню відповідно до вимог Закону України « Про виконавче провадження».

Відповідно до ч.6 ст.27 Закону України « Про виконавче провадження» у разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання, що унеможливлює подвійне стягнення виконавчого збору, на що позивач посилається у позові, як підставу для задоволення позовних вимог.

Стосовно тверджень позивача , що виконавчий збір стягується лише за фактичного стягнення державним виконавцем коштів чи вчиненням ним дій, які призвели до стягнення з боржника сум заборгованості, суд відноситься критично, оскільки, як зазначено вище, відповідно до статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Натомість, суд акцентує, що частина друга статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, діяла до 28 серпня 2018 року, адже Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" № 2475-VIII від 03 липня 2018 року, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, у частині другій статті 27 Закону № 1404-VIII слова - "фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом", замінено словами - "підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів".

Отже, після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми котра підлягає стягненню.

Таким чином, з урахуванням наведеного, необґрунтованими є доводи ОСОБА_1 , що обов`язковою умовою стягнення виконавчого збору в рамках виконавчого провадження є саме фактичне примусове стягнення суми коштів, оскільки позивач посилається на правові норми Закону №1404-VІІІ, у редакції, котра була чинною до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" від 03 липня 2018 року №2475-VIII.

Судом відхиляються та не приймаються до уваги також посилання позивача на судову практику, викладену Верховним Судом у постанові від 16.04.2020 року по справі №640/8425/19, оскільки у вказаній постанові для вирішення, зокрема, спірних правовідносин, суд керувався нормами Закону №1404-VІІІ, котрі були чинними до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" від 03 липня 2018 року №2475-VII, до ст.27 Закону України № 1404-VIII.

Стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при здійсненні виконавчих дій.

З огляду на вище окреслене, суд доходить висновку, що постанову Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Павлюк М.А. від 03.03.2021 року у виконавчому провадженні № 54784402 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 81322,23 грн., відповідачем винесено відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», тобто на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством України, а відтак, підстави для визнання її протиправною, та скасування, відсутні.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відтак, беручи до уваги наведене, та оцінюючи надані сторонами по справі письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Лиманський районний відділ ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Павлюк М.А. від 03.03.2021 року у виконавчому провадженні № 54784402 про стягнення виконавчого збору в розмірі 81322,23грн., є безпідставними, необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають, з вищеокреслених підстав.

Керуючись ст.ст.72-77, 139, ст.ст.241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Лиманський районний відділ ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст. 293, 295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя Харченко Ю.В.

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Лиманський районний відділ ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови – відмовити

.