Ухвала суду № 98459566, 20.07.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5020/21

УХВАЛА

20 липня 2021 року м.Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити певні дії,–

ВСТАНОВИВ:

31.03.2021 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити певні дії.

Ухвалою суду від 05.04.2020 року позовна заява залишена без руху та запропоновано позивачу в установлений законом строк усунути недоліки поданого позову.

13.04.2021 року на виконання вимог ухвали суду від 05.04.2020 року позивачем подано уточнений адміністративний позов.

Ухвалою суду від 15.04.2021 року адміністративний позов повернути позивачу.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

30.06.2021 року справу №420/5020/21 повернуто на адресу Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду та вирішення в установленому відповідними положеннями КАС України питання про відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 05.07.2021 року позовна заява залишена без руху та запропоновано позивачу в установлений законом строк усунути недоліки поданого позову.

Так, в ухвалі суду від 05.07.2021 року зокрема зазначено про необхідність обґрунтування доцільності звернення до суду з позовними вимогами у межах адміністративного судочинства, оскільки позивач є боржником у виконавчому провадженні з виконання судового рішення в цивільній справі про стягнення заборгованості.

В свою чергу, на виконання вимог ухали суду від 05.07.2021 року позивачем подано заяву, в якій зазначено, що у разі повернення виконавчого документу стягувану розгляд позову необхідно здійснювати за правилами адміністративного судочинства.

Між тим, вирішуючи питання щодо відкриття провадження по даній справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII “Про виконавче провадження” рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Предметом даного позову є, зокрема, вимоги про скасування арешту з майна боржника у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа №2-248/10, виданого Київським районним судом м.Одеси 06.10.2010р. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” боргу.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 59 Закону України “Про виконавче провадження” у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII “Прикінцеві та перехідні положення” цього Закону.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Таким чином зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.

Для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою цього позову в частині позовних вимог про скасування арешту, позивач визначив наявність арешту, накладеного на належне йому нерухоме майно та кошти, що позбавило його фінансового джерелам доходу та майна.

При цьому, в прохальній частині позовних вимог позивачем не заявлені позовні вимоги до відповідача про оскарження рішень, дій чи бездіяльність Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) щодо накладення арешту на майно позивача, як боржника у виконавчому провадженні.

Тобто, у цій справі, позивач просить суд скасувати арешт на обтяження з усього майна, не оскаржуючи рішення щодо його накладення, який порушує право власності позивача, внаслідок чого він позбавлений можливості в повному обсязі користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд, а тому у даному випадку порушено його цивільні права.

За таких обставин, оскільки ОСОБА_1 був відповідачем у цивільній справі та боржником у виконавчому провадженні з виконання судового рішення в цивільній справі про стягнення заборгованості, то суд вважає, що справа ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання незаконними дій Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), зобов`язання Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) закрити два виконавчих листа № 2-248/10 від 05 липня 2010р. на підставі Ухвали Київського районного суду м. Одеси по справі № 520/10954/16-ц від 05.12.2016р. та на підставі Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07.11.2018р. по справі № 522/18188/17, скасувати арешт та обтяження з усього майна, накладеного відповідно до виконавчих проваджень № 48185088 та № 48186012 по виконанню виконавчих листів № 2-248/10 відданих 06.10.2010р.; зобов`язання Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повернути усе вилучене майно, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі “Сокуренко і Стригун проти України”) суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися “судом, встановленим законом” у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що наявні підстави для відмови у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Керуючись ст. 170, 294, 295, КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити певні дії.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ст.256 КАС України та може бути оскаржена у порядку та строки визначені ст.295, 297 КАС України.

Суддя Л.М. Токмілова