Рішення № 98459503, 20.07.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/7450/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Пенсійного фонду України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

06.05.2021 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області щодо порядку повідомлення ОСОБА_1 про необхідність подання додаткових документів, необхідних для призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку;

- визнати частково протиправним та частково скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області про призначення гр. ОСОБА_1 пенсії №156050005435 від 24 лютого 2021 року в частині призначення пенсії з 18 лютого 2021 року та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Одеській області ухвалити в цій частині рішення про призначення та виплату пенсії з 22 січня 2020 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він 10.02.2020 року звернувся до Суворовського відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії, так як на день звернення він досягнув 55 річного віку, набув загального стажу роботи 37 років 1 місяць 8 днів, з яких 15 років 0 місяців 14 днів стажу роботи за списком №2.

Рішенням відповідача №156050005435 від 13.02.2021 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії через недостатність загального та пільгового стажу. В зазначеному рішенні відповідач повідомляє позивача, що до пільгового стажу не враховано періоди з 10.04.2006 по 15.09.2009, з 16.09.2014 по 09.11.2016 через відсутність відомостей про проведення атестації робочих місць. Дане рішення пенсіонером одержано особисто 20.07.2020 року. Інші підстави відмови в призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відсутні. При цьому письмово позивача не було повідомлено про перелік документів, яких недостатньо для призначення пенсії.

Позивач отримав лист №10686-10449/у-02/8-1500/20 від 11.11.2020, в якому відповідач письмово повідомив позивача про перелік документів, яких недостатньо для призначення пенсії, а саме: паспорт громадянина України, заява про підтвердження стажу роботи, документи, які підтверджують факт припинення підприємства, установи, організації в результаті їх ліквідації, трудова книжку, документи, надані архівними установами, зокрема, довідка про заробітну плату, копії документів про проведення атестації робочих місць, копії документів про переведення на іншу роботу, на роботу з неповним робочим днем, надання відпусток без збереження заробітної плати.

У позові вказано, що 23.12.2020, зібравши всі необхідні документи на підтвердження спірних періодів роботи позивача за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України та за результатами атестації робочих місць, що дає право виходу на пенсію зі зменшенням пенсійного віку - ОСОБА_1 , звернувся із відповідною заявою №11, встановленою за формою Додаток 1 до п.6 Порядку №18-1 підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, надавши на розгляд органу пенсійного фонду, пакет документів для підтвердження пільгового стажу на підставі рішення спеціальної комісії в спосіб та з переліком документів, як було зазначено в листі №10686-10449/у-02/8-1500/20 від 11.11.2020. Рішенням від 30.12.2020 протоколу №12-1 про результати розгляду заяви комісія при Головному управлінні пенсійного фонду України в Одеській області відмовила ОСОБА_1 в підтвердженні пільгового стажу у період роботи з 16.01.1986 по 21.08.1992, з 22.08.1992 по 03.04.1995 та з 05.04.1995 по 11.01.1997. Дане рішення отримано позивачем 12.01.2021.

Як вказано у позові, 20.01.2021, зібравши додаткові документи за новi невизнані відповідачем періоди (про які не йшлося в рішенні про відмову в призначенні пенсії №156050005435 від 13.02.2020p.), з 16.01.1986 по 21.08.1992, з 22.08.1992 по 03.04.1995 та з 05.04.1995 по 11.01.1997, зазначені в рішенні від 30.12.2020 протокол №12-1 про результати розгляду заяви комісії при Головному управлінні пенсійного фонду України в Одеській області, отриманому 12.01.2021, - ОСОБА_1 знов звернувся із заявою №1, встановленою за формою Додаток 1 до п.6 Порядку №18-1 підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах. Рішенням від 29.01.2021 протокол №1-1 про результати розгляду заяви комісія при Головному управлінні пенсійного фонду України в Одеській області підтвердила ОСОБА_1 право у зарахуванні до пільгового стажу періоду роботи з 16.01.1986 по 21.08.1992, відмовила у підтвердженні періоду роботи з 22.08.1992 по 03.04.1995 та з 05.04.1995 по 11.01.1997. Дане рішення отримано позивачем 12.02.2021. Підтвердженого стажу виявилося достатньо для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного вiку на підставі п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та пп.2 п.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», усно позивача було поінформовано про необхідність звернення до органу пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії, встановленої за формою постанови правління Пенсійного фонду від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846.

18.02.2021 ОСОБА_1 звернувся із відповідною заявою та необхідним пакетом документів до Суворовського відділу обслуговування громадян Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області. Рішенням Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області №156050005435 від 24.02.2021 р. ОСОБА_1 було призначено пенсію зі зменшенням пенсійного віку на підставі п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788 з 18.02.2021р. Рішення отримано 09.04.2021 на вимогу адвокатського запиту №100 від 31.03.2021. У позові також вказано, що позивач намагався оскаржити в досудовий спосіб рішення Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області №156050005435 від 24.02.2021р. про призначення пенсії в частині дати, з якої органом пенсійного фонду призначено пенсію, але такі заходи не дали результату.

Як вказує позивач, в порушення пункту 1.7 Порядку 22-1 заява про призначення пенсії від 10.02.2020 та розписка повідомлення до неї не містять відомостей від органу пенсійного фонду про те, що позивачу необхідно додати документи на підтвердження спірних періодів праці. В графі «перелік документів, яких недостатньо для призначення пенсії» зазначено лише «довідка про заробітну плату за період страхового стажу до 01.07.2000, строк подання до 09.05.2020». Але надання такої довідки є правом, а не обов`язком пенсіонера.

Позивач вказує, що в рішенні про відмову в призначенні пенсії №156050005435 від 13.02.2020p, не наведено жодних правових підстав вимоги надати атестаційні документи підприємств. Отже, відповідачем, на виконання вимог ч. 2 ст. 77 КАС України, не доказана правомірність прийняття рішення в цій частині. Також, як вбачається з рішення про відмову в призначенні пенсії №156050005435 від 13.02.2020р. пенсіонера не було проінформавано про перелік документів, яких необхідно надати органу пенсійного фонду для призначення пенсії. Рішенням про відмову в призначенні пенсії №156050005435 від 13.02.2020р., яке одержано позивачем 20.07.2020, відповідачем не було зазначено такої причини відмови як не зарахування до пільгового стажу періоду роботи з 16.01.1986 по 21.08.1992, з 22.08.1992 по 03.04.1995 та з 05.04.1995 по 11.01.1997, чим було позбавлено права позивача реалізувати своє право на соціальний захист. Тобто, не заявивши своєчасно вимогу щодо надання необхідних документів до особи, яка намагається реалізувати право виходу на пенсію, суб`єкт владних повноважень в такий спосіб позбавив позивача можливості розпорядитися своїми правами та вчинити необхідні процесуальні дії, а саме надати органу Пенсійного фонду уточнюючі та атестаційні довідки, бо не можна оскаржити підстави, які є не зазначені в оскаржуваному рішенні, не можна надати довідки, вимогу про долучення яких не висуває орган пенсійного фонду.

На думку позивача, не зазначення відповідачем в розписці-повідомленні документів, яких необхідно надати органу пенсійного фонду для встановлення права виходу на пенсію, вручення позивачу рішення про відмову в призначенні пенсії зі спливом майже 6-тимісячного строку після його ухвалення (20.07.2020), висування вимог надання документів, необхідних для призначення пенсії зі спливом 9-тимісячного строку (25.11.2020) - свідчить про протиправність дій відповідача та порушення Порядку 22-1, який регламентує порядок та умови призначення пенсії. Такі протиправні дії призвели до того, що позивач був позбавлений права, встановленого законодавцем, подати своєчасно, у тримісячний строк з дня прийняття заяви або своєчасно дооформити документи у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, що призвело до порушення права позивача отримувати соцiальнi виплати від держави (пенсію) та користуватися своєю власністю на власний розсуд всупереч імперативній нормі права, яка міститься в ст. 41 Конституції України, протягом року.

Позивач наполягає, що відповідач розпоряджається повною та правдивою інформацією, яка була наявна у нього з самого першого звернення за призначенням пенсії позивача, з 10.02.2020, щоб призначити пенсію позивачу, бо пільговий стаж за списком №2 був підтверджений достовірними та належними документами. Відмова зробити призначення пенсії з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку свідчить, що відповідач зловживає своєю владою та нехтує своїми посадовими обов`язками суб`єкта владних повноважень, які на нього покладені ст. 19 Конституції України та розділом 1, 4 Порядку № 22-1, ст. 45 Закону України №1058.

Ухвалою суду від 11.05.2021 року прийнято до розгляду позову заяву та відкрито провадження по справі.

Судом вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст.262 КАС України.

Вказаною ухвалою судом, зокрема, зобов`язано відповідача надати до суду матеріали пенсійної справи позивача.

Ухвалою суду від 14.05.2021 року судом залучено до участі у справі в якості другого відповідача Пенсійний фонд України.

02.06.2021 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.

У відзиві відповідач зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області вважає позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Як вказує відповідач, оскільки позивач не оскаржив рішення про відмову у призначенні пенсії від 13.02.2020, а повторно звернувся із заявою про призначення пенсії лише 18.02.2021, підстав для призначення позивачу пенсії з 21 січня 2020 року не існує.

Враховуючи вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

07.06.2020 року від представника відповідача до суду надійшли засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача.

09.06.2021 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 (а.с.15-16).

З наданої до суду копії трудової книжки позивача судом встановлено, що з 14.10.1985 по 15.01.1986 ОСОБА_1 працював учнем електрозварника ("переобученцем"- мова оригіналу) корпусно-трубопроводного цеху, з 16.01.1986 по 03.04.1995 ОСОБА_1 працював електрозварником корпусно-трубопроводного цеху на Одеському судноремонтному заводі №2 та з 05.04.1995 по 11.01.1997 позивач працював на посаді газозварника ремонтного цеху в МДП" "Мортехсервіс".

Судом встановлено, що 10.02.2020 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії (а.с.31-32).

Вказана заява зареєстрована за №1465.

Рішенням відповідача №156050005435 від 13.02.2020 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії через недостатність загального та пільгового стажу (а.с.33). В зазначеному рішенні відповідачем повідомлено позивача, що його загальний трудовий стаж складає 36 років 11 місяців 15 днів, пільговий стаж складає 9 років 4 місяці 19 днів та що до пільгового стажу не враховано періоди з 10.04.2006 по 15.09.2009, з 16.09.2014 по 09.11.2016 через відсутність відомостей про проведення атестації робочих місць.

При прийнятті даного рішення відповідачем досліджувались, зокрема, пільгова довідка про стаж від 28.01.2020 року №04-37, довідка від 22.01.2020 року №01-33, накази про проведення атестації робочих місць від 10.04.2001 року №19, від 16.09.2009 року №60, від 10.11.2016 року №69 та картка умов праці ОСОБА_1 .

Як вказує позивач, дане рішення ним одержано особисто 20.07.2020 року.

Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про підтвердження стажу роботи.

У відповідь на звернення позивач отримав лист №10686-10449/у-02/8-1500/20 від 11.11.2020, в якому відповідачем письмово повідомлено позивача про перелік документів, яких недостатньо для призначення пенсії, а саме: паспорт громадянина України, заява про підтвердження стажу роботи, документи, які підтверджують факт припинення підприємства, установи, організації в результаті їх ліквідації, трудова книжку, документи, надані архівними установами, зокрема, довідка про заробітну плату, копії документів про проведення атестації робочих місць, копії документів про переведення на іншу роботу, на роботу з неповним робочим днем, надання відпусток без збереження заробітної плати (а.с.36).

23.12.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою №11 про підтвердження стажу роботи надавши на розгляд органу пенсійного фонду, пакет документів для підтвердження пільгового стажу (а.с.38).

Рішенням від 30.12.2020 протоколу №12-1 про результати розгляду заяви комісія при Головному управлінні пенсійного фонду України в Одеській області відмовила ОСОБА_1 в підтвердженні пільгового стажу у період роботи з 16.01.1986 по 21.08.1992, з 22.08.1992 по 03.04.1995 та з 05.04.1995 по 11.01.1997 (а.с.40-41).

Як зазначено у позові, дане рішення отримано позивачем 12.01.2021.

20.01.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою №11 про підтвердження стажу роботи надавши на розгляд органу пенсійного фонду, пакет документів для підтвердження пільгового стажу (а.с.39).

Рішенням від 29.01.2021 протокол №1-1 про результати розгляду заяви комісія при Головному управлінні пенсійного фонду України в Одеській області підтвердила ОСОБА_1 право у зарахуванні до пільгового стажу періоду роботи з 16.01.1986 по 21.08.1992, відмовила у підтвердженні періоду роботи з 22.08.1992 по 03.04.1995 та з 05.04.1995 по 11.01.1997 (а.с.42-43).

Як вказано у позові, дане рішення отримано позивачем 12.02.2021.

Як вказано у позові позивача, було усно поінформовано про необхідність звернення до органу пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії, встановленої за формою Постанови Правління пенсійного фонду від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846.

18.02.2021 ОСОБА_1 звернувся із заявою про призначення пенсії до Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області, яка зареєстрована за №1709 (а.с.44-46).

До заяви позивачем були додані:

- паспорт та довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру;

- трудову книжку;

- військовий квиток;

- диплом про навчання;

- довідка з ДПІ про облік як суб`єкт підприємницької діяльності (фоп);

- довідка із СПОВ про заробітну плату з 01.07.2000р. по день звернення;

- довідка про джерела доходів з 01.07.2000p. (№ 4257-11.1-34);

- довідка про заробітну плату за період страхового стажу до 01.07.2000 р. №4126-11.1-34;

- довідка про заробітну плату (спецпенсії) (№ 4258-11.1-34);

- довідка про зміну назви організації (опис № 1-о)

- довідка про прийняття на роботу (навчання) (архів №3309-11.1-34);

- довідки про періоди роботи науковим працівником (архів № 4127-11.1-34);

- довідки, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників №04-37 від 28.01.2020 року.

- документ про визнання одиноким або або необхідність стороннього догляду (рішення комісії від 29.01.2021);

- документ про утримання непрацездатних членів сім`ї (головне управління статистики від 07.12.2020);

- документи про виконання роботи, яка дає право на певний вид пенсій №19 від 10.04.2001;

- документи про місце проживання (реєстрації) особи (атестація наказ № 60);

- документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637; (карта умов праці).

Рішенням Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області №156050005435 від 24.02.2021 р. ОСОБА_1 було призначено пенсію зі зменшенням пенсійного віку на підставі п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788 (див.додаток 26) з 18.02.2021р.

Як вказано у позові, рішення отримано 09.04.2021 на вимогу адвокатського запиту №100 від 31.03.2021.

Позивач, не погоджуючись з діями Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області щодо порядку повідомлення ОСОБА_1 про необхідність подання додаткових документів, необхідних для призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку та вважаючи частково протиправним та частково таким, що підлягає скасуванню рішення Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області про призначення гр. ОСОБА_1 пенсії №156050005435 від 24 лютого 2021 року в частині призначення пенсії з 18 лютого 2021 року, звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991р. (далі-Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003р. (далі -Закон №1058-IV).

Статтею 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Положеннями ст. 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до положень ч.1 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Згідно з п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

50 років - по 31 березня 1965 року включно;

50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року;

51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року;

51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року;

52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року;

52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року;

53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року;

53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року;

54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року;

54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року;

55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу:

з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок;

з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років у чоловіків і не менше 21 року у жінок;

з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок;

з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок;

з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок;

з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок;

з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок;

з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років у чоловіків і не менше 24 років у жінок;

з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок.

Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону:

чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи;

жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.

Зазначене зменшення пенсійного віку для жінок застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року;

Згідно пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в Порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Під час розгляду справи судом досліджено копію трудової книжки позивача та встановлено, що вона містить записи щодо роботи позивача (прийняття на роботу, звільнення з роботи) у періоди його роботи з 14.10.1985 по 15.01.1986 учнем електрозварника ("переобученцем"- мова оригіналу) корпусно-трубопроводного цеху, з 16.01.1986 по 03.04.1995 електрозварником корпусно-трубопроводного цеху на Одеському судноремонтному заводі №2 та з 05.04.1995 по 11.01.1997 газозварником ремонтного цеху в МДП" "Мортехсервіс".

При цьому, суд зазначає, що згідно з позицією, яка викладена Верховним Судом України у постанові від 21.02.2018 по справі №687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України Про пенсійне забезпечення.

Згідно з п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (зі змінами та доповненнями), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до п.20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, уточнюючі довідки підприємств або організацій для підтвердження спеціального трудового стажу за додатком №5, приймаються у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років.

Відповідно до пункту 3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі Порядок № 22-1).

Положеннями пункту 1.7 Порядку № 22-1 визначено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.

Відповідно до пункту 4.1. Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Згідно з п.4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;

4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Відповідно до п.4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Суд зазначає, що в порушення пункту 1.7 Порядку 22-1 заява про призначення пенсії від 10.02.2020 та розписка повідомлення до неї не містять відомостей від органу пенсійного фонду про те, що позивачу необхідно додати документи на підтвердження спірних періодів праці.

В графі «перелік документів, яких недостатньо для призначення пенсії» зазначено лише «довідка про заробітну плату за період страхового стажу до 01.07.2000, строк подання до 09.05.2020».

Суд погоджується з доводами позивача про те, що надання такої довідки є правом, а не обов`язком пенсіонера.

Таким чином, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, в порушення вимог Порядку №22-1, письмово не було повідомлено заявника про те, які документи необхідно подати додатково, не було надано позивачу тримісячний строк для надання таких документів, що свідчить про передчасність прийнятого рішення, та не було самостійно вжито дій щодо встановлення наявності або відсутності підстав для зарахування даного періоду роботи до пільгового стажу позивача.

Протягом усього строку розгляду даної адміністративної справи відповідачем не надано до суду доказів вручення позивачу у визначений Порядку №22-1 строк рішення про відмову в призначенні пенсії №156050005435 від 13.02.2020р.

Так підставою для відмови в призначенні позивачу пенсії у рішенні №156050005435 від 13.02.2020р. визначено відсутність у позивача достатнього пільгового стажу, оскільки через відсутність атестації робочих місць, період роботи позивача з 10.04.2006 року по 15.09.2009 року, з 16.09.2014 року по 09.11.2016 року не враховуються до піль готового стажу.

У вказаному рішенні відповідачем не зазначено інших підстав для відмови у призначенні позивачу пенсії.

Пунктом 3 Порядку застосування Списків N 1 і N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 року №383 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 року за №1451/11731ь (далі - Порядок №383) встановлено, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку № 383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.

Згідно з пунктом 4.3 Порядку № 383 у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць) до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи зі шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.

Пунктом 10 Порядку № 383 установлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку з наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та в разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку № 637.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком № 442 та Методичними рекомендаціями.

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. N 442 (далі - Порядок №№ 442) та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Так, згідно з статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб`єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі, якщо непроведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров`ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.

Атестація робочих місць відповідно до Порядку № 442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

За змістом пунктів 8 та 9 Порядку № 442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.

При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.

Частинами першою та другою статті 153 КЗпП України установлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці» працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов`язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я. Окрім того, роботодавець зобов`язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.

Сукупність правових норм, про які йшлося у параграфах 32, 34, 36, 37, 45, 50, 51, 52 цієї постанови дозволяє дійти висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII - «за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).

Аналогічні висновки, викладені у постанові Великої палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі № 520/15025/16-а.

З вказаного, на думку суду вбачається, що при розгляд заяви ОСОБА_1 від 10.02.2020 року відповідач протиправно прийняв рішення №156050005435 від 13.02.2020р про відмову у призначенні йому пенсії на пільгових умовах.

Як вже вказано судом, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, в порушення вимог Порядку №22-1, письмово не було повідомлено заявника про те, які документи необхідно подати додатково, не було надано позивачу тримісячний строк для надання таких документів, що свідчить про передчасність прийнятого рішення, та не було самостійно вжито дій щодо встановлення наявності або відсутності підстав для зарахування даного періоду роботи до пільгового стажу позивача.

В подальшому відповідачем за результатом розгляду поданих позивачем документів вже не було зараховано інші пільгові періоди роботи ОСОБА_1 , а саме з 16.01.1986 по 21.08.1992, з 22.08.1992 по 03.04.1995 та з 05.04.1995 по 11.01.1997.

Зазначене, свідчить про недотримання відповідачем при розгляді поданих позивачем документів для призначення пенсії принципів правової визначеності, який гарантує забезпечення легкості з`ясування змісту права і можливість скористатися цим правом, та принципу належного урядування, одним з елементів якого є обов`язок державного органу діяти в належний і якомога послідовніший спосіб, у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права особи, як майнові права.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язати утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Окрім того, суд звертає увагу відповідача на те, що частиною третьою статті 245 КАС України передбачено право суду у разі скасування індивідуального акта зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Статтею 58 Закону № 1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який, зокрема, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Оскільки вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією відповідача та ним не дотримано порядку розгляду зазначеної заяви, не надано право позивачу надати додаткові документи, зважаючи на висновки суду про відсутність підстав у відповідача для прийняття рішення №156050005435 від 13.02.2020р., з метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд, з урахуванням положень чю2 ст.9 КАС України дійшов висновку про наявність підстав для виходу за межі позовних вимог та про задоволення позовних вимог шляхом:

- визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області щодо порядку повідомлення ОСОБА_1 про необхідність подання додаткових документів, необхідних для призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку;

- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №156050005435 від 13.02.2020 року;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до частини 1 статті 114 Закону № 1058-ІУ.

Відповідно до ч.1 ст.45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

При відстрочці часу призначення пенсії за віком пенсія з урахуванням положень статті 29 цього Закону призначається за заявою пенсіонера з дня, що настає за останнім днем місяця, в якому набуто повний місяць страхового стажу (у тому числі сумарно) для відстрочки часу виходу на пенсію, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з такого дня;

В той же час, позивач досяг пенсійного віку 21.01.2020 року та звернувся із заявою про призначення пенсії 10.02.2020 року.

Таким чином, датою з якої позивачу необхідно призначити пенсію є саме 22.01.2020 року, тобто день, що настає за днем досягнення позивачем пенсійного віку, так як його звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку.

Щодо вимоги позивача про визнання частково протиправним та часткове скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області про призначення гр. ОСОБА_1 пенсії №156050005435 від 24 лютого 2021 року в частині призначення пенсії з 18 лютого 2021 року, то з урахуванням вищевикладених висновків суду, суд вважає, що у задоволенні даної вимоги необхідно відмовити.

Разом з цим, відповідно до п.12 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 р. №28-2 (далі - Положення №28-2), головне управління є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс та кошторис видатків, рахунки в органах Казначейства та уповноважених банках, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Згідно з п.п. 5 п. 4 Положення №28-2, головні управління здійснюють призначення (перерахунок) та виплату пенсій.

Таким чином, з викладених норм вбачається, що функції з призначення (перерахунку) та виплати пенсій є дискреційними повноваженнями головних управлінь Пенсійного фонду України.

Однак, Кабінетом Міністрів України 16 грудня 2020 року було прийнято постанову №1279 «Деякі питання організації виплати пенсії та грошової допомоги» (далі - Постанова №1279).

Постановою №1279 у пункті 3 встановлено Пенсійному фонду України до 1 квітня 2021 р. провести підготовчі технічні заходи для забезпечення переходу до централізованого фінансування виплати пенсій.

Також вищевказаною постановою затверджено «Порядок виплати і доставки пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання одержувачів у межах України організаціями, що здійснюють їх виплату і доставку» та внесено до постанов Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 р. № 1596, від 23 липня 2014 р. № 280 та від 11 травня 2017 р. № 312 відповідні зміни.

Суд зазначає, що відповідно до п.4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 р. № 280 (в редакції Постанови №1279) Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань забезпечує своєчасне та у повному обсязі фінансування виплати пенсій…

Відповідно до п. 12 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою КМУ від 30.08.1999 року №1596 (далі - Порядок №1596, в редакції Постанови №1279), органи Пенсійного фонду (головні управління Пенсійного фонду України в областях, м. Києві) на підставі заяв, передбачених п. 10 цього Порядку, складають: списки на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки згідно з додатком 2 у двох примірниках; опис списків на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки згідно з додатком 3 у трьох примірниках.

Перший примірник списків формується за датою виплати в порядку зростання номерів поточних рахунків, другий - за датою виплати в порядку зростання номерів пенсійних (особових) справ. Дати і виплатний період визначаються органами Пенсійного фонду.

Відповідно до п. 13 Порядку №1596 під час централізованого перерахування коштів списки подаються уповноваженим банкам виключно в електронній формі через Пенсійний фонд України.

Згідно із п. 14 Порядку №1596 на підставі складених документів Пенсійний фонд України проводить протягом місяця за датами у межах виплатного періоду перерахування уповноваженим банкам кошти, необхідні для виплати пенсій та грошової допомоги, через поточні рахунки одержувачів.

Отже, вчинити певні дії в інтересах позивача, зокрема щодо здійснення фінансування виплати пенсії, наразі може Пенсійний фонд України.

З цього приводу Верховний Суд визначив правомірним застосування адміністративного правонаступництва, яке полягає в повній або частковій передачі адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень іншому внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 13 березня 2019 року (справа № 524/4478/17). від 20 лютого 2019 року (справа № 826/16659/15).

При цьому можна виділити дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво.

Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.

Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій (крім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами) сторони чи третьої особи іншим суб`єктом, коли права та обов`язки суб`єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб`єкта владних повноважень, а також можливість суб`єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити в судовий процес як сторона чи третя особа.

У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач суд залучає іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача (постанова Верховного Суду від 11.10.2019 р. у справі № 812/1408/16).

Отже, з викладеного вбачається, що з 01 квітня 2021 року повноваження щодо здійснення фінансування виплати нарахованої пенсії перейшли від головних управлінь до Пенсійного фонду України.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).

Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі "Джорджевич проти Хорватії" (Djordjevic v Croatia), №41526/10, пункт 101; рішення у справі "Ван Остервійк проти Бельгії" (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини 1 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що право має бути захищено у такий спосіб, що відповідає змісту права, зокрема в постанові від 01.10.2019 р. у справі №910/3907/18.

При вирішенні даної адміністративної справи суд враховує, що мета, з якою особа звертається до адміністративного суду - це захист її прав, який може бути досягнений лише остаточним вирішення спору, який виник між особою та суб`єктом владних повноважень.

В даному випадку пенсіонер звернувся до суду з метою захисту його права на пенсію, тобто відновлення передбаченої законом гарантії на соціальне забезпечення.

У спорах щодо призначення/перерахунку належної особі пенсії ціллю, з якою ініціюється судовий процес, є отримання соціальної виплати у розмірі, на який у особи виникло право у відповідності до норм чинного законодавства.

Лише декларування права у особи на соціальні виплати у відповідному розмірі не може вважатися вирішенням спору у справі та свідченням про відновлення порушеного права особи, за захистом якого вона звернулась.

Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що право має бути захищено у такий спосіб, що відповідає змісту права, зокрема в постанові від 01.10.2019 р. у справі №910/3907/18.

Поновлення прав позивача буде ефективним виключно у разі вчинення суб`єктом владних повноважень певних дій.

Враховуючи вищенаведене, вимоги позивача в частині зобов`язання здійснити виплату пенсії слід звернути до Пенсійного фонду України шляхом зобов`язання Пенсійного фонду України у відповідності до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280 в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1279 «Деякі питання організації виплати пенсії та грошової допомоги» здійснити фінансування виплати призначеної з 22.01.2020 року пенсії позивача.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що, позивачем за подачу даного адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 1816 грн.

Зважаючи на вищевикладене, оскільки саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області відмовлено позивачу у перерахунку пенсії, суд дійшов висновку про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь позивача судового збору у розмірі 1816 грн.

У позові позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь витрати на правничу допомогу у сумі 11200 грн.

Відповідно до ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із частиною другою статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Суд вказує на те, що відповідачем не було подано до суду відповідного клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певну суму, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (269).

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року по справі № 810/2760/17 додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.03.2021 у справі № 712/1720/19.

Статтею 30 Закону N 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Суд зазначає, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Так, згідно матеріалів справи, 14.04.2021 року між позивачем та адвокатом Сластніковою Ганною Олексіївною було укладено договір про надання правничої допомоги пунктом 1 якого визначено, що адвокат бере зобов`язання надавати клієнту правову допомогу та представляти його інтереси в судах України, a також в усіх органах державної влади України, підприємствах, установах, організаціях незалежно від їх форми власності, у тому числі органах державної виконавчої служби, в органах внутрішніх справ, органах прокуратури, органах СБУ та інших правоохоронних органах.

Відповідно до п.4 даного договору за надання правової допомоги за даним договором клієнт сплачує гонорар, розрахований на підставі узгодженого сторонами кошторису витрат та дорівнює 11 200 (одинадцять тисяч двісті гривень, 00 коп.). Підписаний сторонами акт виконаних робіт є підставою для проведення розрахунку між сторонами.

На підтвердження виконання умов вказаного договору до суду надано кошторис витрат та акт виконаних робіт (а.с.104-105).

Загальна сума витрат на правничу допомогу, яку позивач поніс та просить суд стягнути з відповідача складає 10200 грн.

У постанові Верховного суду від по справі №640/18402/19 вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Судом також зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Враховуючи зазначене, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмір 5000,00 грн. на користь позивача, оскільки такий розмір гонорару є співмірним зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Пенсійного фонду України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області щодо порядку повідомлення ОСОБА_1 про необхідність подання додаткових документів, необхідних для призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку;

Визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №156050005435 від 13.02.2020 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до частини 1 статті 114 Закону № 1058-ІУ з 22.01.2020 року.

Зобов`язати Пенсійний фонд України у відповідності до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280 в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1279 «Деякі питання організації виплати пенсії та грошової допомоги» здійснити фінансування виплати призначеної з 22.01.2020 року пенсії ОСОБА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 збір у розмірі 1816,00 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. (п`ять тисяч гривень 00 копійок)

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 );

Відповідачі:

Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м.Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385).

Пенсійний фонд України (вул. Бастіонна, 9, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00035323)

Суддя С.М. Корой