Рішення № 98459094, 06.07.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

06 липня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2718/21

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шембелян В.С.,

за участю секретаря судового засідання - Пономарьової О.І.,

представника відповідача - Болото І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

26 травня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення 25.06.2016 остаточного розрахунку при звільненні позивача зі служби в поліції та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній розмір грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні зі служби в поліції, за період з 25.06.2016 по 14.05.2021, відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати».

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 24.09.1993 по 24.06.2016 проходив службу в органах внутрішніх справ України, зокрема, з жовтня 2014 року в Старобільському районному відділі ГУМВС України у Луганській області, з 07.11.2015 року в Головному управлінні Національної поліції в Луганській області. Станом на день звільнення зі служби в поліції, а саме 24.06.2016, відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної чергової відпустки при звільненні за 2015 рік. Позивач вважаючи, що його право на отримання відповідних виплат в день звільнення порушені відповідачем, 09 лютого 2021 року звернувся до Луганського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Луганській області, в якій просив стягнути з відповідача компенсацію за невикористані дні відпустки при звільненні з поліції за 2015 рік.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року у справі №360/655/21, позовні вимоги позивача до Головного управління Національної поліції в Луганській області задоволені частково, зокрема, визнана протиправною бездіяльність, зобов`язано нарахувати та виплатити грошову компенсацію за 4 доби невикористаної в 2015 році відпустки. 15.05.2021 зазначене рішення набрало законної сили.

На виконання рішення суду, відповідач, 14.05.2021 виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 рік, у розмірі 1263 грн 43 коп.

Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України, компенсація за невикористані дні відпустки за 2015 рік при звільненні мала бути виплачена позивачу в день звільнення, тобто 24 червня 2016 року, а фактично була виплачена 14.05.2021. Таким чином, затримка розрахунку з позивачем при звільненні (з 25.06.2016 року по 14.05.2021 року), складає - 1785 днів (191 день - 2016 рік, 365 днів - 2017 рік, 365 днів - 2018 рік, 365 днів - 2019 рік, 366 днів - 2020 рік, 133 днів 2021 року).

Позивач вважає, що дії відповідача щодо невиплати середнього розміру грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, суперечать положенням Закону, тому порушують його права, що стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою від 31 травня 2021 року про відкриття провадження в адміністративній справі визначено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін (арк. спр.25-26).

Головне управління Національної поліції в Луганській області позов не визнало, про що 18 червня 2021 року через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) за вхідним реєстраційним № 21007/2021 подало відзив на позовну заяву (арк. спр.31-39).

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що аналіз положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) свідчить, що підставою для виплати відшкодування, передбаченого частиною першою статті 117 КЗпП України, є: нарахування сум належних працівникові при звільненні; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.

Підставою для виплати передбаченого частиною другою статті 117 КЗпП України відшкодування є: нарахування сум належних працівникові при звільненні; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.

Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення має відбутися одразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.

На виконання рішення суду № 360/655/21 від 14.04.20201 ГУНП в Луганській області 13.05.2021 було зараховано на картрахунок позивача грошові кошти в сумі 1263,43 грн.

Просив суд звернути увагу, що згідно ухвали суду від 15.02.2021 у справі № 360/655/21 про визнання протиправними дії ГУНП в Луганській області про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки за 2015 рік пзивач звернувся лише 09.02.2021 року.

В наказі про звільнення позивача чітко зазначено про виплату йому компенсації лише за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 19 діб. Витяг з наказу про звільнення зі служби в поліції та трудову книжку було отримано ОСОБА_1 у день звільнення (24.06.2016), про що свідчить його особистий підпис на послужному списку. Отже, ОСОБА_1 був ознайомлений з наказом про звільнення 24.06.2016. Платіжним дорученням № 1611 від 28.07.2016 року з позивачем 28.07.2016 був здійснений остаточний розрахунок при звільненні. Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні суми був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні, що узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 825/742/16.

З урахуванням викладеного, відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представник відповідача Болото І.А. заперечувала проти задоволення позовних вимог, надала відповідні пояснення суду.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до вимог статті 205 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79, 90 КАС України, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини, що склалися між сторонами.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) позивач у період з 24.09.1993 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ, з 07.11.2015 по 24.06.2016 в Національній поліції України, з 24.06.2016 звільнений зі служби в поліції за пунктом 2 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» (через хворобу), з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 22 роки 08 місяців 29 днів, у пільговому обчисленні: 27 років 04 місяці 21 день, з виплатою компенсації за невикористану в році звільнення відпусткою у кількості 19 діб, що підтверджується витягом з наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області від 24 червня 2016 року № 411 о/с "По особовому складу" (арк. спр. 14 зв.).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 360/655/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 4 доби невикористаної в 2015 році відпустки.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 4 доби невикористаної в 2015 році відпустки.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (арк.спр.20-23).

На виконання рішення суду від 14.04.2021 ГУНП в Луганській області 13.05.2021 було зараховано на картрахунок позивача грошові кошти в сумі 1263,43 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 13.05.2021 № 2117 (арк.спр.41).

14.05.2021 позивач отримав грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учасник бойових дій за 2015 рік, у розмірі 1263 грн 43 коп, що підтверджується скрин зарахуванням (арк.спр.15).

Отже, виплата позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 рік в сумі 1263,43 грн здійснена відповідачем не у день звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції.

Дослідженням довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Луганській області від 09 червня 2021 року № 636/111/22-2021 (арк. спр.43) встановлено, що позивачем у квітні 2016 року відпрацьовано 30 днів, у травні 2016 року - 31 день, разом за два місяці, що передували звільненню, позивачем фактично відпрацьовано 61 день. Також з наданої довідки судом встановлено, що: у квітні 2016 року позивачу виплачено грошове забезпечення у сумі 9825,20 грн; у травні 2016 року позивачу виплачено грошове забезпечення у сумі 10190,00 грн, всього за 2 місяці 20015,20 грн.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд керується такими вимогами чинного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII).

Відповідно до частин першої та другої статті 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2015 року № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" (далі - Постанова № 988) та Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України від 29 квітня 2016 року № 669/28799 (далі - Порядок № 260).

Зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Наведений висновок суду узгоджується і з положеннями, що містяться у абзаці другому пункту 2 постанови Пленуму Верхового Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", якими визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо).

Пунктом 1 Постанови № 988 установлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 3 розділу І «Загальні положення» Порядку № 260 закріплено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Наведені норми законодавства дають підставу для висновку, що нерозповсюдження на поліцейських норм КЗпП України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, винагороди за участь в антитерористичній операції) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 "Про захист заробітної плати", ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми КЗпП України в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (№ рішення в ЄДРСР 88952400) визначила, що під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Згідно з пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт "л" пункту 1 Порядку № 100).

Відповідно до абзаців першого-третього пункту 2 Порядку № 100 (тут і надалі посилання на норми Порядку № 100 наводяться в редакції, яка діє з 12 грудня 2020 року) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду (абзаци четвертий, шостий пункту 2 Порядку № 100).

Згідно з абзацом сьомим пункту 2 Порядку № 100 якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку.

Абзацами першим, другим пункту 3 Порядку № 100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 4 Порядку № 100 регламентовано, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються:

а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками);

б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо);

в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових);

г) премії за результатами щорічного оцінювання службової діяльності, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об`єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності);

д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо;

е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати;

є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором;

ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування;

з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку;

и) виплати, пов`язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо;

і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування;

ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством);

й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства;

л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати;

м) заробітна плата, яка нарахована за час роботи у виборчих комісіях, комісіях всеукраїнського референдуму;

н) винагороди державним виконавцям.

Згідно з абзацом дев`ятнадцятим пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).

Згідно з пунктом 9 розділу І "Загальні положення" Порядку № 260 при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

При прийнятті на службу до Національної поліції грошове забезпечення поліцейським нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення поліцейським виплачується по день їх звільнення зі служби в поліції включно (пункт 15 розділу І "Загальні положення" Порядку № 260).

Відповідно до абзацу першого пункту 8 розділу III "Окремі питання виплати грошового забезпечення" Порядку № 260 поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць.

За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення (абзаци сьомий, восьмий пункту 8 розділу III "Окремі питання виплати грошового забезпечення" Порядку № 260).

З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Порядку № 260 можна дійти висновку, що згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні поліцейським проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення поліцейського обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період. Нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні поліцейським здійснюється з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням. При цьому, до розрахунку не включається винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, антитерористичних операціях та інших заходах в умовах особливого періоду, а також інші виплати, передбачені пунктом 4 Порядку № 100.

Згідно з довідкою Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Луганській області від 09 червня 2021 року № 636/111/22-2021 (арк.спр.43) грошове забезпечення позивача за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, складає: за квітень 2016 року - 9825,20 грн; за травень 2016 року - 10190,00 грн.

За квітень та травень 2016 року позивачем відпрацьовано 61 календарний день (за квітень 2016 року - 30 календарних днів, за травень 2016 року - 31 календарний день).

День звільнення позивача 24 червня 2016 року вважається останнім днем служби. Період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні складає з 25 червня 2016 року по 14 травня 2021 року та становить 1785 календарних днів.

Середньоденне грошове забезпечення позивача складає: (9825,20 грн + 10190,00 грн) : 61 календарний день = 328,12 грн.

Середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 червня 2016 року по 14 травня 2021 року, яке належить стягнути на користь позивача, складає: 328,12 грн х 1785 календарних днів = 585694,20 грн.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

Європейський суд з прав людини трактує поняття «якість закону» таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява № 1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170).

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Аналогічний правовий висновок сформований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі 821/1083/17.

Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказано, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З врахуванням принципу справедливості та співмірності, а також розміру майнових втрат, оскільки з позовом про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за 4 доби невикористаної в 2015 році відпустки та зобов`язання Головного управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити грошову компенсацію за 4 доби невикористаної в 2015 році відпустки позивач звернувся 09 лютого 2021 року, тобто через чотири роки та 7 місяців після звільнення зі служби в поліції, чим істотно збільшив кількість днів затримки розрахунку при звільненні, суд вважає за необхідне обмежити розмір середнього грошового забезпечення та стягнути на користь позивача середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні розміром суми несвоєчасно виплаченої грошової компенсації за 4 доби невикористаної в 2015 році відпустки - 1263,43 грн.

Належним способом захисту порушеного права позивача буде саме зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу вказуну суму.

Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).

Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов`язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні визначена судом без утримання такого податку та інших обов`язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню, з урахуванням принципу співмірності розміру компенсаційних виплат з фактично завданою шкодою несвоєчасною виплатою зазначеної суми при звільненні позивача зі служби.

Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (1974 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (ідентифікаційний код 40108845, місцезнаходження: 93406, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Вілєсова, 1) про зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 всіх належних йому сум при звільненні в період з 25.06.2016 по 14.05.2021.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму середнього заробітку за затримку виплати всіх належних сум при звільненні в період 25.06.2016 по 14.05.2021 в розмірі 1263,43 (одна тисяча двісті шістдесят три гривні 43 копійки).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 12 липня 2021 року.

Суддя В.С. Шембелян