Рішення № 98459073, 20.07.2021, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/2009/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сагуна А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Центрального територіального управління Національної гвардії України (Військова частина 3006) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Представник ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Центрального територіального управління Національної гвардії України (військової частини 3006) щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення (16.12.2019 р.) по день фактичного розрахунку (13.04.2021 p.);

- зобов`язати Центральне територіальне управління Національної гвардії України (військову частину 3006) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення (16.12.2019 р.) по день фактичного розрахунку (13.04.2021 p.).

В обґрунтування вимог представник позивача зазначив, що відповідачем протиправно не здійснено нарахування та виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки вказані нарахування передбачені Кодексом законів про працю України.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву відповідно до якого позовні вимоги не визнаються в повному обсязі. Так, відповідач вказує, що грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, не входить до грошового забезпечення військовослужбовця Національної гвардії України. Крім того відповідачем зазначено, що :

- на день виключення позивача із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (16.12.2019) між ним та Центральним територіальним управлінням Національної гвардії України не існувало спору щодо нарахування та виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, отримавши виплати, нараховані йому при звільнені;

- із заявою про нарахування і виплату грошової компенсації за невикористану ним у 2017-2019 роках додаткову відпустку, як учаснику бойових дій особисто позивач, не звертався;

- лише у жовтні 2020 року від представника позивача, надійшов адвокатський запит щодо надання інформації про використання позивачем додаткової відпустки, як учасника бойових дій, тобто через 10 місяців після звільнення Позивача з військової служби;

- рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 340/5120/20 та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2021року, які набрали законної сили 24.03.2021 відповідач добровільно виконав, нарахувавши та виплативши позивачу компенсацію 13 квітня 2021 року.

Тому на думку відповідача відсутні підстави для застосування до Центрального територіального управління Національної гвардії України наслідків, передбачених частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України, за порушення строків виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки ( а.с.24-34).

Представником позивача подано відповідь на відзив ( а.с. 48-54).

Ухвалою суду від 03 червня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів ( а.с. 66).

Ухвалою суду від 22 червня 2021 року зобов`язано Центральне територіальне управління Національної гвардії України (Військова частина 3006) (вул. Надії Алексеєнко, 46, м. Дніпро, 49008) подати до суду довідку про розмір середньомісячного та середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 на день звільнення ( а.с. 71).

Дослідивши докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з таких підстав.

28.12.2017 р. позивач набув статусу учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с.8).

Наказом начальника Центрального територіального управління Національної гвардії України (далі - ЦТУ НГУ) (по особовому складу) від 12.11.2019 р. №73 о/с позивача звільнено з військової служби у запас в зв`язку із закінченням строку контракту.

Наказом начальника ЦТУ НГУ (по стройовій частині) від 16.12.2019 р. №273 позивача з 14.12.2019 р. виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення окремого загону спеціального призначення ЦТУ НГУ з 14 грудня 2019 року (а.с.9).

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року по справі №340/5120/20 адміністративний позов задовольнити частково; визнано протиправною бездіяльність Центрального територіального управління Національної гвардії України (військова частина 3006) (код ЄДРПОУ - 25575747) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; зобов`язано Центральне територіальне управління Національної гвардії України (військова частина 3006) (код ЄДРПОУ - 25575747) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби ( а.с.10-12).

Рішення суду набрало законної сили 24.03.2021 ( а.с.13-15).

На виконання рішення суду, 13 квітня 2021 року відповідачем виплачена компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки в сумі 23 194,78 грн. (а.с.16).

Оскільки відповідач здійснив виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, спір про суми відсутній та стала відома дата розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 1-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Разом з тим, цим Законом не передбачена відповідальність за порушення строків розрахунку при звільненні. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

Вирішуючи спір, суд звертає увагу на те, що згідно із частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд касаційної інстанції неодноразово приходив до висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі №21-8а15, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі №815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 та ін.)

Оскільки у спірному випадку, що є предметом судового розгляду, спеціальне законодавство, яким врегульовано порядок проходження військової служби, порядок і строки виплати грошового забезпечення військовослужбовцям при звільненні з військової не передбачає дату проведення остаточного розрахунку та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум при звільненні, що фактично визнавалось сторонами справи, тому за аналогією закону до спірних відносин необхідно застосувати норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України, на які посилається позивач в обґрунтуванні заявлених вимог.

Отже, відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Звертаючись із вимогою про стягнення (відшкодування), визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Підсумовуючи вказане, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.

З встановлених у справі обставин слідує, що відповідач провів повний розрахунок з позивачем після його звільнення зі служби поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України. Оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби (14.12.2019) остаточний розрахунок і такий було проведено лише 13.04.2021, то суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Відтак, відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні з військової служби.

Згідно наданої відповідачем довідки №73 від 07.07.2021 розмір середньоденного грошового забезпечення (середнього заробітку) позивача становить 542,58 грн. (а.с.80).

Судом встановлено, що період затримки розрахунку при звільненні тривав з 14.12.2019 по 12.04.2021, що складає 486 календарних дня.

Тому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби, що виразилось у несвоєчасній виплаті компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, складає 263 693,88 грн. (542,58 грн. х 486 к.д.).

Водночас, суд вважає, що у порівнянні із виплаченою компенсацією за невикористані календарні дні додаткової відпустки у розмірі 23 194,78 грн., суму 263 693,88 грн. не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму виплаченої компенсації.

Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України, викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 у справі №761/9584/15-ц. За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в зазначеній постанові, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Вирішуючи дане питання, суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Наведений підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30 жовтня 2019 року, а також у постанові від 12 серпня 2020 року у справі №400/3151/19.

З матеріалів справи вбачається, що останнім днем військової служби позивача було 13.12.2019, а з даним позовом він звернувся до суду 26.04.2021 після виплати йому відповідачем 13.04.2021 компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.

Враховуючи те, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби - 263 693,88 грн. значно перевищує суму виплаченої компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій - 23 194,78 грн., а також з урахуванням того, що позивач протягом тривалого часу не звертався до суду з позовом про виплату компенсації, суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.

Суд зазначає, що в даній ситуації істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку становить 0,088 (23 194,78 грн./ 263 693,88 грн., тобто сума виплаченої індексації грошового забезпечення поділити на середній заробіток за весь час затримки розрахунку).

Відтак сума, яка підлягає відшкодуванню становить 23 205,06 грн. (542,58 грн. х 0,088 х 486 р.д., тобто середньоденна заробітна плата позивача помножена на істотність частки та кількість днів затримки розрахунку).

Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, а також беручи до уваги наведені вище позиції судів касаційної та апеляційної інстанцій в аналогічних правовідносинах, суд доходить висновку про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби має бути виплачений позивачу у розмірі 23 205,06 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком військовослужбовця.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин також викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 по справі № 806/345/16, від 18.07.2018 у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі №6-39цс11 та постанові Верховного Суду від 10.05.2019 у справі № 815/714/16.

На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Відповідно до частин 1, статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи звільнення позивача від сплати судового збору, витрати на оплату судового відсутні та не підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Центрального територіального управління Національної гвардії України (Військова частина 3006) (вул. Надії Алексеєнко, 46, м. Дніпро, 49008, код ЄДРПОУ - 25575747) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Центрального територіального управління Національної гвардії України (військової частини 3006) щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення (14.12.2019) по день фактичного розрахунку (13.04.2021 p.);

Зобов`язати Центральне територіальне управління Національної гвардії України (військову частину 3006) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення (14.12.2019) по день фактичного розрахунку (13.04.2021 p.) в сумі 23 205,06 грн. (двадцять три тисячі п`ятсот двісті п`ять гривні 06 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду А.В. Сагун