Рішення № 98459022, 19.07.2021, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/1142/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Хилько Л.І., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДФС у Кіровоградській області (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом та просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати грошового забезпечення (компенсації) за службу у святкові дні та за несення ним служби понад установлений законодавством робочий час за період з 01.08.2017 по 04.08.2020;

- стягнути з відповідача грошове забезпечення (компенсацію) за службу у святкові дні та за несення служби понад установлений законодавством робочий час за період з 01.08.2017 по 04.08.2020 у сумі 94 701,38 грн.;

- стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 05.08.2020 по 10.03.2021 в розмірі 163 049,21 грн..

Позовні вимоги позивачем обґрунтовано тим, що в період з липня 1997 до серпня 2020 він проходив службу в органах податкової поліції, з серпня 2015 обіймав відповідні посади в Головного управлінні ДФС у Кіровоградській області. 04.08.2020 на підставі наказу Головного управління ДФС у Кіровоградській області від 27.07.2020 №71-о позивача було звільнено із займаної посади за віком відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114, з виплатою відповідної грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного забезпечення за кожний календарний рік та грошової компенсації за невикористану у 2020 році відпустку. Разом із тим, ознайомившись із розрахунковими листами, табелями обліку використаного робочого час за період з серпня 2017 по червень 2020 позивач встановив, що за час служби в цей період йому не нараховувалась в повному обсязі заробітна плата (грошове забезпечення) за роботу у святкові дні та за службу у надурочний час. Таким чином, при звільненні зі служби позивачу не було виплачено 8308,82 грн. компенсації за роботу у святкові дні та 86392,56 грн. за понадурочну роботу. Відповідач відмовив виплатити таку компенсацію, а тому позивач змушений звернутись до суду. Водночас, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (157 днів) становить 163 049,21 грн., які позивач також просить стягнути з відповідача.

Представник відповідача у поданому суду відзиві позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні, обґрунтовуючи це тим, що п. 21 Положення від 29.07.1991 № 114 встановлено, що для осіб рядового і начальницького складу встановлюється 41 -годинний робочий тиждень. У необхідних випадках вони несуть службу понад установлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні. Оплата праці в понадурочний, нічний час, у вихідні та святкові дні провадиться відповідно до законодавства. Нормами спеціального законодавства, а саме п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких осіб" встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Отже, зазначеною нормою не передбачено виплат за службу у святкові дні та понад установлений законодавством робочий час. Крім того наказом Міністерства оборони від 07.06.2018 № 260, прийнятим відповідно до статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" затверджений Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, пункті 7 якого чітко зазначено, що за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується. Отже, нормами спеціального законодавства врегульовані питання вищезазначених виплат, а тому відповідач просив відмовити в задоволенні позову (а.с.137-139).

Свою незгоду з вищевказаною позицією позивач висловив у поданій відповіді на відзив.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що позивач з липня 1997 до серпня 2020 проходив службу в органах податкової поліції, з серпня 2015 обіймав відповідні посади в Головного управлінні ДФС у Кіровоградській області.

На підставі наказу ГУ ДФС у Кіровоградській області від 27.07.2020 №71-о позивача з 04.08.2020 звільнено з посади та податкової міліції органів ДФС у запас Збройних Сил з постановкою на військовий облік за віком відповідно до п. 64 пп. "а" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114, з виплатою грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного забезпечення за кожний календарний рік та грошової компенсації за невикористану у 2020 році відпустку (а.с.176-177).

Під час проходження служби позивач у період з серпня 2017 по червень 2020 залучався до роботи у складі добових нарядів оперативного управління ГУ ДФС у Кіровоградської області, про що свідчать табелі обліку використання робочого часу працівників, що задіяні у складі добових нарядів (а.с.140-175).

За час служби в цей період позивачу не нараховувалась заробітна плата (грошове забезпечення) за роботу у святкові дні та за службу у надурочний час, що не заперечується.

Після звільнення з служби позивач звернувся до відповідача щодо здійснення перерахунку заробітної плати, виплати заборгованості, сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку та здійснення індексації компенсації за роботу в надурочний час та у вихідні і святкові дні (а.с.122, 124).

У відповідь відповідач повідомив, що нарахування позивачу грошового забезпечення проводилось в межах кошторисних призначень, передбачених на відповідний бюджетний рік, а відповідно до ст.ст.72, 107 Кодексу законів про працю, робота у вихідний день може компенсуватись іншим днем відпочинку, однак таке право позивач не використав (а.с.125, 126).

Не погоджуючись з такою бездіяльністю позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір та надаючи правову оцінку встановленим обставина, суд зважає на таке.

Відповідно до ст. 21 Конституції України, усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Згідно із ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно до статті 48 Конституції України, кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Дане право безпосередньо реалізується шляхом гарантування своєчасної та повної виплати заробітної плати (грошового забезпечення).

Пунктом 352.1 статті 352 Податкового кодексу України (далі - ПК України) вказано, що на службу до податкової міліції приймаються на контрактній основі громадяни України, які мають відповідну освіту, здатні за своїми особистими, діловими, моральними якостями та станом здоров`я виконувати обов`язки відповідно до покладених на податкову міліцію завдань.

Відповідно до п.353.1 ст.353 ПК України особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Статтею 356 Податкового кодексу України встановлено, зокрема, що Держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України "Про Національну поліцію" та Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

Згідно п.357.1 ст. 357 ПК України форми та розмір матеріального забезпечення осіб начальницького і рядового складу податкової міліції, включаючи грошове утримання, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки визначені Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 114 від 29.07.1991 (далі - Положення № 114).

Пунктом 2 Положення № 114 передбачено, що до осіб старшого начальницького складу відносяться особи, що мають спеціальне звання підполковника міліції.

Як вбачається з наказу від 27.07.2020 № 71-о, на день звільнення зі служби позивач займав посаду завідувача сектору активних заходів управління оперативної підтримки ГУ ДФС у Кіровоградській області - підполковник податкової міліції (а.с.176).

Згідно із п. 21 Положення № 114, для осіб рядового і начальницького складу встановлюється 41-годинний робочий тиждень. У необхідних випадках вони несуть службу понад установлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні. Оплата праці в понадурочний, нічний час, у вихідні та святкові дні провадиться відповідно до законодавства.

Так, відповідно до Податкового кодексу України, Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 № 3460-IV, постанови Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 "Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ", пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", наказом Міністерства фінансів України від 17.07.2018 № 616, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 16.08.2018 за № 928/32380, було затверджено Порядок виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу податкової міліції (далі - Порядок № 616).

Згідно до пункту 1 Розділу І, цей Порядок визначає механізм нарахування та виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу податкової міліції, а також визначає форму та порядок видачі грошових атестатів.

Пунктом 6 та 7 Порядку № 616 передбачено, що за час відсутності особи начальницького складу податкової міліції (крім курсантів навчального закладу ДФС) на службі без поважних причин (прогул) грошове забезпечення не виплачується.

Підставою для припинення виплати грошового забезпечення особі рядового чи начальницького складу є наказ органу або установи із зазначенням строку, на який припиняється виплата грошового забезпечення.

Індексація грошового забезпечення особи начальницького складу податкової міліції (крім курсантів навчального закладу ДФС) здійснюється в порядку та розмірах, встановлених чинним законодавством України.

Відповідно до пункту 1 Розділу ІI Порядку № 616, посадові оклади особам начальницького складу податкової міліції встановлюються залежно від займаних ними посад у розмірах, установлених додатками 9 - 11 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - постанова № 704) та визначених у штатних розписах відповідних органів ДФС, з дня призначення на відповідну посаду.

Крім того, згідно до п. 1 Розділу XII зазначеного Порядку, за невикористані дні відпусток особам начальницького складу податкової міліції, які звільняються зі служби, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Отже, вищенаведений Порядок не встановлює оплати праці в понадурочний, нічний час, у вихідні та святкові дні.

Разом із тим, Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), врегульовано особливості оплати праці у вихідні дні, святкові та неробочі дні, в понадурочний час та у нічний час.

Так, згідно до частини 1, 2 статті 72 КЗпП України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу.

Статтею 73 КЗпП України передбачено, що робота у зазначені дні (тобто, святкові і неробочі дні) компенсується відповідно до статті 107 цього Кодексу.

Згідно із частинами першою - четвертою статті 106 КЗпП України за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки. За відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час виплачується доплата у розмірі 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, - за всі відпрацьовані надурочні години. У разі підсумованого обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті. Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.

Відповідно до частин першої - третьої статті 107 КЗпП України робота у святковий і неробочий день (частина четверта статті 73) оплачується у подвійному розмірі: 1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; 2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки; 3) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму. Оплати у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

Частиною 1 статті 108 КЗпП України визначено, що робота у нічний час (стаття 54) оплачується у підвищеному розмірі, встановлюваному генеральною, галузевою (регіональною) угодами та колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час.

Як вбачається з наявних у справі табелів обліку використання робочого часу працівників, що задіяні у складі добових нарядів, під час проходження служби в податковій міліції позивач у період серпень 2017 - червень 2020 залучався до роботи у складі добових нарядів ОУ ГУ ДФС у Кіровоградської області у святкові дні та був залучений до роботи у надурочний час (а.с.140-175).

При цьому, вказані обставини відповідач не заперечив та не спростував, проте за роботу в зазначені дні позивачу не була здійснена оплата його праці відповідно до чинного законодавства (не надана грошова компенсація у подвійному розмірі або ж інший день відпочинку тощо).

Посилання сторін на положення "Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197, а також "Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту", затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2018 № 623, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.08.2018 за № 936/32388, суд не приймає, оскільки такі не розповсюджується на осіб рядового та начальницького складу податкової міліції.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошового забезпечення (компенсації) за службу у святкові дні та за несення ним служби понад установлений законодавством робочий час за період серпень 2017 - червень 2020.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, зокрема шляхом стягнення з відповідача грошового забезпечення (компенсації) за службу у святкові дні та за несення служби понад установлений законодавством робочий час у розмірі 94701,38 грн., то суд зазначає таке.

У рішенні від31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008), Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

При цьому, згідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд з прав людини неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі 2Волохи проти України" (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

Відповідно наведеного позивачем в позовній заяві розрахунку грошового забезпечення (компенсації) за службу у святкові дні та за несення служби понад установлений законодавством робочий час за період з 01.08.2017 по 04.08.2020, йому не виплачено 94701,38 грн., з яких: 8308,82 грн. - компенсація за роботу у святкові дні; 86 392,56 грн. - компенсація за службу у надурочний час.

Відповідачем же було наведено власний розрахунок вказаних сум (у разі застосування норм КЗпП України), згідно до якого сума невиплаченої компенсації за період серпень 2017 - червень 2020 за роботу у святкові дні складає 4801,33 грн., а за понадурочну роботу відповідно 88710,03 грн., усього - 93511,36 грн. (а.с.180).

Разом із тим, розрахунок відповідної доплати є компетенцією відповідача, як органу, що виплачував позивачу заробітну плату (грошове забезпечення) в спірному періоді. Саме на відповідача, за наявності законних підстав, покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу доплату за службу у святкові дні та за службу понад установлений законодавством робочий час.

Оскільки, на час розгляду справи нарахування позивачу вказаної доплати ще не здійснювалося, у суду відсутні підстави, до вчинення відповідачем таких дій, надавати правову оцінку правильності здійсненого позивачем розрахунку сум доплати, оскільки відсутні підстави вважати, що відповідачем буде здійснений неправильний розрахунок та права позивача в цій частині будуть порушені. Тобто, на час розгляду справи між сторонами саме в цій частині спір ще відсутній.

Спірним у даній справі є виключно право позивача на отримання доплати за службу у святкові дні та за службу понад установлений законодавством робочий час.

За таких обставин, суд вважає те, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за службу у святкові дні та за службу понад установлений законодавством робочий час за період серпень 2017 - червень 2020, відповідно до табелів обліку використання робочого часу працівників, що задіяні у складі добових нарядів ОУ ГУ ДФС у Кіровоградській області за вказаний період.

Щодо позовних вимог про стягнення середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Як передбачено частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною 2 статті 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є: невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки; вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум; відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

З матеріалів справи вбачається, що позивача було звільнено із служби 04.08.2020, тоді як фактичний розрахунок (у даному випадку, виплата грошової компенсації за службу у святкові дні та за службу понад установлений законодавством робочий час) не проведено, оскільки відповідач вважав, що позивач не мав права на таку виплату.

Однак, позивач, вважаючи його права порушеними, звернувся до суду з позовом про нарахування та виплату грошової компенсації за службу у святкові дні та за службу понад установлений законодавством робочий час.

Таким чином, у даному випадку наявний спір не про розмір належних звільненому працівникові сум, а про наявність правових підстав для нарахування та виплату вказаної грошової компенсації. При цьому, розрахунок суми спірної компенсації повинен бути проведений відповідачем, оскільки нарахування та виплата такої є його дискреційними повноваженнями, а визначення розміру недоотриманих за даний строк виплат є виключною компетенцію відповідача і суд не повинен та не уповноважений втручатися у дискреційні повноваження щодо виконання відповідачем обов`язку з визначення таких сум.

Відповідно до частини 1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед звільненим працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. При цьому, ч.2 ст.117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і звільненим працівником про належні до виплати суми та у разі вирішення такого спору на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування.

Окрім того, Конституційний Суд України в рішенні № 4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Поряд з цим, Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Відтак, оскільки компенсація грошового забезпечення за службу у святкові дні та за службу понад установлений законодавством робочий час за період серпень 2017 - червень 2020 відповідачем позивачу ще не нарахована та не виплачена, отже відсутня дата остаточного розрахунку, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасними та задоволенню не підлягають.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

Щодо розподілу судовий витрат у справі суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Отже, за подання позову в частині позовних вимог щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації судовий збір позивачем не сплачувався, оскільки грошова компенсація належить до складу заробітної плати.

Разом із тим, за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку судовий збір позивачем був сплачений в сумі 1630,50 грн.(а.с.13), оскільки середній заробіток не є складовою заробітної плати, а є за свою правовою природою санкцією по відношенню до роботодавця за порушення трудових прав позивача. Тому, враховуючи, що у задоволенні цієї вимоги судом відмовлено, то відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст.139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Кіровоградській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (компенсації) за службу у святкові дні та за несення служби понад установлений законодавством робочий час за період серпень 2017 року - червень 2020 року.

Зобов`язати Головне управління ДФС у Кіровоградській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (компенсації) за службу у святкові дні та за несення служби понад установлений законодавством робочий час за період серпень 2017 року - червень 2020 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України.

Згідно до п.п.15.5 п.15 Розділ VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Л.І. Хилько