Рішення № 98457982, 21.07.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2021 року Справа № 160/3373/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЮркова Е.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

09 березня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з вимогами:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровської області ОСОБА_1 щодо призначення та виплаті їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровської області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років у відповідності до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і виплачувати з 26.01.2021р. та виплатити заборгованість, що утворилася з 26 січня 2021 року, а також зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України у Дніпропетровської області зарахувати ОСОБА_1 для призначення пенсії в якості спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугою років, періоди з 09.08.1993 р. по 30.06.1994 р., з 12.12.1996 р. по 03.03.1997 р., з 03.01.1998 р. по 11.04.2002 р. та зарахувати до загального страхового стажу періоди з 01.09.1988 р. по 30.07.1993 р. та з 03.01.1994 р. по 28.02.1994 р.

Ухвалою суду від 15.03.2021 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою суду від 17.05.2021 року зупинено провадження у справі № 160/3373/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 360/3611/20 (Пз/9901/32/20), та ухвалою суду від 21.07.2021 року провадження у справі поновлено.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що після досягнення необхідного віку та стажу позивач 26.01.2021 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за вислугу років. Проте рішенням від 12.02.2021 року № 0400-010303-8/21813 відмовлено у призначенні пенсії з підстави відсутності необхідності стажу - стаж складає 17 років 11 місяців 12 днів. Період роботи з 09.08.1993 р. по 30.06.1994 р., з 12.12.1996 р. по 03.03.1997 р., з 03.01.1998 р. по 11.04.2002 р. не враховано до стажу, що надає право на пенсію за вислугою років, оскільки з трудової книжки неможливо встановити, що підприємства, де працювала позивач, є закладами охорони здоров`я та належать до аптек, а також до страхового стажу не включено період роботи проходження навчання, у звязку з відсутністю довідки про написання по батькові в дипломі. Таке рішення позивач вважає протиправним з огляду на наявність документів, що свідчать про те, що позивач має спеціальний стаж роботи з 09.08.1993 р. по 30.06.1994 р., з 12.12.1996 р. по 03.03.1997 р., з 03.01.1998 р. по 11.04.2002р.. Вказує, що в трудовій книжці наявні записи перебування позивача на посадах медичного персоналу, що є спеціальним стажем та надає право на призначення пенсії за вислугою років.

Відповідачем 13.04.2021 року подано відзив на позовну заяву (вх.. № 29644/21), в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що згідно трудової книжки за спірний період позивач працювала провізором в ТОВ "Фармакон" з 12.12.1996 р. по 03.03.1997 р., ТОВ "Оріон" 04.03.1997 р. по 02.01.1998 р. та у приватній фірмі "Сампо" з 03.01.1998 р. по 11.04.2002 р.. З вказаних записів є незрозумілим чи відносяться дані підприємства до закладів охорони здоров`я, чи проходили вони державну реєстрацію, акредитацію та чи отримували ліцензію. Додаткові документи на підтвердження даного періоду до спеціального стажу, а саме: статуту, положення, штатні розписи, ліцензії, акредитаційний сертифікат не надавалися. Період проходження інтернатури з 09.08.1993 р. по 30.06.1994 р. в Дніпропетровському обласному підприємстві "Фармація" не зараховано до вислуги оскільки в трудовій книжці не зазначено підприємство та посада на якій працювала позивач. Період навчання з 01.09.1988 р. по 30.07.1993 р. не зараховано до загального стажу через те, що по батькові в дипломі не відповідає паспортним даним (в паспорті ОСОБА_1 в дипломі ОСОБА_1 ). Стаж роботи позивача, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" становить 17 років 11 місяців 12 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років (необхідний стаж не менше 28 років).

21.04.2021 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій вказано, що стаж для вислуги років позивача складає 26 років 11 місяців 06 днів, зважаючи на те, що пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров`я і соціального захисту призначаються при наявності спеціального стажу роботи не менше 25 років, незалежно від віку. Також вказує, що законодавець не зобов`язує особу доказувати, що місце роботи було підприємством, яке є закладом охорони здоров`я та належить до аптек, а робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених Переліком 909, дає право на пенсію незалежне від форми власності або відомчої належності закладів та установ.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , згідно даних трудової книжки НОМЕР_1 :

- 09.08.1993 року зарахована в аптеку № 126 для проходження інтернатури (наказ № 2 від 09.08.1993 р.);

- 01.07.1994 року переведена на посаду провізора-технолога (наказ № 2 від 23.06.1994 р.);

- 11.12.1996 року переведена в ТОВ "Фармакон" (наказ № 15 від 11.12.1996 р.);

- 12.12.1996 року прийнята ТОВ "Фармакон" на посаду провізора-технолога (наказ № 2 від 12.12.1996 р.);

- 03.03.1997 року вивільнена від роботи (наказ № 16 від 03.03.1997 р.);

- 03.03.1997 року прийнята на посаду провізора в ТОВ ПКФ "Оріон" (наказ № 90 від 03.03.1997 року);

02.01.1998 року звільнена за переведенням до фірми "Сампо" (наказ № 109 від 02.01.1998 р.);

- 02.01.1998 року прийнята за переведенням на посаду провізора (наказ № 6 від 02.01.1998 р.);

- 12.04.2002 р. звільнена за ст.38 КЗпП України (наказ № 8 від 12.04.2002 р.).

Відповідно до диплома НОМЕР_2 від 30.06.1993 року, ОСОБА_1 закінчила повний курс Запорізького медичного інституту за спеціальністю «фармація» та рішенням Державної екзаменаційної комісії від 24.06.1993 року присвоєно кваліфікацію «провізора».

Згідно сертифіката № 69 до диплому НОМЕР_2 , ОСОБА_1 у 1993 році закінчила Запорізький медичний інститут, та з 03.01.1994 року по 28.02.1994 року проходила очну інтернатуру на базі фармацевтичного факультету Запорізького медичного інституту по спеціальності провізор загального профілю.

ОСОБА_1 26.01.2021 року подала до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області заяву про призначення пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 0400-010303-8/21813 від 12.02.2021 року повідомлено позивача про відмову в призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», виходячи з того, що стаж на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугою років, складає менше 26 років 6 місяців. Зазначено, що згідно наданої трудової книжки стаж за вислугу років на 11.10.2017 складає 17 років 11 місяців 12 днів (при необхідному 26,6), тому відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". До вислуги років не зарахований період роботи з 09.08.1993 по 30.06.1994, оскільки в трудовій книжці не зазначена посада, на якій ви працювали. Зарахувати до вислуги років періоди роботи у ООО "Фармакон" з 12.12.1996 по 03.03.1997, у ТОВ "Оріон" з 04.03.1997 по 02.01.1998, у приватній фірмі "Сампо" з 03.01.1998 по 11.04.2002 згідно трудової книжки неможливо, оскільки не надані додаткові документи, підтверджуючі що вищевказані заклади належать до аптек або закладів охорони здоров`я. Також вказано, що для зарахування періоду навчання до загального страхового стажу необхідно надати підтверджуючу довідку, оскільки по батькові в дипломі не відповідає даним паспорту.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Право громадянина на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом закріплене у статті 46 Конституції України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).

Відповідно до статті першої Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно статті 52 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за вислугу років мають, зокрема: працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.

Відповідно до пункту «е» частини 1 статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у первісній редакції право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

У відповідності до пункту «е» частини 1 статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції Закону України № 911-VIII від 24.12.2015 року, право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років.

Рішенням Конституційного Суду № 2-р/2019 від 04.06.2019 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.

З аналізу наведених норм законодавства можна зробити висновок, що право особи на призначення пенсії за вислугу років пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах.

За змістом вказаної норми Закону законодавець уповноважив Кабінет Міністрів України визначати перелік робіт, посад у закладах й установах охорони здоров`я, виконання яких зараховується до спеціального стажу, необхідного для набуття права на призначання пенсії за вислугу років за пунктом «е» статті 55 Закону № 1788- XII.

Постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі - Перелік).

Згідно розділу 2 «Охорона здоров`я» Переліку внесено посади: провізори, фармацевти (незалежно від найменування посад) лаборанти в закладах: аптеки, аптечні кіоски, аптечні магазини, контрольно-аналітичні лабораторії.

Судом встановлено, що у спірний період позивач займала посади: з 09.08.1993 року по 30.06.1994 року - інтернатура в аптеці № 126, з 01.07.1994 року по 11.12.1996 року - провізора-технолога в аптеці № 126, 12.12.1996 року по 03.03.1997 року з провізора-технолога в ТОВ "Фармакон", з 03.03.1997 року по 02.01.1998 року - провізора в ТОВ ПКФ "Оріон", з 02.01.1998 року по 12.04.2002 року - провізора фірми "Сампо".

Разом з тим, згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 492/446/15-а, визначення поняття «заклад охорони здоров`я» міститься у статті 3 Закону № 2108-XII, згідно з якою це юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.

Аптечний кіоск - це структурний підрозділ аптеки, основним завданням якого є забезпечення населення лікарськими засобами шляхом здійснення роздрібної торгівлі готовими лікарськими засобами, які відпускаються без рецептів лікаря (пункт 2 Правил торгівлі лікарськими засобами в аптечних закладах, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2004 року № 1570).

У чинній редакції частини п`ятої статті 16 Закону № 2108-XII (зі змінами, внесеними законами України від 9 квітня 2015 року № 326-VІІІ, від 19 жовтня 2017 року № 2168-VIII) наразі установлено добровільне проходження закладами охорони здоров`я акредитації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Також передбачено, що не підлягають обов`язковій акредитації аптечні заклади. Акредитація аптечних закладів може здійснюватися на добровільних засадах.

Установлений частиною першою статті 19 Закону України від 4 квітня 1996 року № 123/96-ВР «Про лікарські засоби» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порядок торгівлі лікарськими засобами, як і наведене в статті 3 Закону № 2108-XII визначення поняття «заклад охорони здоров`я», також пов`язує здійснення оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами на території України підприємствами, установами, організаціями та ФОП виключно з отриманням ліцензії, яка має видаватися в порядку, встановленому законодавством, а не з отриманням ще й акредитаційного сертифіката.

При цьому в частині другій статті 19 вказаного Закону підставою для видачі зазначеної ліцензії визначалося наявність матеріально-технічної бази, кваліфікованого персоналу, відповідність яких установленим вимогам та заявленим у поданих заявником документах для одержання ліцензії характеристикам підлягає обов`язковій перевірці перед видачею ліцензії у межах строків, передбачених для видачі ліцензії, за місцем провадження діяльності органом ліцензування або його територіальними підрозділами у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Проходження першої акредитації закладу охорони здоров`я (офіційного визнання наявності у нього для якісного, своєчасного, певного рівня медичного обслуговування населення, дотримання ним стандартів у сфері охорони здоров`я, відповідності медичних (фармацевтичних) працівників єдиним кваліфікаційним вимогам) Порядком акредитації, чинним на час виникнення спірних правовідносин, передбачалося лише через два роки від початку провадження діяльності у цій сфері.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку Верховного Суду України щодо призначення пенсії за вислугу років провізорам, фармацевтам у аптеках за відсутності державної акредитації, визначивши, що особи, які працювали на посадах фармацевтів в аптечних кіосках, належних ФОП, за умови здійснення такої діяльності на основі ліцензій на провадження роздрібної торгівлі лікарськими засобами, незалежно від отримання цим аптечним закладом акредитаційних сертифікатів, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугу років згідно з пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

На працівника аптечного закладу не можна покладати відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення акредитації відповідного закладу охорони здоров`я, оскільки контроль за додержанням аптечними закладами правил здійснення роздрібної торгівлі лікарськими засобами, у тому числі в питаннях проходження акредитації, покладався чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством на відповідні повноважні державні контролюючі органи.

З даних трудової книжки ОСОБА_1 не вбачається, що ТОВ "Фармакон", ТОВ ПКФ "Оріон" та фірма "Сампо" є підприємствами, що проводять діяльність в аптеках, аптечних кіосках, аптечних магазинах, контрольно-аналітичних лабораторіях.

Також, сертифікація або докази встановлення ТОВ "Фармакон", ТОВ ПКФ "Оріон" та фірмі "Сампо" статусу закладу охорони здоров`я або здійснення такої діяльності ТОВ "Фармакон", ТОВ ПКФ "Оріон" та фірмою "Сампо" на основі ліцензій на провадження роздрібної торгівлі лікарськими засобами матеріали справи не містять.

Отже, доказів того, що позивач у період роботи з 12.12.1996 року по 03.03.1997 року в ТОВ "Фармакон", з 03.03.1997 року по 02.01.1998 року в ТОВ ПКФ "Оріон", з 02.01.1998 року по 12.04.2002 року в фірмі "Сампо" займала посаду у закладах охорони здоров`я, зокрема аптечного закладу, матеріали справи не містять.

Разом з тим, у період проходження позивачем інтернатури в аптеці № 126 з 09.08.1993 року по 30.06.1994 року, а також період роботи з 01.07.1994 року по 11.12.1996 року на посаді провізора-технолога в аптеці № 126 до спеціального стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугою років (працівник охорони здоров`я).

Таким чином відмова відповідача у зарахуванні періоду роботи позивача з 09.08.1993 року по 30.06.1994 року та з 01.07.1994 року по 11.12.1996 року до спеціального стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугою років (працівник охорони здоров`я), є протиправною.

Щодо зарахування періоду навчання до загального страхового стажу суд вказує, що позивачем не надано до суду належних доказів проходження навчання у період з 01.09.1988р. по 30.07.1993 р., який просить зарахувати до загального страхового стажу.

Також, судом не встановлено будь-яких ідентифікуючих даних для встановлення належності диплома НОМЕР_2 від 30.06.1993 року, що виданий ОСОБА_1 , до позивача - ОСОБА_1 .

Суд зазначає, що вказані обставини можуть бути встановлені в рамках справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частин 1, 4 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

В силу статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з частиною третьою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, оформлене листом № 0400-010303-8/21813 від 12.02.2021 року, про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є протиправним та підлягає скасуванню.

Зважаючи на висновки суду у даній справі щодо підтвердження права позивача на зарахування періоду роботи з 09.08.1993 року по 30.06.1994 року та з 01.07.1994 року по 11.12.1996 року до спеціального стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугою років (працівник охорони здоров`я), оскільки прийняття рішення щодо призначення пенсії відноситься до компетенції органів Пенсійного фонду, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.01.2021 року про призначення пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

З огляду на вищезазначені висновки суду, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 2, 9, 72-77, 90, 139, 242-244, 246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ПН НОМЕР_4 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, буд.26, м.Дніпро, 49094; ІК в ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправним, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, оформлене листом № 0400-010303-8/21813 від 12.02.2021 року, про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 09.08.1993 року по 30.06.1994 року та з 01.07.1994 року по 11.12.1996 року до спеціального стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугою років (працівник охорони здоров`я).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.01.2021 року про призначення пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 21 липня 2021 року.

Суддя Е.О. Юрков