Рішення № 98457535, 16.07.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

16 липня 2021 р. Справа № 120/716/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України (військова частина А0880), фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України (військова частина А0880), фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 16 вересня 2017 року №418 його звільнено з військової служби у запас.

У зв`язку із цим, наказом начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України - начальником Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України від 20 жовтня 2017 року №237 позивача виключено зі списків особового складу управління та всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Вінницького об`єднаного міського військового комісаріату Вінницької області.

Проте, на день виключення зі списків особового складу Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України позивачу не було проведено нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, у зв`язку із чим останній звернувся з позовною заявою до суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №120/5182/20-а адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зокрема, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України щодо ненарахування та невиплати позивачеві грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, та зобов`язано фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

На виконання вказаного судового рішення 29 грудня 2020 року фінансовим управлінням Генерального штабу Збройних Сил України виплачено позивачеві суму грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій забезпечення в розмірі 9838,85 гривень.

Позивач вважає, що непроведення своєчасного розрахунку при звільненні порушує його права і законні інтереси, у зв`язку із чим звернувся з позовною заявою до суду, у якій просить визнати протиправною бездіяльність Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України (військова частина А0880) та фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо невиплати в день звільнення всіх сум, що йому належали, та зобов`язати відповідачів здійснити нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 456990,38 гривень.

Ухвалою від 08 лютого 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою витребувано у Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України належним чином засвідчену копію наказу начальника Військової служби правопорядку Збройних Сил України від 20 жовтня 2017 року №237 про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України, а також інформацію щодо кількості фактично відпрацьованих ним робочих днів у серпні 2017 року та у вересні 2017 року.

01 березня 2021 року представником фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України подано відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі та зазначає, що відповідно статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовці визначаються цим та іншими законами, а також Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що затверджене указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008. Абзацом 3 пункту 242 Положення №1153/2008 визначено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Крім того, відповідачем зазначено, що норми Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України є нормами спеціального законодавства, якими не врегульовано порядок відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовців. Відповідач зазначає, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу, а тому норми законодавства про оплату праці не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію трудового законодавства.

Разом із відзивом представником фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

04 березня 2021 року представником Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України (військова частина А0880) подано відзив на позовну заяву у якому також просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Відзив аргументований тим, що встановлений статтею 117 Кодексу законів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Також, у відзиві йдеться про те, що Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 дійшов висновку, що відповідальність у розмірі всього середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). В разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності роботодавця. І цей розмір повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. Відтак, на думку представника Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України (військова частина А0880), позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Разом із відзивом представником Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України (військова частина А0880) подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

Також на виконання вимог ухвали від 08 лютого 2021 року представником Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України (військова частина А0880) разом із відзивом подано належним чином засвідчений наказ начальника Військової служби правопорядку Збройних Сил України від 20 жовтня 2017 року №237 про виключення ОСОБА_1 із списків особового складу Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України.

05 березня 2021 року та 15 березня 2021 року позивачем подано до суду відповіді на відзиви, які є аналогічними за своїм змістом та у яких додатково наведені аргументи щодо задоволення позовних вимог.

Ухвалою суду від 03 червня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху у зв`язку з невідповідністю її вимогам частини 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства та надано строк для усунення недоліків, що містить позовна заява, шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропуску.

На виконання вимог ухвали від 03 червня 2021 року позивачем 13 липня 2021 року подано заяву, у якій наведені аргументи про непропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду.

Ухвалою суду від 14 липня 2021 року продовжено розгляд справи.

Ухвалою суду від 16 липня 2021 року відмовлено клопотання представників відповідачів про залишення позову без розгляду залишено без задоволення.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.

На підставі наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 16 вересня 2017 року №418 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас.

На реалізацію вказаного наказу начальником Військової служби правопорядку у Збройних Силах України - начальником Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України 20 жовтня 2017 року видано наказ №237, яким позивача виключено зі списків особового складу Головного управління та всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Вінницького об`єднаного міського військового комісаріату Вінницької області.

Проте, на день виключення зі списків особового складу Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України (військова частина А0880) позивачу не проведено нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, у зв`язку із чим останній звернувся з позовною заявою до суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №120/5182/20-а адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зокрема, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, та зобов`язано фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

На виконання вказаного судового рішення 29 грудня 2020 року фінансовим управлінням Генерального штабу Збройних Сил України виплачено позивачеві суму грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в розмірі 9839,85 гривень, що підтверджується платіжним дорученням №13935 від 29 грудня 2020 року.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Водночас, право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні врегульовано приписами Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України).

При цьому, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.

Так, у статті 116 КЗпП України йдеться про те, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Водночас, статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Однак, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відтак, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

При цьому, частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 1 статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Таким чином, з огляду на те, що фінансовим управлінням Генерального штабу Збройних Сил України остаточний розрахунок з позивачем проведено 29 грудня 2020 року, що свідчить про проведення повного розрахунку поза межами строку, визначеного статтею 116 КЗпП України, тому, на переконання суду, на цього відповідача слід покласти відповідальність, що передбачена статтею 117 КЗпП України.

Така ж правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17.

Разом із тим, визначаючись із розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить виплаті позивачеві, суд враховує наступне.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїх рішеннях доходила висновків, згідно із якими з урахуванням конкретних обставин справи, що мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.

Зокрема, у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду вказала на таке: "З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні".

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.

Судом встановлено, що при виключенні ОСОБА_1 20 жовтня 2017 року із списків особового складу Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України та всіх видів забезпечення останньому не виплачено всіх належних сум, адже при розрахунку таких сум не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, оскільки такі виплачено лише 29 грудня 2020 року на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від від 30 листопада 2020 року у справі №120/5182/20-а.

Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід вираховувати, починаючи з 21 жовтня 2017 року (наступного дня після виключення позивача із списків особового складу Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України та всіх видів забезпечення) по 29 грудня 2020 року включно (день виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій).

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок).

Абзацом 3 пункту 2 вказаного Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 3 Порядку визначено складові, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Натомість, у пункті 4 Порядку йдеться про виплати, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.

Особливості обрахунку розміру середньої заробітної плати за останні два місяці роботи наведено у пункті 8 Порядку, згідно із яким нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Довідкою про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 , що видана фінансовим управлінням Генерального штабу Збройних Сил України вих. №305/634 від 21 серпня 2020 року, підтверджується те, що у серпні та у вересні 2017 року (два останні календарні місяці роботи, що передували виключенню позивача із списків особового складу Головного управління) йому нараховано 12491,21 гривню та 11416,80 гривень відповідно.

З урахуванням приписів пункту 8 Порядку середньоденний розмір заробітної плати позивача становить 391,93 гривень (12491,21 гривень + 11416,80 гривень / 61 календарний день у серпні 2017 року та у вересні 2017 року), а середня заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні складає 456598,45 гривень (391,93 гривень * 1165 календарних днів за період з 21 жовтня 2017 року по 29 грудня 2020 року).

Однак, на переконання суду, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить виплаті ОСОБА_1 , у порівнянні із виплаченою 29 грудня 2020 року сумою грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в розмірі 9839,85 гривень не можна вважати співмірним, оскільки такий значно перевищує суму таких виплат.

Так, на необхідності застосування судом критеріїв зменшення розміру середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні йдеться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у вказаній постанові, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі №806/2473/18 та від 12 серпня 2020 року у справі №400/3151/19.

За приписами частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 9839,85 гривень (сума виплат за рішенням суду) / 456598,45 гривень (середній заробіток за весь час затримки розрахунку, що підлягав би виплаті) = 0,02155.

Відтак, розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 9839,60 гривень (391,93 гривень (середньоденний розмір заробітної плати позивача) х 0,02155 (істотність частки) х 1165 (кількість робочих днів за період з 21 жовтня 2017 року по 29 грудня 2020 року).

Відтак, з врахуванням принципу справедливості та співмірності на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 жовтня 2017 року по 29 грудня 2020 року в загальному розмірі 9839,70 гривень.

При цьому, саме із фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України слід стягнути такі кошти на користь позивача, оскільки саме цей орган є уповноваженим на здійснення виплат у тому числі й військовослужбовців Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України, де проходив службу позивач. Відтак, саме цим відповідачем і допущено бездіяльність, що пов`язана із ненарахуванням та невиплатою позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єктів владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи, не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 134, 139, 241, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 жовтня 2017 року по 29 грудня 2020 року включно.

Стягнути з фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 жовтня 2017 року по 29 грудня 2020 року в загальному розмірі 9839 (дев`ять тисяч вісімсот тридцять дев`ять) гривен 70 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідачі:

Головне управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України (місцезнаходження: 03113, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 55/2; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 24978880)

Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України (місцезнаходження: 03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6)

Рішення суду в повному обсязі складено 16.07.2021

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович