Рішення № 98434952, 20.07.2021, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2021 року м. Мукачево Справа № 303/516/21

2/303/627/21

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в складі: головуючого - судді Кость В.В.

секретаря судового засідання Немеш Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному порядку в м. Мукачево цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до відповідача ОСОБА_2

третя особа без самостійних вимог: служба у справах дітей Мукачівської районної державної адміністрації

про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, зареєстрованого 23 серпня 2001 року Староцаричанською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області, актовий запис № 03 та визначення місця проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (далі - Діти) разом з нею.

Позивач вказує на те, що спільне життя з відповідачем не склалося, шлюбні відносини між ним фактично припинені. Їх шлюб існує лише формально, примирення неможливе, збереження шлюбу суперечить їхнім інтересам, тому його слід розірвати. Також, просить визначити місце проживання Дітей разом з нею.

Позивач в судове засідання не з`явилася, натомість в матеріалах справи міститься заява, згідно якою остання позовні вимоги підтримує.

Відповідач в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву, відповідно до якої в задоволенні позовних вимог просить відмовити та залишити дітей проживати разом з ним.

Уповноважений представник третьої особи до суду також не з`явилася, натомість подала заяву про розгляд справи у її відсутності, просить врахувати дані висновку від 07.06.2021 № 02-26/443.

Ухвалою суду від 23 лютого 2021 року судом залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача - службу у справах дітей Мукачівської районної державної адміністрації.

Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд констатує наступне.

Судом встановлено, що між сторонами по справі укладено шлюб, який зареєстрований 23 серпня 2001 року Староцаричанською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області, актовий запис № 03 (а.с. 4).

Також сторони по справі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 27 грудня 2004 року, а.с. 9), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 30 жовтня 2006 року, а.с. 11), ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 27 травня 2009 року, а.с. 13), ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 20 квітня 2011 року, а.с. 14) та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 20 квітня 2011 року, а.с. 12).

Відповідно до частини другої ст. 104 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Згідно з частиною третьою ст. 105 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст.110 цього Кодексу.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення (частина друга ст. 112 Сімейного кодексу України).

Наведені відповідачем доводи та аргументи відносно необхідності відмови у задоволенні позову, викладені в заяві від 20.07.2021 судом відхиляються, оскільки у відповідності до ст. 51 Конституції України та ст. 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування до шлюбу не допускається.

Судом встановлено, що збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, а тому шлюб носить лише формальний характер і такий слід розірвати.

Що стосується вимоги позивача щодо визначення місця проживання Дітей, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Згідно зі статтею 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Також, при вирішенні переданого на розгляд суду позову, слід врахувати те, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.91 №789-XII в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Так, рішенням у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) Європейський суд з прав людини, установивши порушення ст. 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.

Європейський суд з прав людини зауважив на тому, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, адже дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків.

По відношенню до спірної по справі ситуації слід зазначити, що одним з фундаментальних принципів демократичного суспільства є законність, на яку посилається преамбула до Конвенції. Законність передбачає, серед іншого, що втручання з боку виконавчої влади в права осіб повинне бути предметом ефективного контролю. Цей контроль звичайно здійснюється судовою владою (принаймні, в якості останньої інстанції), оскільки судовий контроль надає найкращі гарантії незалежності, неупередженості і належної правової процедури.

Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов`язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідно до частини четвертої статті 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У поданому суду висновку органу опіки та піклування Мукачівської районної державної адміністрації від 07.06.2021 №02-26/443 (а.с. 46-48) зазначено, що зважаючи на те, що обоє батьків мають мінімальний дохід та частково можуть забезпечити потреби дітей, враховуючи думку дітей, які досягли 10-річного віку, їхню особисту прихильність та бажання, орган опіки та піклування вважає доцільним визначити місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з батьком - ОСОБА_2 , а дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з матір`ю - ОСОБА_1 . При цьому, неповнолітні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - визначають місце проживання з одним із батьків самостійно.

У суду немає фактичних даних відносно неправдивості інформації, зазначеною у вказаному висновку.

В свою чергу, відповідачем не наданого суду належних та допустимих доказів щодо наявності самостійного доходу та можливості створити належні умови для проживання, навчання та виховання Дітей , з метою забезпечення їх фізичного, розумового та духовного розвитку.

Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини.

При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Разом з тим, виходячи із обставин цієї справи, враховуючи те, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання Дітей та забезпечити доброзичливе спілкування Дітей з ними обома, приймаючи до уваги вищевказані фактичні обставини справи на предмет їх відповідності зазначеним судом нормам права, з урахуванням висновку органу опіки та піклування, а також думки та бажання дітей, суд приходить до висновку щодо можливості визначення місця проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - разом із матір`ю.

При цьому, суду не надано, а матеріали справи не містять доказів щодо можливості визначення місця проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з матір`ю.

В свою чергу, відповідачем ОСОБА_2 позовних вимог щодо визначення місця проживання Дітей разом з ним - не пред`явлено.

Крім того, неповнолітні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до положень частини другої статті 29 Цивільного кодексу України, частини третьої статті 160 Сімейного кодексу України визначають своє місце проживання самостійно.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

На підставі ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України на відповідача слід покласти обов`язок зі сплати судового збору.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 8, 124, 1291 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 76-81, 263-265, 280, 281, 284, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволити частково.

2. Розірвати шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який 23 серпня 2001 року зареєстрований Староцаричанською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області, актовий запис № 03.

3. Після розірвання шлюбу позивачу залишити прізвище « ОСОБА_1 ».

4. Місце проживання дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , визначити з матір`ю - ОСОБА_1 .

5. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

6. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень 00 копійок у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

7. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

8. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

9. Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_6 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_7 .

Третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: служба у справах дітей Мукачівської районної державної адміністрації (89600 м.Мукачево, вул. Штефана Августина, 21, код ЄДРПОУ 04053789).

Суддя В.В. Кость