Рішення № 98432214, 19.07.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" липня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/145/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Закопайло О.В.

за участю представників учасників процесу:

позивача – не з`явився

першого відповідача – не з`явився

другого відповідача – Савенко Є.О., адвокат, ордер серія КР № 103354 від 15.03.2021 р.

першої третьої особи – не з`явився

другої третьої особи – не з`явився

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом ОСОБА_1 , місто Харків,

до відповідачів:

першого відповідача – ОСОБА_2 , місто Харків,

другого відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія", місто Харків,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Ідалія", місто Харків, ОСОБА_3 , м. Харків,

про визнання недійсним договору дарування частки у статутному капіталі та акту приймання-передачі частки у статутному капіталів,-

здійснюється фіксування судового процесу технічними засобами - програмно апаратним комплексом "Діловодство суду", серійний номер диска CD-R 922/145/21.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідачів, ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія", про визнання недійсним договору дарування частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Ідалія" від 25 жовтня 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія", та визнання недійсним акту приймання-передачі частки Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Ідалія", укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Прядко О.С., зареєстрований в реєстрі за № 1382,1383.

11 лютого 2021 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/145/21 підготовче провадження. Залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Ідалія".

22 березня 2021 року, ухвалою господарського суду Харківської області, в тому числі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 , продовжено Товариству з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія" строк на подання відзиву – впродовж п`яти днів з дня постановлення Верховним судом рішення у справі № 922/3284/18; задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія" про зупинення провадження у справі (вх. № 1477 від 16 березня 2021 року) та зупинено провадження у справі № 922/145/21 до прийняття Верховним судом рішення у справі № 922/3284/18.

В межах даної справи судом постановлено ухвалу про задоволення (часткове) заяви про забезпечення позову від 25 січня 2021 року, яка залишена без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 18 березня 2021 року, та щодо яких представлено Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія" касаційну скаргу. Верховний Суд, відкриваючи касаційне провадження на вказані вище ухвали, витребував від Господарського суду Харківської області матеріали справи № 922/145/21 ухвалою від 20 квітня 2021 року.

16 квітня 2021 року шляхом електронного зв`язку від Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія" надійшло клопотання (вх. № 2189) про поновлення провадження у справі, із посиланням на постановлення 15 квітня 2021 року постанови Верховного Суду у справі № 922/3284/18. Крім того, в межах зупиненого провадження від другого відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 9244/21 від 22 квітня 2021 року).

Враховуючи, що матеріали справи № 922/145/21 скеровані до Верховного Суду на виконання ухвали від 20 квітня 2021 року, постановлено ухвалу про відкладення вирішення питання щодо поданого Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія" клопотання (вх. № 2189 від 16 квітня 2021 року) про поновлення провадження у справі № 922/145/21 до повернення матеріалів справи № 922/145/21 з Верховного Суду.

Також під час перебування справи поза межами суду, 17 травня 2021 року до суду від позивача, ОСОБА_1 , за підписом адвоката Тарасенко О.В., надійшла заява про зміну підстав позову (вх. № 11112) від 14 травня 2021 року мотивована тим, що преюдиційний факт, який було покладено в основу позову, є нівельованим через прийняття 15 квітня 2021 року постанови Верховним Судом, якою (постановою) скасовані всі попередні рішення судів, у зв`язку з чим вважає, що така обставина (факт виходу ОСОБА_2 ) підлягає доказуванню в загальному порядку, у зв`язку з чим представляє докази, які не були додані до позовної заяви. На підтвердження повноважень із представництва позивача адвокатом Тарасенко О.В. надана довіреність, яка сформована на бланку ННІ 647173 від 17 липня 2018 року із номером в реєстрі нотаріальних дій № 1829.

17 травня 2021 року позивачем особисто, ОСОБА_1 , скеровано, в порядку статті 61 Господарського процесуального кодексу України, заяву (вх. № 2725) у відповідності до якої повідомляє про скасування в тому числі адвокату Тарасенко О.В. довіреності, яка оформлена на бланку ННІ 647173 від 17 липня 2018 року із номером в реєстрі нотаріальних дій № 1829, на підтвердження чого надає повідомлення про скасування довіреності від 26 квітня 2021 року з доказами скерування на адресу адвоката від 27 квітня 2021 року, а також Витяг про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей за № 44464146 від 26 квітня 2021 року.

04 червня 2021 року матеріали справи повернулись до Господарського суду Харківської області.

07 червня 2021 року, ухвалою суду, задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія" (вх. № 2189) про поновлення провадження у справі. Провадження у справі № 922/145/21 поновлено із визначенням дати підготовчого засідання. Прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія" (вх. № 9244/21 від 22 квітня 2021 року).

10 червня 2021 року до канцелярії суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія" подано клопотання (вх. № 3147) у відповідності до якого проси скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою господарського суду Харківської області від 25 січня 2021 року.

Також, 11 червня 2021 року від другого відповідача надійшли заперечення проти заяви про зміну підстав позову (вх. № 13750 від 11 червня 2021 року) в якій обґрунтовуючи свою позицію, вказує на положення статті 80 Господарського процесуального кодексу України, що визначає час, в якій позивач може подати докази (разом із позовною заявою), а також вказує на те, що фактично позивач не змінив підстави позову, а доповнив його навини обставинами, що є неможливим через відсутність в процесуальному законі права у позивача на доповнення позовної заяви.

15 червня 2021 року, ухвалою суду, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія" (вх. № 3147 від 10 червня 2021 року) з врахуванням доповнень (вх. № 3974 від 11 червня 2021 року) про скасування заходів забезпечення позову задоволено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою господарського суду Харківської області від 25 січня 2021 року.

Ухвалою суду від 29 червня 2021 року повернуто заяву про зміну підстав позову і додані до неї документи (вх. № 11112 від 17 травня 2021 року) позивачу.

29 червня 2021 року, протокольною ухвалою суду, на підставі пункту 18 частини 2 статті 182, пункту 3 частини 2 статті 185, частини 5 статті 185, статей 195, 232 ГПК України, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30 червня 2021 року. 30 червня 2021 року суд розпочав розгляд справи по суті та відклав розгляд справи на 19 липня 2021 року.

Другий відповідач заперечував проти задоволення позову, інші учасники справи не прибули в судове засідання, про час, дату та місце судового засідання були повідомлені у відповідності до вимог процесуального законодавства.

19 липня 2021 року у судовому засіданні, відповідно до статті 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів сторін фактичним обставинам справи, судом встановлено такі обставини.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а також статуту товариства (в редакції від 30 травня 2011 року, номер запису 14801050020002230), учасниками Товариства були: ОСОБА_1 , частка якого дорівнювала 33% статутного капіталу товариства; ОСОБА_3 , частка якого дорівнювала 33% статутного капіталу товариства; ОСОБА_2 , частка якої дорівнювала 34% статутного капіталу товариства.

Звертаючись з позовною заявою позивач вказує, що 05 травня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Ідалія" отримало поштою цінним листом з описом вкладення нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_2 від 04 березня 2015 року про її вихід зі складу учасників Товариства, яка посвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Коссе Л.М., реєстраційний № 369.

Станом на дату звернення позивача до господарського суду Харківської області з даним позовом, апеляційною інстанцією в межах справи № 922/3284/18 ухвалено постанову, якою залишено без змін рішення господарського суду Харківської області від 10 вересня 2020 року, де визначено, що моментом виходу ОСОБА_2 із складу учасників ТОВ фірма "Ідалія" слід вважати 04 червня 2017 року, а відтак визнали позовні вимоги про зобов`язання державного реєстратора провести державну реєстрацію змін до Єдиного державного реєстру щодо виходу ОСОБА_2 зі складу учасників ТОВ фірми "Ідалія" правомірними, однак з визначенням дати виходу - 04 червня 2017 року.

З призми преюдиційності факту виходу ОСОБА_2 зі складу учасників ТОВ фірма "Ідалія", позивач вважає, що договір дарування, який укладено 25 жовтня 2018 року між ОСОБА_2 та ТОВ "Нова-Ідалія", є недійсним у зв`язку з відсутністю у першого відповідача права на розпоряджання корпоративними правами, що зумовило подачу цього позову.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Виходячи з предмету даного спору, предметом оцінки та дослідження є обставини щодо наявності підстав для визнання договору дарування, який укладено 25 жовтня 2018 року між ОСОБА_2 та ТОВ "Нова-Ідалія", недійсним. При цьому, в зміст обґрунтування позову позивачем покладено преюдиційний факт, а саме Постанова Східного апеляційного господарського суду від 14 грудня 2020 року (дата виходу ОСОБА_2 зі складу учасників (засновників) ТОВ фірма "Ідалія"), що на його думку є обставиною, яка доводить недійсність укладеного договору дарування частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Ідалія" від 25 жовтня 2018 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія" та відповідного акту приймання-передачі.

Частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів. Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Цей правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24 травня 2018 року у справі № 922/2391/16, а також у постанові від 18 червня 2021 року у справі № 910/16898/19.

Як встановлено судом, 29 листопада 2018 року до Господарського суду Харківської області було спрямовано позовну заяву, в тому числі про зобов`язання державного реєстратора провести державну реєстрацію змін до Єдиного державного реєстру щодо виходу 10 червня 2017 року ОСОБА_2 зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" із внесенням змін до відомостей щодо розміру часток у статутному капіталі учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія". Рішенням Господарського суду Харківської області від 10 вересня 2020 у справі № 922/3284/18 позовні вимоги задоволено частково. Зобов`язано державного реєстратора провести державну реєстрацію змін до Єдиного державного реєстру щодо: виходу 10 червня 2017 року ОСОБА_2 зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія", в іншій частині позовних вимог у позові відмовлено, з підстав доведеності обставин щодо виходу ОСОБА_2 з 04 червня 2017 року зі складу учасників (засновників) Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Ідалія", що унеможливило для згаданої фізичної особи, після свого виходу із складу учасників ТОВ фірма "Ідалія" в 2017 році, приймати участь у загальних зборах учасників ТОВ фірма "Ідалія" в 2018 році та 2019 році, не маючи для цього відповідних правових підстав. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 14 грудня 2020 року по справі № 922/3284/18 підтримано позицію суду першої інстанції щодо наявності волевиявлення ОСОБА_2 на вихід зі складу учасників ТОВ фірма "Ідалія". Втім, суд апеляційної інстанції встановив, що резолютивна частина рішення помилково містить дату виходу ОСОБА_2 із складу учасників ТОВ фірма "Ідалія" 10 червня 2017 року (замість 04 червня 2017 року), через що змінив рішення в частині встановлення дати виходу ОСОБА_2 зі складу учасників ТОВ фірми "Ідалія", запис про що підлягає внесенню державним реєстратором до Єдиного державного реєстру, визначивши належною датою виходу на 04 червня 2017 року.

Надалі, Верховний суд, переглядаючи справу № 922/3284/18, ухвалив постанову від 15 квітня 2021 року в якій визначив, що з урахуванням того, що інтереси ОСОБА_2 не збігаються з інтересами іншого учасника Товариства, такий учасник Товариства внаслідок задоволення позову в частині вимог зобов`язального характеру про внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру за відсутності судового рішення, передбаченого підпунктом "д" пункту 3 частини п`ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", позбавляється своєї частки у примусовому порядку без встановлення усіх обов`язкових обставин, які з`ясовуються судом в рамках спору про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників, скасував рішення Господарського суду Харківської області від 10 вересня 2020 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 14 грудня 2020 року у справі № 922/3284/18 в частині задоволених позовних вимог та в цій частині прийняв нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог про зобов`язання державного реєстратора провести державну реєстрацію змін до Єдиного державного реєстру щодо виходу 10 червня 2017 року ОСОБА_2 зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" відмовлено.

При цьому, у змісті постанови Верховного Суду не зазначено щодо дати виходу ОСОБА_2 зі складу учасників (засновників) ТОВ фірма "Ідалія" та, відповідно даний факт, враховуючи скасування рішень попередніх інстанцій, є таким, що втратив свою преюдиційну силу та відповідно підлягає доказуванню в загальному порядку.

Як свідчать матеріали справи, після постановлення постанови Верховного Суду, 14 травня 2021 року до суду від адвоката Тарасенко О.В., як представника позивача, надійшла заява про зміну підстав позову (вх. № 11112), в якій вказано на те, що преюдиційний факт, який було покладено в основу позову, є нівельованим через прийняття 15 квітня 2021 року постанови Верховним Судом, якою було скасовані всі попередні рішення судів, у зв`язку з чим вважає, що така обставина (факт виходу ОСОБА_2 зі складу учасників ТОВ фірма "Ідалія") підлягає доказуванню в загальному порядку, у зв`язку з чим представляє докази, які не були додані до позовної заяви. На підтвердження повноважень із представництва позивача адвокатом Тарасенко О.В. надана довіреність, яка сформульована на бланку ННІ 647173 від 17 липня 2018 року із номером в реєстрі нотаріальних дій № 1829.

17 травня 2021 року позивачем скеровано, в порядку статті 61 Господарського процесуального кодексу України, заява (вх. № 2725) у відповідності до якої повідомляє про скасування на адвокату Тарасенко О.В. довіреності, яка сформульована на бланку ННІ 647173 від 17 липня 2018 року із номером в реєстрі нотаріальних дій № 1829, на підтвердження чого надає повідомлення про скасування довіреності від 26 квітня 2021 року.

29 червня 2021 року, ухвалою суду, повернуто заяву про зміну підстав позову і додані до неї документи (вх. № 11112 від 17 травня 2021 року) позивачу.

Тобто, позовна заява залишилась в первозданному вигляді в тій редакції, яка була представлена вперше, із підставою позову, охопленою преюдиційним фактом виходу ОСОБА_2 04 червня 2017 року зі складу учасників (засновників) ТОВ фірма "Ідалія". Позивачем не було використано процесуальний механізм, пов`язаний із наданими йому процесуальними правами, як ініціатора позову, а матеріали позовної заяви містять лише роздруківки судових справ, в тому числі справа № 922/3284/18, статут ТОВ фірма "Ідалія" та примірник спірного договору, який є предметом позовних вимог. Інших доказів, які пов`язані із доведенням обставини недійсності договору дарування частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Ідалія" від 25 жовтня 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія", позивач не надав. В змісті позовної заяви не міститься посилання про неможливість подання доказів у встановлений законом строк (разом із позовною заявою) та необхідності надання додаткового строку для подання відповідних доказів.

Згідно із практикою ЄСПЛ, за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача) /…/ принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. (Постанова ВС від 13 лютого 2019 року справа № 369/13976/15ц; Постанова ВС від 27 березня 2019 року справа № 1806/21093/2011).

Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.

При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Спір між сторонами у даній справі полягає у встановленні наявності/відсутності підстав для визнання недійсним договору дарування від 25 жовтня 2018 року через відсутність у ОСОБА_2 з 04 червня 2017 року, як вважає позивач, права на розпорядження корпоративними правами ТОВ фірма "Ідалія". Саме дата виходу ОСОБА_2 , встановлена рішеннями судів у справі № 922/3284/18, була тією обставиною, яка фігурувала в якості підстав позову та визнання договору дарування та акту приймання-передачі частки недійсними.

Позивач побудував свою правову позицію на преюдиційному факті, якій був висвітлений у рішенні і постанові судів першої та другої інстанції, втім даний преюдиційний факт не був відображений у змісті постанови Верховного Суду від 15 квітня 2021 року, якою скасовано попередні рішення судів у вказаній справі, а відтак, згідно з принципом змагальності, саме позивач має довести підставу недійсності договору від 25 жовтня 2018 року на загальних підставах, що ним здійснено не було, з урахуванням наступного.

Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Окремо суд звертає увагу на презумпцію правомірності правочину (постанова ВС від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010), яка визначає правило тлумачення принципу "contra proferentem" (слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав), що з урахуванням принципів цивільного права, зокрема добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) мають тлумачитися на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова ВС від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17).

На підставі зібраних матеріалів, з урахуванням підстав позову (які є незмінними у їх первинній редакції), а також враховуючи обґрунтування позовних вимог, які базуються виключно на преюдиціїї, яка втратила свою силу, суд дійшов висновку про відсутність належних та допустимих доказів щодо наявності підстав для визнання договору дарування частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Ідалія" від 25 жовтня 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія", недійсним.

Виходячи з предмету (визнання недійсним договору дарування частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Ідалія" та визнання недійсним акту приймання-передачі частки Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Ідалія") та підстав заявленого позову (преюдиційний факт), у контексті обставини у якій були досліджені Верховним Судом у справі № 922/3284/18 з точки зору нівелювання преюдиційного факту щодо КОНКРЕТНОЇ дати виходу ОСОБА_2 зі складу учасників ТОВ фірма "Ідалія", з огляду на недоведеність позивачем підстав для визнання недійсним договору дарування від 25 жовтня 2018 року, суд дійшов до висновку про повну відмову в позові.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Виконуючи імперативні вимоги статті 238 Господарського процесуального кодексу України, суд зазначає, що через відмову в позову, судові витрати не покладаються на відповідачів.

Керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 216-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області,-

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "20" липня 2021 р.

Суддя Н.В. Калініченко