Рішення № 98428779, 19.07.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2021 року справа № 580/2649/21

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гараня С.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А1744 Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство оборони України, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , далі – позивач) з позовом до Військової частини А1744 Міністерства оборони України (18001, м. Черкаси, вул. Надпільна, 228, далі – відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6, далі – третя особа), в якому просить зобов`язати військову частину А0326 провести розслідування щодо причин та обставин отримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , травми під час проходження військової служби, за результатами якого скласти акт про нещасний випадок (зникнення, смерть) під час виконання обов`язків військової служби за формою НВ-3 згідно з додатком 4 до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 06.02.2001 року №36, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2001 року за № 169/5360, а також відповідний документ, передбачений Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що згідно наказу №21-РС від 30.03.2019 командира військової частини А0326 він, водій 3 автомобільного взводу 1 автомобільної роти звільнений у запас за пунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». В період проходження військової служби позивачем була отримана травма, в результаті чого згідно довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії Серія 12 ААБ №471831 від 02.03.2020 позивачу була присвоєна II (друга) група інвалідності, причина інвалідності Травма ТАК, пов`язана з проходженням військової служби. З урахуванням вищевикладеного, керуючись вимогами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», позивач звернувся до Тальнівського районного військового комісаріату із клопотанням від 24.06.2020 щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із травмою, пов`язаною з проходженням військової служби. В жовтні 2020 року позивачем отримано витяг з протоколу №110 від 30.07.2020 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.?

Згідно вищевказаного витягу з протоколу комісія дійшла висновку про відмову в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, у зв`язку із травмою, пов`язаною з проходженням військової служби, оскільки відсутній документ, що свідчить про причини та обставини поранення (травми, каліцтва), який передбачено пунктом 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги ..., затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.

При цьому військова частина А0326 листом №1431 від 26.06.2020 повідомила комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про те, що факт травмування позивача не зафіксовано та службове розслідування не проводилося.

Позивач звернувся до керівництва військової частини А0326 Міністерства оборони України із заявою від 18.01.2021 та з вимогою провести розслідування щодо причин та обставин отримання травми під час проходження військової служби, за результатами якого скласти відповідний документ, передбачений Інструкцією про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 06.02.2001 року №36 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2001 р. за № 169/5360) та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.

За твердженням позивача він не отримував жодної письмової відповіді про результати розгляду його заяви від 18.01.2021.

На підставі викладеного, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав з даним адміністративним позовом.

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі. Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідачем відзив на позовну заяву суду не надано.

Представником третьої особи надані письмові пояснення, у яких заперечував щодо задоволення позовних вимог та зазначив, що позивач з моменту отримання ним травми в 2017 році ні у усній формі ні з відповідним рапортом до командування військової частини не звертався. У зв`язку з необізнаністю командування військової частини про факт нещасного випадка, розслідування нещасного випадку не проводилося. Також вказано, що позивач не є військовослужбовцем у розумінні ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», тому щодо нього не може бути проведено розслідування, оскільки законодавством не передбачено проведення розслідування стосовно осіб звільнених з військової служби.

У відповіді на пояснення, третьої особи позивач не погодився з доводами третьої особи, вказавши про їх безпідставність та наполягав на задоволенні позову.

У запереченнях на відповідь позивача, представник третьої особи не погодився з доводами позивача, та наполягав на відмові у задоволенні позову.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає про таке.

Згідно наказу №21-РС від 30.03.2019 командира військової частини А0326 позивач, водій 3 автомобільного взводу 1 автомобільної роти звільнений у запас за пунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

За твердженням позивача в період проходження військової служби ним була отримана травма, в результаті чого згідно довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії Серія 12 ААБ №471831 від 02.03.2020 позивачу була присвоєна II (друга) група інвалідності, причина інвалідності травма ТАК, пов`язана з проходженням військової служби.

З урахуванням вищевикладеного, керуючись вимогами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», позивач звернувся до Тальнівського районного військового комісаріату із клопотанням від 24.06.2020 щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із травмою, пов`язаною з проходженням військової служби. В жовтні 2020 року позивачем отримано витяг з протоколу №110 від 30.07.2020 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.?

Згідно вищевказаного витягу з протоколу комісія дійшла висновку про відмову в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, у зв`язку із травмою, пов`язаною з проходженням військової служби, оскільки відсутній документ, що свідчить про причини та обставини поранення (травми, каліцтва), який передбачено пунктом 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги ..., затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.

При цьому військова частина А0326 (правонаступник військова частина А1744) листом №1431 від 26.06.2020 повідомила комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про те, що факт травмування позивача не зафіксовано та службове розслідування не проводилося.

Позивач звернувся до керівництва військової частини А0326 (правонаступник військова частина А1744) Міністерства оборони України із заявою від 18.01.2021 та з вимогою провести розслідування щодо причин та обставин отримання травми під час проходження військової служби, за результатами якого скласти відповідний документ, передбачений Інструкцією про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 06.02.2001 року №36 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2001 р. за № 169/5360) та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975. Вказана заява отримана відповідачем 20.01.2021.

За твердженням позивача він не отримував жодної письмової відповіді про результати розгляду його заяви від 18.01.2021.

На підставі викладеного, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що визначення основних засад державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни регулює Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону дія цього Закону поширюється на військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Пунктом 5 ч. 2 вказаної статті визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.

В силу положень п. 6 ч. 2 ст. 16 Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту при виконанні обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.

Згідно ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

- допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;

- призовники - особи, приписані до призовних дільниць;

- військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

- військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

- резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.

До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України.

Таким чином, позивач відноситься до категорії громадян військовозобов`язаних осіб, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та на нього поширюється дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», щодо військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

Статтею 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено початок і закінчення проходження військової служби, а також час та місце виконання обов`язків військової служби.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 24 вказаного Закону, військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Наказом Міністерства оборони України від 06.02.2001 року № 36 затверджено «Інструкцію про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 23.02.2001 року за № 169/5360 (далі Інструкція).

Вказана Інструкція визначає порядок розслідування та обліку нещасних випадків з військовослужбовцями Збройних Сил України (в тому числі з відрядженими зі Збройних Сил України військовослужбовцями), військовозобов`язаними та резервістами, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовці), отриманих ними професійних захворювань, їх загибелі або смерті під час виконання обов`язків військової служби та аварій, що сталися у військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини).

Згідно положень пункту 2 розділу ІІ Інструкції, у разі настання нещасного випадку безпосередній командир (начальник) або керівник робіт зобов`язаний:

- терміново організувати надання домедичної допомоги, а по можливості - невідкладної (екстреної) медичної допомоги потерпілому військовослужбовцю, забезпечити за необхідності його доставку до військового або найближчого лікувального закладу;

- негайно повідомити про нещасний випадок командира військової частини;

- зберегти до прибуття комісії з розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку місце події та устаткування, яке там знаходилось, у такому стані, у якому вони перебували на момент настання нещасного випадку (якщо це не загрожує життю чи здоровю інших військовослужбовців і не призведе до більш тяжких наслідків), а також вжити заходів щодо недопущення подібних нещасних випадків.

При цьому, військовий лікувальний заклад, у який доставлений або звернувся потерпілий військовослужбовець, повинен протягом доби з використанням засобів зв`язку та на паперовому носії надати екстрене повідомлення про звернення потерпілого від нещасного випадку згідно з додатком 1 до цієї Інструкції (далі - екстрене повідомлення) з посиланням на нещасний випадок:

- командиру військової частини, де проходить службу потерпілий;

- до відповідного військового органу, що здійснює державний нагляд або контроль у сфері, з якою пов`язаний нещасний випадок (за безпечним веденням робіт військовослужбовцями, пожежний, безпеки дорожнього руху тощо);

- до регіонального санітарно-епідеміологічного підрозділу служби превентивної медицини Міністерства оборони України у разі настання нещасного випадку внаслідок гострого професійного захворювання (отруєння).

Військовий лікувальний заклад обов`язково проводить необхідні дослідження і складає протокол про наявність в організмі потерпілого військовослужбовця алкоголю, який надається на запит командира військової частини до утворення комісії з проведення розслідування нещасного випадку або голові комісії після її утворення протягом однієї доби з моменту отримання запиту (п. 4 розділу ІІ Інструкції).

Пунктом 5 розділу ІІ Інструкції передбачено, що командир військової частини, який отримав повідомлення про нещасний випадок, у свою чергу зобов`язаний негайно через засоби зв`язку повідомити про нещасний випадок (зникнення, смерть) старшого командира (начальника) та протягом доби надати йому письмове повідомлення за формою НВ-1 згідно з додатком 2 до цієї Інструкції (далі - повідомлення за формою НВ-1), а також протягом доби призначити комісію з розслідування нещасного випадку чисельністю не менш як три особи у складі голови комісії (яким є один із його заступників) та членів - командира батальйону (дивізіону, ескадрильї тощо), до складу якого входить підрозділ, де стався нещасний випадок, та залежно від того, з чим пов`язаний нещасний випадок, - фахівців профільних служб (озброєння, тилу, пожежної, автомобільної, інженерної, медичної тощо).

При цьому п. 6 вказаного Класифікатора, встановлено, що медичний висновок про ступінь тяжкості виробничої травми дають на запит роботодавця та/або голови комісії з розслідування нещасного випадку на виробництві лікарсько-експертні комісії (ЛЕК) лікувально-профілактичного закладу, де здійснюється лікування особи, що постраждала, в строк до 1 доби з моменту надходження запиту.

Згідно положень п.п. 7, 8 Інструкції, нещасні випадки зі смертельним наслідком або внаслідок яких військовослужбовцем отримані тяжкі травми, групові нещасні випадки та випадки зникнення або смерті військовослужбовців підлягають спеціальному розслідуванню та розслідуються з урахуванням вимог розділу III цієї Інструкції.

Пункт 8 Розділу ІІ Інструкції вказує, що комісія з розслідування нещасного випадку проводить розслідування протягом п`яти діб з моменту її утворення.

Комісія з розслідування нещасного випадку зобов`язана:

- обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків і осіб, які причетні до події, та одержати письмові пояснення потерпілого, якщо це можливо;

- з`ясувати обставини та причини, що призвели до нещасного випадку, установити осіб, які допустили порушення вимог нормативно-правових актів (законів, військових статутів, положень, правил, інструкцій, настанов тощо), а також розробити заходи щодо запобігання подібним випадкам;

- скласти акт проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (зникнення, смерті, аварії) за формою НВ-2 згідно з додатком 3 до цієї Інструкції (далі - акт за формою НВ-2) та акт про нещасний випадок (зникнення, смерть) під час виконання обов`язків військової служби за формою НВ-3 згідно з додатком 4 до цієї Інструкції (далі - акт за формою НВ-3) у разі, якщо нещасний випадок (смерть) визнаний комісією з розслідування таким, що пов`язаний з виконанням обов`язків військової служби, і надати їх командиру військової частини на затвердження. Акти підписуються головою комісії та її членами. У разі незгоди зі змістом акта член комісії підписує його з відміткою про наявність окремої думки, яку викладає письмово і додає до акта за формою НВ-2, як його невід`ємну частину.

До акта додаються письмові пояснення свідків, потерпілого, а за потреби також схеми, фотографії, витяги з експлуатаційної документації та інші документи, що характеризують місце події (устаткування, машини, апаратура, територія, будівля тощо), медичний висновок щодо діагнозу потерпілого, наявності в його організмі алкоголю, отруйних чи наркотичних речовин.

Згідно п. 9 розділу ІІ Інструкції розділу, якщо нещасний випадок визнаний комісією з розслідування таким, що не пов`язаний з виконанням обов`язків військової служби, на затвердження командиру військової частини надається тільки акт за формою НВ-2.

Відповідно до п. 10 розділу ІІ Інструкції, обставинами, за яких нещасний випадок визнається пов`язаним з виконанням обов`язків військової служби і за яких складається акт за формою НВ-3, є:

- виконання потерпілим військовослужбовцем службових обов`язків згідно з розпорядком дня військової частини, у тому числі у відрядженні;

- виконання потерпілим військовослужбовцем державних обов`язків, в тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою;

- перебування потерпілого військовослужбовця строкової служби або курсанта військового навчального закладу на території військової частини у час, визначений розпорядком дня для загартування і фізичного розвитку, додержання правил особистої гігієни, банно-прального обслуговування, відпочинку та інших заходів повсякденної діяльності;

- перебування потерпілого військовослужбовця у складі добового наряду;

- виконання завдань відповідно до розпоряджень та наказів командира військової частини в позаслужбовий час, у вихідні, святкові та неробочі дні на території військової частини та поза її межами;

- прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби пішки, на транспортному засобі військової частини, на транспортному засобі загального користування або на власному транспортному засобі;

- виконання дій, що не входять до кола службових обов`язків потерпілого військовослужбовця, а саме: із запобігання виникнення аварій або урятування людського життя чи державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку;

- участь у спортивних змаганнях та інших масових заходах і акціях, які проводяться військовою частиною самостійно або за рішенням вищого командування;

- прямування потерпілого військовослужбовця до місця відрядження і у зворотному напрямку на транспортному засобі будь-якого виду та форми власності;

- заподіяння тілесних ушкоджень іншою особою або вбивство потерпілого військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або дій, зазначених в абзаці 8 цього пункту, незалежно від початку досудового розслідування, крім випадків з`ясування потерпілим та іншою особою особистих стосунків позаслужбового характеру, що підтверджено висновком компетентних органів;

- отримання потерпілим військовослужбовцем травми або інших ушкоджень внаслідок погіршення стану його здоров`я, яке сталося під впливом небезпечного фактору чи середовища у процесі виконання ним обов`язків військової служби, що підтверджено медичним висновком;

- раптове погіршення стану здоров`я потерпілого військовослужбовця або його смерть під час виконання обов`язків військової служби внаслідок впливу небезпечних чи шкідливих факторів та (або) важкості чи напруженості роботи, яка виконувалась, що підтверджено медичним висновком, якщо робота, що виконувалась, була протипоказана за медичним висновком про стан його здоров`я та якщо потерпілий не проходив відповідного медичного огляду;

- смерть військовослужбовця внаслідок захворювання або травми, отриманих ним раніше під час виконання обов`язків військової служби, що підтверджено медичним висновком;

- оголошення судовим рішенням військовослужбовця померлим.

Згідно п. 11 розділу ІІ Інструкції, обставини, за яких нещасні випадки не визнаються такими, що пов`язані з виконанням обов`язків військової служби:

- перебування потерпілого військовослужбовця за місцем постійного проживання, крім перебування військовослужбовців строкової служби та курсантів військових навчальних закладів за місцем проживання у гуртожитках військових частин казарменого типу;

- перебування потерпілого військовослужбовця у відпустці або у звільненні з розташування військової частини, окрім випадків травмування військовослужбовця у цей час при вчиненні ним дій з урятування людського життя чи державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку;

- погіршення стану здоров`я внаслідок отруєння алкоголем, наркотичними засобами, токсичними чи отруйними речовинами, а також їх дії (асфіксія, інсульт, інфаркт, зупинка серця тощо), що підтверджено відповідним медичним висновком, за умов, що отруєння не пов`язано із впливом цих речовин на потерпілого військовослужбовця внаслідок їх застосування у технологічному процесі або незадовільного зберігання чи транспортування, а потерпілий до настання нещасного випадку був відсторонений від виконання обов`язків командиром (начальником);

- алкогольне, токсичне чи наркотичне сп`яніння, не зумовлене технологічним процесом, що стало основною причиною нещасного випадку за відсутності технічних та організаційних причин його настання, що підтверджено відповідним медичним висновком та матеріалами розслідування нещасного випадку;

- використання в особистих цілях без відома командування транспортних засобів, озброєння, устаткування, інструментів та матеріалів, які належать військовій частині або використовуються нею;

- навмисне вчинення кримінального правопорушення, що встановлено обвинувальним вироком суду або постановою (ухвалою) про закриття кримінального провадження;

- навмисне заподіяння військовослужбовцем шкоди своєму здоров`ю;

- самовільне залишення військовослужбовцем місця служби;

- природна смерть внаслідок вроджених вад здоров`я, смерть від загального захворювання, самогубство, що підтверджено висновками судово-медичної експертизи та (або) відповідною постановою про закриття кримінального провадження.

На підставі викладеного, з урахуванням обставин, встановлених в ході розгляду справи, судом встановлено, що відповідачем не проведено службове розслідування та не надано відповідь на заяву позивача від 18.01.2021 щодо необхідності проведення службового розслідування причин та обставин отримання ним травми під час проходження військової служби.

Така бездіяльність відповідачів є протиправною оскільки за фактом отримання позивачем травми не було складено акт проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (зникнення, смерті, аварії) за формою НВ-2 згідно з додатком 3 до Інструкції (далі - акт за формою НВ-2) та акт про нещасний випадок (зникнення, смерть) під час виконання обов`язків військової служби за формою НВ-3 згідно з додатком 4 до цієї Інструкції (далі - акт за формою НВ-3) у разі, якщо нещасний випадок (смерть) визнаний комісією з розслідування таким, що пов`язаний з виконанням обов`язків військової служби та порушує право позивача на звернення до компетентного органу з питанням про виплату грошової допомоги.

Посилання третьої особи про відсутність підстав для проведення службового розслідування в порядку визначено Інструкцією в зв`язку із відсутність скарг та претензій зі сторони позивача є безпідставним, оскільки норми вказаної Інструкції визначають обов`язок командирів військових частин по кожному нещасного випадку провести службове розслідування та не ставлять в залежність цього обов`язку із волевиявленням потерпілого.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як роз`яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення", вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:

- лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;

- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;

- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

З огляду на вищевикладене, суд, вважає що для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог, шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо недотримання положень Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, що затверджена Наказом Міністра оборони України № 36 від 06.02.2001 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.02.2001 за № 169/5360 щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 18.01.2021 стосовно розслідування причин та обставин отримання ним травми під час проходження військової служби.

Натомість щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача провести розслідування щодо причин та обставин отримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , травми під час проходження військової служби, за результатами якого скласти акт про нещасний випадок (зникнення, смерть) під час виконання обов`язків військової служби за формою НВ-3 згідно з додатком 4 до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 06.02.2001 року №36, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2001 року за № 169/5360, а також відповідний документ, передбачений Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, суд зазначає таке.

У відповідності з Рекомендаціями №R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженнями є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Згідно з науковим висновком Верховного Суду від 13.04.2018 щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією:

- дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким;

- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни "може", "має право", "за власної ініціативи", "дбає", "забезпечує", "веде діяльність", "встановлює", "визначає", "на свій розсуд". Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб`єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним;

- при реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог;

- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об`єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.

В свою чергу, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не може безпідставно втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень в межах такої перевірки.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При вирішенні вказаного спору, суд не перебирає на себе властиві суб`єкта владних повноважень функції, а лише надає правову оцінку спірним правовідносинам і визначає належний спосіб захисту з урахуванням вимог статті 245 КАС України.

Отже, належним та ефективним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача розглянути заяву позивача від 18.01.2021, призначити та провести службове розслідування обставин отримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , травми під час проходження військової служби у відповідності до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України № 36 від 06.02.2001, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.02.2001 за № 169/5360.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А1744 щодо недотримання положень Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, що затверджена Наказом Міністра оборони України № 36 від 06.02.2001 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.02.2001 за № 169/5360 стосовно розгляду заяви ОСОБА_1 від 18.01.2021 щодо розслідування причин та обставин отримання ним травми під час проходження військової служби.

Зобов`язати військову частину А1744 (код ЄДРПОУ 08088626) розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 18.01.2021, призначити та провести службове розслідування обставин отримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , травми під час проходження військової служби у відповідності до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України № 36 від 06.02.2001, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.02.2001 за № 169/5360.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня підписання рішення.

Суддя С.М. Гарань