Рішення № 98428562, 19.07.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/1790/21 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ковбій О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області (далі - відповідач, УМВС), у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області щодо не здійснення з 07 грудня 2020 року всіх необхідних розрахунків ОСОБА_1 ;

- стягнути з УМВС України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 необхідні виплати, а також індексацію та компенсацію втрат частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат по даним нездійсненим своєчасно розрахунках з 07 грудня 2020 року, у сумах визначених судом;

- стягнути з УМВС України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 000 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 12.04.2021 року звернувся до УМВС України в Херсонській області з запитом щодо надання інформації про не виконані судові рішення та не сплачені суми грошових виплат станом на момент подання запиту по судовим рішенням, а також зазначити строки затримки розрахунків та їх причини. Листом від 19.04.2021 № 10/2 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що існує заборгованість в сумі 6133 грн по виплаті середнього заробітку, а також по компенсації втрат частини доходів по справі № 540/2730/20 за період з 14 квітня по 07 грудня 2020 року. При цьому позивач стверджує, що при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідач має застосовувати норми спеціального законодавства, а саме Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС України №260 від 06.04.2016 та постанови КМУ №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції". Вважає, що відповідач порушив строки та затримав виплати та такими діями спричинив матеріальну та моральну шкоду і страждання, адже порушились його нормальні життєві зв`язки, які вимагають нових додаткових зусиль для організації свого життя, тому просить стягнути 1 000 000 грн належної компенсації. З огляду на зазначене просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 28.04.2021 позов залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 11.05.2021 продовжено строк на усунення недоліків до 26.05.2021.

Ухвалою від 18.05.2021 провадження у справі відкрито, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

04.06.2021 відповідач подав до суду відзив, відповідно до якого, серед іншого, повідомляє суд про те, що УМВС України в Херсонській області перебуває в стані припинення, на підставі чого кошторисні призначення по КЕКВ 2112 "Грошове забезпечення" на 2021 рік не плануються, кошти на виконання судових рішень виділяються за відповідним запитом про додаткове фінансування. Такий запит за вих. №127/04/25-2021 від 26.02.2021 був спрямований ліквідаційною комісією.

Моральна шкода у розмірі 5 000 грн на виконання судового рішення у справі №540/2730/20 списана з рахунку УМВС України в Херсонській області у безспірному порядку Головним управлінням державної казначейської служби України у Херсонській області 30.03.2021.

Кошти в розмірі 7529, 00 (середній заробіток та компенсація втрати доходу) на виконання рішення у справі № 540/2730/20 надійшли 14.04.2021, платіжним дорученням № 2 від 16.04.2021 в частині середнього заробітку після відрахування обов`язкових платежів у розмірі 6041,71 грн спрямовані ОСОБА_1 .

Виплата по рішенню суду 16.04.2021 у справі № 540/2730/20 в частині виплатити компенсацію втрати частини доходів за період з 14.04.2020 по 07.12.2020 органами казначейства не проведена у зв`язку з тим, що 29.03.2021 отримано виконавчий лист у справі №821/4630/14 за позовом ОСОБА_2 та повідомлено, що після сплину місячного строку платежі за платіжними дорученнями УМВС України в Херсонській області не проводитимуться за всіма рахунками.

Після виконання рішення у справі №821/4630/14 органами казначейство проведено платіж 31.05.2021 на виконання рішення у справі № 540/2730/20 та перераховано ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за період з 14.04.2020 по 07.12.2020 у розмірі 241 грн 70 коп після відрахування податків.

Щодо звернення ОСОБА_1 з вимогами про стягнення індексації, компенсації втрат частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплат та стягнення моральної шкоди обґрунтовуючи позов не виконанням УМВС України в Херсонській області рішення у справі № 540/2730/20, зазначає, що спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-ХІІ та Правилами обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення врегульовано Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, якими передбачено, що індексації підлягає грошове забезпечення.

Разом з тим, ОСОБА_1 перебуває в стадії вимушеного прогулу та на його користь стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, а не грошове забезпечення, тобто виплата коштів УМВС України в Херсонській області позивачу відбувається разово та розраховується судами виходячи з середньої заробітної плати, а саме згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати №100 від 08.02.1995 року.

Окрім наведеного, відповідач стверджує про недоведеність з боку позивача наявності в нього моральних страждань, що є підставою для відмови в задоволенні його вимог про стягнення моральної шкоди.

За наведених обставин, просить повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду в справі 540/379/19 від 22 квітня 2019 року визнано протиправним та скасовано наказ УМВС України в Херсонській області № 3 о/с від 29.01.2019 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу № 1 управління протидії злочинності у сфері економіки УМВС в Херсонській області, а також поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу № 1 управління протидії злочинності у сфері економіки Управління Міністерства внутрішніх справ в Херсонській області. Судове рішення набрало законної сили.

Наказом УМВС у Херсонській області "Про особовий склад" від 13.05.2019 №6 о/с на виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року в справі №540/379/19 скасовано пункт наказу УМВС України в Херсонській області від 29 січня 2019 року №3 о/с у частині звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за п.64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ майора міліції ОСОБА_1 /М-182548/ та поновлено його на посаді старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу №1 управління протидії злочинності у сфері економіки УМВС.

12.04.2021 ОСОБА_1 звернувся до УМВС України в Херсонській області з запитом щодо надання інформації про не виконані судові рішення та не сплачені суми грошових виплат станом на момент подання запиту по судовим рішенням.

Листом від 19.04.2021 № 10/2 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що існує заборгованість в сумі 6133 грн по виплаті середнього заробітку, а також по компенсації втрат частини доходів по справі № 540/2730/20 за період з 14 квітня по 07 грудня 2020 року.

Моральна шкода у розмірі 5 000 грн на виконання судового рішення у справі №540/2730/20 списана з рахунку УМВС України в Херсонській області у безспірному порядку Головним управлінням державної казначейської служби України у Херсонській області 30.03.2021.

Кошти в розмірі 7529, 00 (середній заробіток та компенсація втрати доходу) на виконання рішення у справі № 540/2730/20 надійшли 14.04.2021, платіжним дорученням № 2 від 16.04.2021 в частині середнього заробітку після відрахування обов`язкових платежів у розмірі 6041,71 грн спрямовані ОСОБА_1

31.05.2021 на виконання рішення у справі № 540/2730/20 перераховано ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за період з 14.04.2020 по 07.12.2020 у розмірі 241 грн 70 коп після відрахування податків.

Щодо виплати грошового забезпечення на підставі Порядку і умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС України із специфічними умовами навчання № 260, затвердженого наказом МВС України №260 від 06.04.2016, відповідач повідомив, що рішеннями судів період з 13.05.2019 (день видання УМВС України в Херсонській області наказу №6о/с "Про поновлення ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ") прирівняний судами до вимушеного прогулу, у зв`язку з чим грошове забезпечення стягнуте в розмірі згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати №100, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995.

Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення нарахування та виплати сум грошового забезпечення з 07.12.2020, що і стало підставою звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.

Щодо позовної вимоги позивача про нарахування та виплату необхідної суми грошового забезпечення з 07.12.2020 року по день прийняття даного рішення, суд зазначає.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Структура, умови та порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ встановлені постановою Кабінету Міністрів від 07.11.2007 № 1294 та Інструкцією, затвердженою наказом Міністерства Внутрішніх Справ від 31.12.2007 № 499, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 12.03.2008 року за № 205/14896, яка втратила чинність до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Проте, зазначені нормативно-правові акти не врегульовують порядок визначення грошового забезпечення особі, яка поновлена на роботі, але не працювала з незалежних від неї причин, у зв`язку з чим суд вважає необґрунтованим посилання УМВС України в Херсонській області на те, що при визначенні грошового забезпечення слід керуватись Інструкцією № 499.

Натомість, загальні економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці врегульовано Законом України "Про оплату праці" від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР (надалі - Закон №108/95-ВР), який на момент розгляду даної справи є чинним.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону №108/95-ВР, працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Гарантії дотримання прав працівників щодо оплати праці визначено ст. 22 Закону №108/95-ВР, зокрема суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) регулюють трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ч. 5 ст. 97 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України), оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку.

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ст.115 КЗпП України).

З матеріалів справи та зі змісту відзиву на позовну заяву УМВС, судом встановлено, що у період з 08.12.2020 року позивачу не нараховувалось та не виплачувалось грошове забезпечення.

Надаючи правову оцінку вказаним доводам відповідача, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

При цьому, суд зазначає, що нормами КЗпП України не передбачено, з якого моменту рішення суду про поновлення незаконно звільненого працівника на роботі вважається виконаним.

Натомість, положеннями ч. 2 ст. 65 Закону України "Про виконавче провадження", передбачено, що рішення про поновлення особи на роботі вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача.

Як встановлено судом, відповідач не заперечує, що наказом від 13.05.2019 р. № 6 о/с позивача було поновлено на посаді, з якої його було незаконно звільнено, проте розмір грошового забезпечення, а саме розмір окладу, надбавок доплат тощо зазначеним наказом встановлено не було.

Відтак, має місце бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення в тому числі у період з 08.12.2020 року по день винесення рішення суду.

Суд зазначає, що право громадян на заробітну плату захищене законом. Закріплюючи право кожного на винагороду за працю, держава забороняє будь-яку дискримінацію в оплаті праці. Роботодавець не повинен встановлювати оплату праці, яка погіршує стан працівника в порівнянні з попереднім розміром грошового забезпечення, тим паче в сфері державного регулювання оплати праці. Якщо після виконання роботодавцем рішення про поновлення працівника на роботі (тобто після видання відповідного наказу) працівник фактично не приступив до роботи з вини роботодавця (наприклад, роботодавець не забезпечив робочим місцем, не створив належних умов праці тощо), працівник має право вимагати виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу до дня, коли він фактично приступить до роботи. Таку вимогу роботодавець може виконати добровільно, протабелювавши працівника як такого, що приступив до роботи, або видавши відповідний наказ про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у якому має зазначити причини, через які поновлений працівник не міг фактично приступити до роботи, тривалість вимушеного прогулу та розмір належної йому виплати.

Також суд зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин та до сьогоднішнього дня УМВС України в Херсонській області не ліквідовані, не виключені з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій, а тому не позбавлені правосуб`єктності (правоздатності та дієздатності) вчиняти дії, спрямовані на забезпечення прав та інтересів своїх працівників.

Суд вважає, що внаслідок бездіяльності відповідача щодо створення умов для виконання позивачем його посадових обов`язків відповідно до посади, на яку було поновлено ОСОБА_1 , відсутня вина позивача у фактичному не виконанні посадових обов`язків, а тому такий період перебування позивача у трудових правовідносинах з УМВС України в Херсонській області прирівнюється до вимушеного прогулу працівника.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений змоги працювати. Вимушений прогул працівника має місце при незаконній відмові у прийнятті його на роботу або при несвоєчасному укладенні трудового договору, незаконному відстороненні від роботи, незаконному звільненні або незаконному переведенні на іншу роботу, затримці видачі трудової книжки, неправильному формулюванні в трудовій книжці причини звільнення, якщо воно перешкоджало працевлаштуванню його.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

В інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи зі середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу (пункт 4 Порядку № 100).

З огляду на викладене та враховуючи, що позивач не виконував своїх посадових обов`язків з незалежних від нього причин, тому в межах даних спірних правовідносин невиплачене грошове забезпечення підлягає розрахунку виходячи з установленого йому посадового окладу, як це передбачено п. 4 Порядку № 100.

Водночас, суд вважає помилковим аргумент позивача про те, що постанова КМУ №100 від 08.02.1995 не мала б застосовуватись до даних правовідносин, а мав би застосовуватись "Порядок і умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання" згідно наказу МВС №260 від 06.04.2016 (далі - Порядок №260) та відповідач мав би здійснити розрахунок по нормам спеціального законодавства, яке застосовується, зокрема згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 року №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", адже позивач не набув статусу поліцейського Національної поліції (Порядок №260, відповідно п.1 Р.І розповсюджується на поліцейських Національної поліції України, у тому числі здобувачів вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції, закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських.

Судом встановлено, що в ході розгляду справ №№821/2082/17, 540/379/19, 540/2289/19, 540/2730/20 суди дійшли висновку, що сума грошового забезпечення ОСОБА_1 становить 900 грн на місяць, виходячи з установленого посадового окладу 900 грн згідно наказу УМВС №182 о/с від 10.06.2015 року.

Згідно з ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, оскільки вищезазначеними рішеннями визначений розмір посадового окладу позивача після поновлення на службі, то з урахуванням вимог ст. 78 КАС України, вказана обставина не потребує додаткового доказування при вирішенні даного спору.

Щодо визначення періоду, який підлягає включенню до розрахунку суми грошового забезпечення позивача, суд зазначає, що останньою за хронологією рішень з приводу грошового забезпечення ОСОБА_1 було рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 07.12.2020 року по справі №540/2730/20, залишене без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2021.

Наведеним рішенням стягнуто з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 травня 2020 року по 07 грудня 2020 року в сумі 6135,00 (шість тисяч сто тридцять п`ять) гривень з відрахуванням обов`язкових платежів. Рішення в наведеній судом частині виконано УМВС 16.04.2021 року, що підтверджується платіжним дорученням №2 від 16.04.2021 року на суму 6041,71 грн (а.с.41).

Після цього жодних нарахувань та виплат грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідачем не здійснювалося.

Отже, як вже зазначалося вище, період з 08.12.2020 року (з наступного дня після періоду, визначеного в справі №540/2730/20) по день винесення судового рішення прирівнюється до вимушеного прогулу в межах даних спірних правовідносин, тому позивач мав право на отримання середньомісячного грошового забезпечення саме за період з 08.12.2020 року по дату винесення судового рішення по даній справі.

Згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно пункту 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі" задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати, період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення. Розмір грошових коштів, що підлягають стягненню, зазначається цифрами та у дужках словами.

Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 (справа №21-395а13) і в подальшому неодноразово зазначав, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).

Даною постановою визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Зазначеним пунктом встановлено, що в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

З урахуванням наведеного, суд до зазначених правовідносин застосовує п. 4 Порядку, оскільки, як встановлено судом в справі №540/379/19 перед звільненням, яке було предметом позову та відбулося 29.01.2019 року, позивач жодного дня не працював. Після поновлення ОСОБА_1 на посаді, яке відбулось на підставі наказу від 13.05.2019 року №6 о/с, позивач також жодного дня не працював, що визнається сторонами.

З урахуванням наведеного, суд обраховує суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача наступним чином.

Як вже зазначалося вище, судами встановлено, що сума місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 становить 900 грн.

Кількість днів за час вимушеного прогулу за період з 08.12.2020 року по 19.07.2020 року становить 151 робочий день.

Згідно з Порядком №100 середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), тобто, в даному випадку 1800/44 днів = 40,9 грн.

Таким чином, враховуючи, що загальна кількість робочих днів з 08.12.2020 року по 19.07.2021 року становить 151 робочий день, розмір грошового забезпечення позивача за цей період становить 40,9 х 151= 6175,90 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Саме такий розрахунок розміру суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача наведено в постановах П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.05.2020 року по справі №540/2289/19 та від 10.02.2021 по справі №540/2730/20.

Стосовно позовної вимоги ОСОБА_1 про здійснення індексації грошового забезпечення, суд зазначає.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон № 1282-XII).

Статтею 1 Закону № 1282-XII передбачено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно ст.2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.

Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об`єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті.

Відповідно до ст.4 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення врегульовано Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Пунктом 2 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер; грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі; допомога по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей.

Відповідно до п.3 Порядку № 1078 до об`єктів індексації, визначених у пункті 2, не відносяться виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати.

Аналіз даних правових норм свідчить про те, що індексації не підлягають грошові кошти, які мають одноразовий характер, зокрема, виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати.

Даним рішенням вирішено стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.12.2020 року по 19.07.2021 року в сумі 6175,90 грн.

Також вище за змістом рішення суд встановив, що після поновлення ОСОБА_1 на посаді згідно наказу від 13.05.2019 року №6о/с, йому не виплачувалося грошове забезпечення, тому такий період перебування позивача у трудових відносинах з УМВС України в Херсонській області прирівнюється до вимушеного прогулу, а невиплачене грошове забезпечення підлягає розрахунку з установленого йому окладу, як це передбачено п.4 Порядку № 100.

Таким чином, виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу носять разовий характер, не є оплатою праці ОСОБА_1 та не є виплатами, які йому були нараховані, але не сплачені, а тому такі виплати не тотожні поняттю "заробітна плата".

Суд звертає увагу на те, що п.3 Порядку № 1078 передбачає, що до об`єктів індексації, визначених у пункті 2, не відносяться, зокрема, виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати.

В даному випадку розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснено на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, п.5 якого визначено, що "основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника".

Оскільки середній заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу не є заробітною платою, тобто оплатою його праці, а є компенсацією за час вимушеного прогулу, позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності УМВС України в Херсонській області щодо не нарахування та невиплати індексації сум грошового забезпечення є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги позивача про розрахування та сплати компенсації втрат частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат з 07.12.2020 року, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок).

Згідно зі ст. 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону № 2050-III).

Відповідно до п. 1 Порядку його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За змістом п. 2, 3 Порядку компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

У п. 4 Порядку закріплено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у ст. 3 Закону № 2050-ІІІ та п. 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі грошового забезпечення). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Водночас, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.ст. 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права висловлений Верховним Судом України у постановах від 19 грудня 2011 року (справа № 6-58цс11), від 11 липня 2017 року (справа № 21-2003а16), та Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року (справа № 336/4675/17), від 21 червня 2018 року (№ 523/1124/17), від 03 липня 2018 року (справа № 521/940/17), від 15 серпня 2019 року (справа №674/24/17), від 19 вересня 2019 року (справа № 664/4070/15-а).

Слід зазначити, що відповідач не надав жодних доказів того, що позивачу своєчасно виплачувалося належне йому грошове забезпечення у період з 09.12.2020 року. Окрім того, як вбачається зі змісту відзиву, відповідач вважає, що в УМВС України у Херсонській області відсутній обов`язок та можливість виплати грошового забезпечення позивачу як працівнику міліції.

За таких обставин, позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати йому компенсації втрати частини доходів через порушення встановлених строків їх виплати за період з 08.12.2020 року є обґрунтованою і підлягає задоволенню, позаяк відповідач належними і достовірними доказами не довів правомірності своєї бездіяльності.

Щодо вимоги про стягнення компенсації втрати частини доходів у сумі визначеній судом, слід зазначити, що за змістом ст.ст.1, 2, 4, 7 Закону № 2050-ІІІ обчислення та здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) належить до компетенції підприємств, установ і організацій всіх форм власності та господарювання, які виплачують доходи. При цьому нарахування і виплата компенсації повинна здійснюватись у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Саме відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Тому, з урахуванням визначених ст.ст.5, 245 КАС України способів захисту порушених прав, у даному випадку захист конкретного порушеного права позивача у спірних правовідносинах є визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, а не визначення конкретної суми, що належить до компетенції відповідача.

У даному випадку суд не наділений повноваженнями самостійно нараховувати належні до сплати суми, суд лише перевіряє правильність зазначених у позовних вимогах позивачем конкретних сум, про стягнення яких останній просить.

При цьому слід врахувати, що згідно ст.3 Закону № 2050-ІІІ та п.4 Порядку сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

За таких обставин суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є покладення на відповідача - УМВС України в Херсонській області, обов`язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати у відповідності до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159 за період з 08.12.2020 року.

Стосовно позовної вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунків за період з 08.12.2020, суд зазначає.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, підставою для відповідальності є не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені трудовим законодавством строки. Зазначена відповідальність за таке правопорушення може настати лише за наявності двох юридичних фактів (умов): порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника або уповноваженого ним органу.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами по справі, наказом УМВС у Херсонській області "Про особовий склад" від 13.05.2019 р. №6 о/с, на виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 22.04.2019 в справі №540/379/19, ОСОБА_1 поновлено на посаді старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу №1 управління протидії злочинності у сфері економіки УМВС.

Тобто, з 13.05.2019 р. по теперішній час позивач перебуває у трудових відносинах із УМВС у Херсонській області.

З огляду на зазначене у позивача не виникає права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки трудові відносини із відповідачем не припинені, та позивачу повинно нараховуватися грошове забезпечення як найманому працівнику, відтак позовна вимога щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунків за період з 07.12.2020 року не підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 1 000 000 грн.

Обґрунтовуючи підстави для стягнення моральної шкоди позивач зазначає, що у нього пригнічений емоційний та душевний стан, підвищився тиск, погіршився настрій, розпочалась депресія, він пережив моральні страждання, адже порушились нормальні життєві зв`язки, що вимагає від нього нових додаткових зусиль для організації свого життя, для відстоювання справедливості, для чергового звернення до суду за захистом порушених прав, для пошуку засобів на існування у зв`язку із неотриманням заробітної плати. В очах рідних, близьких людей та колег - поліцейських він відчуває себе пригніченим, адже з листопада 2015 року по теперішній час відповідачем порушуються його права.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною 5 ст. 21 КАС України визначено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Загальні підстави відшкодування моральної шкоди визначені Цивільним кодексом України.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

В контексті зазначеного, суд вважає за необхідне звернути увагу на приписи частини 1 статті 6 КАС України, за якими суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

При цьому, частина 2 ст. 6 КАС України передбачає, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі "Недайборщ проти Російської Федерації" (Скарга № 42255/04) від 1 липня 2010 року зокрема зазначив: 37. Суд нагадує свою постійну позицію про те, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс (в числі багатьох прикладів, рішення від 15 жовтня 2009 у справі "Антипенко проти Російської Федерації" (Antipenkov v. Russia), скарга № 33470/03, § 82; Постанова Європейського Суду від 14 лютого 2008 у справі "Пшеничний проти Російської Федерації" (Pshenichnyy v. Russia), скарга № 30422 / 03, § 35 1; рішення у справі "Гарабаев проти Російської Федерації (Garabayev v. Russia), скарга № 38411/02, § 113, ECHR 2007-VII (витяги) 2 а також Постанова Європейського Суду від 1 червня 2006 р .) у справі "Грідін проти Російської Федерації" (Gridin v. Russia), скарга № 4171/04, § 20 березня).

З огляду на вказану практику Європейського Суду з прав людини, заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог суд вважає, що позивач зазнав моральних страждань та має право на отримання відшкодування моральної шкоди, яку суд оцінює в 5000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 08.12.2020 року по 19.07.2021 року.

Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області (73003, м. Херсон, вул. Кірова, 4, ЄДРПОУ 08592322) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.12.2020 року по 19.07.2021 року в сумі 6175 (шість тисяч сто сімдесят п`ять) грн 90 коп з відрахуванням обов`язкових платежів.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області щодо не розрахування та не сплати компенсації втрат частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат за період з 08.12.2020 року по 19.07.2021 року.

Зобов`язати Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області (73003, м. Херсон, вул. Кірова, 4, ЄДРПОУ 08592322) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати у відповідності до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159 за період з 08.12.2020 року по 19.07.2021 року.

Стягнути з УМВС України в Херсонській області (73003, м. Херсон, вул. Кірова, 4, ЄДРПОУ 08592322) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 ) 5000 (п`ять тисяч) грн у якості відшкодування заподіяної моральної шкоди.

В інший частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.В. Ковбій

кат. 106080000