Рішення № 98428249, 19.07.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 липня 2021 р. № 520/8282/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мороко А.С., розглянувши у порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу № 520/8282/21 за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії та бездіяльність управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті належної до видачі щорічної допомоги до 5 травня за 2021 року, передбаченої ст. 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № З-р/2020, справа №1- 247/2018(3393/18), виходячи з кратного розміру мінімальної пенсії за віком з розрахунку п`яти мінімальних пенсій за віком у розмірі 8650 (1712х5) грн та у нарахуванні і виплаті щорічної допомоги до 5 травня за 2021 рік у зменшеному розмірі на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 № 325;

- зобов`язати управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області вчинити дії та провести на користь ОСОБА_1 нарахування та виплати належної до видачі щорічної допомоги до 5 травня за 2021 року згідно статті 16 норми прямої дії Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № З-р/2020, справа №1- 247/2018(3393/18), виходячи з кратного розміру мінімальної пенсії за віком з розрахунку п`яти мінімальних пенсій за віком у розмірі 8845 (1769 х 5)грн;

- стягнути з управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області 8845 (1769 х 5) грн матеріальної шкоди та 8845 грн завданої моральної шкоди;

- зобов`язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення;

- допустити негайне виконання рішення суду.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що є вдовою загиблого (померлого) ветерана війни та учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (1 категорія), інваліда війни ІІІ групи, отже має право на отримання одноразової грошової допомоги до 05 травня в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком у відповідності до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 р. № 3-р/2020.

Ухвалою суду від 18.05.2021 відкрито спрощене провадження по даній справі.

04.06.2021 представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки в спірних правовідносинах управління діяло з дотриманням норм чинного законодавства України. Також, надав до відзиву рішення № 4 від 29.04.2021 про нарахування разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року ОСОБА_1 , відповідно до якого розрахована сума в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, виплачена сума - 966,00 грн; сума недоплаченої частини, з урахуванням раніше виплаченої суми - 7879,00 грн.

Положеннями ч.1 ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно ч.2 ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України: за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду.

Відповідно 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є вдовою загиблого (померлого) ветерана війни та учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (1 категорія), інваліда війни ІІІ групи, що підтверджується копіями посвідчень № НОМЕР_1 , виданого 21.12.2020 та серії НОМЕР_2 .

17.03.2021 позивач звернулась до управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому разову грошову допомогу до ІНФОРМАЦІЯ_1 , як вдові загиблого (померлого) ветерана війни та учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (1 категорія), інваліда війни ІІІ групи у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року у справі 1-247/2018(3393/18).

Листом управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області № 02-04/3028 від 14.04.2021 буде здійснена виплата щорічної разової допомоги до 5 травня в 2021 році через управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради після надходження бюджетних призначень органам соціального захисту населення.

Щодо вирішення справи по суті, суд зазначає.

Згідно статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII).

Відповідно до статті 15 Закону № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в редакції Закону України від 25 грудня 1998 року №367-XIV Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") щорічно до 5 травня членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, які не одружились вдруге, виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком. Дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружились вдруге, щорічна разова грошова допомога виплачується в розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.

Як визначено статтею 17 цього Закону, фінансування витрат, пов`язаних з введенням його в дію, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Підпунктом б підпункту 2 пункту 20 розділу II Внесення змін до деяких законодавчих актів України Закону України від 28 грудня 2007 року №107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (набрав чинності 01 січня 2008 року) статті 15 Закону №3551-XII викладено у новій редакції, за змістом якої щорічно до 5 травня членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Однак, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 у справі №1-28/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II Внесення змін до деяких законодавчих актів України Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Надалі Законом України від 28 грудня 2014 року №79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (набрав чинності 01 січня 2015 року) розділ VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з частиною першою статті 17-1 Закону №3551-XII щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв`язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

З метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", Кабінетом Міністрів України кожного бюджетного року приймалися відповідні постанови.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 08.04.2021 № 325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань» зі змісту якої вбачається, що разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується членам сімей загиблих і дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, - 966 гривень.

Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Конституційний Суд України у цьому рішенні вказав, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Встановлення пунктом 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.

Частиною 2 статті 152 Конституції України встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відповідно до резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Отже, з 27 лютого 2020 року норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII, не застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

У даному випадку застосуванню підлягають положення статті 15 Закону № 3551-XII в редакції Закону № 367-XIV "Про внесення змін д Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"", якою встановлено, що щорічно до 5 травня членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, які не одружились вдруге, виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком. Дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружились вдруге, щорічна разова грошова допомога виплачується в розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік установлено у 2021 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2021 року 1769 гривень.

З рішення відповідача № 4 від 29.04.2021 про нарахування разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року вбачається, що ОСОБА_1 , нараховано 5 мінімальних пенсій за віком, при цьому, виплачена сума - 966,00 грн; сума недоплаченої частини, з урахуванням раніше виплаченої суми - 7879,00 грн.

Отже, відповідачем протиправно зменшено позивачу виплату у 2021 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, в розмірі 966,00 грн.

При цьому суд наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, не можуть змінювати приписів Закону №3551-ХІІ.

Неможливість здійснення своїх зобов`язань через ненадходження коштів від головного розпорядника, не ґрунтується на вимогах закону та є безпідставними в силу того, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою, на чому неодноразово вказував Верховний Суд України у своїх рішеннях (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).

На користь такого висновку і вказує практика Європейського Суду, зокрема, відповідно до рішень ЄСПЛ Кечко проти України (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та Ромашов проти України (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що належним способом захисту прав позивача буде визнання протиправними дій управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради щодо виплати ОСОБА_1 щорічної допомоги до 5 травня за 2021 року у зменшеному розмірі та зобов`язати управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради виплатити ОСОБА_1 недоплачену частину щорічної допомоги до 5 травня за 2021 року в розмірі 7879,00 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача суми матеріальної шкоди у розмірі 8845 (1769х5), суд зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

З пункту 5 постанови пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами справ за позовами про відшкодування шкоди" №6 від 27.03.1992 вбачається, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, та коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Отже, обов`язок доказування спричиненої матеріальної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що звертається із таким позовом.

Таким чином, для вирішення питання про відшкодування матеріальної шкоди необхідно встановити факт заподіяння шкоди; неправомірність дій (бездіяльності); причинний зв`язок між шкодою та неправомірними діями (бездіяльності); наявність вини. Відсутність хоча б одного з вказаних елементів є підставою для відмови у відшкодуванні такої шкоди.

При цьому, як зазначається позивачем у позовні заяві, матеріальна шкода полягає у тому, що їй не була виплачена належна допомога у розмірі 8845,00 грн, питання виплати якої вирішено судом за іншою вимогою позивача та не є шкодою. Інших даних про наявність матеріальної шкоди позовна заява не містить.

Отже, суд вважає, що ОСОБА_1 не обґрунтувала наявність безпосереднього причинного зв`язку між шкодою та протиправною бездіяльністю відповідача щодо невиплати допомоги в повному обсязі, оскільки нею не доведено факту завдання шкоди та не надала належних доказів того, що саме бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат.

Таким чином, підстави для задоволення вказаних позовних вимог відсутні.

Щодо вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди 8845,00 грн, суд вказує наступне.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Стаття 1167 Цивільного кодексу України визначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (далі - Постанова) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Виходячи з вищезазначеного, позивач повинен довести факт завдання моральної шкоди, надати належні докази того, що саме бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

Разом з тим, суд зазначає, що ОСОБА_1 не надано жодних доказів заподіяння їй душевних страждань протиправною бездіяльністю відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.

Отже, позовна вимога в частині стягнення моральної шкоди є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в даній справі, суд зазначає, що згідно приписів ч.1 ст. 382 КАС України, встановлення такого контролю є правом, а не обов`язком суду, відповідно до фактичних обставин справи.

В даній справі суд не вбачає підстав для застосування судового контролю.

Що стосується вимоги позивача про допущення до негайного виконання рішення суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) включення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій до переліку осіб, пов`язаних з провадженням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції, виключення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій з такого переліку та надання доступу до активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням. Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 371 КАС України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення: 1) у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті; 2) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання; про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства; 4) про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань.

Разом з цим, у вказаному рішенні суд не здійснює присудження виплати пенсії, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів позивачу, шляхом її стягнення, а зобов`язує відповідача вчинити певні дії - здійснити нарахування та виплату недоплаченої грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік із врахуванням раніше виплачених сум. Спірна виплата не є періодичною та не має місячного розміру, а виплачується раз на рік.

За таких обставин, у суду відсутні підстави для допущення до негайного виконання рішення.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 ) до управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради (місцезнаходження: вул. Соборна, буд. 20,м. Ізюм, Харківська область, 64300, ідентифікаційний код - 03196564) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради щодо виплати ОСОБА_1 щорічної допомоги до 5 травня за 2021 року у зменшеному розмірі.

Зобов`язати управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради виплатити ОСОБА_1 недоплачену частину щорічної допомоги до 5 травня за 2021 року в розмірі 7879 (сім тисяч вісімсот сімдесят дев`ять) грн 00 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справа розглядалась в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.С. Мороко