Рішення № 98428101, 19.07.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

19 липня 2021 р. справа № 520/7108/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Старосєльцевої О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб справу за позовом ОСОБА_1 до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною дії Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо невиплати ОСОБА_1 у день звільнення з військової служби, усіх належних грошових сум (одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації вартості неотриманого речового майна, індексації грошового забезпечення, грошової компенсації та невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій); 2) зобов`язання Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02.08.2017 року по день фактичного розрахунку - 22.03.2021 року.

Аргументуючи ці вимоги наполягав на невиплаті у день звільнення з військової служби, усіх належних грошових сум, та зазначив, що затримка розрахунку при звільненні зумовлює виникнення обов`язку виплатити компенсацію середнього заробітку у порядку ст.117 Кодексу законів про працю України.

Відповідач, Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України (далі за текстом - владний суб`єкт, Управління), з поданим позовом не погодився і аргументуючи незгоду зазначив про відсутність вини з його боку у несвоєчасному нарахуванні та виплаті всіх належних при звільненні сум, що, в свою чергу, виключає підстави для стягнення середнього заробітку у порядку ст.117 Кодексу законів про працю України.

Ухвалою суду від 24.06.2021р. витребувано від Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України докази разом із письмовими поясненнями: 1) щодо фактичних сум виплат позивачу здійснених у день його звільнення, з зазначенням її конкретної суми нарахування та виплати позивачу; 2) щодо розміру середньоденного заробітку позивача, з зазначенням її конкретної суми; 3) щодо нарахування та виплати позивачу належних сум до виплат згідно рішень Харківського окружного адміністративного суду по справам №520/13271/19, №520/13270/19, №520/6821/2020, з зазначенням конкретних сум та датою цих нарахувань та виплат.

На виконання ухвали суду від 24.06.2021р. Східним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України подано до суду довідку про розмір грошового забезпечення, нарахованого заявнику за період червень-липень 2017 року та розмір середньоденного грошового забезпечення; довідку про виплати заявнику за рішеннями судів; довідку про розмір нарахованого заявнику грошового забезпечення та одноразових грошових виплат при звільненні.

Період відпустки з 07.06.2021р. по 21.06.2021р. та з 29.06.2021р. по 16.07.2021р. зумовив розгляд справи по суті - 19.07.2021р.

Суд, вивчивши доводи позову та відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

За матеріалами справи судом встановлено, що ОСОБА_1 , проходив військову службу у Східному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України як старший офіцер відділу зв`язку штабу.

Заявник має статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 .

Наказом начальника Східного регіонального управлінні Державної прикордонної служби України від 01.08.2017 р. №386-ос заявника було знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу з 01.08.2017 р. з виплатою грошової компенсації за 3 дні невикористаної щорічної основної відпустки та виплатою одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення.

Одноразова грошова допомога при звільненні заявнику у сумі 77169,93 грн. виплачена 03.08.2017 року та у сумі 6682,44 грн. виплачена 15.08.2017 року (з урахуванням утриманого військового збору 1,5%), що підтверджується банківською випискою від 31.03.2021р. та довідкою №11/281 від 06.07.2021р.

26.12.2017р. заявнику виплачено через військову частину 9951 (Харківський прикордонний загін) компенсацію вартості неотриманого речового майна у період проходження військової служби у сумі 20070,27 грн., що підтверджується банківською випискою від 31.03.2021р.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2020р. по справі №520/13270/19 зобов`язано Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 01.08.2017.

31.03.2020р. заявнику виплачено індексацію грошового забезпечення за вказаним судовим рішенням у сумі 32119,35 грн. (з урахуванням утриманого військового збору 1,5%), що підтверджується банківською випискою від 31.03.2021р. та довідкою №11/280 від 06.07.2021р.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2020р. по справі №520/13271/19 зобов`язано Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 серпня 2017 року.

28.02.2020р. заявнику виплачено компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за вказаним судовим рішенням у сумі 10803,78 грн. (з урахуванням утриманого військового збору 1,5%), що підтверджується банківською випискою від 31.03.2021р., довідкою №11/280 від 06.07.2021р.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.08.2020р. по справі №520/6821/2020, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2021р.: 1) зобов`язано Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1470) здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 , в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889, яку він отримував під час проходження військової служби, здійснити виплату суми перерахунку; 2) зобов`язано Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України (військову частина 1470) здійснити ОСОБА_1 перерахунок розміру грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.08.2017 з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889, здійснити виплату суми перерахунку.

22.03.2021р. заявнику здійснено доплату одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у сумі 52784,07 грн. (з урахуванням утриманого військового збору 1,5%), що підтверджується довідкою №11/280 від 06.07.2021р.

Вказані обставини сторонами не заперечуються.

Вважаючи, що владний суб`єкт несвоєчасно здійснив остаточний розрахунок при звільненні, а лише 22.03.2021р., то є підстави для виплати компенсації середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільнення у порядку ст.117 КЗпП України, а тому заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, а право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Суспільні відносини з приводу проходження громадянином публічної військової служби унормовані, насамперед, приписами Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей».

Прогалини у нормативному регулюванні цих відносин можуть усуватись нормами Закону України «Про державну службу», Кодексу законів про працю, Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про відпустки» тощо, але виключно в частині, котра не суперечить самій природі та суті публічної військової служби.

Оскільки спеціальними актами права з приводу проходження військової служби не передбачено ані порядку та умов проведення розрахунку із військовослужбовцем при звільненні, ані будь-яких застережень з цього приводу, то суд вважає за необхідне поширити на дані відносини дію положень ст.47 КЗпП України, де указано, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Згідно зі ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012р. № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 14 квітня 2021р. у справі №620/1487/20, зазначено наступне: "42. Так, положення частини першої і частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум. 43. Дійсно, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. 44. Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд. 45. Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). 46. Таким чином законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. 47. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця."

Вказані висновки за правилами ч.5 ст.242 КАС України враховані судом під час розгляду даної справи та спростовують усі доводи відповідача з даного приводу.

У силу висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц, постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020р. у справі №821/1083/17, постанови Верховного Суду від 20.05.2020р. у справі №816/1640/17, постанови Верховного Суду від 16.07.2020р. у справі №812/1259/17, постанови Верховного Суду від 30.11.2020р. у справі №480/3105/19 компенсаційний характер запровадженого ст.117 КЗпП України заходу юридичної відповідальності вимагає застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності, що зумовлює необхідність урахування таких юридично факторів як: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, і у залежності від цих критеріїв допускає зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.

Висновки перелічених судових актів за правилами ч.5 ст.242 КАС України мають пріоритет над висновками постанов Верховного Суду України, а відтак, усі доводи заявника з даного приводу слід визнати юридично неспроможними.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що подія несвоєчасного розрахунку при звільненні має місце у спірних правовідносинах, позаяк публічна військова служба заявника була припинена 01.08.2017р., а індексація грошового забезпечення була виплачена заявнику - 31.03.2020р.; компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій була виплачена - 28.02.2020р.; доплата одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, була виплачена 22.03.2021р., що підтверджується банківською випискою від 31.03.2021р. та довідкою №11/280 від 06.07.2021р.

Відповідачем ці обставини не спростовані і навіть не заперечені.

Отже, тривалість затримки у розрахунку при звільненні складає: з виплати індексації грошового забезпечення - 972 дні; з виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій - 940 днів; з виплати доплати одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, - 1328 днів, саме з наступного дня припинення військової служби (02.08.2017р.) по день фактичної виплати 31.03.2020р., 28.02.2020р. та 22.03.2021р. відповідно (не включаючи день отримання виплати), а не по 22.03.2021 року на чому помилково наполягає заявник.

Сума боргу (тобто недоплати) склала: з індексації грошового забезпечення - 32119,35 грн.; з виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій - 10803,78 грн.; з виплати доплати одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, - 52784,07 грн.

Оскільки спеціальним законодавством не передбачено іншого саме для випадку обчислення середнього заробітку у цілях застосування ст.117 КЗпП України (на відміну від випадку виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу унаслідок незаконного звільнення), то саме норми згаданого акту законодавства підлягають поширенню на спірні правовідносини.

Пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати (затверджений постановою КМУ від 08.02.1995р. №100; далі за текстом - Порядок обчислення №100) передбачена можливість обчислення середньоденної (годинної) заробітної плати як у спосіб ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), так і у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до приписів пункту 1.2 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 № 425 (що була чинна на час звільнення позивача), до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення; місячне грошове забезпечення - це грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством. До складу місячного грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати та премія); штатна посада - посада, визначена у штаті органу Держприкордонслужби, статус якої визначається встановленим за нею найвищим військовим званням і посадовим окладом.

Отже, за правовою природою усі платежі, поіменовані як винагороди і допомоги є одноразовими додатковими видами грошового забезпечення військовослужбовця.

Проте, таке визначення міститься у підзаконному акті права, у той час, коли ч.2 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" чітко установлено, що до складу грошового забезпечення у якості щомісячних додаткових видів грошового забезпечення входять винагороди, які мають постійний характер.

Тому пріоритет при розв`язанні даної колізії належить віддати нормі закону як акту права з вищою юридичною силою.

Суд повторює, що заявник був виключений зі списків особового складу з 01.08.2017р., період затримки розрахунку при звільненні склав 972 дні з виплати індексації грошового забезпечення; 940 днів з виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій; 1328 днів з виплати доплати одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

За правовою позицією Верховного Суду щодо визначення розміру суми компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеною, зокрема, у постанові від 23.12.2020р. по справі №825/1732/17 та у постанові від 14.04.2021р. №620/1487/20, установлено наступне.

"70. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. 71. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. 72. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. 73. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. 74. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19. 75. Указані висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)".

Суд також звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово підкреслювала, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

За таких обставин суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

У цій справі загальний розмір здійсненних позивачеві при звільненні виплат складав 83852,37 грн., а розмір виплачених сум на виконання рішень суду склав - 95707,20 грн. (114,14% від отриманих при звільненні сум).

Згідно довідки про розмір грошового забезпечення заявника від 06.07.2021 №11/279 розмір грошового забезпечення позивача за два останні календарні місяці перед звільненням червень-липень 2017 року становить 24798,36 грн.; показник середньоденного грошового забезпечення складає - 406,53 грн. (24798,36 грн. / 61 день).

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача складає 1317157,20 грн., з них: 395147,16 грн. (406,53 грн. * 972 дні), 382138,20 грн. (406,53 грн. * 940 днів), 539871,84 грн. (406,53 грн. * 1328 днів), який необхідно стягнути з відповідача.

Проте, виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь не 1317157,20 грн. (величина обчисленого показника середнього заробітку) і не 1503403,23 грн. (як добуток суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у співвідношенні 114,14% до суми виплати при звільненні), а 95707,20 грн. як суми коштів, рівної розміру недоплати.

Протилежне тлумачення змісту норм ст.117 КЗпП України у даному конкретному суд вважає явно та очевидно неспівмірним і несправедливим набуттям приватною особою у власність активів від Держави, котре виходить поза межі змісту, характеру і наслідків реального діяння органу публічної адміністрації та поза межі розумного балансу між публічним інтересом суспільства і приватним інтересом колишнього публічного службовця.

Такий підхід до визначення розміру суми компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 23.12.2020р. по справі №825/1732/17 та у постанові від 14.04.2021р. №620/1487/20.

Продовжуючи вирішення спору, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах адекватних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що у ході розгляду справи відповідач як владний суб`єкт не подав доказів відповідності закону оскарженого волевиявлення, а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскарженого волевиявлення.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що у спірних правовідносинах не забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України.

Зважаючи на те, що у спірних правовідносинах не відбулося виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у цій частині має місце подія вчинення протиправного діяння у формі бездіяльності.

Разом із тим, з урахуванням вищевикладеного, застосовуючи інститут виходу за межі позовних вимог відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд вважає за необхідне визнати протиправну вчинену бездіяльність та обтяжити обов`язком відповідача нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки у період з 01.08.2017 року по 31.03.2020 року щодо індексації грошового забезпечення; у період з 01.08.2017 року по 28.02.2020 року щодо компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій; у період з 01.08.2017 року по 22.03.2021 року щодо доплати одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у сумі 95707,20 грн., здійснивши платіж однією сумою з утриманням належних податків і зборів.

Стосовно епізоду позову відносно середнього заробітку за компенсації несвоєчасний розрахунок при звільненні вартості неотриманого речового майна, суд зазначає наступне.

Зі змісту положень Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року №232 (далі - Інструкція №232), висновується, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.

Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини першої статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов`язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.

Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

Чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Умовою для виникнення такого обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.

Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.

Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.

Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення №1153/2008.

Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 30.11.2020р. по справі №480/3105/19.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, зокрема, банківською випискою від 31.03.2021р., що виплату заявнику компенсації вартості неотриманого речового майна у період проходження військової служби у сумі 20070,27 грн. здійснено військовою частиною 9951 (Харківський прикордонний загін).

За твердженням відповідача, військовослужбовці Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України відповідно до Директиви Адміністрації Державної прикордонної служби України №15т від 27.07.2011 (гриф обмеження доступу) перебувають на речовому забезпеченні, в тому числі щодо нарахування та виплати компенсації за неотримані предмети речового майна в Харківському прикордонному загоні, що є окремою юридичною особою.

Отже, нарахування та виплату компенсації вартості неотриманого речового майна здійснено іншою юридичною особою, а не Східним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України.

Вказані обставини також підтверджено самим заявником у позовній заяві.

Таким чином, з боку Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України відсутнє порушене право заявника.

З огляду на викладене, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову за цим епізодом.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам та обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; вичерпно реалізував усі юридичні механізми з"ясування об"єктивної істини.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ - 14321937, місцезнаходження - 61166, м. Харків, пров. Інженерний, буд. 7) з приводу ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у період з 01.08.2017 року по 31.03.2020 року щодо індексації грошового забезпечення; у період з 01.08.2017 року по 28.02.2020 року щодо компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій; у період з 01.08.2017 року по 22.03.2021 року щодо доплати одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Зобов`язати Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ - 14321937, місцезнаходження - 61166, м. Харків, пров. Інженерний, буд. 7) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) 95707,20 грн. (дев`яносто п`ять тисяч сімсот сім гривень 20 копійок) середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у період з 01.08.2017 року по 31.03.2020 року щодо індексації грошового забезпечення; у період з 01.08.2017 року по 28.02.2020 року щодо компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій; у період з 01.08.2017 року по 22.03.2021 року щодо доплати одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, здійснивши платіж однією сумою з утриманням належних податків і зборів.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

Суддя О.В. Старосєльцева