Ухвала суду № 98423096, 19.07.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

м. Вінниця

19 липня 2021 р. Справа № 120/5957/21-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Дмитришена Р.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини А1619 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини А1619 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою від 14.06.2021 позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати компенсації за неотримане речове майно та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, залишено без руху та запропоновано позивачу у 10-ти денний строк з дня отримання копії ухвали усунути її недоліки, шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням інших підстав разом із доказами поважності причин пропуску строку.

Копію ухвали від 14.06.2021 позивач отримав 30.06.2021.

13.07.2021 на адресу суду від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, однак не наведено аргументів, які б вказували на дотримання позивачем строку звернення до суду чи поважності причин його пропуску.

У заяві позивач з посиланням на практику Верховного Суду, що викладена у постановах від 09.07.2020 у справі № 320/6659/18, від 29.01.2020 у справі № 440/4332/18, від 13.02.2020 у справі № 809/698/16, від 06.03.2020 у справі № 1240/2162/18, від 27.04.2020 у справі № 812/639/18, від 30.01.2019 у справі № 806/2164/16, зазначив про дотримання ним строку звернення до суду.

Таким чином, на думку позивача ним не пропущено строк звернення до суду.

Надавши оцінку аргументам поданої заяви, суд дійшов висновку, що позивачем не виконано вимоги ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 14.06.2021, виходячи з наступного.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 171 КАС України, після одержання позовної заяви суддя з`ясовує, зокрема, чи подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Частиною 6 статті 161 КАС України встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Інститут строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою спонукання учасників адміністративного судочинства до своєчасного вчинення ними процесуальних дій. Регламентування строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Крім цього, строки звернення до суду із адміністративним позовом обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними.

Нормами ст. 122 КАС України передбачено диференційований підхід до регулювання тривалості строків звернення до адміністративного суду в залежності від статусу позивача та від категорії публічно - правового спору.

Тому, передумовою вирішення питання про дотримання позивачем строків звернення до суду є оцінка характеру спірних правовідносин з метою визначення категорії спору.

Як встановлено судом, предметом позову є зокрема, визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати компенсації за неотримане речове майно та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

Суд зазначає, що військова служба є різновидом публічної служби.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

У цій категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, за загальним правилом, перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не може визнаватися поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Щодо відліку строку звернення із адміністративним позовом, суд зазначає, що порівняльний аналіз термінів "дізнався" та "повинен дізнатися", що містяться в ч. 2 ст. 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку позивача знати про стан своїх прав. При цьому, суд з`ясовує момент, коли позивач фактично дізнався або мав реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення.

Обґрунтовуючи заяву від 13.07.2021 про усунення недоліків позовної заяви, позивач зазначає, що 24.12.2017 його було звільнено з військової служби за станом здоров`я. Однак, при звільненні відповідачем не було виплачено компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Позивач вказав, що з метою виплати компенсації вартості речового майна, 06.11.2020 через свого представника – адвоката Лисого М.І. звернувся до Військової частини А 1619 із адвокатським запитом.

Листом відповідача від 27.11.2020 № 1619/157/3608 позивача повідомлено про причини невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно.

Разом із тим, компенсація вартості неотриманого речового майна за своєю правовою природою не входить у структуру грошового забезпечення військовослужбовця.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 по справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що зі змісту положень Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 № 232, речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.

Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця. Тому судом не застосовується ч. 2 ст. 233 КЗпП України, якою передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Щодо не нарахування та не виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, суд зазначає наступне.

Обґрунтовуючи заяву позивач зазначає, що 24.12.2017 його було звільнено з військової служби за станом здоров`я. Отже, позивач знав про факти порушення своїх прав ще 24.12.2017, оскільки в наказі про його звільнення від 24.12.2017 за № 345 відсутні відомості про виплату одноразової грошової допомоги.

Позивач, як на обставину, що вказує на дотримання ним строку звернення до суду із цим позовом посилається на лист відповідача від 27.11.2020 № 1619/157/3608. Однак вказаний лист судом не береться до уваги, з огляду на таке.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних спорів Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 по справі № 240/12017/19, зазначив, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом визначеного законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Тому, отримання позивачем листа відповідача від 27.11.2020 у відповідь на адвокатський запит не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в цьому випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 3 роки від тоді, коли на його думку мав місце факт порушення його прав.

Крім того, Верховний Суд у своєму рішенні, зокрема від 08.08.2019 у справі № 127/13736/16-а зазначив, що "незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Поважними ж причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами."

Доводів, які б свідчили про наявність об`єктивно непереборних обставин, пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено.

При цьому судом враховується, що Верховний Суд у постановах від 09.07.2020 у справі № 320/6659/18 та від 27.08.2020 № 804/871/16 зазначив, що одноразова грошова допомога при звільненні не входить до складу грошового забезпечення.

Крім того в ухвалі від 18.01.2021 у справі № 560/3993/20 Верховний Суд звернув увагу на те, що одноразова грошова допомога при звільненні, виходячи зі змісту ст. 2 Закону України "Про оплату праці", не входить до структури заробітної плати і відповідно не може вважатися додатковим видом грошового забезпечення.

Отже, одноразову грошову допомогу не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.

Тому судом не застосовується ч. 2 ст. 233 КЗпП України, якою передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Також позивач сам з посиланням на постанову від 09.07.2020 у справі № 320/6659/18 зазначив про те що одноразова грошова допомога при звільненні не входить до складу грошового забезпечення.

Посилання позивача у заяві про усунення недоліків на практику Верховного Суду, що викладена у постановах від 29.01.2020 у справі № 440/4332/18, від 13.02.2020 у справі № 809/698/16, від 06.03.2020 у справі № 1240/2162/18, від 27.04.2020 у справі № 812/639/18, від 30.01.2019 у справі № 806/2164/16 про дотримання ним строку звернення до суду, суд не бере до уваги, оскільки предметом розгляду у цих справах були вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Однак предметом розгляду у цій справі є, зокрема, вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати компенсації за неотримане речове майно та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини право на доступ до суду не є абсолютним.

Слід взяти до уваги висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 28.05.1985 року в справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" та від 13.02.2001 року в справі "Кромбах проти Франції", в яких ЄСПЛ наголосив, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду.

У рішеннях від 20.05.2010 року в справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 в справі "Наталія Михайленко проти України" ЄСПЛ зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою.

В рішенні "Prince Hans-Adam II of Liechtenstein проти Німеччини" (рішення від 12 липня 2001 року п. 44) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Крім того, обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6, якщо воно не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою.

У справах "Стаббігс та інші проти Великобританії" та "Девеер проти Бельгії" Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 у справі "Мельник проти України" зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.

У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PEREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE № 116/1997/900/1112).

Суд наголошує, що визнання позивачем факту пропуску строку звернення до суду з позовною заявою і не доведення суду обставин об`єктивно непереборних, які не залежали від волевиявлення позивача і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення позивачем процесуальної дії, унеможливлює поновлення судом такого процесуального строку.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 по справі № 240/12017/19 зазначила, що аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Виходячи із системного аналізу норм Кодексу адміністративного судочинства України у контексті практики ЄСПЛ, слід зазначити, що державою встановлено доступні, чіткі та передбачувані процесуальні правила (обмеження), за дотримання яких особа може реалізувати право на судовий захист.

Таким чином, позивачем не виконано вимоги ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 14.06.2021 та не надано суду доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду, що згідно п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України є підставою для повернення позовної заяви в частині вимог про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини А1619 щодо не нарахування та не виплати компенсації за неотримане речове майно та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, зобов`язання здійснити такі виплати.

Згідно із п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу (якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що позивачем не виконано вимоги ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 14.06.2021 та не усунуто недоліки позовної заяви в частині подання заяви про поновлення процесуального строку звернення до суду із наведенням інших підстав для поновлення процесуального строку, що згідно п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України є підставою для повернення позовної заяви.

Керуючись ст. 121, 122, 123, 169, 248, 256, 295 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду – відмовити.

2. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини А1619 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини А1619 щодо не нарахування та не виплати компенсації за неотримане речове майно та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, зобов`язання здійснити такі виплати - повернути позивачеві.

3. Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна