Вирок № 98421888, 20.07.2021, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/14252/17

Провадження №1-кп/127/1248/17

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2021 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого - судді Іванченка Я. М.,

за участю:

секретаря - Коваль А.П.,

сторони обвинувачення - прокурора Порохницького М.Ю.,

сторони захисту: обвинуваченого ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 13 в м. Вінниці кримінальне провадження за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Олександрівка, Літинського району, Вінницької області, громадянина України, з середньою спеціальної освітою, розлученого, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , раніше судимого:

- 16.02.2011 року вироком Замостянського районного суду м. Вінниці за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 1500 грн.;

- 05.11.2015 року ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області покарання призначене за вироком суду від 16.02.2011 року змінено на покарання у виді 88 годин громадських робіт,

- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України, відомості про яке внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12016020010000486 від 23.01.2016 року, –

ВСТАНОВИВ:

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що будучи засудженим 16.02.2011 вироком Замостянського районного суду м. Вінниці за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 1500 гривень, відповідно до ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 05.11.2015 покарання призначене вироком суду було замінено на покарання у виді 88 годин громадських робіт, ухвала суду набула законної сили 13.11.2015 року, 07.09.2016 з`явився до Вінницького міського відділу кримінально-виконавчої інспекції УДПтС у Вінницькій області, де йому було роз`яснено порядок та умови відбування покарання, а також він був попереджений, що у разі ухилення від відбування покарання може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 389 КК України, про що в цей же день він надав відповідну підписку. Крім того, ОСОБА_1 , 07.09.2016 був ознайомлений з постановою про встановлення днів явки на реєстрацію, а саме другий та четвертий вівторок кожного місяця. Після ознайомлення із вказаними підпискою та постановою ОСОБА_1 в категоричній формі відмовився отримувати направлення для відбування покарання у виді громадських робіт, про що власноручно зазначив у своєму письмовому поясненні від 07.09.2016. В подальшому ОСОБА_1 , на реєстрацію до Вінницького MB КВІ УДПтС у Вінницькій області, а саме: 13.09.2016 та 27.09.2016 не з`являвся, у зв`язку із чим 21.09.2016 інспектором кримінально - виконавчої інспекції було винесено подання про здійснення приводу засудженого.

05.10.2016 працівниками Вінницького міського відділу кримінально-виконавчої інспекції УДПтС у Вінницькій області стосовно ОСОБА_1 за допущення порушення умов відбування покарання винесено письмове попередження, в якому зазначено, що у разі ухилення від відбування покарання ОСОБА_1 може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 389 КК України, яке йому оголошено в цей же день. Незважаючи на попередження ОСОБА_1 в категоричній формі відмовився отримувати направлення для відбування покарання у виді громадських робіт та їх відпрацьовувати, про що власноручно зазначив у своєму письмовому поясненні від 05.10.2016.

В подальшому ОСОБА_1 , на реєстрацію до Вінницького MB КВІ УДПтС у Вінницькій області 25.10.2016 не з`являвся, у зв`язку із чим інспектором КВІ 04.11.2016 було винесено подання про здійснення приводу засудженого, а 22.12.2016 винесено подання про передачу матеріалів для проведення подальших розшукових заходів.

26.01.2017 року працівниками Вінницького відділу поліції ГУНП у Вінницькій області розшукано ОСОБА_1 , якому працівниками Вінницького міськрайонного відділу з питань пробації Центрально-західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України було винесено та оголошено письмове попередження за відмову від відпрацювання громадських робіт без поважних на те причин, а також він був попереджений, що у разі ухилення від відбування покарання може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 389 КК України. Незважаючи на винесене попередження ОСОБА_1 в категоричній формі відмовився отримувати направлення для відбування покарання у виді громадських робіт та їх відпрацьовувати, про що власноручно зазначив у своєму письмовому поясненні від 26.01.2017.

Таким чином, будучи засудженим за кримінальне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 185 КК України, ігноруючи ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 05.11.2015 та вимоги працівників Вінницького МРВ ЦЗМУ з питань ВКП та пробації МЮ України, починаючи із 07.09.2016 та по 29.06.2017, включно, ОСОБА_1 умисно не відбув жодної години громадських робіт, не вжив будь-яких заходів стосовно виконання вироку суду, внаслідок чого невідбута частина покарання складає 88 годин громадських робіт.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 вину у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України, визнав повністю, суду пояснив, що в 2011 році вироком суду йому було призначено покарання у вигляді штрафу, який він не сплатив, після чого в 2015 році ухвалю суду дане покарання було замінено на громадські роботи. Його було викликано до кримінально – виконавчої інспекції та повідомлено про необхідність відпрацювати дане покарання, але у нього не було де проживати у м. Вінниці, тому він поїхав до м. Києва на роботу. Крім того, повідомив, що інспектор неодноразово попереджав його про необхідність відпрацювати громадські роботи. Також зазначив, що всі вісімдесят вісім годин, які були призначені судом він відпрацював в 2021 році. Просив суд суворо його не карати.

Зважаючи на те, що обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, суд вважає недоцільним досліджувати фактичні обставини справи, які ніким не оспорюються і проти цього не заперечують учасники процесу. З`ясувавши правильне розуміння обвинуваченим та іншими учасниками судового розгляду змісту цих обставин за відсутності сумнівів у добровільності та істинності їх позицій, роз`яснивши їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини у апеляційному порядку, на підставі допиту обвинуваченого, дослідження витягів з кримінальних проваджень №12016020010000486 від 23.01.2016 року та №12017020010000276 від 24.01.2017 року, постанови про об`єднання кримінальних проваджень, відповіді на запит №42/3/3075-21 від 18.03.2021 року, щодо відпрацювання обвинуваченим громадських робіт, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні стороною обвинувачення не доведено, що в діях ОСОБА_1 наявний склад кримінального правопорушення, передбачений ч. 2 ст. 389 КК України, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами передбаченими цим Кодексом.

Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Згідно з положеннями статті 368 КПК України, суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити, зокрема, питання чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.

При цьому позиція обвинуваченого в судовому засіданні, зокрема визнання винуватості у пред`явленому обвинуваченні, не звільняє суд від обов`язку виконання наведених вимог кримінального процесуального закону, в тому числі і завдань кримінального провадження, які відповідно до статті 2 КПК України полягають у захисті особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охороні прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпеченні швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Судом враховано положення Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», в пункті 18 якої зазначено, що при розгляді кримінальних справ має суворо додержуватись закріплений у ч. 1 ст. 62 Конституції принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. При цьому неприпустимо покладати на обвинуваченого доведення своєї невинуватості. Також, звертає увагу судів на те, що згідно з ч. 3 зазначеної статті усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь останньої. Статтею 129 Конституції до основних засад судочинства віднесено змагальність сторін, забезпечення доведеності вини та підтримання в суді державного обвинувачення, яке згідно зі ст. 121 Конституції покладається на прокуратуру.

Так, ОСОБА_1 був засуджений вироком Замостянського районного суду м. Вінниці від 16.02.2011 року за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді штрафу в дохід держави у розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень.

В зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не виконав призначене покарання, 05.11.2015 року ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області йому було замінено покарання призначене вироком суду від 16.02.2011 року, а саме несплачену суму штрафу у розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень на покарання у виді 88 (вісімдесяти восьми) годин громадських робіт.

Дані обставини справи ОСОБА_1 не заперечував, свою поведінку пояснював тим, що на момент виконання вироку суду у нього не було місця проживання у м. Вінниці, тому він виїхав на роботу у м. Київ. Враховуючи, його перебування у м. Києві він не з`являвся для відбування громадських робіт та не повідомляв інспектора про зміну місця свого перебування.

Отже, першочергово вироком суду ОСОБА_1 було призначено покарання у виді штрафу, яке в подальшому було замінено на громадські роботи.

За змістом частини другої статті 389 КК України (в редакції, яка діяла до набрання чинності ЗУ №1492-VIII від 07.09.2016) передбачено, що відповідальність за ухилення від відбування громадських робіт несуть особи, засудженні до цього виду покарання.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 КПК України засудженим у кримінальному провадженні є обвинувачений, обвинувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.

На користь такого висновку вказують і положення ч. 5 ст. 52 КК України, відповідно до яких кримінальна відповідальність за ухилення від покарання, призначеного вироком суду, має наслідки відповідальності, передбачену статтями 389 та 390 цього Кодексу.

Отже, з наведеного слідує що суб`єкт вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України (в редакції, яка діяла до набрання чинності ЗУ №1492-VIII від 07.09.2016) є спеціальним, а саме ним може бути особа, яка засуджена до відповідного виду покарання обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили, а не особа яка відбуває даний вид покарання на підставі інших судових рішень.

Суд погоджується з висновком судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України, висловленого в постанові №5-1кс12 від 12.04.2012, відповідно до якого за змістом частини 2 статті 389 Кримінального кодексу України суб`єктом цього злочину може бути лише особа, засуджена до громадських чи виправних робіт, тобто така, якій одне з цих покарань було призначено вироком суду, а не та, яка відбуває це покарання на підставі інших судових рішень.

Цей висновок стосувався попередньої редакції ч. 2 ст. 389 КК України (від 05 квітня 2001 року), яка передбачала кримінальну відповідальність за «ухилення від відбування громадських чи виправних робіт особою, засудженою до цього покарання».

Досліджуючи матеріали кримінального провадження, суд зважає на положення ст. 5 КК України про зворотну дію закону про кримінальну відповідальність в часі, а саме те, що закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість. Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.

Оскільки ОСОБА_1 був засуджений до основного виду покарання у виді штрафу й на час заміни невідбутої частини покарання 05.11.2015 року діяла редакція ст. 389 КК України, відповідно до якої до кримінальної відповідальності, за ухилення від відбування покарання громадських та виправних робіт, могла бути притягнута лише особа, яка була засуджена до цього виду покарання вироком суду, а диспозиція ч. 2 ст. 389 КК України зазнала змін відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених» від 07.09.2016 року, який набрав чинності – 08.10.2016 року, а відповідно до витягу з кримінального провадження №12016020010000486 (т.1 а.с. 174) відомості про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України, першочергово було внесено 23.01.2016 року, суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України в чинній редакції, тому що покарання ОСОБА_1 було призначено та змінено до набрання чинності нової редакції ст. 389 КК України.

Відповідно до частини другої та третьої статті 62 Конституції України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Аналізуючи вищезазначене, керуючись принципами законності, змагальності, диспозитивності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, суд приходить до остаточного висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України, а тому його слід визнати невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 62 Конституції України, ст. 5 КК України, ст. ст. 7, 22, 368, 370, 373, 374, 376 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 389 КК України, відомості про який внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016020010000486 від 23.01.2016 року та виправдати.

Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області протягом 30 днів з моменту його проголошення.

Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України, вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя: