Рішення № 98419874, 19.07.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/373/20

Провадження № 2/638/1138/21

РІШЕННЯ

іменем України

19.07.2021 Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:

головуючої судді – Штих Т.В.,

за участі секретаря – Овчаренко К.В.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради, треті особи Шоста державна нотаріальна контора Дзержинського району м. Харкова, ОСОБА_2 про визначення права власності в порядку спадкування за заповітом,-

встановив:

Позивач звернувсь до Дзержинського районного суду міста Харкова з позовом до Харківської міської ради, треті особи Шоста державна нотаріальна контора Дзержинського району м. Харкова, ОСОБА_2 про визначення права власності в порядку спадкування за заповітом.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 12 лютого 1993 року бабуся позивача- ОСОБА_3 зробила особисте розпорядження, яким заповіла позивачеві будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою АДРЕСА_1 . На момент складання заповіту ОСОБА_3 належало 3/4 частини житлового будинку з надвірними будівлями за вказаною адресою. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. На момент смерті позивач проживав за вказаною адресою, та, як він стверджує, прийняв фактично спадщину. У подальшому позивачеві стало відомо, що його тітка ОСОБА_4 звернулась до нотаріальної контори для спадкування після померлої ОСОБА_3 обов`язкової частки. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла. Після її смерті спадкоємці не звертались. В зв`язку з чим позивач просить визнати за ним право власності в порядку спадкування за заповітом на ѕ частини житлового будинку з відповідною частиною навірних будівель та споруд, загальною площею 50,6 кв.м., житловою площею 32,8 кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_1 .

На вказану позовну заяву відзиви не надходили.

Ухвалою від 18 лютого 2020 року провадження у справі відкрите ( суддя Омельченко К.О.)

18 вересня 2020 року представник нотаріальної контори звернувся до суду з заявою, де просив розглядати справу за його відсутності.

29 жовтня 2020 року представник ХМР звернувся до суду з заявою, де просив розглядати справу за його відсутності.

Відповідно до розпорядження № 02-06/523 від 17 березня 2021 року вказана справа передана на розгляд судді Штих Т.В.

Відповідно до ухвали від 05 квітня 2021 року вказана справа прийнята до провадження.

19 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, де просив розглядати справу за його відсутності.

Третя особа ОСОБА_2 просила суд задовольнити позовні вимоги.

У відповідності до ст. ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд зокрема вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати.

Статтями 12, 13, 77 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів. Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити докази, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко-і відеозаписів, висновків експертів.

За змістом статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З`ясувавши дані у справі, дослідивши докази, суд приходить до висновку про не обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Суд, дослідивши доводи сторін, надані докази у їх сукупності, встановив наступні обставини.

Відповідно до свідоцтва про смерть № НОМЕР_1 від 17 липня 1993 року ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до заповіту ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_1 належний їй житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва про право власності від 01 грудня 1990 року ОСОБА_3 засвідчено, що їй належить Ѕ частина вказаного будинку, як дружині померлого ОСОБА_5 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 01 грудня 1990 року вказаний будинок належить в рівних частинах ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Суду не зрозуміло час коли позивач вважає, що його право на спадщину порушене.

Проте навіть з вказаних обставин вбачається, що між сторонами склались правовідносини щодо спадкування, а тому суд застосовує до них наступні норми права.

Згідно зі ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно з ч. 1 ст. 1277 ЦК України, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

З`ясувавши фактичні обставини, на які сторони посилались в обґрунтування своїх вимог і заперечень, перевіривши їх доказами та застосувавши до них вищенаведені норми матеріального права, суд дійшов висновку, що право позивача на спадкування після смерті ОСОБА_3 відповідачем ХМР не порушене, тобто фактично відсутній спір щодо права позивача, а тому при таких обставинах, у позові необхідно відмовити повністю. Окремо суд зазначає, що не зрозуміло з чого виходив позивач визначаючи собі розмір спадкового майна після померлої ОСОБА_3 в розмірі ѕ частин вказаного вище домоволодіння.

Такого висновку суд дійшов у зв`язку з наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд вважає, що позивач не надав доказів, які б підтверджували обставини, про які він зазначає у позові.

В абз. 2, 3 п. 23 Постанови Пленуму ВСУ від 30.05.2008 N 7 «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

За змістом вказаних роз`яснень вбачається, що позивач повинен звернутись до нотаріуса для оформлення спадщини і лише у випадку відмови нотаріуса у вчиненні відповідної нотаріальної дії — звертатись до суду.

Крім того, суд вважає, що позивач обрав невірний спосіб захисту свого права.

Щодо вимоги про визнання права власності, то всупереч ст. 392 ЦК України, позивач не навів жодного доводу в обґрунтування цієї вимоги і не довів, що він є користувачем вказаного майна, тобто ѕ частин вказаного житлового будинку, і що його право оспорюється, не визнається іншою особою, або він втратив документ, який засвідчує його право користування. Також, як вже зазначав суд, позивач не зверталась до нотаріуса в належний спосіб з наданням всіх необхідних документів, з приводу оформлення права власності на вказане майно, а тому звернення до суду з цієї позовною вимогою є передчасним.

Таким чином, позивач не довів обставини, на які він посилається в обґрунтування свого позову, не довів, що у нього існують перешкоди для оформлення спадщини у нотаріальному порядку, обрав невірний спосіб захисту, неправильно визначив коло учасників у справі, а тому в позові необхідно відмовити.

Особливо суд зазначає, що все надані копії документів належним чином не засвідчені. В матеріалах справи наявна заява від 13 лютого 2020 року, з якою звертався позивач до суду та зазначає, що надає уточнену позовну заяву, завірені копії документів ( а.с.27) проте у справі вказані документи відсутні.

Суд навіть не може встановити родинні стосунки між позивачем та померлою ОСОБА_3 , так як відсутні необхідні документи.

На підставі наданих копій суд не може ухвалювати рішення. Джерело походження копій документів не зазначене.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд відмовляє в позові повністю, то сплачений позивачем судовий збір покладається на позивача і їй не відшкодовується.

Керуючись ст. 258.259,263,264 ЦПК України, -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Харківської міської ради, треті особи Шоста державна нотаріальна контора Дзержинського району м. Харкова, ОСОБА_2 про визначення права власності в порядку спадкування за заповітом - залишити без задоволення.

Судові витрати вважати сплаченими позивачем.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту проголошення через районний суд, шляхом подачі апеляційної скарги.

Рішення ухвалено та надруковано суддею в нарадчій кімнаті.

Повний текст документу виготовлено 20 липня 2021 року.

Суддя: Штих Т.В.