Рішення № 98417979, 19.07.2021, Енергодарський міський суд Запорізької області

Справа № 316/1147/21

Провадження № 2/316/857/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" липня 2021 р. м.Енергодар

Енергодарський міський суд Запорізької області

у складі головуючого судді Бульби О.М.

за участю секретаря судового засідання Журавльової Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання приміщення суду в м.Енергодар Запорізької області, в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, цивільну справу 316/1147/21 за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

12.05.2021 року до суду звернулось Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» в особі свого представника Дашко Володимира Миколайовича з позовною заявою до ОСОБА_1 в якій зазначає наступне.

ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Заяву б/н від 20.12.2006 року. Відповідач, при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку», складає між ним та Банком – Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Заявою відповідач підтвердив той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Формулярами та стандартними формами є саме «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку», копія яких додаються до позовної заяви. Підписавши заяву, між сторонами, у відповідності до ст.634 ЦК України, був укладений Договір про надання банківських послуг. На підставі Договору про надання банківських послуг було відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, який зазначено в довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, яка додається до позову, а відповідачу надано у користування кредитну картку, номери та строк дії зазначено у довідці про отримання картки, яка додається. В подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 9500,00 грн., що підтверджується Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, що підтверджується Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, яка додається до позовної заяви.

Банк свої зобов`язання за Договором виконав у повному обсязі, а саме: надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах кредитного ліміту.

Відповідач зобов`язався повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов Договору, однак своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями Банку не надавав, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором, а також підтверджується випискою по рахунку, таким чином не виконавши зобов`язання за Договором.

У зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором, відповідач станом на 12.04.2021 року має заборгованість в сумі 11706,02 грн., яка складається з наступного: 2224,56 грн. – заборгованість за кредитом, 5323,80 грн. – заборгованість за відсотками за користування кредитом; 0,00 грн. – заборгованість за комісією; 4157,66 грн. – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Відповідач продовжує ухилятися від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість за Договором про надання банківських послуг.

Позивач також зазначає, що викладені в позовній заяві обставини підтверджуються такими доказами як: Розрахунком заборгованості; Випискою по рахунку; Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку; Довідкою про видні картки; Копією заяви позичальника; Витягом «Умов та Правил надання банківських послуг»; Копією наказу банку щодо затвердження «Умов та Правил надання банківських послуг» у редакції, що діяла на момент підписання заяви; Копією документу, що посвідчує особу відповідача.

Просить суд стягнути з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 20.12.2006 року в розмірі 11706,02 грн. станом на 12.04.2021 р. та судові витрати у розмірі 2270,00 грн. судового збору.

Ухвалою Енергодарського міського суду від 24.05.2021 року (а.с.45), з урахуванням клопотання представника позивача (а.с.38), розгляд справи було призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, а відповідачу запропоновано подати до суду заяву із обґрунтованим запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позов по вказаній справі.

Згідно ч.5 ст.279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідачем до суду не надано заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, відзиву на позовну заяву чи заяв або клопотань про відкладення слухання справи.

Представником позивача надано до суду письмове клопотання про розгляд справи без участі позивача (а.с.39).

Враховуючи, що відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин, відзив на позов до суду не надав, будь-яких клопотань та заяв від відповідача подано до суду не було, а також за наявності згоди позивача, суд, відповідності до ч. 8 ст.178 ЦПК України розглядає справу за наявними у справі матеріалами, та відповідно до ст. 280 ЦПК України, може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

У зв`язку з тим, що відповідно до положень цього Кодексу, розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, на підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст.ст.13, 81 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі доказів, поданих учасниками справи і витребуваних судом, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до положень ч.3 ст.83 ЦПК України, сторони повинні надати суду докази.

Відповідно до положення пунктів 1, 2, 4 частини 1 статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ч.4 ст.10 ЦПК України, суд при розгляді справ застосовує, як джерело права, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 2 статті 509 ЦК України, передбачено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, якими, зокрема, є договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Відповідно до ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до статті 1049 ЦПК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 20.12.2006 року, підписав Заяву б/н (а.с.13) у розділі «Банківські послуги», якої зазначено: Кредитна картка, тип карти: НОМЕР_1 , валюта: гривня, тип кредитного ліміту: фінансовий, сума кредитного ліміту: 1000,00 грн., базова процентна ставка: 36 процентів із розрахунку 360 днів у році, строк дії кредитного ліміту: відповідає строку дії карти, порядок погашення заборгованості: щомісячними платежами в розмірі 7% від суми заборгованості. А також зазначено, що він ознайомлений та згоден з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і тарифами банку, виявляє свою згоду з тим, що ця заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами, складає між ним та банком договір надання банківських послуг.

При цьому, вказана Заява від 20.12.2006 року, не містить посилань на те, що умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк» були надані відповідачу в письмовій формі та ним у письмовій формі отримані як «Умови та правила надання банківських послуг» так і «Тарифи банку», як про це зазначає представник позивача у змісті позову, а також, що відповідачем були отримані зазначені в заяві «Умови надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою» і «Тарифи банку».

Заява від 20.12.2006 року, не містить і посилань на те, що зазначені в ній Умови надання банківських послуг та Тарифи були затверджені Наказом банку, на який вказує представник позивача у позові та який додає до матеріалів. Доданий же представником позивача до матеріалів позову примірник «Умов та Правил надання банківських послуг», не містить посилань на те, яким наказом та за якою датою їх було затверджено, а отже неможливим є встановлення того, що умови зазначені в доданому примірнику діяли на дату підписання відповідачем Заяви 20.12.2006 року. Крім того, вказаний примірник «Умов та Правил надання банківських послуг» не містять та не передбачає підпису відповідача, дати підписання та інших даних які б ідентифікували особу відповідача, його згоду із зазначеними в цьому документі умовами та правилами надання банківських послуг, у тому числі і визначених ними обов`язків та відповідальності. Крім того, з примірнику «Умов та Правил надання банківських послуг» не можливо встановити і того, що вони відносяться до грошових зобов`язань відповідача перед позивачем які виникли 20.12.2006 року, як зазначає представник позивача.

Не містить Заява від 20.12.2006 року і посилань на те, що «Умови та правила надання банківських послуг» так «Тарифи банку» про які зазначає позивач та надає до позовної заяви, чи будь-які інші, є складовою цієї Заяви.

Крім того, ні додані представником позивача до матеріалів позову, такі документи як: Розрахунки заборгованості за договором б/н від 20.12.2006 року, укладеного між Приватбанком та клієнтом – ОСОБА_1 , станом на 30.09.2020 року (а.с. 4-9), станом на 12.04.2021 року (а.с.10), ні Банківська виписка в період з 30.12.2006 року по 06.10.2020 року (а.с.32-37), ні Довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 (а.с.11), ні Довідка про видачу кредитних карток (а.с.12), ні копія паспорта на ім`я відповідача (а.с.24-25) - не містять Умов, Правил та Тарифів обслуговування кредитного рахунку, як ті, що надані до позовної заяви так і ті про які зазначає сторона позивача у змісті позову, які б, при цьому, були узгоджені обома сторонами. Крім того, зазначені документи не містять і посилань на те, що їх складовою є Умови та правила надання банківських послуг про які зазначає представник позивача у позові та/або які додає до позовної заяви.

Разом з цим, відповідно до положень статей 626, 628, 638, 640, 1066, 1071 ЦК України, договір повинен містити реквізити, в даному випадку, кредитного договору, однак зазначені вище матеріали, які додані позивачем до матеріалів позовної заяви, не містять та не передбачають і реквізитів кредитного договору.

Відповідно до правового висновку викладеного Великою Палатою Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), Умови та Правила надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

У вказаній постанові, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, зробила і висновок про те, що згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. З огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений, при цьому умови договору повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.

Враховуючи зазначене вище, є безпідставними, як посилання представника позивача так і долучення до матеріалів позову, будь-яких Умов, Правил та Тарифів, за якими обслуговуються кредитні рахунки в разі відсутності погодження з усіма їх складовими зі сторони позичальника (відповідача по справі), а отже безпідставним є посилання позивача і на те, що при укладанні кредитного договору сторони керувались правилами встановленими частиною 1 статті 634 ЦК України, оскільки, в даному випадку, їх застосування є неможливим.

Разом з тим, судом, з «Банківської виписки» (а.с.32-37), яка є первинним документом, оскільки в ній зафіксовано факт виконання господарських операцій за особовим рахунком відкритим в Банку позивача, у сукупності із даними Довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на відповідача (а.с.11) та Довідки про кредитні картки (а.с.12), з`ясовано, що позивачем було відкрито в Банку позивача на ім`я відповідача картковий рахунок номером: НОМЕР_2 , по якому було встановлено 30.12.2006 року кредитний ліміт в розмірі 1000,00 грн. (а.с.11) та в подальшому, за яким, розмір кредитного ліміту змінювався позивачем та з 20.01.2020 року становив 0,00 гривень. Отже встановлено, що відповідачу було відкрито кредитний рахунок для здійснення відповідачем операцій за яким, позивачем видавались відповідачу кредитні картки, номера яких зазначено у вказаній Довідці про кредитні картки (а.с.12). Зазначена «Банківська виписка» достовірно підтверджує як надання відповідачу позивачем так і користування відповідачем наданими грошовими коштами позивача, а отже і виникнення та існування грошових (кредитних) зобов`язань відповідача перед позивачем.

При цьому, враховуючи вищезазначені висновки суду та зміст Заяви б/н від 20.12.2006 року, встановлено, що єдиними умовами за якими обслуговувався зазначений кредитний рахунок номером: НОМЕР_2 та на які відповідач, як позичальник, надав свою згоду і які узгоджені обома сторонами, оскільки Заява від 20.12.2006 року містить погодження зазначених в ній умов представником Банку, є ті умови які зазначено у змісті самої Заяви від 20.12.2006 року, що містяться в розділі «Кредитна картка» «Банківські послуги», оскільки у інших розділах умови кредитування відсутні. Так, у вказаному розділі «Кредитна картка» вказано наступні умови: Кредитна картка, тип карти: НОМЕР_1 , валюта: гривня, тип кредитного ліміту: фінансовий, сума кредитного ліміту: 1000,00 грн., базова процентна ставка: 36 процентів із розрахунку 360 днів у році, строк дії кредитного ліміту: відповідає строку дії карти, порядок погашення заборгованості: щомісячними платежами в розмірі 7% від суми заборгованості. Інші умови кредитування, у тому числі можливість нарахування будь-яких видів пені, іншого розміру процентів, можливості нарахування комісій, процентів та автоматичного списання з інших рахунків відповідача відкритих в установі позивача - поза межами строку дії картки (карткового рахунку) - відсутні.

Відповідно до даних Довідки по кредитних картках, за вказаним у Банківській виписці кредитному рахунку, строк дії останньої кредитної карти виданої позивачем відповідачу становив – до 08/16 (а.с.12).

У своєму правовому висновку викладеному Великою Палатою Верховного суду від 28.03.2018 р. у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), зазначено, що відповідно до частини 1 статті 1048 та частини 1 статті 1054 ЦК України, кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Представником позивача надано «Банківську виписку» по особовому рахунку на ім`я відповідача за період з 30.12.2006 року по 06.10.2020 року, з якої встановлено наступне.

Відповідач фактично користувався грошовими коштами наявними на даному рахунку, шляхом їх зняття у готівковій формі та здійснення операцій з їх використання на свої різноманітні потреби у безготівковій формі в період з 30.12.2006 року по 06.10.2020 року (включно), тобто у строк дії карток, в загальній сумі 28053,07 грн. (а.с.32-37).

При цьому, в період з 30.12.2006 року по 06.10.2020 року (включно), відповідачем шляхом поповнення грошовими коштами у готівковій формі та безготівковій, у тому числі, шляхом переказу з інших рахунків, автоматичного списання коштів Банком позивача з інших рахунків відповідача, було зараховано загальну суму грошових коштів в розмірі 36506,57 грн. (а.с.32-37).

Отже, відповідач не лише повернув фактично використану суму грошових коштів у період дії строку картки, тобто у строк дії кредитного договору, а й сплатив грошових коштів на 8453,50 грн. більше ніж використав.

Отже, фактично, у період з 30.12.2006 року по 06.10.2020 року (включно) відповідачем було здійснено поповнення кредитного рахунку грошовими коштами на загальну суму 36506,57 грн., що на 8453,50 грн. більше розміру грошових коштів фактично використаних відповідачем.

У своїй постанові від 03.07.2019 р. у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), Велика Палата Верховного Суду зазначила, якщо фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, то відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Окрім того, суд зауважує, що Банком не наведено чітких, однозначних та зрозумілих норм закону, на підставі яких ним було пред`явлено вимогу про стягнення «пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором», та які б слугували достатньою правовою підставою для її задоволення, умовами Заяви від 20.12.2006 року – стягнення такого виду заборгованості – не передбачено, що також позбавляє суд можливості покладати на споживача банківських послуг (відповідача по справі) відповідальність по сплаті такого виду заборгованості, оскільки при цьому буде порушуватись принцип юридичної (правової) визначеності, який визначає якість законодавства, однозначність та точність формулювання правових норм.

Слід також зазначити, що за відсутності погодження з відповідачем умов щодо стягнення такого виду пені, як зазначено у Банківській виписці, як «пеня за прострочку за кредитом на суму понад 100 грн.», позивачем було нараховано відповідачу та здійснено списання з карткового рахунку фактично з 30.12.2006 року по 06.10.2020 року – в розмірі 2000,00 грн.

Однак, слід зауважити, що за змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Як встановлено, Заявою від 20.12.2006 року, не передбачено нарахування відповідачу такого виду пені як «пеня за прострочку за кредитом на суму понад 100 грн.», а отже як нарахування так і списання з кредитного рахунку відповідача зазначеного виду пені, загальна сума якої становить 2000,00 грн. є безпідставним.

Щодо стягнення з відповідача заявленого позивачем такої складової заявленої суми заборгованості як: «заборгованість за відсотками за користування кредитом» в сумі 5323,80 грн., суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до положень ст.536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

З Банківської виписки встановлено, що позивачем, було здійснено нарахування та списання з кредитного рахунку відповідача, фактично у період з 30.12.2006 року по 06.10.2020 року (включно) загальний розмір процентів в сумі 381290,42 грн., при цьому, в період до 22.08.2011 року за процентною ставкою (поточна) - 36,00, в подальшому до 31.08.2014 року за процентною ставкою (поточна) - 30,00, в подальшому до 31.03.2015 року за процентною ставкою (поточна) – 34,80, в подальшому до 30.04.2020 року за процентною ставкою (поточна) – 43,20, в подальшому до 30.11.2020 року за процентною ставкою (поточна) – 42,00, що свідчить на самостійну зміну позивачем умов визначених Заявою від 20.12.2006 року щодо розміру процентної ставки, за відсутності погодження з відповідачем нарахування такого розміру процентів (ст.1048, 1054, 1056-1 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦПК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Відповідно до положень ст.1048 ЦК України, якщо розмір і порядок одержання процентів договором не встановлений, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України та у разі відсутності домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позивачем проценти нараховуються без визначення конкретних сум за конкретною процентною ставкою у конкретні строки дії карток, що позбавляє можливості суду самостійного здійснення перевірки проведених позивачем розрахунків процентів, враховуючи, як неузгодженість самого розміру процентів за якими позивач здійснює їх нарахування та періоду нарахування, так і положення законодавства, якими передбачено порядок та розмір нарахування процентів, враховуючи також і нарахування процентів позивачем поза межами строку кредитування за неузгодженими тарифами та за недотриманням зазначених вище положень законодавства.

Клопотань про призначення по справі відповідних експертиз з метою доведення обґрунтованості проведених позивачем розрахунків – від позивача до суду не надходило.

Враховуючи вищевикладене, та те, що судом з`ясовано, що фактично використані відповідачем грошові кошти позивача були повернуті на користь позивача з переплатою, вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Згідно положень ст.ст.78, 79 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч.5,6 ст.81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.7 ст.81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до платіжного доручення від 28.04.2021 року, позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 2270,00 грн. (а.с.40)

Згідно ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що суд дійшов висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, судові витрати з відповідача на користь позивача у вигляді сплаченого позивачем судового збору в розмірі 2270,00 грн. - розподілу не підлягають.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 7, 10, 12, 13, 18, 76-82, 83, 89, 95, 141, 247, 263, 265, 280-282, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості про стягнення заборгованості - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте Енергодарським міським судом Запорізької області за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.

На рішення може бути подана апеляційна скарга позивачем до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ст.284 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: О. М. Бульба